Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2973)
З потоку життя (6161)
Душі криниця (3396)
Українці мої... (1450)
Резонанс (1470)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1656)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРИЙДЕ СВЯТИЙ МИКОЛАЙ...
У н╕ч на 19 грудня до слухняних д╕точок нав╕ду╓ться Святий Отець Миколай ╕ потайки кладе п╕д...


КРИМСЬКОТАТАРСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК БЕК╤Р АБЛА╢В ПРЕЗЕНТУВАВ КНИГУ «ТРИВОЖН╤ ЧАСИ»
А В╤ДТОЧУВАВ СВ╤Й Л╤ТЕРАТУРНИЙ ХИСТ ЩЕ У НАШОМУ «ДЖЕРЕЛЬЦ╤»!


СОБОР УПЦ КП ВИЗНАЧИВСЯ З КАНДИДАТОМ НА ПОСАДУ ОЧ╤ЛЬНИКА ПОМ╤СНО╥ ЦЕРКВИ
Один з╕ сп╕врозмовник╕в розпов╕в журнал╕стам, що процедура голосування була в╕дкритою. На собор╕...


ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ
Сьогодн╕ Поетична Св╕тлиця представля╓ сво╓му шановному читачев╕ доб╕рку прекрасних, напо╓них...


ЧИ ПОТР╤БНА ДИТЯЧА ПРЕСА УКРА╥Н╤?
Дитяча преса потр╕бна вс╕м – ╕ юним читачам, ╕ батькам, ╕ осв╕тянам.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #31 за 01.08.2008 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#31 за 01.08.2008
ПОЕТЕСА, В ЯКО╥ ДУША СВ╤ТИТЬСЯ ЩЕДРИМ ОДКРОВЕННЯМ

Л╕тература
Уперше з ╕м’ям поетеси з м╕ста Лубни, що на Полтавщин╕, Натал╕ Баклай я зустр╕вся, коли укладав зб╕рочку в╕рш╕в, присвячених визначн╕й Майстрин╕ укра╖нсько╖ народно╖ вишивки В╕р╕ Серг╕╖вн╕ Ро╖к «Рядки, як в╕зерунки рушников╕». Книжечка побачила св╕т в одному з с╕мферопольських видавництв до 95-р╕ччя в╕д дня народження В╕ри Серг╕╖вни.
Мене схвилював ╖╖, Натал╕ Баклай, в╕рш-присвята «Ця ж╕нка вишива╓ Укра╖ну», один з найкращих в╕рш╕в, що ув╕йшли до зб╕рки. В╕н запам’ятався мен╕ сво╓ю щир╕стю почутт╕в, орган╕чним переплет╕нням патр╕отично-громадянського з н╕жно-л╕ричним, п╕сенним звучанням.
Для поетеси рушник, який вишива╓ Майстриня, то не просто б╕ле полотно, помережане узорами, то – наша Укра╖на, де переплелися чорна ╕ червона гладь – далека ╕сторична минувшина ╕ наше непросте сьогодення, то – б╕ль нашого народу, позначений хрестиками, немов земними хрестами (Господи, а ск╕льки ж ╖х, тих хрест╕в на наш╕й згорьован╕й земл╕, ╕ все то б╕ль, б╕ль, б╕ль, який не м╕г не зачепити за живе талановиту поетесу!).
╤ як рефрен, як дивна музика звучать початков╕ рядки в╕д найвищого акорду першо╖ строфи «Ця ж╕нка вишива╓ Укра╖ну» аж до найн╕жн╕шого, останнього
Ця ж╕нка вишива╓ свою мр╕ю,
Таку пречисту ╕ святу таку:
Де Укра╖на – в жит╕ полов╕╓,
Де небо над Вкра╖ною зор╕╓,
Де хл╕б ╕ с╕ль на шит╕м рушнику.
Красиво, поетично ╕ дуже символ╕чно. Бо й справд╕, як сп╕ва╓ться в п╕сн╕ «А на тих рушниках Укра╖на моя…» Тож ╕ не дивно, що такий в╕рш не залишився не пом╕ченим серед читач╕в ╕, зокрема, серед кримських композитор╕в. Молодий обдарований композитор ╕ сп╕вак Андр╕й Сидоров написав чудову музику на ц╕ слова, ╕ вийшла гарна п╕сня, яку в╕н сам ╕ презентував В╕р╕ Серг╕╖вн╕ Ро╖к та ╖╖ гостям у день ╖╖ 97-р╕ччя в прим╕щенн╕ редакц╕╖ газети «Кримська св╕тлиця».
Невдовз╕ я зателефонував Натал╕ Михайл╕вн╕ Баклай додому, в м. Лубни, ╕ попросив ╖╖ над╕слати щось ╕з свого доробку для поетично╖ стор╕нки нашо╖ газети. Наталя Михайл╕вна радо в╕дгукнулася на наше запрошення ╕ над╕слала нам свою нову, десяту зб╕рку поез╕й «Батькова криниця», яку я читав не в╕дриваючись з першо╖ до останньо╖ стор╕нки. Що мене схвилювало – це глибокий б╕ль, яким пронизано багато в╕рш╕в ц╕╓╖ зб╕рки. В них – б╕ль за долю нашо╖ незалежно╖ Укра╖ни, б╕ль за людей, як╕ бажають ╕ заслуговують на краще життя, б╕ль за батька, який стар╕╓ ╕ втрача╓ над╕╖ та сили, за бабу Галю, яка торгу╓ в╕никами, заробляючи на прожиття, б╕ль за дядьк╕в - копач╕в ям для померлих, б╕ль за тихо вмираючими селами – колискою ╕ годувальницею нашо╖ нац╕╖…
Та х╕ба можна переказати справжню поез╕ю простими словами?! ╥╖ треба читати, вбирати до серця, яке, переконаний, н╕ в кого не залишиться байдужим. Але ще к╕лька сл╕в про житт╓пис поетеси.
Наталя Михайл╕вна Баклай народилася 24 лютого 1958 року в с. Терни Лубенського району Полтавсько╖ област╕. Зак╕нчила Гадяцьке культосв╕тн╓ училище та Полтавський аграрний коледж управл╕ння ╕ права аграрно╖ академ╕╖. Працю╓ у в╕дд╕л╕ ре╓страц╕╖ акт╕в цив╕льного стану (РАЦС) Лубенського м╕ськрайонного управл╕ння юстиц╕╖ Полтавсько╖ област╕. Член Нац╕онально╖ Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, авторка поетичних та прозових книг «Два береги душ╕», «Осяяна тобою», «Коралове намисто», «Лубни» та ╕н.
Наталя Михайл╕вна цього року в╕дсвяткувала св╕й перший юв╕лей. Побажа╓мо ╖й доброго здоров’я та нових гарних в╕рш╕в, котр╕, гадаю, н╕кого не залишать байдужими.
Отже, шановн╕ читач╕ «Кримсько╖ св╕тлиц╕», до вашо╖ уваги в╕рш╕ поетеси з Полтавщини Натал╕ Баклай.
Данило КОНОНЕНКО,
редактор в╕дд╕лу л╕тератури
«Кримсько╖ св╕тлиц╕».

Наталя БАКЛАЙ:
«УКРА╥НО МОЯ! МОЯ ОРЛИЦЕ!»

МОЯ ДУША

Моя душа - держава самост╕йна,
Не Волга там.
 Кипить в мен╕ Дн╕про.
Мо╖й душ╕ чуж╕ Москви заст╕лля,
Й незрозум╕ле Пут╕на перо.
Не з глею л╕плена -
 настояна на п╕сн╕,
Всотала в себе думи Кобзаря.
Пощо мен╕ з-за океану в╕ст╕,
Якщо в душ╕ болить своя земля?!
Дивлюсь на села, де хати порожн╕
Й боюся порожнеч╕ у душ╕,
╤ знаю точно - жити так не можна,
Й не в╕рю вже в пухкеньк╕ м’якуш╕.
Сама соб╕ ╕ наймичка, ╕ пан╕,
Сама - Владика в Храм╕ одному,
Сво╖ думки не в╕ддаю у найми,
╤ в╕ру за м╕дяк не продаю.
Господарка душ╕ сво╓╖, й досить!
╤ правда, й воля все в мен╕ - мо╓.
За комун╕змом серце не голосить,
╤ за союзом сл╕зоньки не лл╓.
Моя душа у приймах не ос╕ла,
╤ не лягла п╕д владу за крихти.
Моя душа - держава самост╕йна,
Сво╖ закони в н╕й й сво╖ гр╕хи.
* * *
Ще болять Укра╖н╕ чуж╕ канчуки,
Ще вона не забула пожеж╕,
╤ з╕тха роксоланно кр╕зь давн╕ в╕ки
Наша доля, ╕ п╕сню мережить.
Ще на палях запечен╕ Воля ╕ кров,
Ще см╕ються у спину чужинц╕.
Та не вмерла ╕ще та одв╕чна любов
Присягтися Вкра╖н╕, мов ж╕нц╕.
Ще шаблями - л╕та,
 ще л╕тами - шабл╕,
Ще стол╕ттями ходить неправда.
╤ летять, ╕ б╕жать з╕ сво╓╖ земл╕
Наш╕ д╕ти: то в найми, то в мандри.
╤ допоки ж ╕ще кулаки-вурлаки
Будуть тицяти дул╕ нам в душ╕?
Ще ж не вмерла таки!
 Ще ж ╖й жити в╕ки
Укра╖н╕, ╕ нам, нин╕ сущим!

╤МЕНИНИ ПОЕТА

Обладнали вже Вашу хату,
Посадили в двор╕ сливник.
При╖жджа╓мо ми на свято
Й в╕дзнача╓мо кожен р╕к
╤менини - без ╕менинника.
Повна хата чужих гостей,
╤ душа Ваша хилить крилоньки -
Прислуха╓ться до в╕стей.
╤ душа Ваша, як п╕р’╖нонька,
Припада╓ аж до земл╕:
- Як без мене живеш, Вкра╖нонько,
- Як без мене, мо╖ кра╖?
...Й розказала б я Вам, Василю,
Про державу ╕ Б╕╖вц╕,
Та не вистачить духу й сили
Донести негаразди вс╕.
Бо в держав╕ таке безладдя,
Про яке не сказать пером,
Незалежне при влад╕ гаддя -
Зл╕злось в купу одним кублом,
╤ сичать - то одне на одне,
То народу дають жало,
╤ мелькають ╖х сит╕ морди
У газетах та у к╕но.
Ми одне лиш таки зум╕ли
У держав╕ оц╕й здолать,
Ми, Василю, не он╕м╕ли,
Ми навчилися не мовчать.
╤ оце б колись за слова мо╖,
Без печ╕нки уже б мабуть...
А тепер кажу, й Б╕╖вськ╕ кра╖
Мен╕ прем╕╖ роздають.
Це тепер ми вс╕ «лавреатами»
Хто що мовив, ╕ що сказав,
А тод╕ - Вам тортури з матами,
Щоб «сов╓тськ╕ порядки» знав,
╤ закони, що кров’ю зрошен╕,
Й бит╕ ребра, ╕ в╕рш╕в крик.
За таке - подяк не виносили,
А казали: «Свербить язик».
...А у Вас аж п╕д серцем квилило,
Як топтали слова в душ╕,
Доля Правду на воску вилила:
Поц╕нують колись ус╕.
Прийде час ╕ прийде годинонька,
Де й под╕нуться вороги!
╤менини - без ╕менинника.
Як без Удаю - береги.
* * *
Хто кого покарав за ГУЛАГи,
За Сиб╕р, за Ухту й Колиму?
Пишуть брехн╕ державн╕ «бумаги»,
В╕рить люд в компарт╕йну брехню.
А насправд╕, погляньте,
 на площах -
Непокараний ╕дол сто╖ть.
У руц╕ ще картузика морщить -
Все збира╓ться т╕м’я прикрить.
Чхать хот╕в в╕н тепер з п’╓десталу
На усе, що нагаду╓ крах.
За колишню сов╓тську державу
Йому ставлять корзини в ногах!
За ус╕ соловки й магадани,
За реформи, безправ’я, хрести,
За макуху, за л╕соповали,
За написан╕ кров’ю листи.
Йому носять гвоздики червон╕,
На н╕м бронзу шл╕фують вноч╕,
За куфайки, калош╕ й кирзов╕,
За укази сво╖х палач╕в.
За розбит╕ дзв╕ниц╕ ╕ храми,
За порубан╕ лики святих,
╤ за те, що сказати хтось «мамо»
За голодною смертю не встиг.
За налоги, за рейди, наряди,
За об’╖ждчик╕в в╕жки й прути,
╤ за те, що прикрили паради,
Все оте, що творили кати.
Це за те йому дяка ╕ шана,
Що за правду на горло давив,
За сир╕т, за ус╕ трибунали,
За цв╕т нац╕╖, котру добив.
За от╕ хутори, що зр╕вняли,
╤ за села, що стерли на мак.
Це тому б╕ля нього тюльпани,
Що Вкра╖ну звели на к╕зяк.
╤ н╕що, ╕ н╕як не навчило...
Його постать сто╖ть, як мара.
Укра╖но! Ти, справд╕, причинна,
Ти ж пройшла таке пекло злочинне,
А яка ти, ще й дос╕, дурна!

УКРА╥НКАМ

Гол╕ плеч╕ ╕ гол╕ кол╕на
Вже було (про це кажуть й попи).
Голопуз╕ д╕вки Укра╖ни
Узялись виставляти пупи.
А де пуп - там уся почеревина:
Вибирай, роздивляйся, мацни.
Укра╖но моя почервенена
Закордонним душком голизни!
Де под╕ла сорочку одв╕чную
Б╕лу-б╕лу, розшиту в кв╕тки,
Де ти ходиш,
 Вкра╖нонько-д╕вчино,
Соромливо сховавши литки?
Чи тепер вже так╕ ╕ не родяться,
Чи тепер голяком залюбки?
Випирають пупи сво╖ модниц╕,
Демонструючи хлопцям лобки.
Спокушають дядьк╕в задурманених.
Роз╕рвавши традиц╕й вузли,
Нав╕ть т╕, кого звуть уже «мамами»,
Голим пупом моргають - «В╕зьми!»
╤, зда╓ться, усе н╕би бачено,
А диву╓шся - миле д╕вча
На сво╓ саме перше побачення
Не себе, а жив╕т витр╕ща.
Демонстру╓ не розум, не звича╖,
Демонстру╓ дв╕ серги в пупку,
╤ пита╓ у хлопця чи личить ╖й,
╤ вже зна╓ - в╕н хоче таку.
Укра╖но моя! Моя орлице!
Подивись! Це ж тво╓ майбуття –
Нап╕вгола сидить безсоромниця
╤ гойда╓ - цигарку й дитя.
Укра╖но моя! Ти над пр╕рвою,
Ти забула прадавн╕ часи,
Ти забула от╕ сво╖ вим╕ри,
Коли знала оц╕нку краси:
За усм╕шку - платили коралами,
А за погляд - давали коня.
Кожна юнка - ц╕ну соб╕ знала,
Кожна д╕вка - гордячка була!
╤ не пупом манила, а бр╕вкою,
╤ не пузом св╕тила - чолом!
Де ж тепер ви, от╕ укра╖нки,
Горд╕ - духом ╕ мудр╕ - умом?!
* * *
«Люб╕ друз╕»! Багат╕ браття!
До ╢вропи сп╕ш╕ть сам╕,
Бо народ, саме, дме в багаття
╤ ...пече картопл╕.
Сушить с╕но, скирту╓ солому.
Все, як тисячу л╕т ╕ зим.
╤ трима на душ╕ оскому,
Мов картопляний дим.
Вже не в╕рить н╕ в як╕ зм╕ни,
Що не цар - то ц╕на у гр╕ш.
╤ дядьки на сел╕ традиц╕йно,
В╕рять в землю, й не б╕льш.
Що чека╓ш в╕д них, ╢вропо?
╥хн╕ статки так╕ мал╕.
В них лишились п╕сн╕ н╕вроку,
...Й мозол╕.
Продали ╖хню правду й волю
Знов, за три ср╕бняки,
╤ укотре, одна полова
Й... к╕зяки.
╤ дарма в╕рить в честь мундира,
Як дорожч╕ штани.
Що ╢вропа? Була б Вкра╖на!
╤ щоб лад у н╕й навели!
Щоб не ми, а до нас хот╕ли
Щось п╕знати на ц╕й земл╕.
╤ не буде з ╢вропи д╕ла -
Люди думають про картопл╕.

БАБ╤ ГАЛ╤, ЩО ТОРГУ╢ В╤НИКАМИ

А в баби в╕ники беруть ╕з-п╕д руки.
Ще мало хто й торгу╓ться за в╕ник.
У чергу аж шикуються ж╕нки,
Аби конфл╕кт за в╕ника не виник.
Хто б╕льший, хто малесенький бере.
Навча╓ бабця, як його запарить.
╤ слухають науку про старе –
В який куток потр╕бно в╕ник ставить.
Торгу╓ баба. Д╕ло не просте.
(Таких майстр╕в одв╕ку поважали!).
╤ хто сказав, що в╕ник - це пусте:
Без в╕ника - н╕ в хат╕, н╕ в держав╕.
╤ зовс╕м добре на душ╕ було б
У бабц╕ п╕сля кожного базару,
Аби см╕ття, (а вже пора давно!),
Та й вимели з усенько╖ держави.
╤ дума баба, як би подолать,
Який же в╕ник треба ото скласти,
Щоб вимести, хоча б рок╕в за п’ять
╤з Укра╖ни б╕ди ╕ напаст╕.
Задачу ма╓ бабця не просту,
Й нема розгадки в╕д земл╕ до неба,
Бо купи см╕ття у Верхах ростуть.
Не в╕ника - м╕тлу добрячу треба!
Та й вимести неправду на земл╕,
Та й вигребти непотр╕б
 в кожн╕м м╕ст╕.
- На м╕тли перейду, - й скажу в сел╕:
- Почнем з с╕льради,
 ╕... аж до м╕н╕стр╕в.

З ╤СТОР╤╥ УТВОРЕННЯ ОДНОГО КОЛГОСПУ

Розкуркулили дядька Микиту...
Не носив дядько латок на свит╕ –
Людям валянки шив уноч╕,
Мав аж дев’ять д╕тей на печ╕.
Був кожух у с╕м’╖ не один –
В╕с╕м дочок в Микити ╕ син.
Два гектари земл╕ ╕ ставок.
Та коп╕йку тримав на млинок,
Бо зерно до зернини - врожай,
А жнива - то багатство, вважай.
Аби ж млин... Все б село до млина…
В дядька т╕льки ╕ думка була.
Розкуркулили в дядька ╕ думку,
В╕д╕брали ╕ свитку, ╕ люльку.
Позбирали в комор╕ калош╕,
Под╕лили Микитин╕ грош╕,
Розорали ╕ меж╕, ╕ грядки,
Навели в чуж╕й хат╕ «порядки».
Ну, а дядька з д╕тьми до Сиб╕ру…
З хати - аг╕тконтору зробили.
Дошку хтось п╕дписав ╕ прин╕с –
«Тута буде колгосп «Комун╕зм»,
На прич╕лку прогепали д╕рку,
╤ хвостату пов╕сили з╕рку.
Налили в стакани оковиту:
- За «сов╓тськую» власть
без Микити.
* * *
Розпрягайте, хлопц╕, коней
Та й лягайте спочивать...
(Укр. народна п╕сня)
...╤ розпрягли...
 Й позакидали в╕жки.
Ну, що ж Ви, хлопц╕
(не побий вас лях),
Як проспите, то п╕дете вже п╕шки
На той важкий
 Чумацький битий шлях.
А п╕ший к╕нному —
 одв╕ку не товариш,
А ╖хать краще, н╕ж босон╕ж йти,
А з старшим братом
 каш╕ не навариш –
Вже Вашим коням -
 роблять хомути.
Ви ще спите, а вже вузди
 москвинськ╕
Готують вороним ╕з-п╕д поли.
Карети тешуть та вози чужинськ╕
Тим коням, що ви, хлопц╕,
 розпрягли.
Аби возили у чуж╕ хороми,
Аби стогнали на чуж╕й земл╕.
А ви спите, так╕ соб╕, с╕роми.
Вертайте, хлопц╕, коней до р╕лл╕.
Н╕чого, що погнулися п╕дкови,
Не страшно, що помножились жал╕,
А г╕рко, що укотре ви в покор╕,
╤ запрягають коней москал╕.
Вже пробуд╕ться, п╕вн╕ повставали,
А ви спите та хропите усл╕д.
Коней проспали,
 все-таки проспали.
Ви Укра╖ну, хлопц╕, не просп╕ть!
А проспите, то п╕дете вже п╕шки
На той важкий
 Чумацький битий шлях
Бо розпрягли... й позакидали в╕жки.
Ну що ж ви, хлопц╕
 (не побий вас лях).
* * *
У 50-х роках XX стол╕ття в селах Укра╖ни був податок на кожне фруктове дерево (з ╕стор╕╖ Укра╖ни)

Листки тремт╕ли уже впокорен╕,
Кора вловила смертельний страх.
Рубали яблун╕ оподаткован╕
У яблуневих мо╖х Тернах.
Сади зникали у кожн╕м дворищ╕.
Стогнали груш╕ по вс╕м сел╕.
Котились сльози цього ганьбовища
Др╕бними грушками та й по земл╕.
╕ А з неба м╕сяць дививсь зухвало,
Блищав, як лезо сокири вниз.
Дядьки щоноч╕ красу рубали –
Крислате в╕ття на куций хмиз.
Бо знали: вранц╕ влетять не янголи,
А прийдуть агенти, щоб описать
Останн╕ яблун╕ - княгин╕-яблун╕,
За як╕ треба податок дать.
Рубали яблун╕. ╤ п╕зн╕, й ранн╕╖,
Вбивали яблун╕ без ╖х вини,
╤ кожен дядько був в рол╕ варвара,
Бо знав, що виростуть
 лиш полини,
Поп╕д сараями та поза хатами
Складали стовбури ╕ вс╕ пеньки.
З отими дровами дядьки балакали
Скупим «пробачте» ╕з-п╕д руки.
Моя Вкра╖нонько! Ти, як та яблуня,
Сто╖ш не зрубана одна в саду.
Кругом полин г╕ркий,
 ╕ ходять агенти,
╤ знов замислюють тоб╕ б╕ду.
Щоб знову стала ти вс╕ма впокорена
То л╕в╕ - пишуть, то прав╕ - йдуть.
Моя Вкра╖нонько - оподаткована,
Дядьки зрубать тебе не в╕ддадуть!

Б╤Л╤ ХАТИ

Ц╕ приземист╕ б╕дн╕ хати,
Що за всяких в╕тр╕в на задв╕рках.
С. Малишко

Ще по селах, де густо садки
У ц╕лунках наг╕док ╕ м’яти,
Б╕л╕-б╕л╕ стареньк╕ хатки
Так ╕ просять у дв╕р зав╕тати.
╤ прадавн╕, мов св╕т, бабус╕
В╕дчиняють ╕ душу, ╕ двер╕,
╤ проходжу кр╕зь с╕ни пуст╕
В дв╕ к╕мнатки - маленьк╕, як жмен╕.
Б╕ля печ╕ мак╕тра сто╖ть,
╤ у мисник свят╕ заглядають.
Рушники ╕з минулих стол╕ть
В╕чну пам’ять у рамках гойдають.
В╕джили... А нажить не змогли,
Ан╕ ср╕бла нема, ан╕ злата.
Все здоров’я в державу здали,
В оте рабство колгоспне, прокляте.
А тепер - за садочком дахи –
Голови, його доньки ╕ сина,
Кажуть, в них там ╓ райськ╕ птахи,
Та не там, а ось тут Укра╖на!
Примостилась тихенько в кутку,
А п╕д веч╕р присяде на лаву.
- Ви, бабусю, хоч раз на в╕ку
Обдурили дурну цю державу?
╤ з╕тхають вс╕ зморшки п╕дряд,
╤ натруджен╕ руки н╕м╕ють.
- Один раз не п╕шла на наряд,
А збрехала, що д╕ти бол╕ють.
╤ схиля╓ гол╕вку, й втира
Кра╓м хустки зволожен╕ в╕╖ –
Годувальниця, мати, вдова,
Що н╕кому вже б╕льше не в╕рить.
╤ боюся про щось говорить,
╤ не можу вже щось об╕цяти,
А Вкра╖на панами кишить
Б╕локам╕нн╕й пнеться служить,
╤ забула сво╖ Б╤Л╤ ХАТИ!

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #31 за 01.08.2008 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6183

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков