Версiя для друку Обговорити в форумi

ЛІТЕРАТУРА

ВЕЧІРНЯ МОЛИТВА

Відкрий мені, Боже, святі безмежності,
Аби серце світлом Твоїм обігрів,
Захисти од безволля і обережності,
Оборони од брехні гендлярів.
Одведи від роду мого чорну руку нещасть,
Пошли отчій землі мужнього оборонця,
Який не продасть
Ні мови, ні честі, ні нашого сонця.
Пошли Україні мудрого будівничого,
А не гетьманчуків-тимчасовців,
Що витоптують ниву
пам’яті нашої і звичаїв
На своїй казнокрадній тусовці.
Убережи нас, Господи, від єзуїтів,
Що, одягнувши боголюбні оздоби,
Не сповідують твоїх заповітів,
Ложно кладуть триперстя на лоба.
Зупини сатанинство крикливе і недолуге,
Стань на заваді чужинських
 спокус та облуд.
Пошли мені, Господи, вірного друга,
З яким не страшно іти
й на Твій справедливий суд.
Дай, Боже, щоб були недурні та здорові
Всі діти на світі, а не тільки мої сини.
До скону огромом любові
Осінь мою осіни.
Відбери в мене, Боже, гучні інвективи,
Втихомир душу грішну,
Відбери слово-огниво,
Одаруй логосом ніжним,
Щоб од нього і на морозі
 зацвітали вишні...
Помилуй мене, Всевишній,
Прости гріхи, нинішні і колишні,
Поведи межи добрі люди,
на самоті не покинь.
Амінь.
29 серпня 2003.

* * *

А я вже, видить Бог, не молодію,
Приборкую знервовану струну,
Все ж не здаюсь і вірю, що надію
На добрий день вітчизні поверну.
Іду. В нові світи перетікаю.
Щоб жити, клопочусь про грішний гріш
Та первозданну таїну шукаю,
Що освітила б надвечірній вірш.
Вона ж зі мною разом народилась,
Десь поблизу витає, поки жив.
Була - то де ж тепер запропастилась?
У степовому зникла міражі?
В собі шукаю, у думках-блукальцях,
Переборовши вкотре сто чортів.
Впіймав, знайшов?
Ех, лиш пилок на пальцях,
А таїни метелик відлетів...
Пощо ота за молодістю туга,
Пощо ті нарікання і жалі?
Все марнота, коли довкруж наруга,
Коли немає правди на землі.
Он коло хати мальви мальовничі, -
У них краса і тайна світова! -
Цвітуть мені і в новому сторіччі,
Хоч пугаченько в лузі не вгава.
О розпроклятий степе! Земле рідна!
Електорат живе тут чи народ?..
А комунізму далей вже не видно,
Лише співає стежка на город.
2 квітня 2003.

ДЗВОНИ ТРИВОГИ

І
Хіба свободи святонько воскресне,
Як з українофобських перехресть
До тебе в хату влізе хрунь безчесний
І оголосить, що «імєєт честь»?
Він ні душі, ні тіла не положить
За тебе, Україно, і за нас.
Прийшов на людськім горі статки множить
Та обдирати наш іконостас.
«Любові» пустить димову завісу,
Ґвалтуючи довірливість сліпу.
На шию навіть тризуба повісить,
Аби лишень на золотім цепу.
І знов у нашім небі ворон кряче,
Склювати хоче зернятко зорі.
Злодюги обнімаються з Версачі,
Доношують кухвайки трударі...
II
Скільки тієї гиді
Жартує на панахиді!
Здригаються гори, і води, і степ.
А вони з нас сміються,
Маючи за недотеп.
Наші палаци
Обсіли чужинські паяци
Та й домашні смердючки -
Гидотні штучки.
Безбатченки й трутні
Сміються на кутні.

Голі натури
Вчать нас культури,
На «общепонятном»
Вчать дітей матюкатись,
А то ще й по-аглицьки,
Бо як без цього
В Європу потикатись?
По світах пішли роксолани,
Червоніють від сорому
Рампи й екрани.
Відцвіло,
А плодів не дало,
В баговинні паршивім розтануло.
Турок там, де був козак.
А запорожці ніяк
Не допишуть послання султанові.

III
Під музику скажену, чужинецьку
Навала все витоптує дощенту.
Встають по Україні монументи -
Потьомкіну в Херсоні,
В Одесі тьоті Соні,
Кобзонові в Донецьку...
А ми - раби, дурні аборигени -
Домучуємо прабатьківські гени
Та згадуєм: ого! які були!
Та жуйку ремиґаєм, як воли.
А ми - затуркані і без’язикі -
Пишаємося, що були великі,
І маємо од того море втіхи.
А він уже прийшов, уже приїхав
Отой грабіжник, завойовник, тать,
Щоб нас блюзнірськи ніжно обнімать,
Обіцянками ложно брязкотіти,
Аби забулися, чиї ми діти.
Обніме братолюбне і задушить
Промінчик волі і нещасні душі.
Уже й не знаєм, коли хочем їсти,
Чи то розбійники, чи антитерористи...
Брати мої із заходу і сходу,
Збудімось, піднімаймося з колін -
До Канева нас кличе дужий дзвін.
Ніхто не подарує нам свободу,
Якщо ми - і при силі, й при умі -
Жадану не здобудемо самі.
Квітень - травень 2004.

ПОКЛОНІМОСЬ БАТЬКАМ

Як до батька прийдеш на осіннє подвір’я,
То онуків і діток своїх приведи,
Звесели його очі в сумнім надвечір’ї,
Принеси йому хліба й дзвонкової води.
Убивали батьків люті голоди й війни
І морозили душі сибірські сніги,
Та в труді воскресали серця добродійні,
Бо жадана свобода їм давала снаги.

Україну батьки не дали на поталу,
Молодих оборонців на ноги звели.
Вони з потом і кров’ю лани засівали
І пісні родоводу для дітей зберегли.

Поклонімось батькам, поки сонце їм світить,
Поки Бог їх на білому світі трима.
Не забудьмо їх словом любові зігріти.
Без отця і Отчизни нема.
25 липня 2004.

* * *

«Знаєте ли вы украинскую ночь?»
М. В. Гоголь

На каналах українського телебачення національну культуру загнали в ніч. (Факт)

Серед ночі, коли усе засне
Й з екранів зникнуть лики двоязикі,
Скінчиться шумовиння навісне,
Набрешуться глашатаї великі,

Пощезнуть безпардонні сміхачі,
Потомляться оголені натури, -
Тоді побачить можеш при свічі
Окрушини вкраїнської культури.

Женитися дурному - ніч мала.
Спочатку скаче, потім тужно плаче.
Добродії, не думаймо одначе,
Що все покриє світанкова мла.

У потемках чорти рахують гривні
І ставлять вельзевулу могорич...
Коли ж то проспівають треті півні,
Коли ж скінчиться українська ніч?
20 червня 2005.
м. Київ.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #36 за 05.09.2008 > Тема "Душі криниця"