Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 15.08.2008 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#33 за 15.08.2008
ХЕТТСЬКА ЦИВ╤Л╤ЗАЦ╤Я НА ТЕРИТОР╤╥ УКРА╥НИ

АНАЛ╤З ╤СТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ

 Як засв╕дчують письмов╕ та археолог╕чн╕ джерела, у стародавн╕ часи на Дунайсько-Дн╕стровський рег╕он великий вплив мали культури, як╕ поширилися з Мало╖ Аз╕╖. У Х╤╤ - XV до н. е. в рег╕они Подунав’я та Карпат проникають в╕йськово-пол╕тичн╕ союзи хетт╕в. Цей в╕йськово-пол╕тичний союз хетт╕в-тохар╕в, як вважають ф╕лологи, в╕дзнача╓ться мовною близьк╕стю з╕ слов’янською мовною культурою. Можна припустити, що власне хетти-тохари ╕ були тим великим слов’янським народом, який у Х╤╤ - Х╤╤╤ стол╕ттях до н.е. в останн╕й фаз╕ переселення ╕ндо╓вропейських народ╕в прийшов в ╢вропу з Мало╖ Аз╕╖ ╕ заселив райони Подунав’я та Карпат, про що знав ще з легенд автор “Пов╕ст╕ минулих л╕т”, як в╕дзначав чеський мовознавець Б. Грозний [1].
 Стосовно впливу хетт╕в на лужицьк╕ племена, то польський досл╕дник В. Хенсель зауважу╓ про глибок╕ контакти хеттсько╖ та лужицько╖ культур, якщо ц╕ культури не ╓ тотожн╕ [2].
 Як засв╕дчу╓ сукупн╕сть проанал╕зованих джерел та висновки вчених, хетти, а також тохари належать до тих народ╕в, як╕ ран╕ше за вс╕х роз╕рвали стосунки з ╕ндо╓вропейською групою народ╕в. Нема╓ сумн╕ву в тому, що хетти заселяли Малу Аз╕ю, при тому сформували там землеробсько-пастушу культуру за Касп╕╓м.
 Близько 1600 року до н. е. хетти створили свою державу, яка в╕дома з джерел, як Старе Царство, що досягло найб╕льшо╖ могутност╕ в час царювання Хаттус╕л╕ ╤ (близько 1570-1530 рр.) ╕ Мурсила ╤. П╕сля правл╕ння цих цар╕в Хеттське царство почало занепадати внасл╕док усобиць, що припинив в подальшому цар Тален╕н, який близько 1480 року написав досить гуманний кодекс закон╕в, що нараховував майже 200 статей.
 Зауважимо, що у стародавн╕х слов’ян теж був статут закон╕в, який П. В. Голубинський виводив в╕д хеттського, так званий “Галицький Статут”. На його думку, старослов’янський чи старогалицький статут мав основи хеттського, що може говорити про вплив хетт╕в на слов’ян, якщо ц╕ народи взагал╕ не сл╕д ототожнювати [3].
 Як засв╕дчують джерела близько 1450 року до н. е. Старе Царство хетт╕в прийшло у занепад, а утворене на його п╕двалинах нове царство функц╕онувало до 1200 року до н. е. ╕ було, за одн╕╓ю верс╕╓ю, зруйноване ╓гиптянами, за другою - асс╕р╕йцями, п╕сля чого в╕дбулась м╕грац╕я хетт╕в у рег╕они Подунав’я, де вони злилися з м╕сцевим землеробським населенням. Як вважають досл╕дники, в м╕сцях, де в Подунав’╖ розселились землеробсько-пастуш╕ племена хетт╕в, у подальшому з’явилася слов’янська культура [4].
 Таким чином, можна припустити, що у тих районах Подунав’я, де проникла культура хетт╕в, у подальшому почала розвиватися культура слов’ян. Ц╕кавим прикладом впливу культури хетт╕в на формування культури слов’ян може бути ╖хня клинописна система письма, яка застосовувалася спочатку, як вважають досл╕дники В. В. ╤ванов та Т. В. Гамкрел╕дзе, для ведення запис╕в на деревин╕ [5].
 Сл╕д наголосити, що ╕ таблички Велесово╖ книги теж були записан╕ на спец╕ально виготовленому дерев╕ ╕ певною формою клинопису [6]. У подальшому розвиток такого письма достов╕рно заф╕ксований в епоху Укра╖нсько╖ держави в ╤Х - Х╤╤╤ стол╕ттях ╕ виявлений у Ки╓в╕, Новгород╕, Галич╕ та ╕нших м╕стах та селах стародавньо╖ Укра╖ни - Рус╕. Що стосу╓ться ╕стор╕╖ хетт╕в, то ╖хн╕ легенди розпов╕дають, що хетти розселилися до Чорного моря ╕, на думку досл╕дник╕в Т. В. Гамкрел╕дзе та В. В. ╤ванова, культура хетт╕в простягалася з Подунав’я до Пруту та Дн╕стра [7].
 Сл╕д також врахувати при з’ясуванн╕ рел╕г╕йних в╕рувань прикарпатських слов’ян, що вони з давн╕х-давен в╕рували в сонячне божество Хорса. За таких обставин задамо питання: чи не в╕д хетт╕в, як╕ просунулись у цей рег╕он власне в стародавн╕ часи, перейняли рел╕г╕йн╕ в╕рування в сонячного бога прадавн╕ слов’яни, оск╕льки хетти, як засв╕дчують джерела, поклонялися богу сонця.
 Як наголошують вчен╕ Т. В. Гамкрел╕дзе та В. В. ╤ванов, хетти у ╤╤ - ╤╤╤ тисячол╕тт╕ до н. е. просунулися до Подунав’я та Дн╕стра ╕ розвинули тут землеробську та пастушу культуру. Власне хетти розвинули тут нову рел╕г╕ю та поклон╕ння в хетського бога Siu-Sinka, слов’янська назва Б╕ло-Бога - Хорса, який, як у хетт╕в так ╕ у стародавн╕х слов’ян, означав сонячне божество. Характерно зауважити, наголошують Т. В. Гамкрел╕дзе та В. В. ╤ванов, що у хеттськ╕й мов╕ бог сонця назива╓ться Хо чи Хор, що ч╕тко можна ототожнити ╕з слов’янським Хорсом, який теж ототожню╓ться з сонцем [8].
 Хетто-слов’янськ╕ зв’язки простежуються також в м╕фолог╕╖, де слов’янська розвивалася п╕д впливом хеттсько╖, зокрема п╕д впливом “М╕ф╕в про ╤сленику”, як╕ тотожн╕ з╕ слов’янськими та укра╖нськими п╕сенними плачами та заклинаннями, що в╕дом╕ нам ╕з фольклору стародавньо╖ Галичини та з╕ “Слова о полку ╤горев╕м”, якщо прийняти молодшого сина Ярослава Осмомисла, Олега Ярославовича Галицького, за автора “Слова о полку ╤горев╕м” [9].
 Досл╕дники Т. В. Гамкрел╕дзе та В. В. ╤ванов наголошують, що сп╕льн╕сть культури, рел╕г╕╖ та м╕фолог╕╖ да╓ п╕дстави наголошувати, що хетто-слов’янський конгломерат одним з перших в╕дколовся в╕д ╕ндо╓вропейсько╖ сп╕льноти, одним ╕з перших утворив свою Хеттську державу, поширивши свою культуру до Подунав’я та Подн╕стров’я. Досл╕дники також наголошують на хетто-тохарськ╕й культур╕, де п╕д хеттським конгломератом вбачають слов’ян, як╕ оселилися на Подунав’╖, а п╕д тохарами, як╕ проникли углиб ╢вропи, предк╕в кельт╕в [10].
 Таким чином у V - IV тисячол╕тт╕ до н. е. в╕д Мало╖ Аз╕╖ до Кавказу та по берегах Чорного моря до Подунав’я та Карпат форму╓ться та поширю╓ться землеробсько-пастуша культура, яку досл╕дники пов’язують ╕з хеттами-слов’янами. У зв’язку з поширенням ц╕╓╖ культури з Кавказу до Карпат та Балкан, тут виника╓ новий рел╕г╕йний культ Сонця - Хорса, про який згаду╓ ще руський л╕тописець Нестор. Характерно, що Нестор назива╓ Карпати “Горами Кавказькими”, що може говорити про поширення хеттсько╖ культури з В╕рменського наг╕р’я в Карпати та Прикарпаття, а це може означати, що назва “Гори Кавказьк╕” “Гори Кавкас╕йськ╕” ╓ стародавньою назвою ╕ ц╕лком може зб╕гатися з часом проникнення кельтсько╖ землеробсько-пастушо╖ культури в Подунав’я та Подн╕стров’я [11].
 Таким чином, дана теор╕я Т. В. Гамкрел╕дзе та В. В. ╤ванова розвива╓ г╕потезу про формування праслов’янського землеробсько-пастушого конгломерату на основ╕ хеттсько╖ культури, рух яко╖ в Подунав’я та Подн╕стров’я засв╕дчено археолог╕чно древньо-ямною культурою, яка поширилася в область середнього та нижнього Дунаю та Подн╕стров’я та Побужжя [12].
 Сл╕д наголосити, що саме хеттська культура, яка базувалася на рел╕г╕йному поклон╕нн╕ сонцю, зг╕дно з╕ св╕дченнями археолог╕чно╖ науки, мала ритуал курганного поховання. Поклон╕ння сонцю було обов’язковим для хетт╕в, що було засв╕дчено в хеттських законах. Також у законах засв╕дчувалося шанування бдж╕л, виноградних л╕з, земл╕, ткацтва, с╕льського господарства, землеробства, шанування свиней, кор╕в, к╕з, овець, особливо коней [13].
 П╕сля висновк╕в Т. В. Гамкрел╕дзе та В. В. ╤ванова, як╕ вважали, що хетто-слов’янська землеробсько-пастуша культура про╕снувала на територ╕╖ Подунав’я до раннього Середньов╕ччя, тобто до епохи експанс╕╖ в V ст. до. н. е. тохар╕в-кельт╕в в Дунайський рег╕он. Власне з цього часу слов’яни Дунаю та Карпат у джерелах за пер╕од з V ст. до н. е. до ╤ ст. н. е. в╕дом╕ п╕д зб╕рною назвою – венеди [14].
 Досл╕дники Т. В. Гамкрел╕дзе та В. В. ╤ванов пов’язують курганн╕ поховання хетт╕в у Подунав’╖ з курганними похованнями культури Карпатських курган╕в. Як зазначають досл╕дники, поховальний ритуал у цих культур однаковий, як ╕ рел╕г╕йне сонцепоклон╕ння, яке через тисячол╕ття не зазнало зм╕н та етн╕чного характеру. Сама сп╕взвучн╕сть - гори Хеттськ╕, гора Кавказька, гори Карпатськ╕, гори Хорватськ╕, просто Хриби, Хорби, Хрби, Горби - говорять про мовний ╕ культурний розвиток одн╕╓╖ ╕ т╕╓╖ ж хетто-слов’янсько╖ культури. Таким чином, у ╤ тисячол╕тт╕ до н. е., наголошують досл╕дники, в центральн╕й ╢вроп╕ форму╓ться на хеттських культурних традиц╕ях ╓дина культура поховальних урн, яку сл╕д ототожнювати з поховальною культурою хеттського ареалу [15].
 У сферу ц╕╓╖ велико╖ та могутньо╖ культури входить територ╕я, яка м╕стить Кавказ, басейн Чорного моря, Подунав’я та Карпато-Дн╕стровський рег╕он, тому не дивно, що Карпати протягом тривалого пер╕оду називалися “Гори Кавкас╕йськ╕”, “Гори Кавказьк╕”. До вищезазначеного сл╕д додати, що у Хеттському царств╕ була р╕ка Гал╕с, як ╕ м╕сто Гал╕с, яке очолювало одну ╕з пров╕нц╕й Хеттського царства. Досл╕дники Т. В. Гамкрел╕дзе та В. В. ╤ванов вважають, що хетти, як╕ в стародавн╕ часи прийшли в Подунав’я, поширили св╕й вплив також на Подн╕стров’я, Побужжя та Пов╕слення, всю решту територ╕й Зах╕дно╖ ╢вропи зайняли тохари - предки кельт╕в. Як вважають досл╕дники, стародавня присутн╕сть хетт╕в у Подунав’╖ була в╕дчутна нав╕ть у часи Середньов╕ччя, зокрема наявн╕стю ╕ стародавнього пол╕тико-адм╕н╕стративного центру Галац-Галич на Дуна╖, вих╕дц╕ з якого заснували Галт╕с - Галац - Галич в Подн╕стров’╖, про який згаду╓ Йордан в 246 роц╕ [16].
Характеризуючи рел╕г╕ю хетт╕в, досл╕дники наголошують, що сонце завжди було головним богом ╕ндо╓вропейського конгломерату ╕ хетт╕в зокрема. Що стосу╓ться решти бог╕в, то бог Перкун-Пернун був богом дружинно╖ знат╕ та во╖н╕в. Сл╕д наголосити, що в “Анналах хеттського царя Хаттуси ╤” називаються завойован╕ ним земл╕ та м╕ста, одним ╕з значних центр╕в, завойованих у Подунав’╖, як вважають Т. В. Гамкрел╕дзе та В. В. ╤ванов, в анналах названо м╕сто Hass чи Hals, яке досл╕дники ототожнюють ╕з Галацом (Малим Галичем) на Дуна╖. Узагал╕ на основ╕ анал╕зу “Аннал╕в Хаттуси ╤” досл╕дники д╕йшли висновку, що цей хеттський цар завоював територ╕ю до В╕сли, включаючи ╕ Карпатський рег╕он, ╕ Подн╕стров’я [17]. Анал╕зуючи дал╕ “Аннали Хаттуси ╤ ”, який правив Хеттським царством у XVII ст. до н. е., досл╕дники наголошують, що в╕н зверта╓ться до свого роду ╕ дружини, даючи запов╕т, щоб його поховали в землю. Досл╕дники наголошують, що у слов’ян слово «р╕д» було святе, чи нав╕ть божеством Родом. Характеризуючи взагал╕ Хеттське царство, досл╕дники наголошують, що в час правл╕ння Хаттуси ╤ у хетт╕в будувалися фортец╕, як╕ за конструкц╕╓ю дуже нагадують майбутн╕ слов’янськ╕ городища V - VI стол╕ть н. е. Сл╕д наголосити, що з спочатку сво╓╖ ╕стор╕╖ хетти виступають в джерелах, як хорош╕ буд╕вельники м╕ст та фортець, господар╕ та торг╕вц╕. В ╢вроп╕ хеттська схема забудови притаманна м╕ськ╕й та фортечн╕й забудов╕ та господарству ╕ торг╕вл╕ Прикарпаття та Подн╕стров’я. Таким чином, на хеттському господарсько-громадському надбанн╕ населення Прикарпаття та Подн╕стров’я вступа╓ в ╤ тисячол╕ття до н. е., а отже цей рег╕он, який кристал╕зував сум╕ш культури хетт╕в з представниками м╕сцевих племен, це майбутн╕ неври, епохи Геродота, як╕ кристал╕зували в подальшому протослов’ян [18].
 А. Я. Брюсов наголошу╓, що за пер╕од ╤╤╤ - ╤╤ тисячол╕ття до н.е. культура хетт╕в стала державною. ╥хн╕й сонячний культ став державною рел╕г╕╓ю, а господарство та торг╕вля перетворила ╖х на заможну нац╕ю в Аз╕╖ та ╢вроп╕. На основ╕ культури хетт╕в, наголошував досл╕дник, сформувалась землеробсько-пастуша культура в населення Карпат, Прикарпаття та Подн╕стров’я, яка в подальшому просунулася в Побужжя та Подн╕пров’я [19].
 Ус╕ ц╕ висновки ф╕лолог╕чно╖ науки вчен╕-ф╕лологи пор╕вняли з останн╕ми напрацюваннями археолог╕чно╖ науки ╕ д╕йшли висновку про активне функц╕онування основних компонент╕в хеттсько╖ культури в середовищ╕ м╕сцевих Дунайсько-Дн╕стровських племен [20].
 Зокрема Ф. П. Ф╕л╕н ч╕тко пов’язу╓ ц╕ археолог╕чн╕ культури з ╕ндо╓вропейськими мовами [21]. Ц╕лком ймов╕рно, наголошу╓ В. В. Маврод╕н, що уже в цей час склада╓ться етнокультура, яка вид╕ля╓ться з ╕ндо╓вропейських мас у протослов’ян [22]. Досл╕дники Т. В. Гамкрел╕дзе та В. В. ╤ванов конкретизують, що власне з прийшлого хеттського конгломерату та м╕сцевих Дунайсько-Дн╕стровських племен кристал╕зувалися слов’яни. Таким чином, наголошують досл╕дники, хетти ╓ предками слов’ян, що видно по б╕льшост╕ археолог╕чних старожитностей та у мовн╕й тотожност╕. Так, наголошують досл╕дники, в хеттськ╕й мов╕ ╤╤╤ тисячол╕ття до н. е. б╕льш╕сть кор╕нних сл╕в тотожн╕ як з╕ стародавн╕ми, так ╕ сучасними слов’янськими (укра╖нськими словами): так хеттське attas - слов’яно-укра╖нське отець, тато, батько; хеттське ватар-водар - слов’яно-укра╖нське вода; tati - тат╕ - злод╕╖, вбивц╕; хеттське - nepis – слов’яно-укра╖нське небо; хеттське - giamanna - земля. Зближують хеттську мову з╕ старослов’янською ╕ словосполучення, зак╕нчення сл╕в, побудова ╕ зак╕нчення речень. Хетто-слов’янськ╕ тотожност╕, наголошують досл╕дники, ймов╕рно дуже стародавн╕ ╕ глибок╕, що засв╕дчу╓ про сп╕льн╕сть етнокультури в ╤╤╤ тисячол╕тт╕ до н.е. Хетти створили в Мал╕й Аз╕╖ арха╖чне державне утворення, яке, за висновками вчених, було землеробсько-скотарським, культ Сонця-Хорса був притаманний для хетт╕в Мало╖ Аз╕╖, як в подальшому для венед╕в-слов’ян Подунав’я, Прикарпаття ╕ Подн╕стров’я. Це ╖х ╕снування з стародавн╕х час╕в п╕дтверджують Певт╕нгеров╕ таблиц╕, анал╕з яких да╓ п╕дстави твердити, що л╕тописн╕ в╕нди-венеди - це прийшл╕ в Подунав’я, Подн╕стров’я хетти Мало╖ Аз╕╖, де прабатьк╕вщиною останн╕х була ╤нд╕я [23].
 Ц╕лком ймов╕рно, що ослаблення хетто-слов’янсько╖ цив╕л╕зац╕╖ було обумовлене появою в Подунав’╖ ск╕ф╕в, а в подальшому сармат╕в, як╕ часто вит╕сняли в ╤╤ - ╤ тисячол╕тт╕ до н. е. хетто-слов’янську етнокультуру з нижньодунайсько╖ та нижньодн╕стровських територ╕й, про що засв╕дчують джерела, розм╕щуючи у цих рег╕онах гет╕в та дак╕в. В. А. Городцов наголошував, що у цьому конгломерат╕ була присутня ╕ слов’янська етнокультура [24].
 На вза╓мозв’язки хетт╕в ╕ дак╕в вказують почасти ╕ Т. Гамкрел╕дзе та В. ╤ванов. Автор дано╖ прац╕, розглянувши всю джерельну базу та археолог╕чний матер╕ал Прикарпаття та Придн╕стров’я з рег╕оном Подунав’я, теж знаходить сп╕льн╕ риси у слов’янськ╕й та дак╕йськ╕й культурах, як╕ проглядаються з ранньо╖ хетто-тохарсько╖ культури, яка вийшла з ╕ндо╓вропейсько╖ сп╕льноти. Особливо хетто-тохарськ╕ риси яскраво в╕дбились в подальш╕й слов’янськ╕й та особливо укра╖нсько-слов’янськ╕й культур╕. Не сл╕д виключати на тохарському та гето-дак╕йському вплив╕ на етноконгломерат слов’ян. Якщо врахувати вищевикладену г╕потезу В. А. Городцова, який ототожню╓ давньослов’янськ╕ вишивки з дак╕йськими, де ц╕ вишивки побутують як у дак╕йського, так ╕ слов’янського населення. Тотожн╕сть узор╕в, барв, кольор╕в сл╕д пов’язувати ╕з давн╕ми традиц╕ями, як культурно-побутовими, так ╕ економ╕чними, як╕ склалися у сивому минулому у слов’ян з даками, ще у хетто-тохарськ╕й доб╕, де, як слушно зауважив Б. А. Рибаков, дунайський рель╓ф, сп╕льна рел╕г╕я сонце поклон╕ння спор╕днили культуру Прикарпатсько╖ слов’янсько╖ сп╕льноти з Дунайсько-Дак╕йською [25].
 Близьке сус╕дство слов’ян з даками стало т╕╓ю причиною, яка привела до виникнення держави та централ╕зац╕╖ сусп╕льства у дак╕в в останн╕х стол╕ттях до н.е. При цар╕ Децибел╕, Дак╕я досягла найб╕льшо╖ могутност╕, що дало можлив╕сть у подальшому протистояти Римськ╕й держав╕. Як наголошувала ╤. Т. Кругликова, ця Дак╕йська держава мала вплив ╕ на пол╕тичний розвиток слов’ян [26].
 Ряд вчених, зокрема А. Д. Дмитр╕╓в, вважали дако-слов’янський симб╕оз дуже давн╕м. В╕н намагався просл╕дкувати його розвиток з тохаро-хеттсько╖ епохи, де хеттська культура, на думку досл╕дника, була слов’янська, а тохарська - дак╕йська. Наявн╕сть у Дунайсько-Дн╕стровському рег╕он╕ могутньо╖ державност╕ була зумовлена давн╕ми традиц╕ями, як╕, зокрема, у карп╕в, так ╕ не зум╕ли н╕велювати римляни.
А. Д. Дмитр╕╓в вважав державу карп╕в ранньофеодальною [27].
 Тут же на ц╕й територ╕╖ ф╕ксу╓ ╓дине мовне спор╕днення слов’ян ╕ О. М. Трубачов, який вбача╓ мовне зародження слов’ян в систем╕ ╕ндо╓вропейського етносу. На його думку процес складання праслов’янська мова проходила в малоаз╕йськ╕й прабатьк╕вщин╕ Хеттсько╖ держави, в хетськ╕й мовн╕й консол╕дац╕╖, де праслов’янська мова вит╕ка╓ з хеттсько╖, тобто анатол╕йсько╖ чи передньоаз╕йсько╖ мовно╖ ╕ндо╓вропейсько╖ сп╕льноти [28].
 Ц╕╓╖ ж мовно╖ концепц╕╖ дотриму╓ться наступний рос╕йський вчений В. В. ╤ванов, який наголошу╓ на зв’язках слов’янських мов з анатол╕йськими мовами, що да╓ право наголошувати на ╕дентичност╕ слов’янського етносу з хеттським [29].
 В ╕нш╕й сво╖й робот╕ В. ╤ванов наголошу╓, що хетти ╕ слов’яни з Передньо╖ Аз╕╖ просунулися в басейн Причорномор’я, а дал╕ - в Подунав’я. ╥хн╕й рух ф╕ксу╓ться як л╕нгв╕стично, так ╕ археолог╕чно по всьому ╖хньому шляху, що заф╕ксовано ╕ в мовах, ╕ в топон╕м╕╖ територ╕й в╕д Передньо╖ Аз╕╖ до Причорномор’я та Подунав’я. У подальшому, закр╕пившись на Дуна╖, наголошував досл╕дник, вони, починаючи з ╤╤ тисячол╕ття, проникли в райони Попруття, Карпат, Подн╕стров’я та Побужжя [30].
 З’ясовуючи етногенез та проживання хорват╕в, радянський ╕сторик В. В. Маврод╕н розглядав розвиток ╕стор╕╖ хорват╕в в╕д стародавн╕х хетт╕в, як╕ у ╤╤ тис. до н.е. поселилися в Подн╕стров’╖ та просунулися в Прикарпаття. Його увагу привернули т╕ факти, як╕ дали йому можлив╕сть наголошувати, що мовна спор╕днен╕сть хетт╕в та слов’ян дуже велика. У ╤╤╤ тисячол╕тт╕ до н. е. хетти уже були великим народом в Мал╕й Аз╕╖ ╕ з цього часу почина╓ться ╖х реальне переселення на Сх╕д [31].
 У ╤╤╤ тисячол╕тт╕, наголошувала мовознавець А. В. Десницька, ╕ндо-ар╕йц╕ з Мало╖ Аз╕╖ починають рухати дал╕ мовний прост╕р хетт╕в, в╕н розширю╓ться до кордон╕в сучасно╖ П╕вденно╖ та Сх╕дно╖ ╢вропи. Хетти сво╓ю культурою та мовою охоплюють територ╕ю басейну Чорного моря ╕ Подунав’я, Карпат, Подн╕стров’я ╕ Прикарпаття [31].
 В. ╤ванов вважав, що в ╤╤ тисячол╕тт╕ до н. е. хеттська мова ста╓ оф╕ц╕йною мовою мешканц╕в Подн╕стров’я, Карпат та Прикарпаття [32].
 Таким чином, наголошував Б. В. Горнунг, Прикарпаття та Карпати були т╕╓ю територ╕╓ю, де формувалася праслов’янська мова [33].
 Реально, наголошу╓ В. В. ╤ванов, для мовного визначення населення Прикарпаття та Карпат характерна землеробсько-пастуша культура, яка базувалася на анатол╕йсько-хеттськ╕й мовн╕й культур╕ ╤╤╤ - ╤╤ тисячол╕ття до н.е. У подальшому тут поширю╓ться слов’яно-╕лл╕р╕йська мовна спор╕днен╕сть, що в╕дпов╕да╓ св╕дченням Геродота “про невр╕в - нор╕к╕в”, та Нестора “нарци, що суть словени” [34].
 З археолог╕чно╖ точки зору цю концепц╕ю п╕дтримав археолог М. ╤. Лякушк╕н, який вважав, що г╕рськ╕ ╕ приг╕рськ╕ м╕сцевост╕: гора, хребет, бердо, б╕р (самб╕р), р╕ки, що вит╕кали ╕з Карпат: Бистриця, Ворона, Тиса, Б╕ла, Черемош, Сан, лежать на слов’янському археолог╕чному матер╕ал╕, ╕ хоча археолог╕чно, достов╕рно, слов’янськ╕ старожитност╕ у цьому рег╕он╕ вид╕лен╕ т╕льки в ╤╤ - IV стол╕ттях н. е., все це говорить про те, що вони були тут ╕ у ран╕ший час в рамках поширено╖ тут “хеттсько╖”, “балкансько╖” культур, як╕ виявлен╕ в стародавньому пласт╕ серед археолог╕чних культур Карпат та Прикарпаття [35].
 У подальшому ц╕ етн╕чн╕ та мовн╕ етнокультури виросли у велик╕ народи, як╕ в перших стол╕ттях нашо╖ ери готський ╕сторик Йордан означував як “Венеди”, “Склавини” та “Анти” [36].
 Маврик╕й Стратег, в╕зант╕йський д╕╓писець VI стол╕ття, вважав, що територ╕я слов’ян м╕стила територ╕╖ Карпат ╕ Дунаю [37]. Про таке розселення слов’ян ╕ в сво╓му ╕сторичному екскурс╕ розпов╕да╓ ╕ Нестор- л╕тописець, де перше проживання, це Аз╕я (п╕сля Вавилонського стовпотвор╕ння...), друге проживання - норики чи нарци на Дунаю, де ╓ нин╕ земля Угорська та Болгарська ╕ трет╓ (сидять бо по Дн╕стру ╕ Пруту ╕ багато ╖х там ╕ проживають на тих м╕сцях до наших дн╕в), тобто до епохи Нестора-л╕тописця [38].
 З цього приводу Д. А. Мачинський вважав, що уже в Передн╕й Аз╕╖ пройшло вид╕лення слов’янського етносу з ╕ндо╓вропейського конгломерату ╕ уже як самост╕йний етнос слов’яни прийшли в басейн Чорного моря ╕ до Дунаю. Посиливши свою етнокультуру за рахунок м╕сцевих “Дунайських народ╕в”, слов’яни у ╤╤╤ - ╤╤ тисячол╕тт╕ до н.е. просунулись у Карпати в Подн╕стров’я, Побужжя та Подн╕пров’я [39].
 Таким чином в Дунайсько-Карпатський рег╕он просунулися хетти, як╕ в╕дом╕ п╕д назвою венеди. Скор╕ше всього, що першою великою стоянкою венед╕в був Дн╕стровський лиман, як наголошують стародавн╕ автори “Венедський залив”. Стародавн╓ проживання тут венед╕в науковц╕ припускають уже в ╤ тисячол╕тт╕ до нашо╖ ери. Власне з цього часу венеди заселяли Дунайсько-Карпатську територ╕ю, як вважав в╕зант╕йський ╕сторик та ╕мператор К. Багрянородний, який наголошував: ”Настала пора ╕ слов’янськ╕ поселення, що ран╕ше знаходилися в Передн╕й Аз╕╖, появились на Анатол╕йському п╕востров╕” [40].
 Сл╕д наголосити, що вс╕ ц╕ св╕дчення ще у Х╤Х стол╕тт╕ проанал╕зував чеський ╕сторик П. Шафарик, який д╕йшов висновку, що слов’янський етнос ╓ одним ╕з великих стародавн╕х народ╕в у Центральн╕й ╢вроп╕. Пам’ять про стародавн╓ покол╕ння, яке ще проживало на Дуна╖ та по в╕дрогах Карпат, збереглася як в Руському л╕топис╕, так ╕ ╕нших стародавн╕х слов’янських л╕тописах. Перший раз слов’яни згадуються в зв’язку з Вавилонським стовпотвор╕нням, учасником якого вони були, оск╕льки проживали в Передн╕й Аз╕╖. П╕зн╕ше л╕тописець вже згаду╓ слов’ян п╕сля ╖х переселення на Дуна╖ [41].
 Як бачимо, сам л╕тописець Нестор був переконаний у в╕рност╕ свого ╕сторичного екскурсу. В╕н писав: «По багатьох же л╕тах с╕ли слов’яни по Дунаю. ╤ в╕д тих слов’ян роз╕йшлися по землях, що прозвалися ╕менами сво╖ми: Морава, Чехи, Руси ╕ т. д. Л╕тописець наголошу╓, що слов’яни мали ╓дину мову» [42].
 У даному нарис╕ ми намагалися проанал╕зувати вс╕ ц╕ св╕дчення за допомогою фах╕вц╕в, як╕ вже апробували дану тематику в сво╖х наукових працях, однак, як бачимо ╕з вищеподаного, вс╕ ц╕ концепц╕╖ до к╕нця не проливають св╕тло на процеси етноутворення, хоча ми намагалися максимально точно в╕дтворити ╕сторичний генезис укра╖нського народу через конгломерати бастарн╕в та карп╕в, однак через малочисельн╕ джерельн╕ св╕дчення та недостатню базу археолог╕чних джерел це зроблено не повною м╕рою, що ╓ предметом нашого подальшого досл╕дження, оск╕льки вза╓мов╕дносини та ╕сторичний розвиток бастарн╕в, карп╕в - хорват╕в проходив, як на нашу думку, у прямих вза╓мов╕дносинах у поступальному напрямку з Хеттською цив╕л╕зац╕╓ю [42].
 В╕ктор ╤ДЗЬО,
ректор Укра╖нського Ун╕верситету (м. Москва), доктор ╕сторичних наук, професор, член-кореспондент М╕жнародно╖ Академ╕╖ Наук ╢враз╕╖.
 
Список використаних джерел та л╕тератури:
 1. Б. Грозний. Мова ╕ культура хетт╕в. Прага, 1932, с. 45 - 65.
 2. В. Хенсель. Предполагаемое влияние хеттов на лужицкие племена. В кн.: Древние славяне и их соседи. М., 1970, с. 13 - 14.
 3. П. В. Голубовский. Лекции по древнейшей русской истории. К., 1904, с. 76 - 95.
 4. В. Хенсель. Предполагаемое влияние хеттов на лужицкие племена. В кн.: Древние славяне и их соседи. М., 1970, с. 17 - 19.
 5. Т. В. Гамкрелидзе, В. В. Иванов. Индоевропейский язык и индоевропейцы. Реконструкция и историко-типологический анализ праязыка и протокультуры. Тбилиси, 1984, т. II, c. 888 - 899.
 6. Велесова книга. Дн╕про, 1990, с. 4 - 7.
 7. Т. В. Гамкрелидзе, В. В. Иванов. Индоевропейский язык и индоевропейцы... Тбилиси, 1984, т. II, c. 888 - 899.
 8. Там само, т. II, c. 897 - 898.
 9. В. С. ╤дзьо. Олег Ярославович Галицький (Настасич) - автор «Слова о полку ╤горев╕м». Перевал. ╤вано-Франк╕вськ, 2004, № 2, с. 137 - 145.
 10. Т. В. Гамкрелидзе, В. В. Иванов. Индоевропейский язык и индоевропейцы. Реконструкция и историко-типологический анализ праязыка и протокультуры. Тбилиси, 1984, т. II, c. 911.
 11. Там само, т. II, c. 912 - 913.
 12. Там само, т. II, c. 948.
 13. Там само, т. II, c. 449, с. 560 - 603.
 14. В. Д. Баран. В╕д венед╕в до укра╖нц╕в. Науковий В╕сник Укра╖нського Ун╕верситету, М., 2001, т. ╤, с. 61-65.
 15. Т. В. Гамкрелидзе, В. В. Иванов. Индоевропейский язык и индоевропейцы... Тбилиси, 1984, т. II, c. 953 - 956.
 16. Там само, т. II, c. 862 - 863.
 17. Т. В. Гамкрелидзе, В. В. Иванов. Индоевропейский язык и индоевропейцы. Реконструкция и историко-типологический анализ праязыка и протокультуры. Тбилиси, 1984, т. II, с. 795,
c. 863.
 18. В. Пизани. Хеттский и славянский язык. Общее индоевропейское языкознание. М., 1956, с. 144, с. 179, с. 190.
 19. А. Я. Брюсов. Очерки по истории племён европейской части СССР в неолитическую эпоху. М., 1952, с. 197, с. 260.
 20. В. Н. Даниленко. Неолит Украины. К., 1969, с. 172 - 174, с. 219.
 21. Ф. П. Филин. Образование языка восточных славян. М., - Л. 1962, с. 149 - 106.
 22. В. В. Мавродин. Русские на Дунае // Учёные записки ЛГУ № 87. Саратов, 1943, вып. 1, с. 3 - 18, с. 34 - 36.
 23. Т. В. Гамкрелидзе, В. В. Иванов. Индоевропейский язык и индоевропейцы. Реконструкция и историко-типологический анализ праязыка и протокультуры. Тбилиси, 1984, т. II, с. 795, c. 863.
 24. В. А. Городцов. Дако-сарматские религиозные элементы в русском народном творчестве в кн.: Труды государственного исторического музея.
Вып. ╤. М., 1926, с. 7 - 12.
 25. Б. А. Рыбаков. Древние элементы в русском народном творчестве.М., 1953, с. 90 - 92.
 26. И. Т. Кругликова. Дакия в эпоху римской оккупации. М., 1985, с. 34,с. 163 - 164.
 27. А. Д. Дмитриев. Падение Дакии. ВДИ, 1949, №1, с. 18 - 20.
 28. О. М. Трубачев. Ремесленная терминология в славянских языках.М. 1966, с. 194 - 200.
 29. В. Иванов. О значении хеттского языка для сравнительно-исторического исследования. В кн.: Вопросы славянского языкознания. Вып. 2, М., 1957, с. 29.
 30. В. Иванов. Общая индоевропейская, праславянская и анатолийская языковые системы. М., 1965, с. 11 - 73.
 31. А. В. Десницкая. О хеттском языке. В кн.: Краткая грамматика хеттского языка. М., 1952, с. 12 - 48.
 32. В. В. Иванов. О значении хеттского языка для сравнительно-исторического исследования славянских языков. В кн.: Вопросы славянского языкознания. М., 1957, вып. 2, с. 12 - 19.
 33. Б. В. Горнунг. Из предыстории образования общеславянского языка. М., 1963, с. 85 - 88.
 34. В. В. Иванов. О значении хеттского языка для сравнительно-исторического исследования славянских языков.
В кн.: Вопросы славянского языкознания. М., 1957, вып. 2, с. 12 - 19.
 35. Н. И. Лякушкин. К вопросу о культурном единстве славянства. В кн.: Исследования по археологии СССР. Ленинград, 1961, с. 27 - 39.
 36. Йордан. О происхождении деяний гетов. М., 1960, с. 72 - 73.
 37. Cтратегикон. Вестник Древней Истории. М., 1941, с. 253 - 256.
 38. Руський Л╕топис. К., 1989, c. 2 - 10.
 39. Д. А. Мачинский. Возникновение Древней Руси в контексте истории средиземноморья (VIII в. до н. э. – Х╤ в.
н. э.). Основные контуры реконструкции. В кн: Балканы в контексте средиземноморья. Проблемы реконструкции языка и культуры. М., 1986, с. 120 - 121.
 40. К. Багрянородный. Об управлении империи. М., 1987, с. 117 - 119.
 41. П. Шафарик. Славянские древности. М., 1848, Т. ╤, с. 124 - 185.
 42. В. П. Кобычев. В поисках прародины славян. М., 1973, с. 68 - 74.
 43. В╕ктор ╤дзьо. Раннньослов’янське сусп╕льство ╕ ранньослов’янська державн╕сть. Зародження ╕ становлення християнства на територ╕╖ Укра╖ни. Видання ╤╤ доповнене ╕ перероблене. Льв╕в. Сполом, 2004, с. 88 - 91.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 15.08.2008 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6224

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков