ПРО ЧАРИ П╤ВНОЧ╤, КАВКАЗЬКИЙ МЕНТАЛ╤ТЕТ ╤… УКРА╥НСЬКУ НЕЗНИЩЕНН╤СТЬ
Часом думаю: як багато ц╕кавих людей уже встигло побувати в наш╕й «Кримськ╕й св╕тлиц╕»! ╤ в прямому розум╕нн╕ (скаж╕мо, почаювали, посп╕лкувалися з╕ спраглим до нового журнал╕стським колективом «КС») ╕ в переносному (просто «засв╕тилися» на стор╕нках газети), або ж по╓днали перше з другим. До останньо╖ категор╕╖ я в╕дн╕с би в╕домого черн╕г╕вського мандр╕вника Олександра Волощука. Мр╕яв познайомитися з ним давно, адже: земляк-черн╕г╕вець, ц╕кавиться кара╖мською культурою, до того ж, у по╖здках-мандр╕вках не забува╓ про св╕й патр╕отичний обов’язок – неодм╕нно зустр╕ча╓ться ╕з родичами-укра╖нцями, яких доля закинула далеко в╕д Батьк╕вщини. Добре, що Олександр цього разу не обминув «Кримську св╕тлицю», ╕ про нього вийшла чудова стаття Катерини Криворученко в молод╕жному додатку «Будьмо!» П╕сля ц╕╓╖ под╕╖ проблем з координатами Волощука у мене, ясна р╕ч, уже не було. Проте доводилося посп╕шати – п╕сля ки╖вського фестивалю «Кра╖на Мр╕й» я блискавкою чкурнув до Черн╕гова ╕ таки встиг перехопити непосидючого Сашка, поки в╕н ще не вирушив у свою чергову подорож до Камчатки ╕ Командорських остров╕в. * * * …Не здивувався, навпаки був радий, запросив до себе додому, а там показав публ╕кац╕ю «С╕верщина» ╕ «Кримська св╕тлиця»: народжен╕ в один р╕к», яка нещодавно з’явилася в черн╕г╕вськ╕й газет╕ «С╕верщина». На фотозн╕мку, який прикраша╓ статтю: в╕н, Сашко, ╕ наш В╕ктор Качула тиснуть один одному руки. Поглянув на фото ╕ заспоко╖вся. Отже, ╓ кому об’╓днувати укра╖нську П╕вн╕ч ╕з П╕вднем! Звернув увагу на Сашкову б╕бл╕отеку. Велике розма╖ття книг: «Вселенная, жизнь, разум», «Святыни Дагестана», «Украина – не Россия», «Мировой океан», «Православие на Амуре», «Открытие Хазарии», «Чудо голодания…» Напевно, усе це актуально для мандр╕вника: ходити безмежними просторами ╢враз╕╖. Чималу ц╕нн╕сть складають фотоальбоми Олександра, адже за кожним зн╕мком – якась под╕я. ╢ ще багато ауд╕окасет, вони також привезен╕ з мандр╕вок. Пропоную три маленьких уривки з нашо╖ довго╖ розмови: саме те, що св╕дчить про великий п╕знавальний потенц╕ал кожно╖ подорож╕ Олександра Волощука. Отриман╕ знання ц╕нн╕ й для укра╖нсько╖ нац╕╖ в ц╕лому; зокрема, вони становлять певний ╕нтерес для укра╖нського чиновництва. Особливо для тих державних муж╕в, як╕ хочуть щось зм╕нити у житт╕ нашо╖ д╕аспори. - Олександре, ось я переглядаю список п╕сень рос╕йськомовного барда Богдана Федор╕ва, який ╓ галичанином за походженням. Це «Севера», «Княженика», «Северные дворики», «За длинным рублем»… Видно, що тематика суто рос╕йська, але сп╕ва╓ бард «з душею», дуже гарн╕ твори у нього! Я вже не кажу про бездоганну рос╕йську вимову. Одна справа – пристосуватися до м╕сцевих умов ╕ заробляти велик╕ грош╕, ╕нша – так полюбити м╕сцеву культуру, щоб пот╕м в╕ддавати перевагу саме ╖й. ╤ не лише сприйняти ус╕м серцем, але й творити, збагачувати ╖╖! У чому секрет рос╕йсько╖ П╕вноч╕? Чим вона притягу╓? - Д╕ють к╕лька фактор╕в одночасно. Там дивовижна природа! Звичайно, кл╕мат там сувор╕ший, н╕ж у нас, але на красу це не вплива╓. Величезн╕ простори, безлюддя… Це породжу╓ в╕дчуття, що саме ти господар ц╕╓╖ земл╕, п╕онер, першопроходець… Це вплива╓ дуже сильно! Другий фактор – люди П╕вноч╕, як правило, не б╕дн╕. А, отже, не з╕гнут╕ життям, не розчавлен╕ проблемами… А коли в одному м╕сц╕ живе багато гордих ╕ незалежних, а при всьому цьому – щирих ╕ простих людей – така земля зда╓ться р╕дн╕шою, ближчою. Там зовс╕м ╕нш╕ закони життя – на П╕вноч╕ вс╕ допомагають одне одному. Неможливо не в╕дгукнутися на заклик про допомогу! Усе це наст╕льки «закоху╓» людей у П╕вн╕ч, що часом повернутися в Укра╖ну бува╓ важко. Особливо, якщо там життя не склалося, ╕ н╕хто твого повернення не чека╓… - Ви розпов╕дали, Олександре, що серед служител╕в православних церков на П╕вноч╕ ╓ багато укра╖нц╕в, зокрема, галичан. Вони не усв╕домлюють сво╓╖ «зради»? - Думаю, що н╕. Скаж╕мо, брати Яворськ╕ при╖хали в Архангельську ╓парх╕ю ще в 1985 роц╕. Вони фактично в╕дбудовували вс╕ церкви, в╕дроджували православ’я в п╕вн╕чному рег╕он╕, тому ╖м тепер покинути П╕вн╕ч – усе одно, що в╕дмовитися в╕д р╕дно╖ дитини! Фактор «докладання сво╖х рук» ╓ дуже серйозним, в╕н полегшу╓ «вростання» в нов╕ умови життя. Так, льв╕в’яни Яворськ╕ стали… архангельцями, патр╕отами рос╕йсько╖ П╕вноч╕. До того ж, у в╕руючо╖ людини там ╕ вибору особливого нема╓. Це ж не Укра╖на, де маса р╕зних конфес╕й! На П╕вноч╕ ж так: або ате╖зм, або московське православ’я… * * * - Яка пригода найб╕льше запам’яталася, коли ви подорожували Кавказьким рег╕оном? - Найб╕льше запам’ятався Хасавюрт. Це прикордонне м╕сто з Чечнею. Там мене затримали сп╕вроб╕тники ФСБ майже на добу. Н╕бито для перев╕рки документ╕в… Рекомендац╕йн╕ листи, як╕ були при мен╕ – в╕д посольства Рос╕╖ в Укра╖н╕, тощо – не справили на них враження. Мовляв, у наш час под╕бн╕ документи не важко й п╕дробити; тому, шановний, не ображайтеся, а ми зобов’язан╕ зд╕йснити повномасштабну перев╕рку вашо╖ особи… - Звичайна рос╕йська перестраховка? Недов╕ра до всього укра╖нського? - Оф╕цери ФСБ пояснили мен╕, що п╕д час «першо╖ чеченсько╖» на боц╕ збройних сил незалежно╖ ╤чкер╕╖ воювали два батальйони укра╖нських добровольц╕в. Отже, певна недов╕ра до мене, саме як до укра╖нця, видно, була… - Невже вони всерйоз припускали, що людина з Черн╕гова прибула саме для створення розв╕дувально╖ мереж╕? Такий соб╕ резидент, замаскований п╕д туриста… - Може, так ╕ не думали, але ж мусять вони щось робити! Ось ╕ вивчали довго те, що я фотографував, перед цим проявивши вс╕ мо╖ пл╕вки. До реч╕, зробили це за св╕й рахунок… Коли переконалися, що там н╕чого компрометуючого нема, ╕ не знайшли якогось «компромату» на мене через комп’ютер, – в╕дпустили. Але перед цим запросили до кафе ╕ добре нагодували. - Також за св╕й рахунок? - За св╕й. Адже оф╕цери ФСБ, як╕ мене перев╕ряли, були дагестанцями, кавказцями. А у кавказц╕в св╕й кодекс чест╕ – гостинн╕сть там переда╓ться на генетичному р╕вн╕. Я не певен, що етн╕чн╕ рос╕яни в аналог╕чн╕й ситуац╕╖ повели б мене до кафе, аби я ознайомився з нац╕ональною кухнею. Просто в╕дпустили б ╕ все. А тут проявився кавказький ментал╕тет. * * * - Повернемося до наших земляк╕в, Олександре. Чи справд╕ вс╕ вони приречен╕ на асим╕ляц╕ю? - Думаю, що н╕. Дуже багато залежить в╕д пол╕тики Укра╖нсько╖ держави. Адже укра╖нських патр╕от╕в я зустр╕чаю практично в кожному рег╕он╕ Рос╕╖… - Можете навести як╕сь приклади? - Звичайно. Скаж╕мо, минулого року я перебував у Ярославл╕. Голова м╕сцевого товариства «Просв╕та» Марина Медяник познайомила мене з ц╕кавим хлопцем – Олекс╕╓м Моряковим. Йому 21 р╕к, в╕н студент-медик. Батьки Олекс╕я з Укра╖ни, але, опинившись у Рос╕╖, вони вир╕шили (очевидно, з прагматичних м╕ркувань) забути про сво╓ укра╖нське походження, розчинитися у рос╕йському мор╕… А ось ╖хн╕й син Олекс╕й, коли йому виповнилося двадцять, раптом пригадав, що його кор╕ння, що б там не казали – з Укра╖ни! ╤ тепер в╕н самотужки вивча╓ укра╖нську мову, намага╓ться якомога б╕льше д╕знатися про укра╖нську культуру, традиц╕╖, ╕стор╕ю. Хлопець водив мене по Ярославлю ╕ просив розмовляти лише укра╖нською! Пояснив: «Мен╕ конче потр╕бна практика живого сп╕лкування». Другий приклад. У Владивостоку одним ╕з в╕домих укра╖нських актив╕ст╕в ╓ В’ячеслав Чорномаз. Сам в╕н народився в Примор’╖, але н╕коли не забував, що його д╕ди-прад╕ди з Укра╖ни, ╕з Черкащини. ╤ з ним мен╕ пощастило познайомитися. Переконався, що В’ячеслав ╓ ун╕каль-ною людиною: в╕н самотужки з╕брав чудовий «укра╖нський арх╕в» Далекого Сходу! Тобто заф╕ксував для ╕стор╕╖ ледь не кожну важливу укра╖нську постать. Арх╕вн╕ матер╕али, фотограф╕╖, листування, спогади – усе, що стосу╓ться далекосх╕дних укра╖нц╕в в╕д початку ХХ стол╕ття до наших дн╕в, – там з╕брано. Але найц╕кав╕ше те, що В’ячеслав Чорномаз – уродженець Примор’я, який там вир╕с ╕ сформувався, та ще й укра╖нською мовою волод╕╓ краще, н╕ж я! - Чи не помилка нац╕╖ те, що ми таких людей не пом╕ча╓мо, не ц╕кавимося ними, не збира╓мо докупи (я вже не кажу про державне ф╕нансування), чи не ╓ ми в цьому в╕дношенн╕ «б╕лими воронами» серед ╕нших нац╕й? Адже кожний народ прагне себе зберегти, а тому використову╓ для цього вс╕ можлив╕ засоби! Колись я листувався з Михайлом Коротковим з Алтаю. ╤ в╕н, ╕ його батьки народилися там, мову вивчили, бо нею розмовляли ус╕ укра╖нськ╕ переселенц╕. Але Михайло бездоганно волод╕в ╕ л╕тературною укра╖нською мовою! Мало того, складав карту укра╖нських поселень Алтаю, вивчав ╕стор╕ю укра╖нських театральних аматорських колектив╕в свого краю. Згодом перестав мен╕ писати, зрозум╕вши, що Укра╖н╕ його внесок не потр╕бен, допомагати ф╕нансово вона не збира╓ться, а за сво╖ власн╕ кошти багато не зробиш… Чи не помилка, що ми не зверта╓мо увагу на явище, яке умовно можна назвати: «укра╖нство, яке пробива╓ться кр╕зь асфальт…»? - Це не просто помилка, це дуже велика помилка! Сп╕лкуючись з укра╖нцями Рос╕╖, я скр╕зь в╕дзначав про себе: кожен ╕з них ма╓ певну образу на Укра╖ну… А робити таки дещо можна. Про себе я зробив висновок, що в багатонац╕ональних рег╕онах Рос╕╖, де толерантн╕ша влада, значно легше в╕дродити або хоча б збер╕гати укра╖нську мову, культуру, звича╖. Яскравий приклад – Зах╕дний Сиб╕р, Тюменська п╕вн╕ч. Там чимало робиться укра╖нцями, ╕ все це п╕дтриму╓ться на м╕сцевому р╕вн╕. Якби ще Укра╖на виявила зац╕кавлен╕сть такими «перспективними» рег╕онами, то будь-який поступ в укра╖нських справах був би можливим ╕ реальним! Серг╕й ЛАЩЕНКО. Черн╕г╕в – Льв╕в.
ДМИТРО КАПРАНОВ: БРАТ, ЯКОГО НЕ СТАЛО
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
