Улюбленим місцем відпочинку Харитона Невдахи була лавочка біля воріт. В дні, коли мала прийти поштарка, принести пенсію, він міг сидіти там годинами. Не дай Боже проґавить, лишиться своєї частки, а з пенсії, звісно, й на чарчину можна викроїти. І от він сидів і терпляче чекав, - а що робити? Пенсія - не зарплатня, заначки з неї не зробиш. Отак вони і жили. Харитон - на заслуженому відпочинку, а його дружина Параска поралася по господарству. Лише проблеми у них були різні. Харитон думав про те, як випити, а Параска - як вижити. Пенсії, чи то пак державної "милостині", вистачає ненадовго. Дещо вродило на городі, то й за те дякувати Богу. "Так що живі будем - не помрем", - тішила сама себе Параска. Настала зима. Сидять Харитон і Параска в теплій хаті та їдять картоплю з курятиною. Але одного разу Харитон, немовби злий пес, що зірвався з ланцюга, заволав на всю хату: "Не хочу більше курятини, остогидла!" "А чого ж ти хочеш?" - поцікавилася Параска. "Хочу котлет!" - виявив своє бажання Харитон. "А дулі з маком ти не хочеш?" - запропонувала Параска. Від несподіванки Харитон аж рота роззявив, та вмить отямився :"Ні, не хочу. Мак - це наркота. Ти що, наркомана з мене хочеш зробити? - заволав ще дужче. - Хочу котлет! Зі свинини!" "Та де я тобі в біса візьму?" - не стрималась Параска. "Хочу котлет! Ти знущаєшся з мене" - вів своє далі Харитон. - Ось піду в собез і попрошу, щоб відправили мене в інтернат, будеш тоді знати, як чоловіка годувати". "Ой лишенько! Ой, як же ти мене налякав, аж жижки затрусилися, - отямилася Параска. - Та їдь хоч ... плакати не буду. Тільки пам'ятай: для інтернату ти переріс". "Тоді я піду в будинок перестарілих, там, кажуть, раз на тиждень дають котлети, може, хоч там наїмся", - ніяк не вгамовувався Харитон. "Ти глянь на нього, він мені ще й погрожує", - здивувалася Параска. "Кажу тобі, їдь хоч завтра. Чи ти ж знаєш, що до перестарілих тобі, як до Києва рачки? 63-річних хлопчаків туди взагалі не приймають". "Тоді я оголошую голодовку", - урочисто, наче на зборах, вигукнув Харитон. Парасці вже набридло його базікання, і вона лише рукою махнула. А Харитон і справді перестав їсти. Голодував днів з десять. Ну не те, щоб зовсім не їв, але на курятину геть дивитися не хотів і таки... дістав Параску. Та ухопила півня під пахву - і на базар. Продала і купила свинини. Наробила котлет десятків зо два. Домігшися свого, Харитон уминав їх по дві на сніданок і дві на вечерю. Та на п'ятий день його знов прорвало: "Не хочу більше котлет, вже наївся, скільки можна?" Аж гульк у вікно - поштарка йде, і Харитону ніби заціпило. На вечерю перед ним стояла омріяна пляшечка. Харитон хильнув одну, потім другу чарку, і в нього з'явився такий апетит, що він і не помітив, як замість двох з'їв аж чотири котлети - останні. "Ну що? Наївся? Відвів душу?" - єхидно запитала Параска. "Ох і наївся! Ох і відвів душу - як ніколи в житті". Задоволений Харитон аж долоні потер. "А як щодо будинку перестарілих?" - ще єхидніше перепитала Параска. "Ти знаєш, Парасю, нікуди я не піду. Мені і тут не погано. Будемо доживати вік разом", - промовив Харитон. Наступного дня він обсмоктував курячі кісточки, немовби нічого й не було.
ТА Й СНИ Ж ПРИВИД╤ЛИСЯ САТИРИКУ!
– ОСЬ ТАКУ ╤ ВЛАДУ МА╢М, – ВУСА Д╤Д ЖУ╢, – З РОКУ В Р╤К ПЕРЕБИРА╢М, А ВОНА – ГНИ╢!..
СМ╤Х – СПРАВА СЕРЙОЗНА
«РЕВОЛЮЦ╤ЙН╤ ВИЛА» ЗАПОР╤ЗЬКОГО САТИРИКА
В╤Д «КОМЕД╤АДИ» — ДО ВСЕСВ╤ТНЬОГО ДНЯ КЛОУНА
