Версiя для друку Обговорити в форумi

ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ
Про село Борщовичі ви не знайдете розлогих статей в енциклопедіях. Достеменної дати його заснування не відомо, а перші згадки датують XII століттям.
Є клуб, пошта, школа, залізниця. Звичайне село... Але майже півстоліття тому далеко за кордоном сталася подія, після якої про Борщовичі дізнався весь світ.
У німецькому Карлсруе судили вбивцю Степана Бандери та Лева Ребета - Богдана Сташинського. Перше запитання голови суду стосувалося місця народження підсудного.

«ТО БУЛА ДОБРА РОДИНА»
- Я народився 4 листопада 1931 року в Борщовичах Львівської області, - розповів тоді Сташинський. - У час мого народження Львів і цей простір були під польським управлінням, отже, я був тоді польським громадянином. Маю ще двох сестер. Мій батько - селянин. Наша садиба - 1,5 морґа поля, приблизно 3/4 гектара - була доволі малою, і ми належали до бідняків. Батько працював столяром, до 1939 року - у Львові на будові, а потім удома на господарстві, виконуючи столярські роботи в селі. Борщовичі мають приблизно 500 хат, 250 із них -українські, 250 - польські. Усіх мешканців у Борщовичах є близько 1000 душ.
...Відтоді обійстя Сташинських майже не змінилося. От тільки ніхто з нащадків цієї родини не живе в хаті. Будинок купили люди з іншого району, та й то після довгих вагань - боялися, що осуд селян торкнеться і їх.
- То була інтелігентна українська родина, - розповідає найближча сусідка Сташинських Ірина Болібрух. - Сестри Богдана - Марійка й Ірина - співали в церковному хорі, а вечорами в їхній хаті збиралася молодь. Ірина була моєю хресною мамою.
Мамі пані Болібрух, Катерині Максимів, уже 94 роки, але вона добре пам’ятає Сташинських. Розповідає, що старша дочка в сім’ї була дуже доброю, тому вона запросила її стати хресною своєї доньки.
Сусідка пригадує, що малою дівчинкою часто бувала в цій родині. Там уперше побачила тризуб і почула український гімн. Пам’ятає трагедію, яку пережила ця сім’я, коли заарештувала Богданового вуйка Петра. Його забрали до Львова, до тюрми на Лонцького. Звідти він уже не повернувся.
- До Сташинських часто навідувалися «бандерівці», - розповідає пані Ірина. - Часом прийдуть 20 - 30 хлопів, і треба було їх нагодувати. То Богданова мама ходила хатами, збирала для них харчі. Ми знали, що Ірина та Марійка були зв’язковими. Коли їх замельдували, то відвезли в тюрму до Яричева. І так побили, що Марійка через каліцтво не вийшла заміж. Казала: «Кому я потрібна, така знищена?..»

БОГДАН ВИБРАВ КДБ
Богдана Сташинського, єдиного в сім’ї, батьки відправили вчитися. Він вступив у Львівський педінститут. Часто приїжджав додому по харчі і, як це роблять студенти, намагався дістатися «зайцем». Одного разу його впіймали «на гарячому». Саме цей випадок став нагодою для Міністерства держбезпеки завербувати студента. Принаймні так Богдан розповів про початок своєї співпраці з «органами» через багато років під присягою в суді.
- Насамперед він поставив мене перед фактом, що майже все знає, - розповідав Сташинський про зустріч з агентом Ситніковським. - Він знав про співпрацю моєї сестри з підпіллям і орієнтувався у відносинах у нашому селі. Запропонував вибирати: або я сам «викручуся» із цього становища та допоможу батькам, або мене заарештують і засудять на 25 років в’язниці, а тата й маму зашлють у Сибір.
Сташинський вибрав перше.
- Коли Богдана завербували, - пригадує Ірина Болібрух, - у селі почалися арешти, багатьох людей повивозили. Сташинських ніби не чіпали, але ця сім’я вже ніколи не мала спокою. Спочатку на них тиснули «бандерівці» за те, що син усіх виказав, а потім, коли Богдан здався американським спецслужбам і зник, докучали КДБісти. Та ще й люди в селі докоряли. Усе життя вони терпіли страшні муки.
1954 року Сташинського відправили в НДР, де готували до особливого (він іще не знав, якого саме) завдання. 12 жовтня 1957-го Богдан убив редактора газети «Український самостійник», одного з лідерів ОУН за кордоном Лева Ребета. Через два роки, 15 жовтня 1959 року, він скоїть іще одне вбивство, за яке його нагородять орденом Бойового червоного прапора: у Мюнхені, з другої спроби, знищить Степана Бандеру...
Хтозна, як склалося б життя Сташинського далі, якби не його дружина. У Німеччині він закохався в просту перукарку Інґе Поль, усупереч забороні московського начальства у квітні 1960-го одружився з нею, взяв церковний і цивільний шлюб. Разом вони поїхали в Москву.
- Я пам’ятаю, як Богдан приїжджав додому зі своєю жінкою, - розповідає пані Ірина. - Німкеня була високою, стрункою, з короткою стрижкою. Як нині бачу - на ній суконка в горошки, широкий пояс із бляшкою. Вона цікавилася всім, але нічого не розуміла, Богдан усе перекладав. Пара гуляла в саду, їздила до Львова на екскурсію. Сташинський одружився з любові, казав, що вона вчилася в Москві, там і познайомилися.
Востаннє Богдан Сташинський побував у рідному селі в січні 1961 року, на Різдвяні свята. Його вагітна дружина саме гостювала в родичів, у Берліні. Подружжю з кожним днем жилося все важче під пильним оком КДБ, і коли стало зовсім сутужно, вирішили втікати. Щоправда, нагода для цього була надто трагічною - помер їхній маленький син. Сташинському дозволили поїхати з Москви на похорон до Німеччини. Навіть не поховавши дитини, пара наважилася втікати до Західного Берліна, де здалася поліції.

«КРАЩЕ СИБІР, АНІЖ ГАНЬБА»
8 жовтня 1962 року в Карлсруе почався процес над убивцею Бандери. У суді на запитання «Чи мали ви внутрішній зв’язок із Церквою?» він відповів:
- Такий, який буває в людини, що виросла у віруючій у Бога родині. Але я вже сказав, що після того, як залишив сім’ю, одержав інше виховання. Те, що дитиною бачив у батьківській хаті, було для мене порядним: іншим людям не слід шкодити, не слід робити їм щось зле. Такі погляди залишились у мене.
Про те, що Бандеру вбив Сташинський, у Борщовичах дізналися з радіо «Свобода».
- Батьки не могли пережити, - згадує Ірина Болібрух. - Казали, що вони все своє життя віддали за Україну, а син їх так зганьбив. Марійка, його сестра, казала, що зрікається брата. Мовляв, ліпше б їх вивезли в Сибір, утім, якби дав Бог повернутися, то не боялися б людям в очі дивитися.
Усі переслідування, страждання виявилися для сім’ї нічим порівняно з осудом селян. За злочин Богдана його батьки та сестри заплатили високу ціну.
- Богданова мама чисто помішалася, - згадує сусідка. - Його тато скоро помер, сестра Марія хворіла ціле життя. Ірина теж довго не прожила - захворіла на рак шлунка і померла. Крім біди, вони нічого не зазнали. Хоч по смерті треба їх згадати добрим словом.
...У хаті Сташинських хазяйнують нові господарі - сім’я Мельників. Пан Василь дістає з горища припорошений фотоальбом - нащадки Сташинських не забрали навіть фотографій. На чорно-білих знімках - уся родина: батько, мати, Ірина, Марія, Богдан. Серед живих уже немає нікого. От лише Богдан, як вважають деякі дослідники, досі живе в Сполучених Штатах зі зміненою зовнішністю та під чужим іменем. 1962-го його засудили на 8 років, але відсидів він лише чотири. Можливо, такій поблажливості до вбивці посприяла згода співпрацювати із західними спецслужбами. У Борщовичах кажуть, що Богдан Сташинський і досі приїжджає в рідне село подивитися на батьківську хату, от тільки ніхто не може впізнати його...
Леся ФЕДІВ.
«Газета по-львівськи»,
№ 21 від 22.05.08.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #23 за 06.06.2008 > Тема ""Білі плями" історії"