Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3539)
З потоку життя (6783)
Душі криниця (3655)
Українці мої... (1497)
Резонанс (1564)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1746)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
╤ ВОЗН╤ССЯ НА НЕБЕСА...
До головних християнських свят належить Вознес╕ння Господн╓, яке в╕дзнача╓мо на сороковий день...


ЗАВЖДИ В╤ДКРИТА ДОРОГА ДО ХРАМУ
Коронав╕рус. Карантин. На жаль, доводиться слухати Богослуж╕ння здеб╕льшого не в храм╕, а вдома...


ВАЛЕНТИН БУТ: ТРАХТОРНА ╤СТОР╤Я
Уривок з пов╕ст╕ «У пошуках мр╕╖»


ДОМ╤Н╤К АРФ╤СТ: М╤Й КРИМ
я н╕хто тоб╕ – мить кром╕шня – Криме, кармо моя кремезна моя крове – мово...


ДЕРЖИ С╤НО ДО МИКОЛИ!..
22 травня — свято Перенесення мощей Миколая Чудотворця. У народ╕ — Весняного або...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 15.08.2008 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#33 за 15.08.2008
ДЕНЬ АЛКОГОЛ╤КА
Тамара КОСТЕЦЬКА

НОВЕЛА

Пац╕╓нточка зранку трапилася майже неп╕дйомна. Так, на око, к╕лограм╕в сто двадцять живо╖ ваги. Та ще важчими виявилися амб╕ц╕╖. Приблизно десь на тонну.
Розмова не кле╖лася. ╤ треба ж було мен╕ ляпнути, щоб якось «розвести» ╖╖, як зараз каже молодь, на балачку, що, мовляв, часи настали тяжк╕, зараз ж╕нц╕ пробитися непросто, слабких не люблять...
О! Який тут вибух незапланований потряс мо╖м скромним оф╕сом. Я, про всяк випадок, схопилася за обер╕г - пучок сухого пахучого р╕знотрав’я, спец╕ально для мене з╕браний ╕ заряджений одним мо╖м приятелем - ц╕лителем.
 - Слабких, - кажете, - не люблять? - п╕двищила голос Людмила. - А хто заважа╓ тим слабким та ледачим зосередитися, сконцентруватися та бити в одну точку?! Ось я, наприклад!... - ╕ тут вона скочила на свого любимого коника.
 - Сн╕г чи в╕тер, хай кругом усе рушиться, а я щодня - за робочим столом! ╢ настр╕й чи нема╓, чи температура п╕д 38, а я - за робочим столом! Хай земля тр╕сне ╕ небо розколеться, а я пишу! - Вона схопилася з╕ ст╕льця ╕ кинулася до мого столу, аж я в╕дхилилася мимовол╕:
 - ╤ ось результат - через м╕сяць захист! - вона щасливо засм╕ялася, розцв╕ла.
 - В╕таю! Рада за вас, - т╕льки й спромоглася я в╕дпов╕сти. - Я й не знала, що ви така, - тут я почала п╕дбирати слово, - ц╕леспрямована... наснажена... одним словом, бойова ж╕нка!
Господи, краще б я цього не казала! Слова ╕нколи, на жаль, нас не слухаються... - Перед╕ мною стояв мужчина. Ж╕ночого в н╕й було малувато... ╤ така «зм╕на стат╕» явно ╖й не пасувала...
- Бойова, кажете? Та ви ще не бачили бойових! Ось у нашому ╕нститут╕ ╓ одна персона... Вогонь!...
...Вона ще довго «бризкала емоц╕ями», проте я вже не слухала ╖╖, мене т╕льки зац╕кавила тема ╖╖ докторсько╖ та ще дол╕тало час в╕д часу: «Вогонь!... Вогонь...» - Як на л╕н╕╖ фронту, - подумалося. Водночас десь ╕з глибин п╕дсв╕домост╕ сплив початковий д╕агноз: невролог╕я. Я п╕двелася помаленьку:
- Ви сядьте та заспокойтеся. Я знаю, що у свою докторську дисертац╕ю ви вклали всю душу, проте ж не можна так хвилюватися...
- Я хвилююся? Та ви ще не бачили схвильованих! Ви дуже молода, ╕ не зна╓те, що це значить - захиститися! - Раптом вона замовкла, в╕дступила, ╕ мою невеличку однок╕мнатну «хрущ╕вку», тимчасово переобладнану п╕д оф╕с, наскр╕зь пронизали громохк╕ вибухи плачу...
- Оце нарешт╕ по-ж╕ночому, - подумалося мен╕.
...Я знала пан╕ Людмилу давно - ран╕ше були сус╕дами. ╤ також я прекрасно знала, як охолодити ╖╖ амб╕тний дел╕р╕й. Пам’ять у мене, слава Богу, нормальна. Колись, ще за сов╓т╕в, вона хвалилася сво╓ю кандидатською з сусп╕льствознавства. ╤ варто було такому знавцев╕ сусп╕льства лишень нагадати, що сама тема ╖╖ докторсько╖ - то пряме заперечення теми кандидатсько╖...
Проте не зараз, не сьогодн╕.
...Яка все-таки чудова наука ф╕лолог╕я! Студ╕ювала я ╖╖ довгенько, студ╕юю ╕ зараз, тому акуратненько добираю слова. Пан╕ охоче п’╓ запропонований мною в╕двар, потроху заспокою╓ться ╕, нарешт╕, почина╓ чути мене!
Разом уточню╓мо д╕агноз: «нерви!» - вона охоче погоджу╓ться, ╕ дода╓ стиха:
 - Ох, Катерино, ╕ нерви, ╕ серце, ╕ печ╕нка, ╕ п╕дшлункова, ╕ ноги, а оч╕...
Я р╕шуче зупиняю ╖╖, бо знаю, що не можна дозволити, щоб зараз, в цю хвилину, ж╕нка перел╕чила все, що в людини ╓, бо дал╕ за тим перел╕ком сл╕дуватиме розпач: от бачите, яка я нещасна!
 - Вибачте, Людмило, що перебиваю, не треба все зразу. Мушу вам сказати, що сьогодн╕ не ваш день.
 - Як це - не м╕й? А чий же?
 - Сьогодн╕ я з вами не працюватиму, завтра приходьте.
Ж╕нка зачаровано-ута╓мничено дивиться на мене:
- А-а-а, розум╕ю, розум╕ю! Сьогодн╕ не та хвиля...
- Так-так, - рад╕ю я так╕й здогадливост╕ ╕ проводжаю свою «гостю» до порога.
Вона йде, а я немов прокидаюся: сонце яке сьогодн╕! Цей останн╕й день осен╕, виявля╓ться, усе залив сонцем: м╕й оф╕с, дворище, балкони ╕ карнизи будинк╕в, горобц╕в, що пурхають по вишняках у пал╕саднику. Життя трива╓.
...Наступний! Заходьте!
Пор╕г хвацько переступа╓ молодий рослий алкогол╕к, впевнено плюха╓ться на запропонований ст╕лець.
Я, як ╕ годиться, запитую чи в╕н в╕руючий.
- Та-а... в╕руючий! - Нахабно усм╕ха╓ться.
- От ╕ добре. Прочитайте молитву, а я трохи перепочину, хвилин за десять - п’ятнадцять з’явлюся.
Одягаюся, вил╕таю надв╕р ╕ довго кружляю сус╕дн╕ми вулицями. Сонце таке, що не хочеться повертатися. Думаю: а чи можна осуджувати пан╕ Людмилу, попередню пац╕╓нтку, за те, що кардинально «зм╕нила погляди» в╕д дисертац╕╖ до дисертац╕╖? Звичайно, н╕. Ми вс╕ родом з минулого стол╕ття, тисячол╕ття... Пристосовуватись - означа╓ ви-жи-ва-ти! Хтось краще пристосувався у житт╕, хтось г╕рше. ╤ пригаду╓ться чомусь мен╕, як у школ╕ колись товкли: Володька-пристосуванець, Володька-висуванець - гидота, а не людина. Так-так, у роман╕ Гончара «Собор».
 Виходить, класик помилявся!?...
 Адже ми вс╕ жив╕ ╕ндив╕ди, ╕ хто не пристосову╓ться якось, той не вижива╓.
«Хвала пристосуванню!
Вживанню в роль потр╕бну,
А супервиживанню
Речем хвалу потр╕йну!» ╕ т. д. -
Колись студенткою я написала такий в╕рш, у якому суворо засуджувалося будь-яке пристосовництво. А виходить - все навпаки. Людину як б╕олог╕чний вид з першо╖ мит╕ в╕д народження все ╕ вс╕ т╕льки й вчать: пристосовуйся, гомо сап╕енсе, бо ╕накше серед нас, розумних, не виживеш!
 Ц╕каво, а який антон╕м до сл╕в - «пристосування», «пристосовництво»? Мабуть, розг╕льдяйство...
 Людин╕ в житт╕ просто необх╕дно пристосуватися, прим╕ром, до тещ╕ або свекрухи, до начальника на робот╕, до погоди, до кл╕мату, до власних батьк╕в чи д╕тей, до сусп╕льства, до б╕знесу, до планети, на як╕й живеш, зрештою, до всесв╕ту, в якому крутишся. По-науковому це зветься адаптац╕я. Отже, пристосуванц╕ ми вс╕, хто дожив до ц╕╓╖ мит╕...
 ...Повертаюся до оф╕су. Знайомлюся з алкогол╕ком. Богдан. 25 рок╕в. Шофер.
 - Сам╕ прийшли на л╕кування чи хтось змусив?
 - Дружина змусила. Це вже друга...
 - Хто другий - дружина?
 - Так.
 - ╤ д╕ти ╓?
 - Уже дво╓: одне в╕д першо╖, а друге тут уже, у ц╕й с╕м’╖, позавчора народилося.
 - О, в╕таю! Це така под╕я у вашому житт╕!
 - Оця ж под╕я ╕ заставила до вас прийти - см╕╓ться. Та ще син! Тепер у мене ╕ дочка, ╕ син!
 - Багатий татусь, - резюмую, - а сама з г╕ркотою думаю про те, як╕ ж то д╕тки у такого багрянолицього, з явними ознаками пороку, котрому всередин╕ зат╕сно, ╕ той уже вил╕з назовн╕, на обличчя, щоб ус╕ бачили.
 - Богдане, я, звичайно, спробую вам допомогти, але для цього ви повинн╕ назвати причину, час, коли почали випивати особливо активно. Щось же було поштовхом до цього?
 Зам╕сть в╕дпов╕д╕ в╕н бовкнув:
 - Г╕пнотизувати будете?
 ╤ його чорн╕ як н╕ч оч╕ якось пок╕рливо-винувато глянули на мене.
 - Н╕, г╕пнозом я, на жаль, ще не волод╕ю, а от медитац╕ю проведемо. Чули про таке?
 - Чув. Це коли людин╕ внушають прекрасне життя?
 - Та н╕, нав╕ювати людин╕ можна що завгодно, - от, наприклад, сьогодн╕шня погода нав╕ю╓ нам ус╕м тиху безв╕тряну ос╕нню рад╕сть. Сонячно ╕ тепло. Сонячно ╕ тепло... Богдане, пересядьте, будь-ласка, он в те кр╕сло п╕д образами.
 ╤ коли в╕н пок╕рно вс╕вся в кр╕сл╕, я збагнула, якось реально в╕дчула, що ще не п╕зно! Слава тоб╕, Господи! Слава тоб╕! Ще не п╕зно оцю заблуклу душу вирвати ╕з лютих тенет залежност╕.
 Я так зрад╕ла сво╓му в╕дкриттю, сво╖й переконаност╕, самовпевненост╕ зрештою, що наступн╕ двадцять хвилин не промовляла, а «просп╕вала» всю належну програму. Що я йому лишень не говорила!
Пац╕╓нт якось н╕би через силу, як сомнамбула, в╕дпов╕дав на мо╖ питання.
А коли медитативний транс розв╕явся, ╕ молодик зазбирався додому, раптом згадав, що не в╕дпов╕в на мо╓ основне запитання: з чого все почалося та чому, та нав╕що?...
 Виявля╓ться, перша його дружина над усе любила заст╕лля, компан╕ю, п’яний м╕раж...
 - Не в╕рите? - В╕н виклично глянув на мене. - Правильно, ╕ н╕хто цьому не в╕рить. Спочатку. А от коли приведу тещу, тод╕ пов╕рите!
 - А до чого тут теща? - дивуюся я.
 - А до того, що я приведу тещу колишню, не тепер╕шню - маму першо╖ ж╕нки.
 - А-а, - почало до мене доходити, - приводьте, якщо це так необх╕дно...
Дал╕ прийшов афганець. Варто було один раз глянути йому у в╕ч╕, щоб переконатися: ця людина залишилася на т╕й в╕йн╕, ще дос╕ вою╓... «Господи, може, я взялася не за свою справу?.. У мене нема╓ тако╖ сили, щоб зрушити цю скалу болю. Це твоя воля, Боже, що я опинилася на ц╕й стез╕, то будь, прошу, щедрим - дай хоч щось, п╕дкажи, що мен╕ робити? Ми вс╕ якось дуже швидко ╕ дружно забули про Афган╕стан, але ж люди з обпаленими на т╕й безглузд╕й в╕йн╕ серцями залишилися, ходять пом╕ж нас... На Заход╕, я чула, ╓ спец╕ально навчен╕ психологи, психоанал╕тики, психотерапевти ╕, зрештою, псих╕атри. У нас вони також ╓, але ж який дурень ╖х шукатиме, коли багатьом ╕з них самим потр╕бна допомога, ╕ то всеб╕чна, як ╕ вс╕й медицин╕... От ╕ залиша╓ться нашим афганцям шукати сво╖х знахарок - на удачу...»
 - Я кричу у сн╕ ╕ взагал╕ майже не сплю, заважаю батькам, - похмуро почав свою невеселу ╕стор╕ю десь п’ятдесятил╕тн╕й Сашко. - Дружина п╕шла геть, д╕тей нема, ж╕нки в╕д мене сахаються, ви ж бачите - п’ю. Може, щось дасте чи порадите, бо, зна╓те, уже жити не хочеться. Така апат╕я! ╤нвал╕дсько╖ пенс╕╖ вистача╓, щоб напитися ╕ забутися. - В╕н якось надтужливо пов╕в бровами, н╕би силкуючись ще щось згадати, та марне - лише махнув рукою якимось власним думкам.
 - А-а! - Стрепенувся раптом, - до Афгану я був Олександром Сильвестровичем, токарем найвищого розряду, мене поважали, а зараз нав╕ть д╕ти у двор╕: «Сашко ╕де, Сашко та Сашко», наче я ╖м пацан...
«Н╕яких емоц╕й», - кажу соб╕ подумки ╕ налаштовуюсь на потр╕бний лад:
- Олександре, добре, що звернулися до мене. Якраз маю таку сум╕ш трав, в╕д яко╖ сплять нав╕ть матер╕, синочки яких нав╕ки залишилися в Афган╕стан╕. Це вже перев╕рено. А ви ж - живий!
- Полуживий, - париру╓ нещасний. У наш╕й рот╕ було сто душ, а залишилося три кал╕ки.
- Т╕льки ж зрозум╕йте, жодних призначень л╕кар╕в ми не в╕дм╕ня╓мо... Просто дода╓мо сво╖ засоби.
- Як╕ там призначення л╕кар╕в? - Я до них не ходжу. Дуже я ╖м треба!
- Ой, забула! Давайте пом╕ря╓мо тиск!
- Не хочу. Я хочу одного - виспатися! ╤ ще хочу сказати, - в╕н раптом розхвилювався, закл╕пав очима, - от-от заплаче, - на фронт╕ я був у полон╕... всього к╕лька годин, а пот╕м нас в╕дбили сво╖. Але я тод╕ дуже перелякався, ми вже чули ╕ бачили, що роблять «духи» з полоненими... З тих п╕р я - ╕мпотент...
- Олександре, - знаходжусь я, - на щастя, у Ки╓в╕ ╓ ╤ван Гаврилович Мариняк, ц╕литель-натуропат. Так от, для нього нав╕ть ця проблема - не проблема. Якось в╕н казав на зустр╕ч╕ у сво╓му клуб╕, що домашн╕й телефон дзвонить день ╕ н╕ч, двер╕ не зачиняються - наст╕льки зараз це актуально. Я при зустр╕ч╕ розкажу йому про вас.
Риюся в шухляд╕ стола.
 - Ось в╕зитка Мариняка! Бер╕ть ╕ пам’ятайте: ╤ван Гаврилович любить вольових, сильних, здатних моб╕л╕зувати вс╕ сили ╕ подолати труднощ╕ з╕ здоров’ям, одне слово, таких як сам. А якщо людина якась не така, в╕н ╖╖ зробить сильною.
...Сьогодн╕ якийсь алкогольний день. День алкогол╕ка! Почекайте-почекайте, а може, нам д╕йсно запровадити, прим╕ром, Всесв╕тн╕й чи М╕жнародний день алкогол╕ка?! Яка ╕дея! Адже п’ють, можна сказати, ус╕: прощання з дитячим садочком. П’ють батьки, д╕ткам солодкий ст╕л ╕ соки. Прощання з першою вчителькою - п’ють батьки, д╕ткам поки що соки. А от розставання з дев’ятим класом - це вже драма ╕ рад╕сть водночас! - а значить, пиятика, а розлука з╕ школою - трагед╕я ╕ тр╕умф! Тут уже лише дурень не набереться! Або нем╕чний. А ╕нститут? А перша зарплата? А свята, дн╕ народження, а хрестини, похорони ╕
т. д., ╕ виходить, що в нас триста ш╕стдесят п’ять дн╕в на р╕к ╓ чудовий прив╕д випити: день медика, вчителя, моряка, дв╕рника, рибалки, електрика, журнал╕ста, день н╕г╕л╕ста, фанатика, ╕д╕ота, ол╕гофрена... А ╕нод╕ в одному-╓диному дн╕ зб╕га╓ться к╕лька важливих под╕й,
Ось тут ╕ крутись як хочеш. «Так за що ми ще сьогодн╕ не пили? За здоров’я? - Прекрасний тост. Його не п╕дтрима╓ лише хворий на голову...» Я десь чула ще один чудовий тост: «Ми з╕бралися тут, щоб випити. Так давайте ж вип’╓мо за те, що ми з╕бралися!» Отака народна мудр╕сть!.. Щось ╕з нами не те д╕╓ться...
Ц╕каво, що ста╓ться з ╕ндив╕дом, котрий перехилив чарку? Зм╕на св╕домост╕? Розслаблення чи навпаки - збудження? Зняття стресу чи, скаж╕мо, притлумлення простуди? П╕днесення настрою? Заглушення якогось болю - ф╕зичного чи душевного? ╤ те, ╕ те, й ╕нше... Значить, на перших порах чарка н╕бито л╕ку╓? Допомага╓? Зн╕ма╓ б╕ль? Як таблетка. Але ж чому одна людина може сказати соб╕: досить, а ╕нша н╕?
А оскажен╕лий п’яниця в с╕м’╖, який тероризу╓ ж╕нку, д╕тей, родич╕в, сус╕д╕в? Що з таким робити? А придуркуватий начальник на робот╕, котрий доки не остограмиться, не прочистить власн╕ м╕зки спиртним, не в╕дчува╓ себе людиною?
...Скрушн╕ мо╖ роздуми перебива╓ чергова пац╕╓нтка. У не╖, знаю вже, печ╕нка. Бол╕ част╕ше всього бувають вноч╕. Але трима╓ться у сво╖ ш╕стдесят! Ставна, модно зодягнена, елегантна, д╕лова. «Добре, - думаю, - що хоч одна нормальна людина за день нав╕далась. А то чамр╕╓ш з р╕зними трудогол╕ками, алкогол╕ками, ╕ншими гол╕ками, а вр╕вноважених та шляхетних людей майже не бачиш».
 - Яка це зустр╕ч у нас ╕з вами, Над╕╓ Семен╕вно?
 - П’ята, Катрусю, п’ята.
 - ╤ як почува╓теся?
 - Та-а, погано, все г╕рше й г╕рше...
 Я в╕д неспод╕ванки аж схоплююся з-за столу:
 - Та ви ж минулого разу... ви ж сам╕ казали, що проблема вже зника╓. Що ж трапилося за ц╕ к╕лька дн╕в? Траву запарювали? Усе виконували?
 - Та виконувала, зараз розкажу. Ось т╕льки тр╕шки зберуся з силами.
 Я чекаю. На мить повертаюся до в╕кна, ╕ боковим зором завважую, що пац╕╓нтку душать сльози. Отако╖! Ну й деньок видався! Яка ще гора людського тлуму повинна сьогодн╕ звалитися на мене?
 Наступн╕ ╖╖ слова буквально придавлюють мене до ст╕льця:
 - Так, Катре, я тоб╕ скажу, але ж дивись, щоб н╕кому...
 - Що ви, Над╕╓ Семен╕вно, ви ж зна╓те, що я мовчу. Н╕яко╖ н╕кому ╕нформац╕╖ про пац╕╓нт╕в. Бо зразу ж починаю хвор╕ти сама. Це вже перев╕рено.
- Катрусю, я п’ю.
- Як це п’╓те, я не розум╕ю! Ми вс╕ п’╓мо...
- Зараз у мене зап╕й. Без вина не можу.
- Ви... Ви щодня вдосв╕та проб╕га╓те на роботу мимо мо╖х в╕кон! А ввечер╕ назад. Час можна зв╕ряти. Хвилиночка в хвилину. Ви така пунктуальна, така весела завжди ╕ житт╓рад╕сна, що в мене покращу╓ться настр╕й п╕сля зустр╕ч╕ з вами. Ви ж ╕нших заряджа╓те сво╖м оптим╕змом. Не в╕рю! От не в╕рю ╕ все!
 Довго ╕ якось плутано зв╕ря╓ться ж╕нка у найсокровенн╕шому. П’╓ давно ╕ ╜рунтовно. Звикала ╕ втягувалася в р╕дн╕й бухгалтер╕╖: зв╕т м╕сячний, за тим квартальний, дал╕ п╕вр╕чний баланс, р╕чний... День народження, день переродження, день ненормальност╕, день виродження - ╕ все святкувалося. А згодом «свято», як пожежа, перекинулося на ╖╖ дом╕вку: вечеря, самотн╕сть, удвох ╕з телев╕зором ╕, звичайно ж, вона - пляшка!...
- Ви зна╓те, що буде з вашою (хот╕ла сказати «печ╕нкою», але стримуюсь) зовн╕шн╕стю? Ви вже н╕коли не матимете такого гарного вигляду як сьогодн╕.
- Я над╕юсь т╕льки на вас, Катю. Т╕льки на вас. Мен╕ нема б╕льше до кого звертатися. «Нема... нема!..» - в╕длуню╓ в к╕мнат╕...
- Над╕╓ Семен╕вно! Ми живемо в трим╕льйонному м╕ст╕, - невпевнено починаю я, - довкола ст╕льки народу. Б╕льш╕сть ╕з них, я знаю, готов╕ вам допомогти, треба т╕льки кинути клич. ╤ ще - ╓ люди, як╕ через це пройшли, ╕ справилися з собою.
- Це т╕льки слова! - кида╓ ж╕нка, - Клуб анон╕мних алкогол╕к╕в. Уже там побувала... Люди! Люди можуть допомогти, а можуть ╕ притопити тебе... Наприклад, у вин╕.
- Н╕чого, не в╕дчаюйтесь, щось придума╓мо. Ви ж зна╓те, що нема╓ безвих╕дних ситуац╕й.
...╤ я знову ретельно зм╕шую трави, заряджаю воду, читаю молитву...
Прийом трива╓. Перед зустр╕ччю з останн╕м на сьогодн╕, п’ятим, пац╕╓нтом, виходжу на кухоньку напитися чаю. Вмикаю динам╕к, щоб хоч трохи переключитися на щось ╕нше. Яка гарна музика! П╕сня залива╓ весь прост╕р сво╖м оптим╕змом, веселощами, нав╕ть, задерикуват╕стю: «Наливаймо, браття, кришталев╕ чаш╕!»... -
Так, мабуть, ╕ повинно бути у нашому нетверезо-хворому дом╕.
 Прийом трива╓...
м. Ки╖в

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 15.08.2008 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6226

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков