Борис Дмитрович ГР╤НЧЕНКО для вс╕х нас став високим вз╕рцем винятково╖ трудящо╖ ╕ скромно╖ людини, а життя його з╕ сво╓ю голубкою Мар╕╓ю Микола╖вною - то ще й св╕тла дивовижа подружньо╖ в╕рност╕, любов╕ та невтомно╖ патр╕отично╖ прац╕. Це таке неосяжне, за що т╕льки Господь Бог може належно заплатити ╖м обом у Неб╕. Важко, ой, як важко нав╕ть уявити от╕ сотн╕ й сотн╕ тисяч карточок на кожне сл╕вце, щоби було задокументоване воно й переконливо показане на т╕й карточц╕, ╕ щоби пот╕м лишилося ╖х т╕льки 68 тисяч - на чотири томи. «Словарь» вийшов друком у 1903 роц╕ й став украй необх╕дним св╕точем для всяко╖ допитливо╖ ╕нтел╕гентно╖ людини, а також для м╕льйон╕в тих, хто хот╕в нею стати! ╤ це в умовах тотально╖ ╕мперсько╖ заборони та ганебного повсюдного притлумлення укра╖нського духу! Але ж наклад був невеликий як на Укра╖ну... Ми вдячно послугову╓мося чотиритомником Гр╕нченка, який украй натужно вийшов фотоспособом у 1958 роц╕. Проте мало задуму╓мося над тим, яких надм╕рних зусиль у ганебн╕й радянськ╕й ╕мпер╕╖ довелося докласти Максимов╕ Рильському, Микол╕ Бажану, Олександров╕ Б╕лецькому-Булах╕вському, ╤ль╖ну та ще багатьом мужн╕м людям, щоб улюблений «Словарь» п╕шов у люди, став основою користування нами р╕дною мовою, оплотом л╕тературно╖ мови, що аж н╕як не схвалювалося в ус╕ часи можновладцями... Кожен св╕домо налаштований укра╖нець скаже незаперечно: цей чотиритомник через усе сво╓ благод╕йне ╕снування ╓ нашим хл╕бом щоденним. Якось незабутн╕й Микола Олекс╕йович Лукаш, який дав нам нашою чудовою р╕дною мовою «Премудрого г╕дальго Дон К╕хота з Ламанч╕» М╕геля де Сервантеса Сааведри, бо й сам був отаким «г╕дальго» в ╤рп╕нському Будинку творчост╕ письменник╕в, побачив у мене на стол╕ написане в негативному контекст╕ сл╕вце «ж╕ноцтво» й порадив зам╕нити його на слово «бабота». Кинувся я до Гр╕нченкового першого тому - аякже! ╢ воно в Гр╕нченка! ╤ як же осв╕тився м╕й дотод╕ таки недолугий текст, опушився!.. Навряд чи й можна уявити оту титан╕чну роботу Гр╕нченка пл╕ч-о-пл╕ч ╕з достославною сво╓ю дружиною Мар╕йкою над упорядкуванням «╕з додатками власного матер╕алу» безц╕нного чотиритомного «Словаря укра╖нсько╖ мови»! ╥хн╓ добротворче життя - на меж╕ любов╕ та смерт╕. А ще ж була творена ним поез╕я ╕ проза. Крилатий висл╕в - «праця ╓дина з недол╕ нас вирве» - зазвичай приписують Лес╕ Укра╖нц╕ або ╤ванов╕ Франку. А то - Борис Гр╕нченко! Ось про що волав в╕н ╕ще наприк╕нц╕ XIX стол╕ття, ╕ той клич мав би бути й нин╕ нашим нац╕ональним г╕мном, коли Укра╖ну оце пущено по св╕ту з жебрацькими торбами: Праця ╓дина з недол╕ нас вирве: Нумо до прац╕, брати! Год╕ лякатись! За д╕ло святе╓ См╕ло ми будемо йти! На сво╓му хутор╕, маючи добротворчий хист, Гр╕нченко не впав у пров╕нц╕йну прекраснодушн╕сть. Про початок сво╓╖ л╕тературно╖ д╕яльност╕ в╕н розпов╕дав так: «До 17 рок╕в я був зовс╕м одиноким на сво╓му новому шляху ╕ т╕льки в╕с╕мнадцятого року, не стерп╕вши сво╓╖ самотност╕, вдався я з листом до доброд╕я ╤вана Левицького-Нечуя, пославши на зразок к╕лька сво╖х в╕рш╕в... В╕н од╕слав деяк╕ мо╖ в╕рш╕ в «Св╕т», ╕ там рок╕в 1881 та 1882 (як д╕знався я з покажчика М. Комарова) ╕ були вони надрукован╕ п╕д псевдон╕мом «╤ван Перекотиполе». В╕н же направив до мене й доброд╕я Старицького, що лагодив тод╕ «Раду», ╕ таким побитом почав я друкувати сво╖ писання». У 1903 роц╕, чи не одночасно з╕ «Словарем», вийшов перший том поетичних твор╕в Бориса Гр╕нченка п╕д назвою «Писання». ╤ як же зворушливо та скромно звучить там передн╓ слово автора: «У сьому том╕ передруковую добре скорочену, давн╕шу свою книгу «П╕д хмарним небом», а до не╖ додаю другу зб╕рку з╕ стар╕ших та нових в╕рш╕в. Певна р╕ч, будуть читач╕, що не вподобають т╕╓╖ або с╕╓╖ п’╓си, а як хто, то, може, й ус╕х. Мен╕ й самому не все однаково до любости з того, що попереду писалося. Та кожна тут р╕ч ма╓ в соб╕ частинку мого я, кожна п╕сня - то м╕й давн╕й приятель, ╕ я не хочу забути старого приятеля, хоч, може, й не такий уже в╕н мен╕ любий тепер, як попереду. Я н╕коли не належав до тих поет╕в, та весь св╕й час можуть оддавати п╕сн╕. На поез╕ю завс╕гди я мав т╕льки коротк╕ хвилини, в╕льн╕ в╕д прац╕ - часом любо╖, дорого╖, здеб╕льшого - нудно╖, наймитсько╖. Моя п╕сня - то м╕й роб╕тницький одпочинок ╕ моя роб╕тницька молитва-над╕я. Коли се не дода╓ ╖й б╕льшо╖ л╕тературно╖ вартости, то все ж, може, робить ╖╖ ц╕кавою тому, хто, як я, пережив останн╕ два десятки рок╕в з ╖х сльозами й над╕ями ╕ силкувався знаходити ╕скру св╕ту там, де, здавалося, була сама темрява...». Академ╕к Серг╕й ╢фремов творч╕сть Гр╕нченка визначав як «зразок хорошо╖, невимушено╖, безпретенз╕йно╖ л╕тератури». «П╕д хмарним небом не засп╕ва╓ш весело╖ п╕сн╕», - казав Гр╕нченко. Малася на уваз╕ ╕мперсько-рос╕йська д╕йсн╕сть. Дмитро Дорошенко, дос╕ так само належно не поц╕нований, пристрасно писав: «...коли вважати поез╕ю Гр╕нченка т╕льки роб╕тницьким сп╕вом, то це буде г╕мн прац╕, велетенськ╕й, спасенн╕й прац╕, яка одна т╕льки зможе вторувати й зр╕вняти «правд╕ путь» та вивести нас на волю, на яку сам автор вложив ст╕льки сил. Це могутн╕й бойовий пеан, який може вирватися з грудей т╕льки того, хто сам працював багато й невтомно...» Як ╕ Тарас Шевченко, лицар славно╖ укра╖нсько╖ патр╕отично╖ когорти Борис Гр╕нченко помер у сорок с╕м рок╕в... Колись толерантний Еп╕кур казав: «Поки ми живемо, смерт╕ нема╓. Як т╕льки вона приходить, уже нема╓ нас. Ми розмина╓мося з╕ смертю». Лиша╓ться спод╕яне сов╕сною Працею - без марнославства, з милосердними помислами, без зради та облуди, - щоби «видерти з халепи народець св╕й пок╕рний ╕ злиденний». Уклон╕мося Борисов╕ Дмитровичу Гр╕нченку з його вкрай ╕нтенсивним душевним трудящим життям для Просв╕ти, для Укра╖ни. Микола СТЕБЛИНА. м. Ки╖в.
ДМИТРО КАПРАНОВ: БРАТ, ЯКОГО НЕ СТАЛО
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
