Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #31 за 01.08.2008 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#31 за 01.08.2008
«НА ЗДОРОВ’Я УКРА╥НСЬКО╥ НАЦ╤╥ ╤ ВС╤Х ДОБРИХ ЛЮДЕЙ НА ЗЕМЛ╤!»

ЗУСТР╤Ч ДЛЯ ВАС

К╕лька м╕сяц╕в тому в «Кримськ╕й св╕тлиц╕» була надрукована невеличка новела л╕каря ╕ письменника ╢вгена Товстухи «Перший крок» про те, як йому на початку медично╖ практики судилося л╕кувати нашу славетну народну художницю Катерину Б╕локур, котра благословила його, учорашнього студента-медика, «р╕дним небом, землею й водою» на святу л╕карську працю. ╤ ось минулого тижня в ╢впатор╕╖ «Св╕тлиц╕» пощастило-судилося зустр╕тися з ц╕╓ю ун╕кальною людиною.
╢вген Степанович на сво╓ «зас╕мдесятир╕ччя» - оптим╕стичний, бадьорий, сяючий, променистий усм╕шкою ╕ мудр╕стю. Ось-ось побачить св╕т нова його ф╕тоетнолог╕чна диво-книга п╕д умовною назвою - «Як бути здоровим з╕ свого городу». Ми вже напросилися передруковувати ╖╖ у «Св╕тлиц╕», спод╕ва╓мося, читач╕ оц╕нять практичну й духовну корисн╕сть ц╕╓╖ прац╕ л╕каря-ф╕тотерапевта. Будемо знати (якщо хтось у цьому ще дос╕ сумн╕вався), що, наприклад, знаменитий укра╖нський борщ - це нар╕жна л╕кувальна пол╕в╕там╕нна страва-обер╕г! Бо, як каже ╢вген Степанович, прапращури наш╕ навчилися готувати страви спочатку як ужитков╕ (щоденн╕ харчов╕ продукти), а згодом - як л╕ки, обереги, ф╕тозасоби. Рослини, що вже у процес╕ тривалого та спадко╓много вивчення, ставали рослинами-л╕ками ╕ стравами, закарбувалися у словесних та образотворчих символах: калина, материнка, шавл╕я тощо. Вони несли силу, в╕там╕нну м╕ць, ставали оберегами.
Головний л╕кар ╓впатор╕йського санатор╕ю «Примор’я» Микола Сакун ф╕тоетнолог╕чн╕ книги-поради ╢вгена Товстухи реал╕зу╓ у ще один ефективний метод оздоровлення - ф╕тол╕кування, який у по╓днанн╕ з ус╕ма ╕ншими да╓ просто чудов╕ результати. Не випадково така добра слава йде про цей л╕кувально-оздоровчий заклад, який нещодавно в╕дзначив сво╓ стол╕ття. До ц╕╓╖ знаменно╖ дати була нав╕ть випущена власна юв╕лейна медаль, якою нагороджуються т╕ особистост╕, хто допомагав ╕ допомага╓ «Примор’ю» утримувати у цей непростий час звання зразково╖ оздоровниц╕. Зрозум╕ло, що серед них - ун╕кальний народний ц╕литель-характерник ╢вген Степанович Товстуха.
Найл╕пше, напевне, про ╢вгена Степановича ще напередодн╕ його 70-л╕тнього юв╕лею сказав давн╕й ╕ добрий знайомий «Кримсько╖ св╕тлиц╕», член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, професор Нац╕онального ун╕верситету ╕мен╕ Т. Г. Шевченка В╕тал╕й Карпенко:
ЙОГО УН╤КАЛЬН╤СТЬ поляга╓ в тому, що його в час народження с╕м муз поц╕лувало, ╕ кожна над╕лила дещицею свого таланту: в╕н ╕ знаний л╕кар-ф╕тотерапевт, ╕ живописець, ╕ музика, ╕ фольклорист, ╕ вчений-досл╕дник, ╕ письменник. ╤ в кожн╕й ╕з цих галузей добився значних досягнень.
ЙОГО УН╤КАЛЬН╤СТЬ у тому, що це - ╕стинно укра╖нська душа, великий патр╕от свого народу. З народно╖ мудрост╕ в╕н черпа╓ силу, розум, поез╕ю. В╕н в╕рить у св╕й народ, сьогодн╕ принижений ╕ придушений негараздами, в╕н докопу╓ться до його прадавн╕х ╕сторичних корен╕в - а це щонайменше 5-6 тисяч рок╕в до нашо╖ ери, ╕ робить усе можливе, щоб укра╖нський народ пос╕в належне м╕сце у св╕товому сп╕втовариств╕.
ЙОГО УН╤КАЛЬН╤СТЬ у тому, що в╕н л╕кар в╕д Бога. В╕н ма╓ базову медичну осв╕ту, а в╕д д╕да й прад╕да, як╕ були травниками, перейняв ╖хню мудр╕сть ╕ знання, засво╖в наст╕льки ж просту, наск╕льки й ген╕альну ╕стину, що в природ╕ ╓ л╕ки в╕д ус╕х хвороб, треба т╕льки знати, що в╕д чого, ум╕ти ╖х узяти, приготувати та застосувати. ╤ це в╕н зна╓ ╕ робить, ╕ тисяч╕ людей порятував в╕д р╕зних напастей.
ЙОГО УН╤КАЛЬН╤СТЬ ще в глибок╕й ╕нтел╕гентност╕. В╕н власним життям перекону╓, що пров╕нц╕я - поняття суто географ╕чне, а ╕нтел╕гентн╕сть - духовне. Товстуха живе в мальовничому Яготин╕, де ступала нога великого Шевченка, ╕ можу запевнити, що почува╓ться на висот╕. Бо не м╕сце проживання нада╓ авторитету людин╕, а навпаки - людина високою духовн╕стю, високою культурою, високим ╕нтелектом, добрими справами славить м╕сце свого проживання. Недарма нин╕, говорячи про Яготин, додають: це там, де ТОВСТУХА.
ЙОГО УН╤КАЛЬН╤СТЬ - у його надзвичайн╕й працьовитост╕ та плодовитост╕. В╕н не цура╓ться жодно╖ роботи, встига╓ все: поратися на сво╖й трав’ян╕й плантац╕╖, збирати л╕кувальне з╕лля та готувати л╕ки. Встига╓ приймати хворих, ставити досл╕ди, малювати, писати книги з народно╖ медицини, творити прозу та поез╕ю.
Нарешт╕, ЙОГО УН╤КАЛЬН╤СТЬ у глибоко ф╕лософських пошуках сенсу життя. Т╕льки мудрий ф╕лософ на 70-му роц╕ життя може перебувати в пост╕йних пошуках ╕стини, ╕сторично╖ перспективи, особистому шляху ╕ шляху свого народу. Свою нову поетичну книгу ╢вген Товстуха назвав просто ╕ водночас значуще: «Шукаю шлях». ╤ це при тому, що можна вже подивитися на св╕т з вершини величезного практичного досв╕ду. А в╕н не бо╖ться публ╕чно, голосно, але з╕ спок╕йною впевнен╕стю заявити: ШУКАЮ ШЛЯХ...
Ми вдячн╕ дол╕ за те, що так щасливо знайшлися-перетнулися шляхи ╢вгена Степановича Товстухи ╕ нашо╖ «Св╕тлиц╕»! Пропону╓мо сьогодн╕ читачам одну з ще н╕де не опубл╕кованих новел ц╕лителя-письменника ╕ вигляда╓мо об╕цяно╖ книги, написано╖, як ╕ вс╕ ╕нш╕ - на здоров’я Укра╖нсько╖ нац╕╖ ╕ вс╕х добрих людей на земл╕!
В╕ктор РУДЕНСЬКИЙ.

╢вген Степанович Товстуха народився 7 жовтня 1934 року в с. Мак╕╖вц╕ Нос╕вського району Черн╕г╕всько╖ област╕. Зак╕нчив Ки╖вський медичний ╕нститут у 1959 р. Понад сорок рок╕в працю╓ л╕карем. Академ╕к Укра╖нсько╖ м╕жнародно╖ академ╕╖ ориг╕нальних ╕дей. Член нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни. Автор б╕ограф╕чних твор╕в про укра╖нських композитор╕в: «Кирило Стеценко» (1982 р.) та «Микола Лисенко» (1989 р.). Зб╕рок опов╕дань «Гом╕н сердець» (1964 р.), «Як п╕знати дружину» (1985 р.), «Елег╕я погожого л╕та» (2001 р.); зб╕рок поез╕й: «Краплина в╕чност╕» (1997 р.), «Вона» (1998 р.) та «Надходить ос╕нь» (1999 р.). За останн╓ десятир╕ччя вчений опубл╕кував п’ятнадцять фундаментальних праць з укра╖нсько╖ народно╖ медицини та ф╕тотерап╕╖. За його участю та сценар╕ями створено к╕лька десятк╕в хрон╕ко-документальних ф╕льм╕в, теле- та рад╕опередач, як╕ повертають укра╖нськ╕й народн╕й медицин╕, ф╕тотерап╕╖ та ф╕тоетнолог╕╖ св╕товий престиж глибинно╖ науки та високо╖ культури тисячол╕ть. У 1990 р. п╕д ег╕дою НД╤ фармаколог╕╖ ╕ токсиколог╕╖ вперше у св╕тов╕й практиц╕ (оф╕ц╕йно) створений автором «Ф╕тоцентр» — амбулаторна установа для надання л╕кувально╖ та проф╕лактично╖ допомоги засобами ф╕тотерап╕╖. Постановою презид╕╖ правл╕ння Укра╖нського фонду культури в галуз╕ л╕тератури, мистецтва та за благод╕йницьку д╕яльн╕сть ╢. С. Товстус╕ присуджена прем╕я ╕мен╕ Володимира Винниченка за 1998 р╕к. На знак визнання видатного внеску у прогрес ХХ стол╕ття вченому вручений «Почесний диплом (1999 р.), який засв╕дчу╓, що ╢вген Товстуха ╓ серед ос╕б, чия б╕ограф╕я включена до сер╕╖ «Життя Славетних» та видань Американського Б╕ограф╕чного ╤нституту. Указом Президента Укра╖ни в╕д 20 травня 1999 р.
№ 542/99 за вагом╕ досягнення у профес╕йн╕й д╕яльност╕, багатор╕чну сумл╕нну працю Товстуху ╢вгена Степановича, головного л╕каря авторського ф╕тоцентру, нагороджено в╕дзнакою президента Укра╖ни — орденом «За заслуги» ╤╤╤ ступеня. За значн╕ усп╕хи у наукових досл╕дженнях у галуз╕ народно╖ медицини, л╕тературн╕й творчост╕, створенн╕ л╕кувально-проф╕лактичного ф╕тоцентру, благод╕йницьку д╕яльн╕сть та у зв’язку з 40-р╕ччям л╕карсько╖ практики оголошена подяка Голови Верховно╖ Ради Укра╖ни (жовтень 1999 р.). За особистий видатний внесок у прогрес св╕тово╖ ф╕тоетнолог╕чно╖ науки Американський б╕ограф╕чний ╕нститут визнав ученого «Людиною 2000 року» з врученням в╕дпов╕дного диплома.
Коли нац╕я, зда╓ться, уже входить у тем╕нь згасання, за не вивченими ╕ ще не п╕знаними законами Космосу, народ вмика╓ як╕сь особлив╕ резерви, - ╕ тод╕ являються св╕тов╕ Особистост╕, завдяки яким почина╓ться В╕дродження етносу. Згада╓мо Григор╕я Сковороду, Тараса Шевченка, Миколу Гоголя... А перед цим пошлемося на француза Боплана, котрий ╕з подивом ╕ захопленням зазначав, що вс╕ укра╖нц╕ - характерники!
Саме до цього крила характерник╕в, будител╕в нац╕онально╖ самосв╕домост╕ належить ╕ м╕й давн╕й побратим ╢вген Степанович Товстуха...
╢вген Товстуха - енциклопедично вта╓мничений у царство трав, котр╕ в╕н усе життя вивча╓, добира╓ ╕ - головне - вирощу╓ - замовля╓ ╖х людям на добро та здоров’я. Знання його - вищого порядку, оск╕льки воно освячене безсмертником народно╖ п╕сн╕, фольклору, звича╓вого права ╕ правди. Оце шляхетне по╓днання трави, слова (бо ж ╢вген Степанович ще й поет!), глибинних шар╕в етносу, психолог╕╖ ╕ндив╕дуума ╕ тонке в╕дчуття музики горн╕х сфер надають його добротворч╕й д╕яльност╕ т╕╓╖ особливо╖ енергетики, яка дола╓ бар’╓ри, недоступн╕ нин╕шн╕й оф╕ц╕йн╕й медицин╕.
Отже, ╢вген Товстуха працю╓ на здоров’я Укра╖нсько╖ нац╕╖ ╕ вс╕х добрих людей на земл╕. А це да╓ться тим р╕дк╕сним особистостям, яких Природа благословля╓ на безсмертя.
Борис Ол╕йник,
академ╕к, письменник, депутат Верховно╖ Ради.

╢вген ТОВСТУХА
ПАВЛО ДОБРОД╤Й

Новела

В╕н залишився на хутор╕, що носив не вельми житт╓ву назву - Кал╕чий. На зеленому клаптику, який простягнувся серед невисоких пагорб╕в ╕ р╕деньких гайк╕в, кал╕к не пам’ятали. Тут виростали здоров╕ т╕лом ╕ душею житт╓люби.
Найвищий пагорб б╕ля вузенько╖ р╕чечки, обрамлювався старезними дубами бозна з якого часу. У поруд╕л╕ коренаст╕ стовбури та обросл╕ цв╕ллю ╕ грибами-синяками пн╕, розкарякуват╕, нап╕вусохл╕ г╕лки часто влучали десятил╕ттями рясн╕ блискавки впродовж спекотних горобиних ночей. К╕лька значно покал╕чених д╕бров ╕ послугували для чумак╕в, як╕ зупинялись для перепочинку об╕ч битого шляху, назвати цю м╕сцев╕сть, власне хут╕р, - Кал╕чим.
Колись понад стол╕ття тому виникла ╕ згодом випросталась тут дуже працьовита ╕ заможна община селян-хл╕бороб╕в. Та з приходом б╕льшовик╕в усе вмерло. Мешканц╕в, як╕ в╕дмовлялися вступати до комб╕д╕в, вивезли силом╕ць на Соловки. Дивом залишився у сво╖й хат╕ лише Павло Доброд╕й. В╕н ╕ його дружина захвор╕ли тод╕ на висипний тиф, ╕ голова ревкому з села Га-лиц╕ залишив ╖х горбитися у страшн╕й гарячц╕, щоб вони невдовз╕ в╕д╕йшли на той св╕т у нетоплен╕й хат╕. Прагнули ревком╕вц╕ вивезти ╕ ╖хню ╓дину доньку. Та Оксана, пробираючись ночами м╕ж купами руйновищ, на якийсь час з╕йшла з хутора (куди ноги несли) ╕ перебула у старенько╖ родички. Актив╕сти, на щастя, там ╖╖ не знайшли. У вир╕ страх╕тливих под╕й м╕сцев╕ погромники гинули в сутичках з орган╕зованими загонами Тютюнника, як╕ боронили потерп╕лих в╕д смертельно╖ наруги. Згодом принишк ╕ Кал╕чий хут╕р у степов╕м перекотипол╕. Як вгамувалась на якийсь час верем╕я, д╕вчина повернулася додому ╕ виходила батьк╕в, бо добре зналася, як ╕ земляки на ц╕лющому з╕лл╕.
Оксан╕ ╕ батькам жилося нестерпно самотньо. Адже в оселях, до руйнац╕╖, б╕л╕ли в садах ╕ розкв╕тали в жоржинах та айстрах аж ш╕сть десятк╕в садиб. Сп╕вали солов’╖, чекав д╕вчину в м╕сячн╕ ноч╕ Мирон-скрипаль, якого пот╕м розстр╕ляли за протести ╕ непокору. Довго думали-гадали батьки та нарешт╕ ухвалили: дочц╕ годиться йти чи т╕кати з хутора в╕д ╜валту ╕ ганьби актив╕ст╕в. Але як ╕ куди? Проте зап╕знились. Хвороба перекинулась ╕ до Оксани. Вона невдовз╕ померла, нав╕ть не прийшовши до тями.
Аг╕татори ╕ запекл╕ приб╕чники загарбницько╖ влади, заз╕хаючи на статки общини, роз╕брали за р╕к вс╕ хати, стодоли та пов╕тки ╕ перевезли до центрально╖ волосно╖ садиби. Б╕льш╕сть будматер╕ал╕в - соб╕, а дещицю - на сусп╕льне подв╕р’я.
Стареньких люмпени не ч╕пали ╕ нав╕ть боялися. Поширювали страшн╕ чутки: хто ступав хоч п╕вкроку на подв╕р’я Доброд╕╖в, на того перекидалася клята гарячка. ╤ вже з ╖╖ вогненних пазур╕в н╕хто не повертався до б╕лого св╕ту. Р╕льн╕ земл╕ хут╕рця повол╕ заростали бур’янами. Лише б╕ля садиби нем╕чних ╕ постар╕лих селян цв╕ла картопля, прагли сонця кукурудза, соняшники, садовина та городина. Подружжя залишилось ╕снувати «╕ндусами». Так називали зневажених, хто не поривався до колгоспу.
Доброд╕╖ тримали дв╕ кози, цапа, п╕вдесятка овець та курочок. П╕д к╕нець сорок другого року до них нав╕дались ╕ «партизани» Кривця. Забрали все п╕д гаслом: «Для перемоги над фашистами!» В╕д нечуваного грабунку здирц╕в крижан╕ла кров у бабусиних жилах. Вона надовго злягла в╕д голоду та й в╕д╕йшла навесн╕ до ╕ншого св╕ту. Залишивши безпорадного чолов╕ка з╕ степовими в╕трами, шул╕ками та старезними ╕ покал╕ченими дубами.
Павло збив легку домовину з╕ старих вербових дощок, насилу за день викопав неглибоку яму, поховав неб╕жчицю ╕ довго та прег╕рко плакав м╕сяцями, проклинаючи долю-мачуху, яка, окр╕м нещасть, лихих випробувань ╕ пекельних страждань б╕льше н╕чого не принесла хуторянам та замученому б╕льшовиками народу.
Доброд╕╖ народилися людьми щедрими та уважними. Вдалися з д╕да-прад╕да великими ум╕льцями. Павло майстрував для хуторян скрин╕, прядки, мотовила, ткацьк╕ верстати. Дружина ткала полотно, скатертини, плахти, рушники. Дочка вишивала. З близьких ╕ далеких хутор╕в при╖здили наречен╕ за скринями, скатертинами та рушниками, готуючись до вес╕лля. Та все те було нахабно розграбоване ╕ вивезене до волост╕ та пов╕ту для злод╕йських проводир╕в.
Взимку до ╜анку «╕ндуса» зв╕дк╕лясь забрело нап╕взамерзле цуценя. Скавул╕ло пискливим голоском. Благало порятунку. Зрад╕лий Павло зан╕с рябенького песика до хати, викупав у тепл╕й вод╕ та в╕дстояному луз╕ ╕ прилаштував на печ╕, яка ще не захолола в╕д ранкових дубових головешок. Цуценя прихистилося в господ╕ ╕ через п╕втора року виросло в поважного, тямковитого ╕ пильного сторожа. Якось у серпн╕ з села Галиц╕ забрели до Доброд╕я мисливц╕. Дов╕давшись про долю чолов╕ка, розгубилися. Та все ж забрали ╕ завезли до л╕карн╕. Але д╕д не мав особливих нем╕чних недуг, ╕ його охоче в╕дпустили, об╕цяючи влаштувати до будинку ╕нвал╕д╕в.
Останн╕ми роками Павло не уявляв свого ╕снування без Рябка. Пес ловив диких качок, перепелиць ╕ кур╕пок, приносив д╕дусев╕ на ╜анок ╕ терпляче, облизуючись, чекав. Господар скуб, смалив, мив ╕ розбирав впольоване. Обб╕ловував зайц╕в, варив ╕ смажив ласощ╕, притрушував самосилом з нас╕нням чорнушки. Щедро д╕лився з Рябком не лише к╕стками, а й нагуляним дичиною за л╕то жиром.
На ╕менини, що припадали на 20 серпня, старий тушкував дичину з чебрецем, наливав зашумовану р╕дину з польових суниць ╕ тихенько, кр╕зь сльози, розмовляв, уособлюючи д╕алог з Рябком:
- Павле Федоровичу, пригуб╕ть, - озвучував пильний з╕р ╕ уявне прохання Рябка.
- Та, бачиш, друже, я вже надто похилого в╕ку. ╤ чи не зашкодить цей трунок мо╓му здоров’ю?
- Н╕ ж бо!... В╕н з╕гр╕╓ вашу захололу кров.
- Насправд╕?..
- Достеменно так воно ╕ стане.
- Якщо ти мене вже вельми просиш, не в╕дмовлюсь. Вип’ю за свою ╕ твою собачу долю. - Вихиляв к╕лька чарок старий ╕ захмел╕ло обн╕мав в╕дданого ╕ давнього прибульця.
А коли лягали спати, Рябко горнувся до потемн╕лих в╕д венозного застою к╕нц╕вок та потр╕сканих чорних п╕дошов господаря. З╕гр╕вав ноги не лише порухом, а й густою шерстю. Коли ставало зовс╕м поноч╕, пес вовтузився на старому вовняному рядн╕, пос╕ченому ненажерливою м╕ллю. В╕д руху утворювалися ╕скрист╕ розряди, осв╕тлювали на якусь коротку мить давно не мазану чер╕нь. Уже засинаючи, Доброд╕й обн╕мав в╕рного пса ╕ тихо, спроквола шепот╕в:
- Г╕ркий-прег╕ркий св╕т, та годиться жити. Хильнули ми з тобою ст╕льки лиха, що й на десятки тисяч душ вистачить.
Пес тягнувся до господаря, лизав йому щоки та чоло ╕ сп╕вчутливо скавул╕в застудженим собачим ларинг╕том.
Коли д╕дусь невдовз╕ уже тихенько хроп╕в, передбачливий Рябко, щоб не розбудити господаря, повол╕ опускався до охололих н╕г з нам╕ром з╕гр╕ти густою шерстю свого щирого ╕ забутого лихим св╕том нем╕чного рят╕вника.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #31 за 01.08.2008 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6182

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков