Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3476)
З потоку життя (6713)
Душі криниця (3636)
Українці мої... (1489)
Резонанс (1551)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1733)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДРУЖЕ ПРОВ╤ДНИКУ…
Тож нехай слово правди про УПА та мужнього генерал–хорунжого Романа Шухевича д╕йде до...


КНИГА ПРО ТАРАСОВИХ ОНУК╤В ╤ Д╤ТЕЙ МИКОЛИ М╤ХНОВСЬКОГО
Нещодавно вийшла друком нова книга в╕домого досл╕дника Визвольно╖ боротьби укра╖нського народу...


Л╤НА КОСТЕНКО. ПОЕТЕСА ЕПОХИ
19 березня Л╕н╕ Васил╕вн╕ Костенко виповнилося 90 рок╕в


НА ПОВЕН ЗР╤СТ, НА ПОВЕН ГОЛОС
Пропону╓мо уваз╕ читач╕в передн╓ слово до нещодавно видано╖ у С╕мферопол╕ поетично╖ книги Данила...


ЯКЩО У РЕКТОРА П╤СЕННА ДУША
Це р╕дк╕сний випадок, коли ректор – ф╕лософ, закоханий у народну творч╕сть, ще й сам сп╕ва╓.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #32 за 08.08.2008 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#32 за 08.08.2008
КАЛИНОВИЙ ДЗВ╤Н

ЗУСТР╤Ч ДЛЯ ВАС

ГОЛОС╤╥ВСЬКА МАНДР╤ВКА З ПОЕТОМ ВАДИМОМ КРИЩЕНКОМ
╢ в Ки╓в╕ м╕сцина, особливо люба серцю городян ╕ гостей столиц╕. Це - Голос╕╓ве, н╕жно ╕ тепло осп╕ване незабутн╕м Максимом Тадейовичем Рильським. Колись, студентсько╖ пори, пригорнувся до ц╕╓╖ м╕сцини ╕ я - наш ун╕верситетський гуртожиток був майже поруч. Ц╕лих п’ять рок╕в разом з╕ сво╖ми друзями, майбутн╕ми журнал╕стами, впивався п’янкими пахощами ц╕лющого голос╕╖вського пов╕тря. Гожо╖ пори разом з однокашниками пробиралися кр╕зь облюбовану д╕рку у висок╕й металев╕й огорож╕ ╕ простували повз ошатн╕ пав╕льйони тод╕шньо╖ ВДНГ ген туди, де кущився знаменитий Голос╕╖вський л╕с. Тут, у дубовому, сосновому, а надто березовому, гаях н╕що, окр╕м шепоту розлогих, кучерявих крон, не в╕дривало нас од п╕дручник╕в ╕ конспект╕в - готувалися до екзамен╕в!
╤ от, кр╕зь «товщу л╕т», знову пройшовся знайомими м╕сцями. Цього разу - ╕з поетом-п╕снярем, поетом-л╕риком Вадимом Крищенком, якого знають у кожному укра╖нському дом╕, знають ╕ доросл╕, й мал╕. Бо нема╓ дня, щоб на хвилях еф╕ру, з телеекрана не звучали п╕сн╕ на його слова. ╤ поетичн╕ книги автора роз╕йшлися по Укра╖н╕.
Вадим Дмитрович на виставц╕ не г╕сть. Багато рок╕в в╕н працював тут, заробляючи на хл╕б насущний. Зараз це - Експоцентр Укра╖ни. Зм╕нилось обличчя виставки, на жаль, не на краще. А л╕с, в який ув╕ходимо, усе той самий - близький ╕ прив╕тний, якийсь святочний нав╕ть прохолодно╖ ос╕нньо╖ пори. Н╕би виправдовуючись за безлад, який неприв╕тно в╕йнув на мене там, на виставц╕, Вадим Крищенко каже:
- Н╕чого не вд╕╓ш - у такий час живемо. Колишн╓ розвалилося, а справжньо╖ незалежност╕ ми ще не збудували. Зв╕дси й ц╕ негаразди: скр╕зь ╕ всюди. На жаль, дуже багато суб’╓ктивного, р╕дшають моральн╕ авторитети, а хапуг, казнокрад╕в - густ╕ша╓. Не так ми живемо. Укра╖на г╕дна кращо╖ дол╕. Це ж нонсенс, щоб у наш╕й, нин╕ в╕льн╕й, незалежн╕й держав╕ був чи не найнижчий у св╕т╕ ценз життя. Колишня влада, на жаль, мало дбала про людину. ╤ це при тому, що ми будували найкращ╕ в св╕т╕ ракети, л╕таки, танки...
Оце виступав я в одному сел╕. Зна╓те, воно мало чим в╕др╕зня╓ться в╕д колишнього шевченк╕вського, х╕ба що хати тр╕шечки ошатн╕ш╕. А поруч - палаци скоробагатьк╕в. Ви подив╕ться - уже через панськ╕ огорож╕ до Дн╕пра не п╕д╕йдеш. А с╕льськ╕ люди... наче почорн╕ли в╕д турбот, в╕д дум, в╕д важко╖ прац╕... Та й чарка почала гуляти... Мен╕ болить, що губляться народн╕ традиц╕╖, тихне р╕дна мова й народна п╕сня. Гине село, а з ним сохне укра╖нське кор╕ння. Тут треба щось робити.
Я готовий усе в╕ддати задля того, щоб у наш╕й благословенн╕й ╕, водночас, багатостраждальн╕й Укра╖н╕ жилося щаслив╕ше й заможн╕ше.
╤ щоб р╕дне, укра╖нське гучн╕ше озивалось у наших душах.
По хвил╕ мовчання Вадим Крищенко продовжу╓ свою розмову, наближаючи ╖╖ до сво╖х турбот:
- Я аг╕тую за нашу державн╕сть п╕снями, бо вважаю, що п╕сня - то найдемократичн╕ший вид мистецтва. У пору невизначеност╕, економ╕чних негаразд╕в р╕дна п╕сня, може ╓дине, що вт╕ша╓ нас, лоскоче материнським словом, збуджу╓ бажання в╕рити ╕ спод╕ватися. Не приховаю: мен╕ при╓мно, що серед таких п╕сенних твор╕в ╓ ╕ мо╖. ╤ поетичне слово не стояло осторонь.
* * *
Певен, вам добре знайом╕ так╕ поетов╕ п╕сн╕, як «Родина», «Хай щастить вам, люди добр╕», «Одна-╓дина», «Гей ви, козаченьки», «Батько ╕ мати», «До маминих очей», «Ус╕ ми прагнемо любов╕», «Жити для добра», «Я - Укра╖ни син», «Вставаймо, браття-укра╖нц╕», «Берег любов╕», «Б╕л╕ нарциси», «Вишенька-черешенька», «Будьмо»... Без них тепер важко уявити сучасну укра╖нську п╕сенну творч╕сть. Що не р╕к, то з його серця випурхують усе нов╕ й нов╕ п╕сенн╕ в╕дкриття. ╤ так ось уже впродовж багатьох десятк╕в л╕т.
Особливо розкв╕тла поетова муза в╕д тих доленосних час╕в, коли пов╕яли очищаюч╕ в╕три незалежност╕. У цьому зв’язку хот╕лося б згадати про так╕ його твори, як «Поки ти, Укра╖но, живеш», «Укра╖но-мати», «Молитва», написан╕ у сп╕вдружност╕ з талановитим композитором Геннад╕╓м Татарченком. З╕знаймося чесно - це були чи не найперш╕ патр╕отичн╕ п╕сн╕ незалежно╖ Укра╖ни. Зокрема, п╕сня «Молитва» приурочена до пам’ятного вс╕м нам, укра╖нцям, дня - усенародного референдуму 1 грудня 1991 року.
╤ прозвучала вона буквально напередодн╕ ╕сторично╖ под╕╖.
- «Молитву», - згаду╓ Вадим Дмитрович, - дописували в темп╕. Коли п╕сня була готова (а творилася вона для тако╖ популярно╖ виконавиц╕, як Оксана Б╕лоз╕р), одразу ж подзвонили до Львова, де мешкала сп╕вачка, просп╕вали ╖й по телефону перш╕ рядки: «Дай, Боже, нам сво╓╖ сили, ╕ мужност╕ сво╓╖ дай, щоб ми в╕д зла оборонили себе ╕ св╕й стражденний край...»
- Це моя п╕сня! - озвалася в слухавку Оксана. - Негайно збираюся до Ки╓ва на запис.
Ця тенд╕тна, чар╕вна ж╕нка задля свято╖ справи зд╕йснила тод╕ сво╓р╕дний подвиг, адже т╕льки три м╕сяц╕ перед цим народила дитя. Але сп╕вачка не могла не в╕дгукнутися на поклик п╕сн╕, що одразу ж взяла ╖╖ у полон. Та ще вона розум╕ла, що така п╕сня потр╕бна Укра╖н╕ саме в цей час.
- Вадиме Дмитровичу, - ц╕кавлюсь я. - Таке враження, наче Ви все життя т╕льки те й робили, що творили п╕сн╕. Бо ж, певно, нин╕ нема╓ в Укра╖н╕ ╕ншого такого поета, на чи╖ твори було б написано ст╕льки популярних п╕сень. Хтось ╕з музикознавц╕в нал╕чив ╖х б╕льше за восьмисот.
- Коли я навчався на факультет╕ журнал╕стики Ки╖вського ун╕верситету, - в╕длуню╓ лаг╕дний, добрий голос, - я й гадки не мав, що буду колись п╕снярем. Як ╕ б╕льш╕сть мо╖х однокурсник╕в (а були серед них так╕ в╕дом╕ в письменницькому св╕т╕ люди, як Борис Ол╕йник, Степан Колесник, Василь Захарченко, Олекса Мус╕╓нко, Микола Шудря, Валер╕й Гужва та ╕нш╕), я «хвор╕в» на поез╕ю, та н╕кому ╖╖ не показував ╕ не вихвалявся написаним. Т╕льки в двадцять в╕с╕м рок╕в одважився на першу книжку. Називалася вона «Перша прор╕сть». Дещо з написаного друкував у газетах ╕ журналах. Якось випало мен╕ зустр╕тися з╕ славетним Андр╕╓м Малишком, перед п╕сенними звершеннями якого завжди схилявся й схиляюся дотепер. В╕н як н╕хто вм╕в п╕дтримати молоду поросль, п╕дбадьорити новобранця л╕тературного цеху. Знайшлося в нього тепле слово й для мене: «У ваших в╕ршах звучить п╕сня...» В╕н дав тод╕ мен╕ рекомендац╕ю до Сп╕лки письменник╕в, але... т╕льки через десять рок╕в я потрапив туди. П╕дтримали мене достойн╕ л╕тератори - Павло Усенко, Абрам Кацнельсон та Василь Швець.
...Отже, вийшла ╕ перша, ╕ друга мо╖ книжки, однак п╕снярем я себе ще не в╕дчував.
Першим, ╕з ким я став профес╕йно працювати над п╕снею, був в╕домий диригент ╕ композитор Климент╕й Дом╕нчен. З вдячн╕стю згадую його й понин╕. Але, певно, музика слова жила десь в мен╕. ╤ вона об╕звалася п╕снею. Поет у душ╕ теж несе свою мелод╕ю. ╤ ось, коли його б╕оритми зб╕гаються з композиторськими, отод╕ й може народитись п╕сня.
╤ зазвучати.
* * *
Знаю Вадима Дмитровича впродовж багатьох рок╕в. Мене завжди вражають у ньому вроджена скромн╕сть ╕ чистота душ╕. ╢ митц╕ з талантом ╕, водночас, ╕з великою пробивною силою. М╕й сп╕врозмовник, з яким неквапом сну╓мо манливим л╕сом, переповнений першим ╕, на жаль, чи, може, на щастя, позбавлений останнього. Чи не найкраще п╕дтвердження цьому - такий приклад. У 1966 роц╕ вийшла друга поетична зб╕рочка Крищенка п╕д сп╕взвучною його душ╕ назвою «Щир╕сть». Там був в╕рш «П╕сня козацького коша». А ще ран╕ше в╕н потрапив до рук композитора-бандуриста В╕ктора Л╕совола. Той одразу ж кинув око на незвичний на той час в╕рш з його пругкими, мов стремено, рядками:
Наливаймо, браття,
Кришталев╕ чаш╕,
Щоб шабл╕ не брали,
Щоб кул╕ минали
Гол╕воньки наш╕.
Бо козацька доля,
Як у пол╕ рута -
С╕чена дощами,
Хрещена громами,
Ще й в╕трами гнута.
В╕ктор Л╕совол одразу ж поклав ц╕ слова на музику. То був складний для митц╕в час. Тод╕шня сов╓тська ╕деолог╕чна машина д╕яла безв╕дмовно. Але в даному раз╕ вона дала маху, ╕накше такий в╕рш навряд чи м╕г би з’явитися. Одначе, в╕рш, завдяки редакторов╕ зб╕рки, надрукували. Щоправда, без одн╕╓╖ строфи, яка могла викликати на себе неабиякий вогонь:
Козаку не треба
Ср╕бла ан╕ злата,
Т╕льки б Укра╖на
Не була катами
На хрест╕ розп’ята.
Ут╕м, ╕ без цих рядк╕в ╖╖ могли вважати за бунтарську. ╤ зазвучала незвичайно╖ краси п╕сня. Зазвучала спершу не на весь голос, а в гуртках, у кол╕ справжн╕х шанувальник╕в самобутнього, нац╕онального. В╕д Л╕совола мелод╕ю п╕дхопили: Н╕на Матв╕╓нко, гурт «Гом╕н», Волинський народний хор, згодом - квартет «Яв╕р», сп╕ваки Василь Жданк╕в, Олег Марцинк╕вський, а за ними - р╕зн╕ ансамбл╕. Повол╕ стали забуватись ╖╖ автори. Хтось вважав п╕сню старокозацькою, хтось - стр╕лецькою. Додалися нов╕ рядки, ц╕л╕ строфи. Незалежно в╕д автора в╕рш╕в.
╤ т╕льки в дев’яностих роках п╕сня задзвен╕ла на всю потугу. Зараз п╕д ╖╖ маршову мелод╕ю кроку╓ укра╖нське в╕йсько. ╥╖ використано в к╕ноф╕льмах.
- Нова зустр╕ч ╕з ц╕╓ю п╕снею, - з╕зна╓ться Вадим Дмитрович, - в╕дбулася вже тод╕, коли я став знаним серед читач╕в ╕ слухач╕в.
Якось п╕дхожу на сходку до пам’ятника Тарасов╕ Шевченку. Раптом чую: хор викону╓ п╕сню на мо╖ слова. Я проясн╕в душею. Думаю, от п╕д╕йдуть до мене мо╖ знайом╕, прив╕тають ╕з п╕снею, яка викликала у людей справжн╓ захоплення. Але н╕хто й не збирався п╕дходити. Для вс╕х це була просто народна п╕сня. Довелося в газет╕ «Молодь Укра╖ни» розпов╕сти про справжню ╖╖ ╕стор╕ю. Але й п╕сля цього вона у деяких зб╕рниках ╕мену╓ться народною... Коли твоя п╕сня вже ста╓ немовби не тво╓ю, тут коментар╕, як кажуть, зайв╕.
- Просто диву да╓шся, Вадиме Дмитровичу, як вам не прикле╖ли колись ярлика «буржуазного нац╕онал╕ста». Це, як в╕домо, зробили з багатьма вашими сучасниками, що, як ╕ ви, тих час╕в в╕рили в укра╖нську ╕дею, в ╖╖ торжество.
- Намагалися, та Бог милував, - каже, усм╕хаючись. - Ут╕м, усього було...
* * *
Поет з г╕ркотою згаду╓ дн╕, коли його ун╕верситетське життя опинилося п╕д загрозою. Особливо п╕сля отого горезв╕сного випадку з╕ статтею, присвяченою нац╕ональному питанню. Потрапила вона йому на оч╕ в читальному зал╕. Багато абзац╕в статт╕, що викликали в нього душевний спротив, студент п╕дкреслив, а то й закреслив жирними л╕н╕ями. Боже, що тод╕ зчинилося навколо тих перекреслень. Чи╓сь пильне око (а всевидящих очей у той час було, вочевидь, чимало) умить побачило й донесло секретарю парторган╕зац╕╖... ╕ще кудись. Почався розгляд на комсомольських зборах. До Крищенка додали ще двох «╕накомислячих» - Стан╕слава Тельнюка та ╤вана Куштенка.
- Я не хочу робити з себе аж надто затятого борця, - з╕зна╓ться Крищенко. - Але багато що з тих час╕в мен╕ муляло. Особливо - зневага до укра╖нсько╖ мови, нав’язування укра╖нцям ярлика вторинност╕ тощо. На жаль, воно й нин╕ не перебол╕ло, не в╕д╕йшло...
Тр╕йц╕ зухвальц╕в, що зважилися рев╕зувати соц╕ал╕стичну д╕йсн╕сть, як м╕н╕мум, св╕тило виключення з ун╕верситету ╕ висилка на перевиховання у трудов╕ колективи. А то й ╕ще дал╕. Та за хлопц╕в заступився тод╕шн╕й декан факультету Матв╕й Шестопал. Заступився ╕ згодом сам поплатився.
Цю принципову людину ми спом’янули з п╕╓тетом особливо╖ шани. Згадалися його ц╕кав╕ лекц╕╖ про заруб╕жну журнал╕стику, в пам’ят╕ спливли полум’ян╕ виступи, зокрема, його хвилююче публ╕цистичне слово на вечор╕, присвяченому 100-р╕ччю Василя Еллана-Блакитного.
Коли Вадиму Дмитровичу п╕сля зак╕нчення ВНЗ чомусь не знайшлося роботи за призначенням, Матв╕й Шестопал порекомендував йому п╕ти в рад╕оцентр при ВДНГ. «Там - сказав в╕н, - не г╕рше м╕сце. Буде час ╕ для справжньо╖ творчост╕». В╕дтод╕ Вадим Крищенко не зм╕нював м╕сця роботи.
- Ви знаний поет, могли б випросити достойну посаду, а то й перейти на творч╕ хл╕би, - роблю припущення.
- Що ви, - похиту╓ головою в╕н. - Про як╕ творч╕ хл╕би може бути мова? На поез╕ю х╕ба проживеш? ╢ популярн╕сть, - а грошей... Один наш журнал╕ст якось розпов╕в мен╕ про зустр╕ч у Ки╓в╕ з американським б╕знесменом укра╖нського походження, якому дуже полюбилися п╕сн╕ на мо╖ в╕рш╕. «Не по╖ду з Ки╓ва доти, - сказав в╕н, - доки не посп╕лкуюся з м╕стером Крищенком». «Так давайте одразу ж йому й подзвонимо, - запропонував журнал╕ст. «Що ви? - здивувався б╕знесмен. - Невже це у вас так запросто? В╕н популярний - значить недоступний».
- У нас, - веде дал╕ Вадим Дмитрович, поез╕я - н╕ в гр╕ш. Без прироб╕тку н╕як не об╕йтися. Особливо зараз. Я сам себе називаю: поет з метро..
Донин╕ ходить Крищенко на Виставку та ще до Нац╕онального аграрного ун╕верситету, де його обрано професором кафедри культуролог╕╖. ╤ поруч нього йдуть його п╕сня ╕ слово.
* * *
Шумлять-вишумовують крони, од в╕тру потр╕скують сух╕ г╕лки. Прив╕льно тут, на голос╕╖вських обширах, серед оцих крислатих дуб╕в, струнких сосон, тенд╕тних бер╕з... Та не вони збуджують мою уяву. Налаштований на розмову подумки силкуюся зазирнути в творчу лаборатор╕ю мого сучасника, славетного поета-п╕сняра. Уявля╓ться затишна ки╖вська квартира, каб╕нет з в╕кном, за шибками якого - зелений прост╕р чи, може, дн╕провськ╕ дал╕... Випов╕дую поетов╕ ц╕ сво╖ думки-химер╕╖. У в╕дпов╕дь чую:
- Про що марите? Майже жодного свого в╕рша вдома не написав. Обстановка не та. Я живу дуже скромно, нав╕ть письмового стола в невеличк╕й квартир╕ нема. Багато що зродилося на природ╕. А ще, пов╕рте, надихаюся, коли потрапляю до л╕карн╕. Дивно, чи не так? Там виходжу соб╕ на алею, подал╕ в╕д людей, ╕ на самот╕ вихоплюються от╕ рядки, що згодом стають поез╕ями чи п╕снями. Про що пишу? Та про р╕зне. У думках поста╓ Укра╖на, постають мо╖ д╕ди-прад╕ди, мо╖ дорог╕ батьки. Хоч народився я в Житомир╕, до реч╕, у студентському гуртожитку, та творчо╖ наснаги набирався у бабус╕ Уляни, у сел╕ Глибочок Баран╕вського району на Пол╕сс╕. Там ╕ дос╕ вважають мене сво╖м. У св╕й час на л╕то сюди з’╖жджалися вс╕ бабусин╕ д╕ти. ╤ вс╕ онуки. Яких т╕льки легенд не розказано, п╕сень не пересп╕вано тут! В╕д них, певно, витоки мо╖х поез╕й! Та ще природа р╕дного краю. Коли пишу новий в╕рш, повсякчас чую, як бринять в мен╕ от╕ далек╕ ср╕бн╕ дзв╕ночки дитинства, от╕ неповторн╕ насп╕ви. ╤ в╕д╕йти од них н╕як не можу.
Себе я запитаю сам,
А в╕дпов╕дь знайдеться поряд.
Для мене Батьк╕вщина там,
Де укра╖нською говорять.
- У ваших п╕снях, - роблю висновок, - ╕ справд╕ все в╕д батька-матер╕, в╕д отого неповторного джерела, яким ви спо╓н╕ з дитячих л╕т.
- Ми вс╕ в неоплатному боргу перед батьками, як╕ перетерп╕ли неймов╕рн╕ труднощ╕: ╕ революц╕ю, ╕ голодомор, ╕ репрес╕╖, ╕ нечувану в св╕т╕ в╕йну, ╕ пово╓нне лихол╕ття... Не писати про це не можна. На жаль, я не п╕знав сповна материнсько╖ любов╕ - мама померла одразу ж по в╕йн╕. Коли пишу про не╖, - немов торкаюсь ╖╖ душ╕. А тато м╕й ще тривалий час жив на Ки╖вщин╕, ╕ ми з ним часто здибувалися. Моя п╕сня «Батько ╕ мати» та ╕нш╕ п╕сн╕ й в╕рш╕ цього плану - то лиш маленька часточка любов╕ до них, якою сповнене мо╓ серце. Тулився в св╕й час ╕ до дитячо╖ поез╕╖. Колись у «Веселц╕» вийшов з десяток мо╖х книжечок для д╕тей ╕ про д╕тей.
Хтось влучно пом╕тив, що д╕ти - це Божий дар ╕ Божа кара. У мене дво╓ син╕в, яких однаково люблю. Обидва вже доросл╕. По-р╕зному складаються ╖хн╕ житт╓в╕ дол╕. Ой, не обминули мене печал╕ ╕ втрати...
Прочитайте к╕лька рядочк╕в з в╕рша «Мол╕ння за сина» ╕ ви, певно, зрозум╕╓те.
Над ним хтось ма╓, певне,
 вищу силу,
Хоч не в╕дхрещуюсь
в╕д власно╖ вини.
Святий м╕й Отче,
 я прошу за сина -
В╕д непрощеного
 його ти в╕дверни.
Одн╕ в гримас╕, певне,
 скривлять лиця,
А ╕нш╕ - порад╕ють крадькома...
Лиш я за сина можу помолитися,
Бо в нього ╕нших для мол╕нь нема.
* * *
Вадим Дмитрович - п╕сняр в╕д Бога. Кожна його п╕сня - як молитва, як крик зраненого серця. Можливо, саме тому ц╕ п╕сн╕ з таким неп╕дробним бажанням беруть до свого репертуару найкращ╕ естрадн╕ сп╕ваки Укра╖ни, в╕длунюють вони
╕ в Б╕лорус╕, ╕ в Молдов╕. З його п╕сень починали ╤во Бобул ╕ В╕тал╕й Б╕лоножко, Алла Кудлай ╕ Павло З╕бров. До реч╕, це для Алли Кудлай, яка ще була сол╕сткою хору Григор╕я Верьовки, п╕сня Вадима Крищенка ╕ Климент╕я Дом╕нчена «Я до кладочки ╕ду» дала дорогу до естрадного ол╕мпу. Найкращим укра╖нським дуетом була ╕ залиша╓ться п╕сня на слова Вадима Крищенка «Берег любов╕» у виконанн╕ Л╕л╕╖ Сандулеси та ╤во Бобула.
Вадим Дмитрович не без гордощ╕в каже, що його п╕сн╕ ╓ в репертуар╕ таких популярних виконавц╕в, як Соф╕я Ротару, Йосиф Кобзон, Олександр Морозов, Ярослав ╢вдокимов, Олександр С╓ров, у кожного з яких - укра╖нське кор╕ння.
Практично нема╓ укра╖нських сп╕вак╕в старшого ╕ середнього покол╕ння, у репертуар╕ яких не було б п╕сень на слова Крищенка. Нов╕ ╕нтонац╕╖ привнесли на сцену популярн╕ виконавц╕. Серед них - Василь З╕нкевич, ╤ван Попович, Павло Дворський, Микола Свидюк, Над╕я Шестак, Степан Г╕га, ╤ван Мацялко, який, на жаль, так рано п╕шов за в╕чну межу. А берегиня нашого сп╕ву Ра╖са Кириченко, яка вважала Вадима Крищенка найкращим поетом-п╕снярем! А Дмитро Гнатюк!
╢ у Вадима Дмитровича чудова риса - п╕дтримувати молод╕ таланти, пост╕йно допомагати ╖м в утвердженн╕ на сцен╕. Йому безмежно вдячн╕ за це майже вс╕ митц╕, згадуван╕ вище.
З його легко╖ руки на всю потугу розкрилився талант Павла Мрежука. А нин╕ Вадим Крищенко по-батьк╕вськи оп╕ку╓ться молодими обдаруваннями - Михайлом Брунським, чий во╕стину золотий голос уже взяв у полон не одне слухацьке серце, Св╕тланою Весною - п╕сенною кв╕ткою з прикарпатського краю, працю╓ уже з визнаним талантом - Василем Лазаровичем. Як добре, що не переводяться в нашому мистецтв╕ под╕бн╕ вчител╕ та наставники - меценати сов╕ст╕ людсько╖ й високо╖ морал╕. Кредо життя Вадима Дмитровича - «Посп╕шаймо, братове, робити добро, поки ми ╕ще в змоз╕!». Залюбки виконують Крищенков╕ п╕сн╕ квартети «Яв╕р» ╕ «Гетьман», гурти «Соколи», «Дзвони» ╕ «Козацьк╕ забави», дует «Росич╕»...
Часто згаду╓ поет лицаря укра╖нсько╖ п╕сн╕ Назар╕я Яремчука, чия з╕рка так рано згасла.
- Для мене то невил╕ковна рана, - чую стишений голос. - Ми з ним спор╕днен╕ душею. У його репертуар╕ було два десятки мо╖х п╕сень. Це ╕ «Пол╕сяночка», ╕ «Одинокий вожак», ╕ «Усм╕хнися мен╕», ╕ «Лелека з Укра╖ни», яку я написав на його прохання, ╕ «Забудеш» - остання п╕сня, яку в╕н встиг записати. Ми з композитором Остапом Гавришем створили ╖╖ спец╕ально для нього. На жаль, не думав я, що вона стане його лебединою п╕снею, що разом ╕з нею в╕н назавжди в╕длетить у вир╕й... До цих п╕р вмикаю магн╕тофон ╕ прослуховую в його виконанн╕ переповнен╕ смутком-зажурою рядки:
Забудеш? - запитують трави сумн╕.
Забудеш? - пита╓ ╕з вир╕ю птах.
А серце не може сказати ╖м «н╕»,
А серце не см╕╓ сказати ╖м «так».
- ╤ хоч ця п╕сня, - веде дал╕ Вадим Дмитрович, - про розлуку двох закоханих, вийшло так, що вона немов про в╕чну розлуку з незабутн╕м Назар╕╓м. В╕н був п╕сенним послом нашо╖ молодо╖ держави. Без усякого переб╕льшення св╕т значною м╕рою в╕дкривав Укра╖ну саме з образу ╕ голосу буковинського соловейка.
╢ в характер╕ Вадима Дмитровича чудова риса - в╕рн╕сть дружб╕. Раз пересв╕дчившись у порядност╕ т╕╓╖ чи ╕ншо╖ людини, в╕н залиша╓ться ╖й в╕рним до останку. Так ╕ у випадку з Назар╕╓м. Крищенко доклав багато енерг╕╖ ╕ сил, щоб у Нац╕ональному палац╕ «Укра╖на» першим провести веч╕р пам’ят╕ видатного
артиста. В╕н чи не ╓диний, хто в╕дгукнувся щирим ╕ емоц╕йним словом, коли перестало битися серце ╤вана Мацялка.
Незгасний вогонь людсько╖ пам’ят╕!
* * *
Правильно кажуть, що у п╕сн╕ тро╓ батьк╕в: поет, композитор, артист. На жаль, про перших двох нер╕дко забувають, особливо, коли йдеться про матер╕альний б╕к справи. Вадим Дмитрович робить усе, щоб п╕днести престиж сучасно╖ укра╖нсько╖ п╕сн╕, яка, на його погляд, не зазнала застою, однак потребу╓ такого ж захисту, як ╕ р╕дна мова - першооснова п╕сн╕.
Митцев╕ болить, що в тому ж палац╕ «Укра╖на» ф╕нансова скрута майже не в╕дчиня╓ дверей укра╖нськ╕й п╕сн╕, а за╖жджим гастролерам - будь ласка. А як же тяжко пробитися на телеекран! Особливо це стосу╓ться молодих, перспективних сп╕вак╕в з укра╖нською п╕снею.
- У вас, спод╕ваюся, тако╖ проблеми не ╕сну╓? - ц╕кавлюся.
- Н╕, не скажу, що ц╕ проблеми мене обминають. Нин╕ готов╕ до запису десь близько тридцяти мо╖х нових п╕сень. Але... Може, доброчинц╕ допоможуть, аби ц╕ твори зазвучали. Без таких людей ми безкрил╕. Але ╖х, на жаль, так небагато...
Згаду╓мо ╕мена тих, хто душею прихилився до творчост╕ поета-п╕сняра, перел╕чу╓мо ╕мена композитор╕в. Це ╕ вже згадуван╕ ╤гор Поклад ╕ Геннад╕й Татарченко, Володимир Домшинський ╕ Олександр Злотник, Олександр Пляченко ╕ Остап Гавриш, Олександр Морозов ╕ Микола Свидюк, Андр╕й Остапенко ╕ Леон╕д Нечипорук, В’ячеслав Корепанов ╕ Ярослав Борута, Мар’ян Гаденко, Анатол╕й Лавр╕нчук ╕ Володимир Куртяк... Список довол╕ довгий. ╤ для кожного з колег майстер знаходить слово похвали.
Згаду╓мо п╕сенн╕ бенеф╕си Вадима Крищенка в Ки╓в╕. То - незабутн╕ години сп╕лкування з високим мистецтвом. На тих вечорах я бачив, як рад╕сно св╕тилися оч╕ людей, в╕дчував, яко╖ любов╕ сповнювалися серця. ╥х з╕гр╕вало доб╕рне поетове слово, переплавлене в музику.
За сво╓ творче життя поет-п╕сняр виступив з багатьма авторськими концертами не т╕льки в Ки╓в╕, а й в обласних центрах. ╤ кожного разу зали - переповнен╕. Подеколи доводиться давати й по два концерти п╕дряд. Так, зокрема, було у Львов╕, в ╤вано-Франк╕вську та ╕нших м╕стах.
Золотою стор╕нкою в сучасному укра╖нському мистецтв╕ стала сво╓р╕дна вистава «Хай святиться ╕м’я Тво╓, або Десять Господн╕х запов╕дей», створена на основ╕ чудових поетичних твор╕в Вадима Крищенка, в╕н же - один ╕з ╖╖ ╕н╕ц╕атор╕в. Вистава дв╕ч╕ проходила в Нац╕ональному палац╕ «Укра╖на». Глядач╕ сприймали ╖╖, як справжн╓ мистецьке явище ╕ нав╕ть пропонували висунути автора на здобуття Нац╕онально╖ прем╕╖ Укра╖ни ╕мен╕ Тараса Шевченка, що вже багато про що каже.
Митець мр╕╓ найкраще з кращого, те, що у вс╕х на слуху, з╕брати в один компакт-диск. А ще йому хочеться створити цикл романс╕в. Цей жанр нин╕ у нас призабутий. Тим-то й творить в╕н щодня. ╤ поетичний доробок чималенький - близько 40 поетичних книжок.
До реч╕, його зб╕рники не залежуються на книжкових полицях, не кам’ян╕ють вони й на полицях б╕бл╕отек. Читач╕ люблять поез╕╖ Вадима Крищенка, бо вони з╕ткан╕ з добра й любов╕, суц╕ль перейнят╕ укра╖нським духом. Недарма ╖х автор вшанований л╕тературними прем╕ями ╕мен╕ ╤вана Нечуя-Левицького, Андр╕я Малишка, Дмитра Луценка. Здавалося б, в╕н досяг усього в житт╕ ╕ в сво╖ с╕мдесят з гачечком л╕т можна спочивати на лаврах, писати спогади. Та не такий Вадим Крищенко. Кожного дня (без жодних вих╕дних!) в╕н живе поез╕╓ю, впл╕таючи сво╓ слово в канву народного життя, прагнучи аби було воно г╕дним нас, укра╖нц╕в.
* * *
Подорож л╕совим царством доб╕га╓ к╕нця. Переповнений його чарами, Вадим Дмитрович натхненно чита╓:
Тут пахнуть жолуд╕ й кора,
Л╕с в╕дкрива крас╕ зав╕су...
Коли вас обпече жура,
╤д╕ть, не гаючись, до л╕су.
╤ дал╕ переходить на прозу:
- Л╕с - це, якщо хочете, - найкраща роб╕тня... Тут так легко диха╓ться ╕ в╕льно дума╓ться! Виходячи на прост╕р, натрапля╓мо на кущик калини, який тут росте бозна-ск╕льки. Верх╕в’я його ув╕нчують променист╕ корали, в╕дсв╕т яких оживля╓ с╕рий безбарвний пейзаж.
- Дивна рослина, - немовби про себе каже поет-п╕сняр. - Дивлюся на не╖, ╕ вона неначе видзвоню╓ якоюсь бентежною мелод╕╓ю. - Яка н╕жна ╕ водночас витривала! Усе мужньо зносить - ╕ спеку, ╕ стужу. Отак ╕ наша Укра╖на. Яких т╕льки бур ╕ в╕тров╕╖в не зазнала на сво╓му в╕ку, а вистояла! Доля у не╖ справд╕ калинова. ╤ сп╕в ╖╖ калиновий, який жодним покручам не вбити, не притишити. Те, про що стол╕ттями мр╕яли наш╕ предки, збува╓ться при нас. ╤ хоч як тяжко да╓ться становлення молодо╖ держави, ми вже ста╓мо народом, державним народом. Задля цього й пишу поез╕╖, озвучую п╕сн╕. Щоб ними вихрещували в людях святу в╕ру. ╤ван Дзюба якось мовив: «Хай згине мо╓ ╕м’я. Хай живе ╕ святиться ╕м’я Укра╖ни». Краще, брате, не скажеш! Цим ╕ живу!
Андр╕й МЕЛЬНИЧУК.

Вадим КРИЩЕНКО
СП╤ШИ, ПОЕТЕ...

В╕дпущен╕ Всевишн╕м дн╕ -
А я ╖х безрозсудно трачу
На теревень слова дурн╕,
На довгий сон й ходу ледачу.
Схиляюсь мало до пера.
Чи я не хочу, чи не можу?
╤ безд╕яльност╕ пора
Мене гн╕тить, мене тривожить.
╤ так вже згаяно часу
На р╕зн╕ побутов╕ реч╕...
Чуж╕ слова в душ╕ пасу,
Сво╖ - здаються недоречн╕.
По стежц╕ осен╕ ╕ду...
Чи всохла творчост╕ потреба?
Н╕, п╕сню власних мр╕й та дум
Ще годен випустить я в небо.
Ще годен в╕дгукнуть когось
╤ розд╕лити з ним неспок╕й,
Бо це усе, що зосталось
В мо╖м житт╕ на схил╕ рок╕в.
...А час схиля╓ жовту в╕ть
╤ промовля листочок кожен:
«Сп╕ши, поете, доробить
Усе, що вм╕╓ш ти ╕ можеш».

БОР╤МОСЯ ЗА ЮН╤ ДУШ╤
Бор╕мося за юн╕ душ╕,
За нашу зм╕ну молоду.
Хай роки доброти не сушать,
Що кв╕тла в нашому роду.
Хай юнь про гож╕ справи мр╕╓
╤ прапор г╕дност╕ трима.
М╕ж брехун╕в ╕ м╕ж злод╕╖в -
Такого прикладу нема.
Мен╕ болить, мене тривожить
Цин╕зм, жорсток╕сть, сл╕пота.
Пов╕рте, друз╕, вам негоже
М╕нять на них сво╖ л╕та.
Сини-синочки, - вам належить
Наш дух не вив╕трить, як дим.
╤ хай в╕длуню╓ прийдешн╓
Вкра╖нським словом дзвонковим.
Не м╕ряйте усе на грош╕,
А правдою зв╕ряйте все,
Тод╕ Господь ╕ дн╕ хорош╕
У вашу долю принесе.
Хай вас мине лиха година...
Збагн╕ть слова простих чеснот:
Такою буде Укра╖на,
Як завтра ви - ╖╖ народ.

БАТЬКУ-ОТАМАНЕ
Про минуле з поглядом на сучасне
Батьку-отамане, де ти забарився?
Не минай в дороз╕ р╕дного коша,
Бо без тебе, батьку,
 похмурн╕ли лиця,
Бо без тебе може зогнести душа.
Хлопц╕ у знев╕р╕ опускають руки,
Спину нахиля╓ кривда та б╕да.
Забувають мову кручен╕ онуки
╤ пану╓ всюди грошова орда.
Стали ми байдуж╕,
 стали в герц╕ квол╕.
Той продатись може,
 хто живе в нужд╕.
Бусурманськ╕ кон╕
 топчуть жито в пол╕,
А на трон все л╕зуть
 зганьблен╕ вожд╕.
Лижемо чужинцям
 ми смердюч╕ п’яти,
Щоб зм╕няти волю
 на липкий п’ятак.
╤, сльозу сховавши,
 промовля╓ мати,
Промовля Вкра╖на:
 - Що ж ви, д╕ти, так!?
Я же вас учила, я же вас благала:
Не продайте чест╕, волю борон╕ть.
Чом, пани-паночки,
 вам грошей все мало?
Чому вашу сов╕сть зам╕нила гидь?
Як же по╓днати
 (хто сказати може?) -
Муровать палац св╕й
 ╕ державний д╕м.
Ой, знялись висок╕
 панськ╕ огорож╕,
Батьку-отамане, у краю тво╖м.
Стверджуватись в св╕т╕
 нам дано востанн╓,
Щоби не хилити в кривд╕ голови...
Батьку-отамане, з нашого чекання
Ти прийди ╕ правду нашу оживи.

╤ НАМ БОГ ДОПОМОЖЕ
Помахали л╕та журавлиним пером.
Ой, як слизько ╕ти по дороз╕...
Посп╕шаймо, братове,
 творити добро -
Поки ми ╕ще в змоз╕.
Хай же недруг╕в крик
 не заглушить наш р╕д,
Н╕, ярмо не вдягаймо на спину.
Не топч╕мо Тарас╕в святий запов╕т -
Хай же правда не згине.
Хоч нема суперечки
 початку й к╕нця,
Та сумл╕ння п╕дказу╓: досить!
До любов╕ сво╖ повертаймо серця -
Укра╖на нас просить.
До прозр╕ння уже наш╕ оч╕ ╕дуть,
Бо сл╕пими нам бути не гоже.
В╕рмо в сили сво╖ ╕ у Божу могуть -
╤ нам Бог допоможе.

Нагаду╓мо читачам «Кримсько╖ св╕тлиц╕», що з люб’язно╖ згоди в╕домого укра╖нського поета-п╕сняра Вадима Дмитровича Крищенка редакц╕я може переписати (у формат╕ mp3) диски його п╕сень. Кр╕м того, нещодавно Вадим Дмитрович передав редакц╕╖ DVD-диск ╕з в╕деозаписом його юв╕лейного - до 50-р╕ччя творчо╖ д╕яльност╕ - концерту в Нац╕ональному палац╕ культури «Укра╖на». Звертайтеся! Для наших передплатник╕в ми зробимо ц╕ записи безкоштовно, просимо лише компенсувати варт╕сть чистих диск╕в ╕ поштових витрат.
Конт. тел. (0652) 51-13-24.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #32 за 08.08.2008 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6201

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков