Село Космач Кос╕вського району ╤вано-Франк╕всько╖ област╕ давно вже звикло до р╕зноман╕тних фестивал╕в та зб╕рок патр╕отично╖ молод╕, але 15 липня цього року жител╕ здивованими поглядами проводжали колону хлопц╕в ╕ д╕вчат у камуфляжних одностроях ╕з напл╕чниками та ╕ншим майном. Ця молодь крокувала вулицями, сп╕ваючи повстанських п╕сень. Минувши центр села ╕ прис╕лок Ведмежий, колона не збавляючи темпу п╕днялася на г. Штевйора – к╕нцевий пункт ╖хнього походу. Тут, на сам╕й верх╕вц╕ й був розбитий вишк╕льний таб╕р Молод╕жно╖ референтури Конгресу укра╖нських нац╕онал╕ст╕в «Повстанська стежа». У цьому табор╕ з╕бралося близько ста молодих нац╕онал╕ст╕в майже з ус╕х рег╕он╕в Укра╖ни: там були представники Льв╕всько╖, ╤вано-Франк╕всько╖, Терноп╕льсько╖, Закарпатсько╖ областей, ╕ не т╕льки: численн╕ делегац╕╖ прибули з Полтавсько╖, Запор╕зько╖, Дн╕пропетровсько╖, Ки╖всько╖, В╕нницько╖, Одесько╖ областей. Нав╕ть Крим не залишився осторонь. Оск╕льки орган╕затором виступила молод╕жна референтура Кос╕всько╖ районно╖ орган╕зац╕╖ КУН, то нелегка доля коменданта табору лягла на тенд╕тн╕ плеч╕ молод╕жного референта Кос╕вщини подруги Заграви (оск╕льки серед таборовик╕в прийнято звертатись один до одного за псевдо (псевдон╕мами), не аф╕шуючи сво╖х ╕мен – як свого часу робили вояки УПА, – я у сво╖й розпов╕д╕ буду подавати лише псевдо, щоб зберегти атмосферу табору). Але ж хлопц╕-нац╕онал╕сти - справжн╕ чолов╕ки, ╕ тому вс╕ма силами допомагали коменданту. За дотриманням дисципл╕ни сл╕дкував дуже суворий булавний (заступник коменданта ╕з стройово╖ частини та дисципл╕ни) – друг Олекса з Криму, чотов╕ (командири чот – самост╕йних п╕дрозд╕л╕в р╕вня взводу), друг П╕рат (Одеса) та друг Пепа (╤вано-Франк╕вщина) вишколювали молодь, ╕нтендант (заступник коменданта з госп. частини) табору друг В╕й (Чортк╕в) забезпечував вчасне та смачне харчування, а писар табору друг Хантер (Терноп╕льщина) пост╕йно у вза╓мод╕╖ з комендантом розробляв порядок денний (розпорядок дня) табору. «Таб╕р складався з трьох частин, - зазначила подруга-комендант п╕сля його закриття – вишк╕льно╖, в╕дпочинково╖ та «походу на виживання». П╕д час вишк╕льно╖ частини таборовики отримали навички стройово╖ п╕дготовки, взяли участь у гут╕рках на тему «Нац╕онально-визвольна боротьба укра╖нського народу у ХХ стор╕чч╕» та «Нагородна система Укра╖нсько╖ повстансько╖ арм╕╖», психолог╕чному трен╕нгу «Визначення понять «друг» ╕ «дружба»», вивчили «Декалог укра╖нського нац╕онал╕ста» Степана Ленкавського, г╕мн КУНу та багато повстанських, стр╕лецьких та народних п╕сень. Не об╕йшлося й без н╕чних тренувальних «алярм╕в»-тривог та щоранково╖ руханки, яку дехто ще назива╓ зарядкою. Добрим словом згадуються друз╕ Роман та В╕ктор ╕з Кам’янця-Под╕льського, як╕ провели з таборовиками дек╕лька тренувань з айк╕до, показавши прост╕ та ефективн╕ прийоми самооборони, адже у нашому нелегкому св╕т╕ вони можуть знадобитися не т╕льки хлопцям, а й д╕вчатам. В╕дпочинкова частина ознаменувалася в╕дв╕дуванням бука, на г╕лках якого любив в╕дпочивати Головний командир УПА генерал-хорунжий Роман Шухевич, та полонини Куратул, де молодь ознайомилася з побутом гуцульських пастух╕в ╕ скуштувала м╕сцевого сиру – вурди, а також покаталася на справжн╕й гуцульськ╕й гойдалц╕. Неабияк╕ веселощ╕ серед таборовик╕в, виснажених дощами ╕, у дечому, ф╕зичними навантаженнями, викликала поява двох друз╕в-тварин - поросяти та теляти, що пост╕йно трималися разом. Неможливо не звернути уваги ╕ на дв╕ веч╕рн╕ ватри, де молод╕ нац╕онал╕сти проявили сво╖ театральн╕ зд╕бност╕. П╕д час першо╖ ватри, яка в╕дбулася 20 липня, були представлен╕ театрал╕зован╕ д╕йства «Гуцульське вес╕лля» та «Посвята у гуцули». А також мистецьк╕ програми ро╖в – пантом╕ми за заздалег╕дь визначеною тематикою. Друга ватра - 21 липня - виявила акторський хист таборових д╕вчат, як╕ п╕дготували представлення «гламурного» п╕дрозд╕лу, окр╕м цього, вс╕ учасники вишколу, згуртувавшися б╕ля вогнища, залюбки сп╕вали п╕сень та гралися у р╕зноман╕тн╕ забави. До реч╕, м╕сцев╕, космацьк╕, д╕тлахи також приходили «на вогник» ╕ брали участь у забавах. Також одн╕╓ю з причин появи в╕дпочинкового пер╕оду став дощ. В╕н же ╕ став причиною останнього етапу вишколу – «походу на виживання». В╕н почався 24 липня з╕ сходу з м╕сця таборування на г. Штевйор╕ до Космача. Дощ, який припинявся впродовж попереднього тижня лише на дек╕лька годин, зробив цей сх╕д д╕йсно екстремальним, адже весь таборовий скарб доводилося спускати на сво╖х плечах по слизьких штевйорських схилах. Зважаючи на те, що за час проведення табору декому довелося по╖хати додому, а реч╕ табору залишилися, деяким хлопцям п╕дйом-спуск довелося долати дв╕ч╕. Зараз, сидячи у зручному кр╕сл╕, згадую цей етап, ╕ ста╓ моторошно: згори пада╓ дощ, п╕д ногами слизьк╕ г╕рськ╕ схили, а пот╕м вулиця, яка перетворилася на суц╕льний пот╕к дощово╖ води, взуття в ус╕х «умовно сухе», тобто вода через верх ще не вихлюпу╓ться, але, незважаючи на так╕ несприятлив╕ умови, наш╕ хлопц╕-бандер╕вц╕ усп╕шно подолали вс╕ перешкоди ╕ ввечер╕ вже залюбки гралися у р╕зноман╕тн╕ таборов╕ ╕гри у Народному дом╕ с. Космач. Другий етап «походу на виживання» наперед не планувався ╕ був неоч╕куваним нав╕ть для орган╕затор╕в табору ╕ його старшини. Зранку 25 липня селищний голова Космача Дмитро Пожоджук нам пов╕домив, що замовлений нами автобус в╕д’╖хати не зможе, тому що мости на дорогах, що ведуть у Коломию та Кос╕в вноч╕ змила р╕чкова пов╕нь, спричинена пост╕йними дощами. Отож, хочеш-не-хочеш, а довелося йти п╕шки. Домовившись по моб╕льному телефону (стац╕онарн╕ на той момент уже не працювали) з вод╕╓м про те, що в╕н буде чекати нас у тому м╕сц╕, до якого зможе до╖хати, ми виступили з Космача. Спочатку все йшло якнайкраще, але через годину почалася злива. Дощ у по╓днанн╕ з важкими мокрими напл╕чниками давався взнаки, ╕ тому доводилося робити част╕ привали. Чого т╕льки ми не бачили п╕д час того вимаршу: ╕ зламан╕ дерева, ╕ зсуви на схилах г╕р, а на одному з в╕др╕зк╕в нашого шляху частина дороги просто провалилася в урвище ╕ залишилася лише невелика стежка сантиметр╕в п’ятдесят завширшки, по як╕й ми й пройшли. Але у м╕сцях, де було особливо важко, ми завжди бачили працьовитих гуцул╕в, як╕, незважаючи на негоду, намагалися власним силами подолати насл╕дки стих╕╖. Та ось ╕ Рушор – притока р╕ки Лючки, зазвичай невеликий пот╕чок, але цього разу це була могутня г╕рська р╕чка п’ятиметрово╖ ширини. На тому боц╕ стояв наш автобус. Зв╕стка про це митт╓во проб╕гла по ланцюжку таборовик╕в, але щира рад╕сть швидко згасла. Мосту не було! З╕ сл╕в м╕сцевих жител╕в, його змило п╕д час негоди ╕ тепер нам, для того, щоб д╕статися нашого, такого бажаного транспортного засобу, треба йти в обх╕д через гору. З нас н╕хто не знав назви то╖ гори, але я впевнений, ус╕ запам’ятали ╖╖ на все життя. Не знаю, якими словами описати наш перех╕д через цю гору, порослу буком з п╕дл╕ском ╕з ожини та кропиви ╕ схилами п╕д 45-60 градус╕в. Справд╕, пох╕д на виживання! А якщо згадати, що з нами ще були хлопц╕ та д╕вчата (особливо д╕вчата) в╕ком 14-16 рок╕в... Саме тод╕ стало зрозум╕ло, що робота таборово╖ старшини по згуртовуванню учасник╕в табору не була марною – ми були монол╕том, допомагаючи долати одне одному найважч╕ д╕лянки шляху. ╤ тут вже забувалися вс╕ сварки, негаразди, образи, а залишалися т╕льки друз╕, яким необх╕дна твоя допомога. Незважаючи на надважк╕ умови переходу, деяк╕ ун╕куми встигали розважатися розглядуванням син╕х слимак╕в та ласувати нев╕домо зв╕дки взятою малиною. Отак ми, скрегочучи в╕д напруги зубами та п╕дбадьорюючи один одного, подолали цей шлях ╕ вв╕йшли до автобуса. Дехто в╕д утоми одразу скинув напл╕чника ╕ впав на нього, щоб хоч трошки в╕дпочити, але як т╕льки вс╕ реч╕ були завантажен╕, таборовики розсаджен╕ по м╕сцях ╕ автобус рушив, ╕ по салону, спочатку тихо, а пот╕м все голосн╕ше ╕ голосн╕ше, залунало: «Там на гор╕, на Мак╕вц╕ б’ються, б’ються С╕чов╕╖ стр╕льц╕...». Таб╕р довелося закривати вже у сел╕ Стопчат╕в, зв╕дки родом знаний поет Дмитро Павличко ╕ наша комендант подруга Заграва. Учасники табору востанн╓ вишикувалися по чотах перед Народним домом, комендант подякувала вс╕м за гарне таборування ╕ мужн╕сть у подоланн╕ перешкод, п╕сля чого таборовики виконали Г╕мн укра╖нських нац╕онал╕ст╕в ╕ було оголошено закриття табору. У цей момент на неб╕ з’явилося сонечко. Прощання було традиц╕йним, з╕ сльозами, що брин╕ли на д╕вочих очах, обм╕ном телефонами, запрошенням у гост╕ та фотографуванням на згадку. Б╕льш╕сть по╖хала до Коломи╖, а зв╕дти - потягами та автобусами по вс╕й Укра╖н╕ ╕, я впевнений, кожен в╕з у сво╓му серц╕ вогник любов╕ до сво╓╖ Укра╖ни та дух братерства, виплеканий за час таборування. Я в╕рю в те, що ц╕ вогники рано чи п╕зно запалять велике патр╕отичне багаття в душах ус╕х укра╖нц╕в ╕ жител╕в р╕дно╖ Укра╖ни. Олекса НОСАНЕНКО, молод╕жний референт Кримсько╖ орган╕зац╕╖ Конгресу Укра╖нських Нац╕онал╕ст╕в, фотокореспондент «Кримсько╖ св╕тлиц╕». Кос╕вщина - С╕мферополь.
СОЛ╤ДАРН╤ З УКРА╥НОЮ
СЕРЕД ПОВЕРНЕНИХ ╤З РОС╤ЙСЬКОГО ПОЛОНУ ЗАХИСНИК╤В МАР╤УПОЛЯ ╢ ДВО╢ КРИМЧАН
УКРА╥НА ПОВЕРНУЛА З РОС╤ЙСЬКОГО ПОЛОНУ 215 ЛЮДЕЙ, ЗОКРЕМА Й ЗАХИСНИК╤В «АЗОВСТАЛ╤»
ЩАСЛИВА ЛЮДИНА СЕРГ╤Й МАРТИНЮК
ПЕРЕМОГА НА П╤ДСТУПАХ ДО КИ╢ВА
