"Кримська Свiтлиця" > #33 за 15.08.2008 > Тема ""Білі плями" історії"
#33 за 15.08.2008
СВ╤ЧА СКОРБОТИ СВ╤ТОВО╥
«НЕЗГАСИМА СВ╤ЧКА» ПРИБУЛА ДО Н╤МЕЧЧИНИ
М╕жнародна акц╕я «Незгасима св╕чка», присвячена пам’ят╕ жертв Голодомору в Укра╖н╕ 1932-1933 рок╕в, прибула з Польщ╕ до Н╕меччини. Оф╕ц╕йна церемон╕я передання символ╕чно╖ св╕чки-факелу в╕дбулася напередодн╕ у польському м╕ст╕ Зелена Гора, пов╕домля╓ власний кореспондент УКР╤НФОРМу в ФРН. Зелена Гора стала останньою зупинкою «св╕чки» на територ╕╖ Польщ╕. У м╕ськ╕й греко-католицьк╕й церкв╕ укра╖нськ╕ дипломати та представники укра╖нсько╖ громади хвилиною мовчання вшанували пам’ять жертв Голодомору та в╕дслужили панахиду. П╕сля цього представники Посольства Укра╖ни в Польщ╕ передали символ╕чний смолоскип сво╖м укра╖нським колегам у ФРН та Центральн╕й сп╕лц╕ укра╖нц╕в у Н╕меччин╕. Представники Сп╕лки укра╖нсько╖ молод╕ в Н╕меччин╕ також запалили каганець в╕д «св╕чки», аби в╕чному вогню змогли вклонитися укра╖нц╕ Мюнхена та Штутгарта. П╕д гаслом «Укра╖на пам’ята╓ - св╕т визна╓!» смолоскип прибув вноч╕ до Берл╕на, де в Укра╖нськ╕й греко-католицьк╕й церкв╕ в╕дбудеться молебень за жертвами Голодомору. П╕сля цього «св╕чка» в╕дв╕да╓ також Франкфурт-на-Майн╕, Бонн, Кьольн, Дюссельдорф та Гамбург. 16 серпня смолоскип буде передано укра╖нськ╕й громад╕ в Бельг╕╖. М╕жнародна акц╕я «Незгасима св╕чка» ╕н╕ц╕йована М╕жнародним координац╕йним ком╕тетом Св╕тового конгресу укра╖нц╕в ╕з в╕дзначення 75-х роковин Голодомору ╕ ма╓ на мет╕ донести до св╕тово╖ сп╕льноти правду про найб╕льшу гуман╕тарну катастрофу в ╕стор╕╖ Укра╖ни ХХ стол╕ття. Символ╕чна св╕чка переда╓ться як естафета 33 кра╖нами, в яких проживають укра╖нц╕. Естафета розпочалася 6 кв╕тня в Австрал╕╖. У листопад╕ символ╕чна «Незгасима св╕чка» прибуде в Укра╖ну, де проводитимуться державн╕ заходи ╕з вшанування пам’ят╕ жертв Голодомору. «ДЗВОНИ ПАМ’ЯТ╤» У БЕРЛ╤Н╤
У прим╕щенн╕ музею Берл╕нського муру в╕дбулося оф╕ц╕йне в╕дкриття виставки укра╖нського художника Валер╕я Франчука, яка присвячена Голодомору 1932-1933 рок╕в в Укра╖н╕, пов╕домля╓ власний кореспондент УКР╤НФОРМУ у ФРН. Укра╖нський художник прив╕з до Берл╕на 35 картин ╕з циклу «Дзвони пам’ят╕», створених протягом останн╕х 16 рок╕в. Валер╕й Франчук розпов╕в, що його мати була живим св╕дком Голодомору 1932-1933 рок╕в, а ╕дея писати картини за ц╕╓ю тематикою була для нього, як Боже благословення. «Сво╖ми картинами я хот╕в покласти кв╕тку пам’ят╕ на могили м╕льйон╕в замордованих укра╖нц╕в, - сказав в╕н. - Якщо ми не згада╓мо, не вклонимося тим людям, то не буде нам прощення». Берл╕нська експозиц╕я-рекв╕╓м, яка працюватиме до 4 вересня, - уже 151 виставка Валер╕я Франчука. За словами художника, в╕н прив╕з до Н╕меччини «сльози м╕льйон╕в матер╕в», аби звернути увагу н╕мецько╖ громадськост╕ на найб╕льшу трагед╕ю укра╖нського народу. Митець також над╕слав кер╕вництву ФРН в╕дкритого листа ╕з закликом визнати Голодомор 1932-1933 рок╕в геноцидом укра╖нц╕в. Досл╕дники називають р╕зн╕ цифри загиблих п╕д час Голодомору 1932-1933 рок╕в: в╕д 7 до 10 м╕льйон╕в. На сьогодн╕ геноцидом укра╖нського народу Голодомор 30-х рок╕в минулого стол╕ття на оф╕ц╕йному р╕вн╕ визнали 14 держав. «ПОСЛУХ ДЖЕЙМСА МЕЙСА»
- таку назву ма╓ документальний ф╕льм про Голодомор в Укра╖н╕ 1932-1933 рок╕в, який зн╕мав минулими вих╕дними на Черн╕г╕вщин╕ автор ╕ режисер ф╕льму к╕ностуд╕╖ «Пров╕нц╕я» одесько╖ телекомпан╕╖ «Круг» Валер╕й Барановський. Протягом трьох зн╕мальних дн╕в було взято ╕нтерв’ю в очевидц╕в голодомору в селах Чемер ╕ Ставиське Козелецького району, а також у черн╕г╕вських науковц╕в. Допомогу в орган╕зац╕╖ зн╕мання ф╕льму в област╕ надали Укра╖нський ╕нститут нац╕онально╖ пам’ят╕, Черн╕г╕вська облдержадм╕н╕страц╕я, Козелецька райдержадм╕н╕страц╕я. Постать американського досл╕дника ╕нд╕анського походження Джеймса Мейса привернула увагу к╕норежисера тим, що завдяки його подвижницьк╕й д╕яльност╕ та науковим досл╕дженням св╕т д╕знався про голодомор в Укра╖н╕. До при╖зду на Черн╕г╕вщину творча група провела зйомки в Одес╕ та Одеськ╕й област╕, Ки╓в╕. У столиц╕, зокрема, члени групи взяли ╕нтерв’ю у вдови великого американця ╕ укра╖нця - письменниц╕ Натал╕╖ Дзюбенко-Мейс, в╕дв╕дали центральн╕ державн╕ арх╕ви, зустр╕лися з науковцями.
СВ╤ЧА СКОРБОТИ СВ╤ТОВО╥ ПОЕМА-РЕКВ╤╢М 1 На рушнику тремтить св╕ча. На б╕л╕м тл╕ - червоно-чорне, ╕ сивим попелом печаль в╕йне у серце невигойне.
Не люд, а т╕н╕ зв╕дус╕ль, ╕ н╕би згасне сонце раптом, як спалахне у зал╕ ф╕льм, - такий, що й сл╕з тоб╕ забракне.
Згубився цвинтар в бур’ян╕. Хрести схилились. А ц╕ впали. Печал╕ пальц╕ крижан╕, та десь у генн╕й глибин╕ про мор живе народна пам’ять.
Вже море виплакано сл╕з, ╕ м╕р╕ади св╕ч згасають, й Чумацький гасне в неб╕ в╕з, й дитя з дитям п╕д небесами.
Хода ╖х т╕ней ще трива, ╕ т╕й ход╕ нема╓ краю. Св╕ча скорботи св╕това у серц╕ роду ожива╓.
2 ...То була люта година в стр╕мкому змигов╕ часу. Людей знаходили у спорожн╕лих хатах, у дворах ╕ полях, на узб╕чч╕ дор╕г, на вокзалах ╕ м╕ських майданах, бо в╕д смерт╕ не було сховку н╕де. У стоп-кадр╕ ф╕льму - ╖хн╕ оч╕: широко розплющен╕ й незрушн╕. У застиглому нав╕ки безмовному розпач╕ чу╓ш ╖хн╓ волання до неба: «За в╕що?» Морен╕ голодом... ╥х були м╕льйони, але вмерли не т╕льки вони. Смертельна блискавка ударила в генофонд нац╕╖, вихопила пр╕рви в ╕стор╕╖ укра╖нських родовод╕в ╕ покол╕нь, як╕ не заповнен╕ й дос╕. ╤ в той час, як одн╕, запаморочен╕ голодом, брели у в╕дча╖ на свою Голгофу ╕ вмирали на мученицьких шляхах, ╕нш╕ - так зван╕ актив╕сти в шк╕рянках ╕ при збро╖ - ходили дворами. Довгими, як списи, металевими штрикачками промацували все ╕ скр╕зь, де м╕г бути захований хл╕б. ╤ коли знаходили цей житт╓дайний скарб, - забирали весь, до зернини...
3 Пресиза хмара понад кра╓м чи вороння пресита зграя?.. Мене хтось поглядом торка╓, але дивлюсь - людей нема╓, вони б ╕шли, та катма н╕г: ╕ т╕льки душ людських пол╕т, ╕ засипа╓ тужно сн╕г той невигойний мору сл╕д.
А в неб╕ янголи сп╕вають, ╕ ладан з ╖хн╕х крил спада╓, с╕я╓ вись тремка плодами, гойда╓ зор╕ на г╕лл╕... Закут╕ ж голоду льодами, - вс╕ там вони - стар╕ й мал╕.
4 ...К╕нця нема╓ небокраю, де я р╕дню свою шукаю. В кошмарн╕м сн╕ бреду й питаю: «Хто ви?»... - ╕ в оч╕ заглядаю.
Вони ж, плугами переоран╕, - понад сльозами ╕ салютами: - Немилосердно╖ ╕ люто╖ години ми були заморен╕.
5 ...Штрикали списами у дно самого серця, а не схову: знайти зернину - все одно, що в прав╕ жить було в╕дмовить.
Скидали в ями ╕ рови, та ╖хн╕х душ пливуть ще дзвони. Пробивсь пром╕нчик ╕з трави ╕ запитав: «А де ж м╕льйони?..»
А де кати?!. Статисти сплять?.. Про зниклий люд в кого спитать, куди п╕шли ╕ де ╖х обр╕й?.. Як╕ були це люди добр╕. ╤ майже кожен з них був ор╕й, у битв╕ з ворогом хоробрий, ╕ кожен мав св╕й Божий шлях.
╤ майже кожен мав д╕тей, ╤ майже кожен мав об╕йстя, й сп╕вуче серце, як Орфей, ждучи од Бога благов╕стя.
╤ майже кожен друга мав, ╕ майже кожен мав кохану... Зринають птахами з туману ╕ в неба тануть полинах.
6 Ан╕ печал╕, ан╕ вт╕хи - а лиш туман╕в сонний плин, н╕ злив шумливих, ан╕ сн╕гу, н╕ сяйва щастя навздог╕н.
Хати ц╕ - ось вони з туману наосл╕п зграйками бредуть, ╕ балансу╓ день на гран╕, чи буть йому, а чи не буть.
Нехай хоч так. Хоч не ру╖на. Аби хоч серцю не щем╕ть. Кат╕вня люду - Укра╖на, та ката спробуйте зловить.
Як ╕ тод╕, у тридцять трет╕м. А нин╕ хто ц╕ «пацани»?.. Вбивають нац╕ю на злет╕, та зам╕сть кари - ордени.
7 Ця тиша кладовищна, де пошум дня мина, де цв╕том сипле вишня й не зна╓ туга дна; де туга, наче ж╕нка у б╕лому, блука; де тане, мов сн╕жинка, св╕ча в мо╖х руках.
Тут в╕тер св╕чку гасить, сльозу зрива╓ вмить. ╤ду по нитц╕ часу, ╕ обр╕й дня тремтить.
Чи стежка, чи дорога, чи пекло, чи Едем, - над╕╓шся на Бога, таму╓ш серця щем.
Ця тиша кладовищна - мов кладка дн╕в хистка. Притулишся до вишн╕ - жорстка ╖╖ щока.
8 Тут - батькова стежинка, тут - мамина верба; тут танула сн╕жинка по ╕мен╕ судьба.
Н╕му╓ в грудн╕ цвинтар, що бачить мертвих сни, блука╓ т╕льки в╕тер, пита╓: хто вони?
Тамую в серц╕ згадку, згортаю дн╕в сув╕й. Торкаюся оградки, за нею р╕д весь м╕й.
...Хрести ╕ перехрестя час╕в, де напис ╓. Читаю: тридцять трет╕й, а пр╕звище - мо╓.
9 На територ╕╖ М╕жрег╕онально╖ Академ╕╖ управл╕ння персоналом (МАУП) к╕лька рок╕в тому в╕дкрито пам’ятник жертвам Голодомору 1932 - 1933 рок╕в в Укра╖н╕. У скульптурн╕й основ╕ його - б╕лий ангел на чорн╕й мармуров╕й плит╕ ╕ три колоски, «ув’язнен╕» за колючим ╕ржавим дротом, а кр╕зь нього, через загороджувальн╕ загони прагнуть вирватися м╕льйони приречених на голодну смерть. Технолог╕ю знищень було розроблено до др╕бниць. З-пом╕ж ╕нших у 1932 роц╕ було видано секретний наказ наркома шлях╕в сполучення СРСР Андр╓╓ва про заборону ви╖зду укра╖нських селян за меж╕ Укра╖ни. Ц╕ документи стали «п╕дставою» для конкретних д╕й. У тих, хто намагався провезти в Укра╖ну хоч якийсь харч, в╕дбирали останн╓. Тих, хто намагався втекти в╕д голодно╖ смерт╕, повертали назад до Укра╖ни. Умирати вдома. Та й не було нав╕ть сил ут╕кати, ╕ не було куди. На кордонах Укра╖ни ставили «заградотряди» п╕д приводом в╕йськових навчань або допомоги колгоспникам у польових роботах... А в цей час ╕з одеського порту вивозили зерно. Море хл╕ба. Планом╕рно, по м╕сяцях, по тоннах, використовуючи для перевезень судна, як╕ брали на борт тисяч╕ й тисяч╕ тонн укра╖нського зерна.
10 ...╤ листя скрапу╓ на листя, ╕ завмира п╕д сонцем т╕нь. ╤ не п╕знати в╕чних ╕стин б╕ля зруйнованих святинь.
А тут зд╕йнявся храм над м╕стом, в яруз╕ - р╕чка ╕ лоза, в╕ки в серпанков╕ ╕млист╕м ╕ дня вчорашнього сльоза.
Тут - колоски, проткнут╕ дротом. До них ╕ти ╕ не д╕йти. А хто поб╕г - п╕дтято шротом. А хто поб╕г, якщо не ти?
А хто поб╕г, якщо не родич, якщо не ближн╕й тв╕й поб╕г? П╕в-Укра╖ни - хто в╕дродить, д╕тей вернувши на пор╕г?
Три колоски, проткнут╕ дротом, три колоски, три колоски... Над б╕лим ангелом скорботи - незгасний духу смолоскип.
Олександр КАВУНЕНКО.
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 15.08.2008 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6220
|