Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОКИНУВСЯ ВОДЯНИК
Наш╕ традиц╕╖


САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 04.07.2008 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#27 за 04.07.2008
««ПОЧУЙ, НАЩАДКУ, СЛАВУ ТУ ╤ ДЕРЖИ СЕРЦЕ СВО╢ ЗА РУСЬ»

ДЖЕРЕЛА

До 1135-р╕ччя Влескниги

Влескнига - це послання наших далеких пращур╕в ╕з сиво╖ давнини про ╖хн╓ життя, про боротьбу за свою в╕ру ╕ незалежн╕сть. Це посвята покровителю скотарства ╕ господарювання богу Влесу або Волосу (але не Велесу, як дехто його назива╓, бо саме таке ╕м’я знаходимо у фрагментах дощечки 33. В╕д Волоса також п╕шли волхви (в ориг╕нал╕ волси), укра╖нськ╕ назви суз╕р’╖в Волосожари-Тур ╕ Волопас, назва першо╖ господарсько╖ та адм╕н╕стративно╖ одиниц╕ Рус╕ - волость тощо).

ЩО СОБОЮ ЯВЛЯ╢ ВЛЕСКНИГА ╤ ЯК ВОНА БУЛА ВИЯВЛЕНА
Дощечки Влескниги знайшов у 1919 р. полковник Ал╕ (Фед╕р Артурович) ╤зенбек у зруйнованому ма╓тку пом╕щика Донець-Захаржевського в с. Великий Бурлук на Харк╕вщин╕. ╤зенбек був археологом, маляром ╕, мабуть, здогадувався про ц╕нн╕сть розкиданих серед ру╖н ╕ см╕ття дощечок. В╕н з╕брав ╖х у м╕шок ╕, вт╕каючи ╕з залишками Б╕ло╖ арм╕╖, ви╖хав за кордон в Бельг╕ю.
Там з ╤зенбеком познайомився зрос╕йщений укра╖нець, доктор х╕м╕чних наук, любитель старовини Юр╕й Миролюбов. В╕н зац╕кавився та╓мничими дощечками, писаними незнаним письмом, ╕ почав вивчати та переписувати ╖х. У 1941 р. ╤зенбек помер, зробивши перед цим спадко╓мцем свого малярського атель╓ та дощечок Ю. Миролюбова. Проте атель╓ було пограбоване ╕ дощечки зникли. Миролюбов зробив скаргу, але безусп╕шно (в той час, коли пропали дощечки, Бельг╕я була окупована н╕мцями). На щастя, б╕льш╕сть дощечок Миролюбов встиг переписати.
Дерев’ян╕ дощечки були дуже давн╕ми й трухлявими. Перед тим, як писати, на ╖х поверхню наносилися паралельн╕ л╕н╕╖, але букви розм╕щувались п╕д л╕н╕╓ю, а не над нею, як ми звикли писати. Л╕тери писались впритул одна до одно╖ без пропуск╕в м╕ж словами. Н╕чим не позначався ан╕ початок, ан╕ к╕нець слова чи нав╕ть речення. Упускалися деяк╕ голосн╕, як╕ для автора здавалися очевидними. Усе це дуже ускладнювало прочитання текст╕в.
До того ж, щоразу, коли слово починалося на ту ж саму букву, на яку зак╕нчувалося попередн╓, писалася т╕льки одна буква, котру треба було читати дв╕ч╕. Вс╕ рядки для економ╕╖ м╕сця писалися до сам╕с╕нького к╕нця. ╤нод╕ вони зак╕нчувалися одн╕╓ю л╕терою, що становила початок наступного речення. К╕лька раз╕в посередин╕ слова текст переносився на зворотний б╕к, причому н╕як не зазначалося, що половина фрази знаходиться з другого боку дощечки.
Миролюбов переписував букву за буквою, не завжди розум╕ючи зм╕ст слова чи речення. Це, звичайно, призводило до помилок, як╕ збивають ╕з пантелику перекладач╕в. Техн╕ка написання тексту залиша╓ться та╓мницею. Дехто припуска╓, що букви грав╕ювали за допомогою розжарено╖ металево╖ палички - стилю. Та ймов╕рн╕ше, що на дощечки наносився в╕ск, а пот╕м грав╕рувалися стилем букви. П╕сля цього таблички занурювали в коричневу р╕дину, яка й просочувала м╕сця, де не було воску. Такий спос╕б письма, до реч╕, практику╓ться в Укра╖н╕ ╕ нин╕ для виготовлення писанок.
Це, справд╕, був дуже важкий труд. Не п╕д╕треш ╕ не замалю╓ш коректором, щоб виправити помилку, якщо така трапиться. Написав ╕ все. Ще було важче зберегти Книгу. ╤ шкода, що ми не зна╓мо вс╕х, хто в найстрашн╕ш╕ роки церковно╖ та царсько╖ реакц╕╖ рятував дощечки в╕д знищення. Завдяки без╕менним героям-патр╕отам вони пережили не одне лихол╕ття та в╕йну. ╤ це велике щастя, що саме ╤зенбеков╕, який знався на старовин╕, вони потрапили до рук. Очевидно, на те була Божа воля, що в╕н зустр╕вся з укра╖нцем Миролюбовим, який не рахувався н╕ з чим, щоб переписати дощечки. Прийшов час в╕дкрити правду про руський (укра╖нський) народ, його душу, його св╕тогляд, який формувався протягом багатьох тисячол╕ть, ╕ Книга опинилася в тих, хто мав виконати визначену Всевишн╕м м╕с╕ю. Слава ╖м, слава Богам!

КОЛИ ╤ КИМ БУЛА НАПИСАНА ВК?
Влескнига назива╓ багатьох руських княз╕в. Останн╕ми згадуються Аскольд ╕ Д╕р, роки життя ╕ правл╕ння яких достеменно нев╕дом╕. Оф╕ц╕йна наука припуска╓, що вони були вбит╕ князем Олегом приблизно 872 року, який звинуватив ╖х в узурпац╕╖ влади («Дов╕дник з ╕стор╕╖ Укра╖ни», Ки╖в, «╫енеза», 2001). Але у ВК (д. 29) вказу╓ться, що «Аскольд забив Д╕роса ╕ ╓ в╕н один на м╕сце те».
Це сутт╓ва поправка до нашо╖ ╕стор╕╖. А от про смерть самого Аскольда в Книз╕ нема╓ н╕чого. Отже, ВК була написана десь в роки м╕ж смертю Д╕ра та Аскольда. Гадаю, можна припустити, що Д╕р був убитий якраз десь 872 року ╕ незадовго (якщо не того ж самого, то наступного року) така ж участь сп╕ткала Аскольда. Отож Книга була написана не п╕зн╕ше 873 року ╕ якщо не в цьому то в наступному 2008 роц╕ можемо см╕ливо в╕дзначати 1135-р╕ччя ц╕╓╖ велично╖ пам’ятки слов’янського люду.
Про те, хто написав Влескнигу, ╕сну╓ чимало верс╕й. Одн╕ кажуть, що це робота ки╖вського волхва, ╕нш╕ - новгородського. ╢ також думка, що написана вона не одним автором. Д╕йсно, коли чита╓ш розпов╕дь про одну й ту ж под╕ю в р╕зних ╕нтерпретац╕ях, склада╓ться саме таке враження. ╤ все ж за ч╕ткою ╕деолог╕чною ╕ духовною спрямован╕стю, однаковим стилем, що простежу╓ться впродовж ус╕╓╖ Книги, можна стверджувати, що ╖╖ автором була одна людина. В╕зьмемо д. 38А, де описано дв╕ верс╕╖ одного землетрусу. Чи могли б про одне й те ж писати два автори на одн╕й дощечц╕? Навряд. Якби була необх╕дн╕сть ╕накше сказати про одну й ту ж под╕ю, вони писали б на р╕зних дощечках. У даному випадку автор просто пода╓ в╕дом╕ йому перекази.
В╕н особисто не був св╕дком т╕╓╖ трагед╕╖, а отже й не хоче брати на себе в╕дпов╕дальн╕сть визначати, який ╕з переказ╕в правдив╕ший. Як в╕н почув в╕д отц╕в, старих людей (а в╕н дуже часто посила╓ться на них), так ╕ записав. Це под╕╖ надзвичайно глибоко╖ старовини ╕ автор ставить соб╕ за мету в╕дновити втрачен╕ п╕сля вавилонського полону Веди (Свят╕ книги), щоб не «Залишитися нев╕гласами до к╕нця, зв╕дки ми». Саме про це говориться на дощечц╕ 6Д:
«Наш╕ жерц╕ про Веди турбуватися закликають... а ╖х вкрали в╕д нас!». В к╕нц╕ автор ще раз наголошу╓ «Не дав Богдаждь знати будучину смертним, тож возхвал╕мо мудр╕сть Його: ╕ старе згада╓мо, ╕ те, що зна╓мо, скажемо» (д. 38А).
1135 рок╕в тому руський (укра╖нський) народ з╕ткнувся з т╕╓ю ж проблемою що й сьогодн╕: чужинц╕ брехали, що наш╕ предки не мали сво╓╖ ╕стор╕╖ та в╕ри, ╕ автор ц╕╓ю книгою доводить протилежне, наголошуючи: «краще не каж╕ть, що не ма╓мо в╕ри. Старанно повч╕мося того, що тут сказано, аби ми не забували цього, ╕ так робили завжди. А те стосу╓ться також боляр, як ╕ простих огнищан» (38А).
Безсумн╕вно, автором Влескниги ╓ вчитель на ╕м’я ╤лар, про якого говориться на д. 8(3). Лише вчитель м╕г взяти на себе в╕дпов╕дальн╕сть повчати «д╕тей наших повчених», ╕ нас з вами: «А те пов╕даю вам, що повою╓те грек╕в, бо знаю те ясно: так, як отц╕ наш╕ говорили мен╕...»
Дал╕ автор ще дв╕ч╕ заявля╓ про себе. Зокрема на д. 28, де в╕н говорить про допомогу свого слова в боротьб╕ з ворогом: «То сказано вам, ╕ те я казав, допомагаючи в боротьб╕ руськ╕й проти ворог╕в мо╖х ╕ ваших», ╕ на д. 29, де в╕н виступа╓ в рол╕ посередника м╕ж людьми ╕ богами: «Тож годиться битися за життя наше мечами, - Се мовить вам. Хоругин син од отця Хориги, а се ╓ прохач ваш перед богами, як╕ дають вам силу ╕ владу на землю вашу».
Отже, саме вчителю-волхву ╤лару Хоругину (хо, го - висока, руга - данина) ма╓мо завдячувати цим ун╕кальним твором про життя ╕ славу наших пращур╕в. Це був справжн╕й патр╕от сво╓╖ земл╕, великий мудрець ╕ ф╕лософ, ген╕альний письменник та провидець, який передбачив, що не т╕льки повою╓мо вс╕х ворог╕в, а й повернемося до джерел сво╖х, що «грек╕в зменшиться, ╕ будуть вони минулим сво╖м дивуватися та кивати головами» 8(3).
Книга написана в пер╕од, коли Рус╕ доводилося протистояти масован╕й навал╕ грек╕в, як╕ намагалися п╕дкорити волелюбний народ ╕ запровадити на Рус╕ сво╖ порядки. Тв╕р ╕ виник як в╕дпов╕дь на заз╕хання знищити ╕стор╕ю та духовний св╕т руського народу. У Книз╕ неодноразово звучать палк╕ заклики зберегти сво╖х бог╕в, старовину ╕ пам’ять про предк╕в: «Почуй, нащадку, славу тую ╕ держи серце сво╓ за Русь, якою ╓ ╕ пребуде наша земля. ╤ ма╓мо боронити ╖╖ од ворог╕в ╕ вмерти за не╖» д. 8(2)
Може, для когось це видасться дивним, але тогочасна ситуац╕я була дуже схожою на ту, яку ма╓мо довкола Укра╖ни нин╕. Так зван╕ греки прагнули заволод╕ти Руссю, ╖╖ ╕стор╕╓ю та ╖╖ культурою - це центр людсько╖ цив╕л╕зац╕╖, дуже ласий шматок для задоволення амб╕ц╕й завойовника.
Але не варто сприймати грек╕в у прямому розум╕нн╕: мовляв, це т╕, хто вийшов з Грец╕╖ ╕ розмовляв грецькою мовою. Насправд╕, грецького мало чого було в тих, хто панував на той час у В╕зант╕╖ ╕ на Руському (Чорному) мор╕. Греками були лише митрополити, пастори та цар╕. Грецькою була ╕деолог╕я, яка передбачала п╕дкорення рус╕в за допомогою християн╕зац╕╖. Все решта - то були болгари та колишн╕ огречен╕, а точн╕ше оболгарен╕ руси.
Вони мали досить потужний вплив на життя рус╕в, ╕ вчителю ╤лару вже нав╕ть доводилося «д╕тей наших», тих, що вже говорили на болгарський ман╕р, «повертати на наше письмо»
(д. 8(3). Бачимо також, що, як ╕ нин╕, наш╕ вороги насм╕халися з нашо╖ мови, ╕ Хоругин це не залиша╓ поза увагою: «невже ма╓мо стидатися перед ворогами наших сл╕в? Про все те ма╓мо в╕щати ╕ не в╕рити до с╕ч╕ кожному хвалькуватому слову, сказаному нам» (д. 6Д). А ще ран╕ше в╕н зазначав: «Говоримо-бо як прийнято на наш╕й земл╕, а не так, як греки, жадаючи за рахунок руського народу зростати, болгарам п╕дкорити ╕ примусити ╖хню худобу водити в полях злачних» (д. 4Б).
Греки в розум╕нн╕ автора - це ╕нов╕рц╕. Нав╕ть у XIX ст. заклятого ворога укра╖нського православ’я, католика, магната ╢рем╕ю Вишневецького одна з п╕сень називала «во╓водою грецьким» (М. Максимович. «Дн╕ та м╕сяц╕ укра╖нського селянина», Ки╖в, 2002, ст. 39).
На п╕вдн╕ п╕д протекторатом грек╕в створювалася сила, яка, за задумом ╖╖ творц╕в, мала зам╕нити справжню Русь. Автор ВК ф╕ксу╓ нав╕ть назву м╕ста Рос╕я, яке знаходилося на контрольован╕й греками територ╕╖. Згодом таких «грек╕в» пот╕снили на п╕вн╕ч, на суздальськ╕ земл╕, де незабаром постане московське царство ╕ лише в XVII ст. оформиться в Рос╕йську ╕мпер╕ю.
Тому ста╓ зрозум╕лим неприйняття московськими науковцями Влескниги (не хочу говорити рос╕йськими, бо, наприклад, новгородськ╕ вчен╕ з т╕╓╖ ж Рос╕╖, нав╕ть ввели ВК в шк╕льн╕ програми, цим самим визнавши ╖╖ достов╕рн╕сть). Для московських вчених це п╕дробка. ╤ н╕чого ╕ншого, окр╕м усм╕шки, не може викликати таке твердження одного з них: «На мой взгляд, защитникам ВК не удалось доказать ее подлинность. Главным препятствием является не содержание ВК - в древних и средневековых источниках нам встречаются самые фантастические легенды и сложные для интерпретации пассажи, - а прежде всего ее язык. Если полагать, что создателями ВК являются славяне, то язык памятника должен был отразить строй славянской речи. Наука смогла реконструировать грамматический строй общеславянского языка и других славянских языков на самых ранних стадиях их развития, и ни к одному из них чудовищный волапюк ВК не имеет ни малейшего отношения» (О. В. Творогов, «Что думают ученые о «Велесовой книге». СПб.: Наука, 2004, с. 6 - 29).
Чи не нагаду╓ вам це в╕дом╕ заяви з того ж боку, що укра╖нсько╖ мови нема╓ ╕ не було? Як т╕льки щось не вклада╓ться в рамки великорусько╖ ╕деолог╕╖, одразу такого не ма╓ ╕ не може бути.
Вони (московитяни) не вп╕знають себе у ВК, не про них вона, ╕ цим все сказано. Книга написана давньоукра╖нською народною мовою, елементи яко╖ до сьогодн╕ збер╕гаються в укра╖нських селах. Наприклад, слова гондзя, крижувати, пуда, яких не знайти в сучасних словниках, донин╕ присутн╕ в мов╕ мешканц╕в Приятрання, в центр╕ Трип╕лля-Руськолан╕.

ЗНАЧЕННЯ КНИГИ
Влескнига - це прямий доказ того, що руський (укра╖нський) народ мав власну св╕тоглядну ф╕лософ╕ю, власну абетку (в книз╕ ╖╖ в╕дтворено), писемн╕сть ╕ л╕тературу задовго до запровадження на Рус╕ християнства. Мова ВК, описан╕ в н╕й в╕ра, традиц╕╖ та звича╖, все говорить про те, що це суто укра╖нська р╕ч, ╕ що саме Укра╖на ╓ прямою спадко╓мницею Давньо╖ Рус╕.
Ми, нарешт╕, ма╓мо можлив╕сть вивчати власну ╕стор╕ю не за грецькими, н╕мецькими чи ще якимись джерелами. З перших уст ми д╕зна╓мося, хто насправд╕ був засновником нашого роду, яким богам поклонялися наш╕ предки, як називалися наша перша держава та ╖╖ столиця. Можемо впевнено говорити, що нашому Ки╓ву не 1500, а вс╕ 2700 рок╕в. Що запорозьке козацтво то продовження тисячол╕тн╕х в╕йськових традиц╕й одного народу. Наприклад, започаткований руськолунянами спос╕б забудови м╕ст ╕ в╕йськових табор╕в колом усп╕шно використовувався також козаками. ╤ спос╕б попередження про прих╕д ворога димами (д. 14) та сигнал для наступу: «Крикнули яко кречет, бо той крик до серця нам» (д. 23) теж ╕де ще в╕д руськолунян. Як ╕ руси, козаки також б╕льше за життя шанували славу...
Ми дос╕ блука╓мо ман╕вцями у пошуках сво╓╖ нац╕онально╖ ╕де╖, намага╓мося штучно створити власну ╤л╕аду, щоб вона возвеличувала нас ╕ надихала на подвиги. Але вони вже давно ╕снують - вчитайтеся у цей прекрасний, високодуховний, патр╕отичний тв╕р ╤лара Хоругина ╕ ви знайдете в ньому в╕дпов╕д╕ на вс╕ запитання. Це неперевершений пос╕бник про те, як обер╕гати ╕ захищати свою землю, як шанувати пам’ять про сво╖х предк╕в ╕ свою культуру, на яких засадах розбудовувати незалежну державу тощо.
Влескнига - це конкретне п╕дтвердження тому, яким великим, осв╕ченим ╕ давн╕м був наш народ. Книга опису╓ под╕╖ на Рус╕, починаючи з V╤ - V╤╤ ст. до н. е., але згаду╓ про ╖╖ двадцятитисячол╕ття – «дв╕ теми» (2А ╕ 4Б). Ми тепер достеменно можемо стверджувати, що батьк╕вщина Бог╕в Г╕перборея, зовс╕м не якась м╕ф╕чна кра╖на. Це кра╖на дн╕провських боре╖в - Н╕перборея, бо Влескнига наше Дн╕про назива╓ Н╕пер, але греки п╕дм╕нили наше «н» на латинську «г», щоб спрямувати ╕стор╕ю в ╕нше русло.
ВК по╕менно назива╓ давн╕х геро╖в, святих захисник╕в нашо╖ земл╕, нашо╖ в╕ри ╕ предк╕вських запов╕т╕в. Ма╓мо славити й згадувати в молитвах саме ╖х. Влескнига повинна стати священною для кожного укра╖нця, бо в н╕й сенс буття нашого народу, а не тих, хто завжди хот╕в бачити нас сво╖ми рабами. У н╕й в╕дпов╕д╕ на запитання: для чого послав нас на цю землю Господь Бог. Вона опису╓ ╕стор╕ю нашого роду, показу╓ наш╕ джерела, возвеличу╓ нашу душу, да╓ нам крила, силу ╕ натхнення.
Серг╕й П╤ДДУБНИЙ,
старший науковий сп╕вроб╕тник Укра╖нсько╖ академ╕╖ дизайну, автор книги «╤лар Хоругин. Влескнига».

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 04.07.2008 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6101

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков