Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #29 за 18.07.2008 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#29 за 18.07.2008
ДРУГА СВ╤ТОВА В╤ЙНА - ОЧИМА ╥╥ СОЛДАТА
ВОЛОДИМИР КОРОЛЬ

СПОМИН ПРО В╤ЙНУ
╤М’Я НАШОГО АКТИВНОГО ДОПИСУВАЧА, ВЕТЕРАНА В╤ЙНИ ВОЛОДИМИРА МАКСИМОВИЧА КОРОЛЯ ВЖЕ ДОБРЕ В╤ДОМЕ ЧИТАЧАМ «КРИМСЬКО╥ СВ╤ТЛИЦ╤» ЗА ЙОГО ПУБЛ╤КАЦ╤ЯМИ ПРО ПЕРЕЖИТИЙ ГОЛОДОМОР 1932-1933 рр., СТАЛ╤НСЬК╤ РЕПРЕС╤╥ 1937-1938 рр. СВ╤ДЧЕННЯ ВЕТЕРАНА Ц╤НН╤ ДЛЯ НАС ТИМ, ЩО ВОНИ - ДОКУМЕНТАЛЬН╤, АВТОР РОЗПОВ╤ДА╢ ПРО ТЕ, ЩО СУДИЛОСЯ ПЕРЕЖИТИ САМОМУ. ПРОПОНУ╢МО ВАШ╤Й УВАЗ╤ СПОГАДИ В. М. КОРОЛЯ ПРО ДРУГУ СВ╤ТОВУ В╤ЙНУ: ЯКА ВОНА - ОЧИМА ╥╥ СОЛДАТА, УКРА╥НЦЯ, ПАТР╤ОТА...


(Зак╕нчення. Поч. у № 13, 15 - 28).

В╕дрекомендувався командиру в/ч полковнику В. ╤. Кисельову. В╕н запросив до себе начальника штабу майора Ол╕йника та начальника секретно╖ частини ст. лейтенанта П. ╤. Ростунова, в╕ддав ╖м розпорядження округу Коттбус, ╕ наступного дня, на чотири роки, секретна частина стала мо╖м м╕сцем в╕йськово╖ служби, де я вчився аз╕в роботи з секретною та ц╕лком секретною документац╕╓ю. Одночасно вчився друкувати на друкарськ╕й машинц╕, причому самост╕йно, бо н╕ в штаб╕, н╕ в секретн╕й частин╕ друкарки не було. Звичайно, були труднощ╕, доводилося часто-густо працювати в н╕чний час. Та я осво╖вся ╕ в штаб╕ був незам╕нною людиною: ус╕м був потр╕бний, ус╕, в╕д командира
в/частини до останнього оф╕цера, поважали мене, мою працю. А щоб не забув в╕йськово╖ справи та пол╕тично╖ п╕дготовки, мене зарахували на навчання в ДПШ (див╕з╕йну парт╕йну школу), де два роки, без в╕дриву в╕д служби, вивчали од╕озний «Короткий курс ╕стор╕╖ ВКП(б)», щор╕чно б╕ограф╕╖ вожд╕в - Лен╕на, Стал╕на, пол╕теконом╕ку, м╕жнародне становище та ╕нше. Разом  з╕ мною навчався ╕ м╕й безпосередн╕й начальник П. ╤. Ростунов. Я писав конспекти, а у в╕льн╕ години передруковував у двох прим╕рниках: для себе ╕ свого начальника, а в╕н пот╕м в╕дн╕с до н╕мецько╖ друкарн╕, де зробили переплетення в пал╕турки. Це були показов╕ конспекти ДПШ. За два роки, як╕ ми вчилися, Ростунов вступив у ВКП (б), а мен╕ це не було потр╕бно, я був ще з в╕йни комсомольцем, а вступати в парт╕ю «было заказано». До ц╕╓╖ пори мало хто й знав, що я на той час «був сином ворога народу» - батька, безп╕дставно репресованого в 1938 р. У с╕чн╕ 1948 року мене призначили на вакантну оф╕церську посаду зав. д╕ловодством секретно╖ частини, де я служив до березня 1950 року, до переводу в ╕ншу частину. У березн╕ 1948 р. мен╕ надали першу п╕сля в╕йни ╕ з початку в╕йськово╖ служби короткострокову в╕дпустку на десять дн╕в, без врахування дороги, додому, до мами, у мою Тур╕ю, в мою Укра╖ну, в як╕й б╕льше чотирьох рок╕в не був ╕ за якою знудьгувався на чужин╕, у розлуц╕. ╥дучи з переможено╖ Н╕меччини, я думав, що на Батьк╕вщин╕ люди вже живуть заможно, що за три роки зал╕кувалися рани в╕йни. Та дуже й дуже помилився. Т╕льки зупинилися на ст. Брест, наш потяг-експрес обл╕пили буквально сотн╕ замурзаних, голодних, худих, хворих, об╕рваних, майже босих, безпритульних б╕лоруських д╕тей, за щастя яких, ми, солдати, билися ╕з ворогом-окупантом. Гинули, щоб хоч вони мали достойне життя. Не секрет, що в переможен╕й, окупован╕й Н╕меччин╕ ╕ д╕ти, ╕ доросл╕ були чисто одягнен╕, не голодн╕, бо Радянський Союз ще до дня Перемоги гнав ешелони з пшеницею, цукром, худобою, ╕ все для того, щоб не голодував н╕мецький народ. Як говорять на Донбас╕, «порожняку не гнали». А сво╖х громадян, сво╖х д╕тей, як╕ три роки жили в окупац╕╖, а п╕сля «визволення» вдень ╕ вноч╕ тяжко працювали, щоб допомогти фронту, залишаючи для себе та сво╖х д╕тей м╕зер, аби т╕льки не померти з голоду. Ус╕ ми, в╕йськов╕ пасажири, в╕ддавали сво╖ останн╕ пайки хл╕ба, сухар╕в, солено╖ риби, що видали нам у дорогу, щоб допомогти цим знедоленим, забутим радянсько-комун╕стичною державою, д╕тям велико╖ в╕йни.
 Роздавши вс╕ сво╖ продовольч╕ запаси д╕тям, ми направилися в м╕сто, до держбанку, щоб отримати з╕ сво╖х зекономлених вклад╕в кошти, щоб до╖хати додому. Ми спод╕валися, що така злидота т╕льки на зал╕зничному вокзал╕ м╕ста-героя Бреста. Та й тут помилилися. Два к╕лометри до держбанку, у чотири ряди сид╕ли безрук╕, безног╕, сл╕п╕, обпален╕ в╕йною, на дошках ╕з колесами, а то й просто на земл╕ - солдати т╕╓╖, як ╖╖ називали комун╕сти, Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни - голодн╕, у лахм╕ттях в╕д гал╕фе та г╕мнастерок, оч╕куючи, що хтось з перехожих дасть кусень хл╕ба, сухаря, щоб не вмерти з голоду. У держбанку ми отримали сво╖ рубл╕, попросили др╕бними купюрами ╕, повертаючись до вокзалу, майже вс╕ грош╕ роздали цим нещасним кал╕кам велико╖ держави-мачухи СРСР. За пер╕од в╕йськово╖ служби в окупац╕йних в╕йськах у Н╕меччин╕ (а це майже ш╕сть рок╕в) я уважно придивлявся до п╕сляво╓нного життя-буття, перш за все, наших противник╕в у в╕йн╕, зокрема ╕нвал╕д╕в в╕йни.
╤ що ц╕каво, за вс╕ ц╕ роки в багатьох великих та малих м╕стах ╕ селах я жодного разу не бачив, щоб як у нас, «сов╓т╕в», ╕нвал╕д в╕йни просив милостиню: шматка хл╕ба, грошей; не бачив, щоб ╕нвал╕д або ветеран в╕йни валявся на вулиц╕ п’яним, як у нас ще й тепер можна  побачити. У них сам╕ люди, односельчани чи громадяни м╕ста не допускали, щоб ╕нвал╕д був голодним, об╕рваним. Як не було в нього житла, вони знаходили для нього притулок, нав╕ть будували в селах для ╕нвал╕д╕в житло вс╕м миром; ус╕╓ю громадою доглядали, знаходили йому роботу, одним словом, п╕клувалися про людину. Та коли я продовжував  свою подорож ╕з Бреста на Ки╖в, на кожн╕й зупинц╕ потяга була, однак, та ж сама картина: голодн╕ д╕ти, кал╕ки-фронтовики, про яких забули не т╕льки на ц╕ три роки, а на ц╕лих двадцять п╕сляво╓нних рок╕в… У березн╕ 1950 року розформували нашу в╕йськову частину в м. Люккау ╕ п╕сля передання в арх╕в секретних та ц╕лком секретних справ мене разом ╕з багатьма в╕йськовослужбовцями для продовження в╕йськово╖ служби в╕дрядили в 70-ту Гвард╕йську мотомехбригаду 3-╖ танково╖ арм╕╖ (командувач Рибалко), де я був зарахований на посаду пом╕чника командира взводу 120- та 82-мм м╕номет╕в. Та у зв’язку з призначенням д╕ючого командира взводу ст. лейтенанта А. Т. Орла командиром навчально╖ роти бригади, наказом командира бригади я був призначений виконуючим обов’язки командира м╕нометного взводу. На ц╕й посад╕ я служив до демоб╕л╕зац╕╖. Ст. лейтенант А. Т. Орел був мо╖м однополчанином, командиром м╕нометно╖ обслуги, з одно╖ м╕нометно╖ роти 1010-го стр╕лецького полку, разом пройшли з боями в╕д р. В╕сла до останнього дня штурму Берл╕на. П╕сля в╕йни йому було присво╓но в╕йськове звання лейтенанта, пот╕м в╕н служив командиром взводу, згодом п╕двищили звання до ст. лейтенанта. То був мен╕ над╕йний товариш з Укра╖ни. Коли мен╕ запропонували службу в штаб╕ бригади, - я в╕дмовився, не хот╕в б╕льше бути п╕д ковпаком СМЕРШу. Просто мен╕ пощастило на добрих, в╕рних товариш╕в по служб╕.

ЕП╤ЛОГ
 Так зак╕нчилася для мене в╕йна та ще довга солдатська служба за кордоном у мирний час. П╕сля демоб╕л╕зац╕╖ та повернення в р╕дне село працював у м╕сцевому колгосп╕, працював бухгалтером у м╕стах: Златопол╕, Жидачев╕, Черкасах. Через в╕дсутн╕сть осв╕ти, кр╕м семи клас╕в, перейшов на буд╕внич╕ профес╕╖: муляра, тесляра-бетонника, диспетчера, працював з 1964 по 1987 р╕к
(╕ це незважаючи на ╕нвал╕дн╕сть). Вийшовши на пенс╕ю, працював на виборних посадах: в╕дпов╕дальним секретарем К╕ровоградсько╖ обласно╖ ветерансько╖ орган╕зац╕╖ - ветерани Друго╖ св╕тово╖ в╕йни за мир та злагоду в Укра╖н╕, головою рел╕г╕йно╖ громади УПЦ КП та старостою Храму св. кн. Володимира УПЦ КП, головою обласного товариства пол╕тичних в’язн╕в та репресованих - до пере╖зду в м. С╕мферополь у 2002 роц╕.
 На схил╕ л╕т ще повн╕ше усв╕домлю╓ш прожите велике й тяжке життя, як сво╓, так ╕ мо╓╖ Укра╖ни з ╖╖ 350-л╕тн╕м поневоленням рос╕йською ╕мпер╕╓ю: траг╕чними насл╕дками силового знищення УНР у в╕йн╕ б╕льшовицько╖ Рос╕╖ в 1917 - 1920 роках проти Укра╖ни; непевного в правовому в╕дношенн╕ при╓днання Укра╖ни до СРСР - без згоди укра╖нського народу; голодомору 1921 - 1922 рок╕в, голодомору-геноциду 1932 - 1933 рр., голоду 1946 - 1947 рок╕в, в яких голодною смертю загинуло до 14 млн. укра╖нц╕в (2+10+2); насильницько╖ колектив╕зац╕╖ с╕льського господарства - розкуркулення, знищення господаря земл╕, заслання у Сиб╕р та розстр╕лами з конф╕скац╕╓ю всього нажитого важкою працею на земл╕. Масов╕ репрес╕╖ 30-х рок╕в ХХ ст., особливо 1937 - 1938 роки та надал╕ аж до 1950-х, як╕ забрали життя у м╕льйон╕в громадян Укра╖ни: письменник╕в, л╕кар╕в, колгоспник╕в, в╕йськових та ╕н.; пост╕йн╕ в╕йни СРСР проти суверенно╖ Польщ╕ в спарингу СРСР - Г╕тлер; в╕йна СРСР проти суверенно╖ Ф╕нлянд╕╖; Друга св╕това в╕йна проти Н╕меччини, яка забрала життя у 8 млн. громадян Укра╖ни. Було знищене на 100% народне господарство; нова в╕йна проти Япон╕╖ в 1945 р. Як не згадати в╕дторгнення укра╖нських земель ╕ при╓днання до РФ в╕д Черн╕г╕всько╖, Сумсько╖ та ╕нших областей у 20-х роках ХХ стол╕ття. А ще те, що ми, солдати Червоно╖ арм╕╖, воювали не т╕льки проти г╕тлер╕вських в╕йськ, а й проти Рос╕йсько╖ визвольно╖ арм╕╖ (яку комун╕сти називають «Власовською», що створювалася на територ╕╖ Н╕меччини в 1941 роц╕, з генералами рос╕йськими, гербом та рос╕йським прапором, а Власов прийняв командування т╕льки в 1943 роц╕. ╤ це потр╕бно пам’ятати. Як ╕ те, що з семи м╕льйон╕в полонених, забраних н╕мцями - 5 млн. рос╕яни. ╤стор╕я, як би ╖╖ не фальсиф╕кували, - завжди з роками ста╓ правдою. На противагу РВА - Укра╖нська Повстанська арм╕я була створена в Укра╖н╕, на укра╖нськ╕й земл╕, св╕домими укра╖нцями з благородною метою - визволення Укра╖ни в╕д обох окупант╕в: н╕мецьких та рос╕йських ╕ створення незалежно╖ самост╕йно╖ Укра╖нсько╖ держави, на що мали законне право громадяни Укра╖ни, а не ╕ноземн╕ прибульц╕. Ц╕ факти мусять усв╕домити вс╕ вороги, як╕ ще й тепер ведуть руйн╕вну в╕йну проти суверенно╖ держави Укра╖ни за ср╕бняки, отриман╕ в╕д п╕вн╕чного сус╕да, ласого на чуж╕ територ╕╖, ╕ яким усе мало. П╕д час розпаду СРСР наш «старший» брат д╕лив за методою в╕домого Попандопуло: золотий запас: РФ - 100% - Укра╖на - 0%; майно та нерухом╕сть за кордонами РФ - 100%, Укра╖на зам╕сть законних 16,2% - 0; з╕ 130 млрд. наших кревних вклад╕в РФ привласнила 100%. Чорноморський флот СРСР под╕лили так: бойовий склад в╕йськових корабл╕в та п╕дводних човн╕в отримала РФ, Укра╖на отримала те, що вже було непридатне. До цього весь ЧФ ╕з севастопольською базою знаходиться ╕ нин╕ там. Це так д╕лив п. Попандопуло. ЧФ РФ на територ╕╖ Укра╖ни - це гостра небезпека наш╕й держав╕, в╕н ма╓ бути виведеним: чим швидше, тим краще ╕ безпечн╕ше. Арх╕вн╕ документи Укра╖ни за весь пер╕од ╕снування СРСР захован╕ в РФ на в╕ки в╕чн╕ у схронах КДБ ╕ недоступн╕ для Укра╖ни.
За 350 рок╕в окупац╕╖ Укра╖ни як Рос╕йська ╕мпер╕я, так ╕ РФ знищувала на наш╕й земл╕ все, що визначало укра╖нство: мову, культуру, л╕тературу, мистецтво.
За 17 рок╕в незалежност╕ Укра╖ни РФ св╕домо гальму╓ справу сп╕льно╖ дел╕м╕тац╕╖ та демаркац╕╖ державного кордону на суш╕ та на мор╕. А в╕дбува╓ться це з далеким приц╕лом на нову окупац╕ю нашо╖ територ╕╖.
За ф╕нансово╖ п╕дтримки РФ в Укра╖н╕ створена п’ята колона, яка св╕домо ╕ в╕дкрито вою╓ проти нашо╖ незалежност╕, не визна╓ державно╖ мови, нав╕ть у парламент╕, а також атрибут╕в державност╕: Г╕мну, Прапора, Герба; штучно створю╓ться спротив Конституц╕╖ та Законам Укра╖ни, напруга в сусп╕льств╕, прояви бандитизму, грабунки, вбивства. Засоби масово╖ ╕нформац╕╖ в Укра╖н╕ - здеб╕льшого рос╕йськ╕, л╕тература, газети, журнали - рос╕йськ╕ ╕ ф╕нансуються РФ, ТБ - здеб╕льшого рос╕йськомовне, осв╕тн╕ установи в Криму, Донбас╕ - рос╕йськомовн╕,  ╕ все це за рахунок Укра╖нсько╖ держави. У той час як багатом╕льйонн╕ громади Укра╖ни в РФ, насильно асим╕льован╕, не мають права на укра╖номовн╕ школи або хоч класи, ╖м заборонено користуватися укра╖нською л╕тературою, газетами, журналами, рад╕о, ТБ.
РФ пост╕йно нагн╕та╓ недружн╕ стосунки з Укра╖ною, забуваючи, що Укра╖на ╓ суверенною державою, членом ╕ засновником ООН, втруча╓ться у внутр╕шн╕ справи Укра╖ни, через ЗМ╤ усього св╕ту компромету╓ стан справ у держав╕, пода╓ ╕нформац╕ю в перекрученому вигляд╕; кер╕вники РФ виступають ╕з залякуваннями на адресу Укра╖ни: застосувати в╕йськову силу, ввести в╕зовий режим, не допустити Укра╖ну до вступу в ╢вросоюз, в систему ╓вроатлантично╖ безпеки. Виходячи нав╕ть ╕з цих скупих даних нашого сп╕льного з Рос╕╓ю ╕снування за вс╕ 350 рок╕в, спиратися на плече «старшого брата» нам небезпечно. Н╕коли не захищала рос╕йська ╕мпер╕я Укра╖ну: н╕ в╕д окупац╕╖ поляк╕в, турк╕в, не захистили й в╕д н╕мецько╖ окупац╕╖. Тож ╓диний шлях наш╕й держав╕ - це ╢вросоюз та система колективно╖ ╓вроатлантично╖ безпеки, до яко╖ при╓дналися кра╖ни колишнього СРСР та Сх╕дно╖ ╢вропи: Естон╕я, Латв╕я, Литва, Польща, Болгар╕я, Румун╕я, Чех╕я, Словаччина та ╕нш╕.
 А з Рос╕╓ю треба дружити родинами, торг╕влею, мистецтвом, сп╕льними п╕дпри╓мствами, ус╕ма благами культури. Але як партнери, р╕вн╕ в усьому, зг╕дно з╕ св╕товими нормами добросус╕дства, будучи незалежними в сво╖х д╕ях, з оформленим державним кордоном як м╕ж добрими друзями.

Шановн╕ меценати-доброд╕йники! Заклика╓мо вас посприяти виданню спогад╕в учасника Друго╖ св╕тово╖ в╕йни, ветерана-фронтовика, кавалера багатьох бойових нагород Володимира Максимовича Короля. Частина матер╕ал╕в вже побачила св╕т у «Кримськ╕й св╕тлиц╕». Це буде справжн╕м проявом турботи покол╕ння, яке зросло ╕ нин╕ живе завдяки тому, що тепер╕шн╓ мирне життя для нас сво╓ю кров’ю вибороли так╕ люди, як В. М. Король. Ц╕ спогади ╓ справжн╕м п╕дручником ╕стор╕╖ для майбутн╕х покол╕нь громадян Укра╖ни.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #29 за 18.07.2008 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6140

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков