Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #18 за 03.05.2008 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#18 за 03.05.2008
БЕЗГР╤ШНИЙ РОЗБ╤ЙНИК

╤СТОР╤Я З П╤СНЕЮ

ВИПОВНИВСЯ 221 Р╤К В╤Д ДНЯ НАРОДЖЕННЯ УСТИМА КАРМАЛЮКА
 Довкола Кармалюково╖ дол╕ широка громадськ╕сть навитворювала легенд ╕ казок. Хоча Кармалюк, зв╕сно, давав для цього багато привод╕в. Найперше - в р╕зних документах (метриц╕, церковн╕й книз╕, судових актах) в╕н заф╕ксований п╕д р╕зними ╕менами та пр╕звищами. В╕н ╕ Устим, ╕ Августин, Севаст╕ан ╕ Юстин╕ан. А сам себе полюбляв називати Василем Гавриленком. Народився 1787 року в сел╕ Головчинц╕ (тепер - Кармалюкове В╕нницько╖ област╕) на Под╕лл╕ у родин╕ кр╕пак╕в пом╕щика Пигловського. ╢ в╕домост╕, що Устим опановував р╕зн╕ науки поряд з панським сином. Тод╕ ж вивчив ╕ноземн╕ мови: в╕льно волод╕в рос╕йською, польською та ╓врейською. Був дуже вродливим. Як зазначалося в одному з акт╕в, «волосся мав русяве, обстрижене по-шляхетськи, русяв╕ вуса, лоб широкий, оч╕ велик╕ голуб╕». Дружина - кр╕пачка Мар╕я Щерба - народила Кармалюков╕ тро╓ син╕в: Остапа, ╤вана ╕ Тараса.
 Кр╕пацтво, як ми зна╓мо, - це р╕зновид рабства. Та найголовн╕ше те, що кр╕пацтво робить звичним для поневолених стан св╕домост╕, коли смуток ╕ апат╕я глушать будь-як╕ порухи до зв╕льнення. Устим Кармалюк був н╕би на «меж╕ св╕т╕в»: кр╕пак, але осв╕чений, ╕ усв╕домлення рабства було для нього в сто раз╕в болюч╕шим. Терп╕ти наругу над собою йому зовс╕м не хот╕лося. Отож 1812 року пан Пигловський за непослух в╕ддав Устима у солдати. У Кам’янц╕ Кармалюк познайомився з╕ сво╖м майбутн╕м побратимом Данилом Хронем. Через р╕к вони дезертирували з чужого ╖м в╕йська та й повернулися на р╕дн╕ терени. Там з╕брали гурт таких, як сам╕, ут╕кач╕в ╕ почали нападати на садиби пом╕щик╕в ╕ забирати грош╕. Усе здобуте Кармалюк роздавав убогим. У журнал╕ Летич╕вського земського суду ╓ св╕дчення про «надзвичайн╕ ╕ майже неймов╕рн╕ зв’язки» Кармалюка з селянством.«Як заговорить, - згадували селяни про Устима, - то неначе голосом обн╕ме». Повстанц╕в годували, переховували. Чисельн╕сть загон╕в сягала часом двадцяти тисяч ос╕б. У в╕дом╕й п╕сн╕ про Кармалюка «За Сиб╕ром сонце сходить» сп╕ва╓ться:

 Зовуть мене розб╕йником,
 Кажуть, що вбиваю:
 Я н╕кого не убив ще,
 Бо сам душу маю.
 В╕зьму грош╕ в багатого,
 Убогому даю.
 ╤, так грош╕ под╕ливши,
 Я гр╕ха не маю.

 1814 року Кармалюка схопили ╕ кинули до в’язниц╕. В╕йськовий трибунал у Кам’янц╕ присудив йому 500 удар╕в шп╕црутенами та службу у в╕йську. Того ж року Кармалюк з в╕йська вт╕к, а напади на багатеньк╕ ма╓тки в╕дновилися. У с╕чн╕ 1817 року гр╕зного ватага знову схопили. Вирок був також гр╕зний: смертна кара. Проте ╖╖ зам╕нили 25 ударами батога, тавруванням обличчя ╕ каторгою у Сиб╕ру. Неволився недовго: навесн╕ 1819 року знову був на Под╕лл╕. П╕сля цього Кармалюка ще трич╕ хапали й в╕дправляли на каторгу. А в╕н т╕кав ╕ знову водив сво╖х «козак╕в» у походи за правдою. П╕д його проводом повстанський рух набув тако╖ сили, що охопив нав╕ть деяк╕ пов╕ти Волин╕, Ки╖вщини та Бессараб╕╖. 1833 року було створено урядову царсько-рос╕йську ком╕с╕ю, яка упродовж двох рок╕в намагалася натрапити хоча б на сл╕д невловимого Устима. У багатьох документах ╓ св╕дчення про те, що Кармалюк часто зм╕нював зовн╕шн╕сть: зач╕ску, вбрання, манеру повед╕нки. А в народних легендах зустр╕ча╓мо опов╕дки проте, як в╕н перевдягався ╕ в шляхтича, ╕ в жебрака, у д╕да-л╕рника, ╕ нав╕ть в убогу бабцю. Селяни наскладали про Кармалюка п╕сень та легенд, у яких приписували йому чудесн╕ властивост╕. Т╕ ж сам╕, як╕, за народними переказами, мали козаки. Опов╕далося, прим╕ром, що Кармалюк м╕г намалювати вуглиною на ст╕н╕ в’язниц╕ човен, с╕сти в нього ╕ виплисти на волю кр╕зь тюремн╕ мури. М╕г дмухнути на кайдани, ╕ вони розсипалися на поп╕л. А коли один селянин, у легенд╕, спитав в ╕ншого: «У цих горах ховався Кармалюк?», той в╕дпов╕в: «В╕н не ховався. Нав╕що йому було ховатися, коли в╕н - Кармалюк?»
 Зрадила Кармалюка ж╕нка. Важко зараз збагнути, чим керувалася ота Оляна Процькова, коли дозволила зробити у себе вдома зас╕дку на свого коханця. У н╕ч з 9 на 10 жовтня 1835 року у ╖╖ хат╕ шляхтич Рудковський застрелив 48-р╕чного «в╕льного художника» Кармеля.
 У сучасному виданн╕ про повстання п╕д проводом Кармалюка чита╓мо: «Це був справд╕ масовий рух знедолених, як╕ мр╕яли будь-що пол╕пшити сво╓ скрутне становище». Однак важко нав╕ть уявити, що повстанц╕ грабували ╕ роздавали в╕д╕бране в багатих майно б╕дним, аби «пол╕пшити сво╓ становище». Натом╕сть бачиться рух зболених безправ’ям, обманом ╕ нелюдським до них ставленням раб╕в, як╕ переставали бути байдужими до власно╖ дол╕ та прокидалися. Бо, скуштувавши на смак волю, в╕дчули себе людьми.

(Укра╖на молода»).

ЗОРЯ В╤ЧНОСТ╤
 У тихому надвеч╕р’╖ спалахнула зоря над селом. В╕д не╖ впали ср╕блисто-блакитн╕ в╕дблиски на поля, на в╕ков╕чн╕ л╕си Волин╕. В ╖╖ св╕тл╕ п╕д в╕кнами будинку польського громадського д╕яча, великого знавця укра╖нського фольклору ╕ любителя музики Вацлава Ржевуського здалися незвичайними крислат╕ липи, ставн╕ явори, поважн╕ дуби, поодинок╕ кущ╕ калини, жасмину.
 Св╕тилася зоря, а будинок темн╕в, притих, сумуючи без людського голосу, звук╕в рояля. К╕лька дн╕в тому залишили його, по╖хали далеко до родич╕в найб╕льш активн╕ члени музичного гуртка Вацлава Ржевуського - друз╕, поети Ян Комарницький та Тимко Падура. Вони на кришку рояля непом╕тно поклали конверт з написом: «Вацлаву Ржевуському, голов╕ музичного гуртка. В╕дкрийте через два дн╕ п╕сля нашого в╕д’╖зду ╕з села Савран╕».
 Ц╕╓╖ коротко╖ л╕тньо╖ ноч╕ не спалося господарю. Вацлав п╕д╕йшов до в╕кна, в╕дчинив його навст╕ж. Осяяний в╕дблисками зор╕, стояв ╕ думав, що ось мина╓ життя, а ще н╕чого путнього не зроблено. Не т╕ п╕сн╕, не та музика. Все написане - лише вправи, данина друзям. А чи поталанить знайти таку мелод╕ю, щоб, як та зоря у високост╕ неба, стала в╕чн╕стю?
 Зоря св╕тилася все ясн╕ше. З листк╕в лип повол╕ скрапувала роса, застигала сльозинами на дерев╕ю, кучеряв╕м спориш╕. Прокинулись птахи, напились роси ╕ засп╕вали в оч╕куванн╕ св╕танку. Було неповторно гарно. Вацлав к╕лька хвилин не рухався, прислухаючись до ╖хнього щебетання. В╕н н╕коли не чекав мит╕ натхнення, бо знав, що вона приходить р╕дко. Майже кожного дня с╕дав за рояль ╕ ретельно шукав, здобував звуки. Працював до втоми. Але ц╕╓╖ л╕тньо╖ ноч╕ з ним ко╖лось щось незрозум╕ле. Його вабив рояль. ╤ як н╕коли ран╕ше, Вацлаву забажалося звуками передати красу зор╕, що св╕тилася всю н╕ч п╕д в╕кном його будинку, над селом Савранню. Це буде подарунок друзям, коли повернуться. Ступив к╕лька крок╕в. На роял╕ б╕л╕в конверт. Взяв, прочитав напис. Посм╕хнувся, промовив:
 - Що ж, розкрию зараз, подивлюся, що там утнули вит╕вники?
 Читав уважно. ╤ перед ним мимовол╕ постала печальна до болю картина. Не так давно випадково побачив, як у сус╕дньому сел╕ пан глумився над вродливою д╕вчиною. За те, що не п╕дкорилася, не в╕ддалася старому осоружному деспоту, забив ╖╖ до смерт╕. Гадав, що все з╕йде з рук. Пану все можна. Його захища╓ влада. За сироту помстилися. П╕дпалили великий палац, наповнен╕ награбованим добром комори, стайн╕. Все згор╕ло дотла. Самому пану вдалося дивом втекти в╕д розплати. В село не показувався, бо боявся хлопц╕в Устима Кармелюка.
 А от Вацлаву гр╕зний месник Устим подоба╓ться, бо в╕н справедливий чолов╕к. Кара╓ злих, п╕дступних граб╕жник╕в.
╤ треба ж, вгадали друз╕, що шану╓ Кармелюка. Про Устима удвох написали зворушлив╕ рядки:

...З багатого хоч я в╕зьму,
Убогому даю;
А так грош╕ розд╕ливши,
Гр╕ха я не маю.

 Ось це - т╕ рядки, як╕ давно шукав ╕ не знаходив! Вогнем палали оч╕. Швидко ходив по к╕мнат╕, голосно декламував:

За Сиб╕ром
сонце сходить...
Хлопц╕, не з╕вайте,
Ви на мене, Кармелюка,
Всю над╕ю майте!

 До болю стиснув кулаки. В╕дчув, що в його душу ц╕╓╖ ноч╕ ув╕йшов дух правдолюбця-месника. Сама собою народилася бентежна, розлога, як широкий степ, могутня мелод╕я. Вона в ньому нуртувала так нестримно, як р╕чка у весняну пов╕нь, що вийшла ╕з берег╕в. П╕д╕йшов до рояля, поклав перед собою аркуш з в╕ршем. Все грав ╕ сп╕вав на повний голос. П╕сня зм╕цн╕ла, розгорнула крила й полинула на волю - у в╕чн╕сть, п╕д в╕дблисками зор╕, що св╕тилася над селом.
 Творець мелод╕╖ п╕сн╕ «За Сиб╕ром сонце сходить» Вацлав Ржевуський не в╕дчував, що давно минула н╕ч, що вже ранок, не чув, що п╕д в╕кном будинку стоять чолов╕ки ╕ сп╕вають про народного героя Устима Кармелюка.
 Втомлений, вийшов на подв╕р’я. Зупинився вражений. Такого ще не було. Сп╕вали його п╕сню. Стояв ╕ слухав. ╤ в╕д щастя на очах брин╕ли сльози, як осяян╕ зорею росини л╕тнього ранку на чист╕м калинов╕м лист╕.
 Володимир КАПУСТ╤Н,
 письменник.
 * * *
 На фото угор╕ - один з автор╕в сл╕в п╕сн╕ про Кармалюка - польський дворянин Томаш Падурра, що став укра╖нським л╕рником Тимком Падурою.

Розпов╕дь про «ляха з душею запорозькою» читайте в наступних номерах «КС».

ЗА СИБ╤РОМ СОНЦЕ СХОДИТЬ
Музика Вацлава Ржевуського
Слова Яна Комарницького
╕ Тимка Падури

За Сиб╕ром
 сонце сходить...
Хлопц╕, не з╕вайте,
Ви на мене, Кармелюка,
Всю над╕ю майте.

Повернувся я з Сиб╕ру,
Та не маю дол╕:
Хоч, зда╓ться,
 не в кайданах,
А все ж не на вол╕.

Маю ж╕нку, маю д╕ти,
Та я ╖х не бачу!
Як згадаю про ╖х долю,
Сам г╕рко заплачу!

Куди п╕ду, подивлюся, -
Скр╕зь багач пану╓,
У розкошах превеликих
╤ дню╓, й ночу╓.

Убогому, нещасному –
Тяжкая робота,
А ще г╕ршая неправда,
В╕чная скорбота!

З╕брав соб╕
 славних хлопц╕в,
Що ж кому до того?
Зас╕да╓м на дороз╕
Ждать подорожнього.

Чи хто ╕де, чи хто ╖де,
Так час нудно ждати.
Що не маю пристанища
Ан╕ сво╖ хати.

Асесори, ╕справники
За мною ганяють, -
Б╕льше ж вони
 людей вбили,
Як я гр╕х╕в маю!

Зовуть мене розб╕йником,
Що людей вбиваю, -
Я багатих убиваю,
Б╕дних награждаю.

З багатого хоч я в╕зьму,
Убогому даю;
А так грош╕ розд╕ливши,
Гр╕ха я не маю.
(1-ша пол. XIX ст.)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #18 за 03.05.2008 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5860

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков