"Кримська Свiтлиця" > #22 за 30.05.2008 > Тема "З потоку життя"
#22 за 30.05.2008
КРА╥НИ ВТРАЧАЮТЬ СВОЮ ДЕРЖАВН╤СТЬ НЕ ЛИШЕ ТОД╤...
ТОЧКА ЗОРУ КРА╥НИ ВТРАЧАЮТЬ СВОЮ ДЕРЖАВН╤СТЬ НЕ ЛИШЕ ТОД╤, КОЛИ ╥Х ОКУПУЮТЬ ЧУЖ╤ В╤ЙСЬКА...
ВНУТР╤ШН╤ ТА ЗОВН╤ШН╤ ЧИННИКИ ЗАГРОЗИ НЕЗАЛЕЖНОСТ╤ ТА ТЕРИТОР╤АЛЬН╤Й Ц╤Л╤СНОСТ╤ УКРА╥НИ
╤сторичний досв╕д переконливо доводить, що держави втрачають свою незалежн╕сть через ц╕лу низку причин. З давн╕х-давен, а особливо в епоху перерозпод╕лу св╕ту, найголовн╕шою з них була м╕л╕тарна експанс╕я. Саме на цих загарбницьких ╕деолог╕чних засадах упродовж к╕лькох стол╕ть ╕ формувалася войовничо-агресивна Рос╕йська ╕мпер╕я. В╕домо, що з початку ХV до к╕нця Х╤Х стол╕ття невеличке болотно-л╕сове Московське княз╕вство (Москов╕я) перетворилось у г╕пертрофовану ╕мпер╕ю, кордони яко╖ на заход╕ та сход╕ сягали в╕д Варшави, Балтики та Скандинав╕╖ до Тихого океану, а на п╕вноч╕ та п╕вдн╕ в╕д П╕вн╕чного океану до Афган╕стану, Монгол╕╖ та Китаю. За цей час жертвами московсько╖ агрес╕╖ стали не лише невеличк╕ сус╕дн╕ слов’янськ╕ Новгородське та Псковське княз╕вства, а й так╕ кра╖ни, як Укра╖на, Польща, Литва, Б╕лорусь ╕ багаточисельн╕ народи Уралу, Поволжя, П╕вноч╕, Сиб╕ру, Алтаю та Далекого Сходу. П╕д натиском армади ╕мпер╕╖ Романових впали також Казанське та Кримське ханства ╕ цив╕л╕зован╕ древн╕ держави Кавказу та Середньо╖ Аз╕╖. Видатний рос╕йський живописець-батал╕ст, борець проти ╕мперського деспотизму та колон╕ал╕зму Василь Верещаг╕н, на в╕дм╕ну в╕д багатьох придворних ╕сторик╕в ╕ митц╕в-лизоблюд╕в, документально засв╕дчив ц╕ну «добров╕льного входження» р╕зних народ╕в та кра╖н в лоно Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖. До його викривально-вбивчо╖ картини «Апофеоз в╕йни» в╕дсила╓мо вс╕х пропов╕дник╕в та захисник╕в ╕мперсько╖ м╕фотворчост╕ про «чергу» сус╕дн╕х кра╖н та народ╕в до ╕мпер╕╖ Романових. Кримським урядовцям та кер╕вникам пророс╕йських парт╕й ╕ громадських орган╕зац╕й, як╕ щор╕чно влаштовують театрал╕зоване шоу у день «добровольного воссоединения Крыма с Россией», радимо част╕ше звертатися до ╕сторичних джерел та св╕дчень сумл╕нних досл╕дник╕в ╕стор╕╖ Криму, зокрема, до праць ╢вгена Маркова. Мабуть, у такий спос╕б ╕ можна вил╕кувати цю небезпечну для сусп╕льства ╕мперсько-шов╕н╕стичну чуму, якою, на жаль, ще й донин╕ ╕нф╕кован╕ кримське сусп╕льство та влада. Запов╕тною мр╕╓ю вс╕х без винятку володар╕в Кремля було опанування стратег╕чними протоками Босфор та Дарданелли, контроль над Середноземномор’ям, Малою Аз╕╓ю, П╕вденним Причорномор’ям та Балканами. На щастя, ц╕ далекосяжн╕ плани не зд╕йснилися. Проте серед рос╕йських войовничих пол╕тик╕в ╕ донин╕ не браку╓ тих, хто нав╕ть у третьому тисячол╕ття мр╕╓ про миття солдатських кирзових чоб╕т та онуч у водах ╤нд╕йського океану. Розпад радянсько╖ ╕мпер╕╖, самол╕кв╕дац╕я агресивного Варшавського м╕л╕тарного угруповання та дом╕нування у сучасному св╕т╕ ╕де╖ колективно╖ безпеки сьогодн╕ унеможливлюють силове прирощення територ╕╖ або в╕дтворення агресивно-войовничо╖ рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ у ╖╖ колишн╕х кордонах. Тому нин╕ нав╕ть найзатят╕ш╕ кремл╕вськ╕ великодержавники-яструби змушен╕ змиритися з остаточною ╕ безповоротною втратою для Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ не лише Польщ╕ та Ф╕нлянд╕╖, а й прибалт╕йських кра╖н. Проте, як засв╕дчують останн╕ войовнич╕ заяви оф╕ц╕йних державних муж╕в та пол╕тик╕в Рос╕йсько╖ Федерац╕╖, вони нав╕ть через 17 рок╕в п╕сля розпаду Радянського Союзу н╕як не можуть змиритися з ╕снуванням незалежно╖ Укра╖ни. Ностальг╕я за втраченою «матушкой Украиной», ╖╖ природними та людськими ресурсами луна╓ не лише з вуст мандр╕вних естрадних сп╕вак╕в-зомбувальник╕в, а й з думських та урядових трибун. Сво╖х громадян, а б╕льш за все м’якосердих, забудькуватих та дов╕рливих укра╖нц╕в вони з мистецькою сльозою на очах намагаються переконати у тому, що у «великой России» було два крила: Укра╖на та Б╕лорусь. Якщо ж б╕лоруське крило в╕дновлювачам ╕мпер╕╖ ще якось вда╓ться економ╕чно пристебнути до рос╕йського ╕мперського тулуба, то з Укра╖ною ситуац╕я вида╓ться дещо складн╕шою. На завад╕ стоять споконв╕чна мр╕я укра╖нства про волю та наявн╕сть, хоч ╕ розпорошених, нац╕онал-демократичних сил. Не спрацював ╕ ретельно опрацьований за участю м╕сцевих колаборац╕он╕ст╕в та агентури з п’ято╖ колони у владних коридорах план протягнення у президентське та прем’╓рське кр╕сла представник╕в промосковських антиукра╖нських парт╕й. Як засв╕дчують серйозн╕ пол╕тичн╕ анал╕тики, складовою частиною зазначеного плану стало п╕дступне отру╓ння кандидата у президенти Укра╖ни В╕ктора Ющенка. Рос╕йський сл╕д смертельно╖ отрути до цього часу, як нам в╕домо, оф╕ц╕йно так ╕ не спростовано. Не конвойовано до Укра╖ни ╕ виконавц╕в ц╕╓╖ антидержавницько╖ злочинно╖ акц╕╖, як╕ сховалися в╕д правосуддя у сус╕дн╕й держав╕. Що ж до з’ясування замовник╕в, то цим питанням, як нам вида╓ться, нав╕ть не перейма╓ться н╕ в╕тчизняна Служба безпеки, н╕ Генпрокуратура. Мирна перемога Помаранчево╖ революц╕╖ та проголошення Президентом Укра╖ни В╕ктора Ющенка не лише для Кремля, але й для кримських сепаратист╕в виявилася ц╕лковитою неспод╕ванкою ╕ справжн╕м ударом «п╕д дих». Тому щодо Укра╖ни та ╖╖ демократичного кер╕вництва як у Москв╕, так ╕ на П╕вдн╕ та Сход╕ Укра╖ни антиукра╖нським силам довелося сп╕шно зм╕нювати пол╕тичну тактику. Повернення до прем’╓рського кр╕сла улюбленця та висуванця Кремля В╕ктора Януковича та сп╕шне заповнення представниками донецького клану вс╕х найвищих державних структур ╕ спроба конституц╕йного перевороту у Верховн╕й Рад╕ на початку 2007 року могли призвести не лише до зм╕ни державного устрою, але й до втрати незалежност╕ Укра╖ни. Укра╖нський народ виявився набагато мудр╕шим в╕д пол╕тик╕в. В╕н вдруге надав можлив╕сть Президенту та нац╕онально-демократичним силам зберегти й примножити здобутки народно╖ революц╕╖ 2004 – 2005 рок╕в. Час, безумовно, доведе державницьку зр╕л╕сть ус╕х владних ╕нститут╕в. А поки що жодна з╕ складових демократично╖ коал╕ц╕╖ не усв╕домлю╓ того, що вза╓могублення та протистояння можуть зруйнувати не лише цю ╓дину проукра╖нську пол╕тичну силу, а й незалежну Укра╖ну. В╕д принципово╖ позиц╕╖ ╕ р╕шучих об’╓днавчих д╕й Президента Укра╖ни сьогодн╕ безпосередньо залежить в╕дпов╕дь на споконв╕чне укра╖нське питання: чи збережеться Укра╖на як суверенна держава ╕ чи стане вона суб’╓ктом геопол╕тики у третьому тисячол╕тт╕? Як св╕дчать недавн╕ заяви рос╕йського президента Володимира Пут╕на у Бухарест╕ та войовнич╕ сп╕ч╕ московського мера Юр╕я Лужкова у Севастопол╕ та Москв╕ щодо Криму та Севастополя, Рос╕я не в╕дкида╓ можливост╕ використання сили для прирощення територ╕╖ за рахунок укра╖нських земель. Адже нав╕ть у спор╕ щодо приналежност╕ Укра╖н╕ невеличкого п╕щаного остр╕вця Тузли поблизу Керч╕ деяк╕ рос╕йськ╕ м╕л╕тарн╕ яструби погрожували наш╕й держав╕ використанням найсучасн╕шо╖ збро╖. Ця ж погроза прозвучала ╕ з вуст президента Пут╕на на цьогор╕чному сам╕т╕ кра╖н-учасниць ╓вроатлантично╖ сп╕льноти. Досить тривожно, що сучасне рос╕йське сусп╕льство не чинить спротив войовничо-агресивним заявам сво╖х пров╕дник╕в. Б╕льше того, як показують авторитетн╕ соц╕олог╕чн╕ досл╕дження, значна частина рос╕йських громадян сол╕дарна з╕ сво╖ми яструбами. Серед «недруг╕в» Рос╕╖, як засв╕дчують соц╕ологи, Укра╖на пос╕да╓ трет╓ «почесне» м╕сце п╕сля США та Груз╕╖. Таким чином, рос╕йський вектор зовн╕шньо╖ пол╕тики Укра╖ни за сучасно╖ ситуац╕╖, на наш погляд, ╓ одним ╕з визначальних чинник╕в нашо╖ незалежност╕. Тому нин╕шня укра╖нська влада ма╓ негайно завершити ╕ закр╕пити м╕ждержавними угодами демаркац╕ю та дел╕м╕тац╕ю сво╖х кордон╕в та убезпечити свою незалежн╕сть у м╕жнародних ╕нституц╕ях. Аби нин╕шн╕ пол╕тики та державн╕ д╕яч╕ усв╕домлювали, як╕ небезпеки чатують на Укра╖ну у нин╕шньому глобал╕зованому св╕т╕ на шляху до ╖╖ справжньо╖ незалежност╕, то вони б переймалися не др╕б’язковими сварками та боротьбою за повноваження ╕ владу, а вс╕ сили поклали на забезпечення м╕жнародного авторитету та ╕м╕джу держави, ╖╖ оборонно╖ м╕ц╕ та забезпечення високих стандарт╕в життя укра╖нських громадян. Територ╕альн╕ заз╕хання деяких наших сус╕д╕в переконливо доводять той незаперечний факт, що Укра╖на, добров╕льно позбавившись стратег╕чно╖ збро╖, наража╓ться на небезпеку втрати не лише незалежност╕, але ╕ власно╖ територ╕╖. Тому проголошений Президентом Укра╖ни курс на ╓вроатлантичну ╕нтеграц╕ю - найкоротший ╕ найб╕льш ефективний ╕ найменш витратний шлях для забезпечення незалежност╕ та територ╕ально╖ ц╕л╕сност╕ нашо╖ держави. Це добре розум╕ють ╕ у кра╖н╕, яка Великим укра╖нсько-рос╕йським договором 1997 року мала б бути гарантом нашо╖ безпеки. Враховуючи прихильн╕сть НАТО до Укра╖ни та ╕снуюч╕ м╕ждержавн╕ угоди м╕ж двома кра╖нами, рос╕йськ╕ пол╕тики та пол╕ттехнологи центр боротьби з незалежн╕стю нашо╖ держави перенесли в економ╕чну площину та ╕деолог╕чну ╕ пропагандистську сфери. За вс╕ роки ╕снування незалежно╖ Укра╖ни Рос╕я робила все можливе для того, аби заволод╕ти укра╖нськими стратег╕чними галузями промисловост╕ – енергетичною, транспортною, нафтогазовою. Попередн╕ керманич╕ держави та урядовц╕ зробили все можливе для передання рос╕йським структурам доленосних для Укра╖ни газових маг╕стралей. Переконавшись в тому, що укра╖нськ╕ нац╕онально-патр╕отичн╕ сили н╕коли не погодяться на передання нафтогазових маг╕стралей, Рос╕я пост╕йно демонстру╓ енергетичну залежн╕сть нашо╖ держави, погрожуючи позбавити газопостачання у найкритичн╕шу для Укра╖ни зимову пору року. В розпал весняно-польових роб╕т та п╕д час збирання врожаю в Укра╖н╕ вже стали традиц╕йними зупинки нафтопереробних завод╕в та стр╕мке п╕двищення ц╕н на пальне. Адже нафтопереробний комплекс, як ╕ майже вс╕ стратег╕чно важлив╕ промислов╕ галуз╕ Укра╖ни, сьогодн╕ перебувають п╕д орудою рос╕йських ол╕гарх╕чних клан╕в. Вони слухняно виконують будь-як╕ команди кремл╕вських можновладц╕в... Петро С╤ЧЕСЛАВСЬКИЙ, пол╕толог. (На замовлення Кримського незалежного центру пол╕тичних досл╕дник╕в ╕ журнал╕ст╕в).
(Продовження в наступному номер╕).
"Кримська Свiтлиця" > #22 за 30.05.2008 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5951
|