Широкий полтавський загал багато зна╓ про д╕яльн╕сть малорос╕йського генерал-губернатора Миколи Р╓пн╕на ╕ значно менше про добр╕ справи на осв╕тянськ╕й нив╕ його дружини Варвари. ╥╖ д╕дусь - останн╕й гетьман Укра╖ни Кирило Розумовський походив ╕з просто╖ козацько╖ родини Розум╕в. Народився й п╕дростав у сел╕, разом з ╕ншими хлопчаками пас худобу. Коли Кирилку виповнилось п’ятнадцять л╕т, старший брат Олекс╕й - фаворит ╕мператриц╕ ╢лизавети Петр╕вни забрав його до столиц╕, де в╕н здобув ╜рунтовну осв╕ту, а пот╕м за кордоном прослухав курс лекц╕й кращих професор╕в. Невипадково вже у в╕с╕мнадцять л╕т талановитий юнак став президентом ╕мператорсько╖ Академ╕╖ наук, а в двадцять два йому вручили гетьманську булаву. Батько Варвари Олекс╕й Кирилович був графом, видатним державним д╕ячем, викладачем богословських дисципл╕н. Очолюючи м╕н╕стерство народно╖ осв╕ти, багато робив для розширення мереж╕ початкових шк╕л та г╕мназ╕й. Старша його донька Варя була привабливою, в╕двертою ╕ см╕ливою, ╖╖ заслужено називали справжньою козачкою. Виховувалась у домашн╕х умовах п╕д кер╕вництвом ерудовано╖ дами високих моральних якостей. Отримала сол╕дний багаж з основ наук, в╕льно волод╕ла к╕лькома мовами, захоплювалась музикою. Родини князя, фельдмаршала Миколи Р╓пн╕на ╕ графа Олекс╕я Розумовського здавна п╕дтримували дружн╕ стосунки. Фельдмаршалу дуже сподобалась миловидна Варя, ╕ в╕н поставив за мету одружити на н╕й свого онука Миколу Волконського, тод╕шнього фл╕гель-ад’ютанта, улюбленця царя Миколи ╤. В молодих серцях спалахнуло палке кохання. Однак через неспод╕вану сварку м╕ж Розумовським ╕ Р╓пн╕ним вес╕лля було в╕дкладене. Тим часом почалася в╕йна з Франц╕╓ю. Волконського в╕дправили в корпус генерала Германа, до Голланд╕╖. У 1801 роц╕ за сприяння д╕да Кирила Розумовського молодята все ж таки пов╕нчалися у колишн╕й гетьманськ╕й столиц╕ Батурин╕, наречений прийняв пр╕звище Р╓пн╕них. Варвара не розлучалась з╕ сво╖м судженим, разом з ним д╕лила складн╕сть ╕ невлаштован╕сть в╕йськових поход╕в. Коли в одному з бо╖в Микола потрапив у полон, вона, не вагаючись, проникла до французького табору ╕ весь час була там, куди переводили полонених. Самопожертва ╕ висока в╕ддан╕сть молодо╖ дружини здивували нав╕ть самого Наполеона, в╕н в╕дпустив обох на волю. Подружжя ненадовго повернулось до Петербурга, пот╕м були Париж, Дрезден. У 1815 роц╕ в рос╕йськ╕й столиц╕ Варвара активно зайнялась створенням ж╕ночих навчальних заклад╕в, започаткувала ж╕ноче благод╕йне товариство, стала одн╕╓ю з фундаторок ╢лизаветинського та Павл╕вського ╕нститут╕в, пожертвувавши для цього значн╕ кошти. Мандруючи по св╕тах, Р╓пн╕ни дуже нудьгували за Укра╖ною, хот╕ли повернутися додому. У 1816 роц╕ давня мр╕я збулася - Миколу призначили в╕йськовим губернатором Малорос╕╖, в╕н почав керувати цив╕льними справами Полтавсько╖ ╕ Черн╕г╕всько╖ губерн╕й. Одразу п╕сля при╖зду до Полтави Варвара взялася безплатно навчати на сво╖й квартир╕ дванадцятьох д╕вчаток з б╕дних дворянських родин. Згодом постало питання про в╕дкриття в м╕ст╕ ж╕ночого навчального закладу. Цю ╕дею п╕дтримав чолов╕к, п╕дготував спец╕альну записку про створення «дворянского благотворительного для девиц института». Цей документ розглянули на зас╕данн╕ дворянського з╕брання, де в╕н д╕став схвалення ╕ матер╕альну п╕дтримку. Знатний пом╕щик Кочубей запропонував розм╕стити ╕нститут в його садиб╕, доки губернське правл╕ння придба╓ земельну д╕лянку ╕ побуду╓ прим╕щення. Освячення ╕нституту шляхетних д╕вчат в╕дбулося 12 грудня 1818 року. Наступного року Кочубей згодився продати за п╕вц╕ни дерев’яний палац, допом╕жн╕ буд╕вл╕, 72 десятини земл╕ ╕ пожертвував кошти на заснування ╕менно╖ стипенд╕╖ для учениць - на честь сво╓╖ дружини Парасков╕╖, котра багато знань ╕ сил в╕ддала розвитку осв╕ти. У 1827 роц╕, одержавши спадщину, Варвара Р╓пн╕на пожертвувала на потреби навчального закладу ш╕сть тисяч карбованц╕в. Однак ╕нститут часто потрапляв у скрутне ф╕нансове становище, тому генерал-губернатор змушений був звернутися з клопотанням до самого царя Миколи. До нього прислухались - ╕нститут було переведено на державн╕ кошти, тому з’явилась можлив╕сть спорудити нове, кап╕тальне ╕нститутське прим╕щення. Через чотири роки поруч з╕ старим палацом вир╕с справжн╕й ансамбль красивих споруд. Коли Микола Р╓пн╕н полишив генерал-губернаторську посаду, на нього одразу ж посипались звинувачення й наклепи стосовно привласнення казенних грошей. Хоч численн╕ рев╕з╕╖ ╕ не виявили н╕яких зловживань, однак Микола Григорович, доживаючи в╕ку в Яготин╕, дуже бол╕сно переживав усе це. У с╕чн╕ 1845 року, поховавши чолов╕ка, Варвара Олекс╕╖вна поселилася спочатку в Одес╕, пот╕м пере╖хала до Москви, де мешкала до останн╕х дн╕в свого життя. Померла у 86-р╕чному в╕ц╕. За запов╕том ╖╖ поховали поруч з чолов╕ком, у храм╕ Тро╖цького Густинського монастиря неподал╕к Прилук. А в Полтав╕ ще тривалий час д╕яло, розкв╕тало, набиралося сили ╕ здобувало соб╕ популярност╕ ╖╖ д╕тище - ╕нститут шляхетних д╕вчат. Петро ЖАБОТИНСЬКИЙ. Полтавська область.
ДМИТРО КАПРАНОВ: БРАТ, ЯКОГО НЕ СТАЛО
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
