Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3801)
З потоку життя (6998)
Душі криниця (3764)
Українці мої... (1519)
Резонанс (1640)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1771)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
З БЛОГУ ГАЛИНИ ПАГУТЯК: У ПЕКЛ╤ НЕМА╢ ПРОРОК╤В
Ми давно вже живемо у пекл╕. Час в╕д часу хтось вигуку╓ – “це дно!!" або “ми ще...


ПРИЙОМ ТВОР╤В НА ЗДОБУТТЯ ПРЕМ╤╥ ╕м. ╤ВАНА ФРАНКА У ГАЛУЗ╤ ╤НФОРМАЦ╤ЙНО╥ Д╤ЯЛЬНОСТ╤
Державний ком╕тет телебачення ╕ рад╕омовлення Укра╖ни з 1 березня до 1 травня 2021 року оголошу╓...


ПОЕЗ╤╥ НАТАЛ╤ МАЗУР
Дiва-весна Вже зима лягла у хмари, Неба синього отари Попливли блакитним полем, наче вервиц╕....


«МИ – Д╤ТИ ТВО╥, УКРА╥НО!»
Терм╕н подач╕ конкурсних роб╕т - з 1 с╕чня по 11 кв╕тня на електронну адресу газети...


ДУХОВНЕ ╤ П╤ЗНАВАЛЬНЕ
Нещодавно отримав поштою бандероль в╕д Богдана Ладаная, в╕домого журнал╕ста з Бойк╕вщини




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:
















Click for Simferopol, Ukraine Forecast
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #17 за 25.04.2008 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#17 за 25.04.2008
СПРАВЖН╤ ПОЕТИ ЖИВУТЬ ╤ В ПРОВ╤НЦ╤╥

Л╤ТЕРАТУРА
ДО 70-Р╤ЧЧЯ АНАТОЛ╤Я БОРТНЯКА
 Чомусь побуту╓ думка, що справжн╕ поети живуть саме в столиц╕. Не хот╕лося б бути таким категоричним у судженнях. На мо╓ глибоке переконання, справжн╕ (читай – талановит╕!) поети живуть скр╕зь – ╕ в столиц╕, ╓ ╖х чимало ╕ в пров╕нц╕╖, тобто в областях близьких ╕ далеких в╕д столиц╕. Гадаю, поет, проза╖к живе там, де його душу живить благодатний дух р╕дного краю, де чу╓ться первородне житт╓дайне слово, таке необх╕дне для творчост╕, де виру╓ р╕дна стих╕я життя ╕ ще дуже багато-багато чого, що надиха╓, хвилю╓, бентежить.
 Я не уявляю нашо╖ сучасно╖ л╕тератури без ╖╖ активних творц╕в, таких, скаж╕мо, соб╕ пров╕нц╕ал╕в-перифер╕йник╕в, як Микола Негода з Черкас, Стан╕слав Реп’ях з Черн╕гова, Петро Ребро ╕з Запор╕жжя, Микола Братан з Херсона, Серг╕й Бурлаков та В╕ктор Корж з Дн╕пропетровська, Дмитро Крем╕нь та Валер╕й Бойченко з Микола╓ва, Анатол╕й Бортняк з В╕нниц╕…
 На адресу останнього з╕ згаданих й хочу сказати к╕лька добрих сл╕в для читач╕в «Кримсько╖ св╕тлиц╕», бо в ц╕ прив╕тн╕ веснян╕ дн╕, а саме 27 кв╕тня, на яке припада╓ й нин╕шн╓ Великодн╓ свято, йому виповню╓ться 70 рок╕в. В╕к – сол╕дний, в╕к розкв╕ту творчого таланту.
 Анатол╕й Бортняк ╕з села Олександр╕вки Тростянецького району на В╕нниччин╕, народився в родин╕ вчител╕в. Його во╓нне ╕ пово╓нне дитинство, шк╕льн╕ роки проминули в сел╕ Жабокрич╕ сус╕днього Крижоп╕льського району. Зак╕нчивши навчання в Одеському державному ун╕верситет╕, Анатол╕й Бортняк працював журнал╕стом в Тульчин╕ та у В╕нниц╕. Завважте, усе пов’язано з малою батьк╕вщиною, з В╕нниччиною, за винятком тих рок╕в, коли навчався в Одес╕. Р╕дна в╕нницька земля для нього, певно ж, найдорожча, в╕н не зрадив ╖й, не пере╖хав до столиц╕, в Ки╖в, хоч, гадаю, такий талановитий майстер художнього слова м╕г би стати окрасою столичного письменства. Але талант - в╕н ╕ в пров╕нц╕╖ талант. У творчому доробку поета-в╕нничанина понад 30 книжок в╕рш╕в ╕ поем, сатиричних ╕ гумористичних твор╕в, ╓ й книга бес╕д про культуру мови «Ну що б, здавалося слова…». А що вже Бортняк-пародист – то год╕ кращого й шукати! Влучно, дотепно, гостро ╕… не образливо! Такий в╕н з лукавинкою в добрих прив╕тних очах Анатол╕й Бортняк!
 Живучи у В╕нниц╕, поет А. Бортняк удосто╖вся л╕тературних прем╕й ╕мен╕ Володимира Сосюри, Степана Руданського, ╢вгена Гуцала, Олекси Г╕рника, Михайла Коцюбинського, Олександра Копиленка та трьох м╕жнародних л╕тературних прем╕й (США). От вам ╕ пров╕нц╕йний поет! А ще до цього додамо, що в 70 – 80-т╕ роки А. Бортняк очолював В╕нницьку письменницьку орган╕зац╕ю. Був першим головою обласного Товариства укра╖нсько╖ мови ╕м. Т. Г. Шевченка (нин╕ «Просв╕та»).
 Нещодавно в одному з в╕нницьких видавництв побачила св╕т чергова зб╕рка поез╕й Анатол╕я Бортняка «Янгол-охоронець». Книжка, як на мене, одна з найкращих його книг. Книжка, як каже перес╕чний читач, дуже сильна. Сильна тим, що в н╕й дуже виразно окреслено громадянськ╕ мотиви, написано про те, що нин╕ нам, укра╖нцям болить ╕ що нас дуже хвилю╓. Це й теми в╕дродження й збереження укра╖нсько╖ духовност╕, захист р╕дно╖ мови, утвердження нашо╖ нац╕онально╖ самосв╕домост╕, ╕, звичайно ж, поет да╓ нищ╕вну в╕дс╕ч тим, хто намага╓ться принизити нашу нац╕ональну г╕дн╕сть, опаплюжити нас, укра╖нц╕в.
 В╕рш╕ А. Бортняка – то справжня висока громадянська л╕рика. Багато його в╕рш╕в пронизан╕ син╕вською любов’ю до Укра╖ни, до свого р╕дного народу, до отчо╖ земл╕. Чита╓ш його в╕рш╕, ╕ вони залишаються в душ╕ карбованим словом, сво╖ми крилатими виразами, на кшталт:

«Укра╖нц╕, захист╕м себе! –
Щоби св╕т вважав нас укра╖нцями!»
* * *
«Жертовн╕сть – дружби знак найяскрав╕ший,
Доводять друз╕ це в належний час:
Один за вас життя в╕ддасть, а ╕нший
Також помре – в╕д заздрощ╕в до вас!»
* * *
«Може, з в╕ком я й стерся на порох,
Та тримаю ще порох сухим»…

 та багато ╕нших.

 Гадаю, нав╕ть цих к╕лькох цитат досить, аби читач м╕г переконатись, що перед ним справжн╕й поет.
 Здоровлячи Анатол╕я Бортняка з його високим повнол╕ттям, хочеться побажати йому, насамперед, м╕цного здоров’я, а в╕дтак творчого натхнення, нових гарних в╕рш╕в ╕, звичайно ж, прекрасних книг.
 З роси та води тоб╕, друже Анатол╕ю!
 Пропону╓мо нашим читачам доб╕рку в╕рш╕в поета-в╕нничанина Анатол╕я Бортняка з його книги «Янгол-охоронець».
 Данило КОНОНЕНКО,
 редактор в╕дд╕лу л╕тератури
«Кримсько╖ св╕тлиц╕».

АНАТОЛ╤Й БОРТНЯК:
«Укра╖нц╕, захист╕м себе! –
Щоби св╕т вважав нас укра╖нцями!»

 
ЯНГОЛ-ОХОРОНЕЦЬ

На крилатого янгола квота
╓ у кожного начеб. Невже
╕ мене та небесна ╕стота
в╕д напаст╕, в╕д зла береже?
Оч╕ мружачи, н╕би до сонця,
ан╕кого не бачу, сл╕пак.
Тож прошу навмання охоронця:
«Бережи, коли справд╕ це так!
Захищай в╕д г╕рко╖ знев╕ри,
само╖дства ╖дко╖ золи,
що в мен╕, як озонов╕ д╕ри,
виникають коли-не-коли.
А, бува╓, син╕ю в╕д злост╕.
То, пильнуючи, янголе, ти
не вагайся - намни мен╕ кост╕
╕ тим самим мене захисти.
Нев╕домо, допоки в╕днин╕
ще топтатиму я спориш╕, -
та надал╕ боронь в╕д гордин╕,
а також в╕д л╕нивства душ╕.
В╕дведи в╕д богемно╖ чарки,
хоч ╕з нею я й так не в ладу.
╤, звичайно, потр╕бн╕ припарки –
за словесну бридню та нуду.
Щира правда - житт╓ва основа.
Не дозволь, охоронцю, н╕-н╕! –
на брехню ╕ на фальш н╕ п╕вслова,
як колись дозволяв ти мен╕.
Ти почуй це прохання смиренне.
Якщо вгодно лише небесам,
захищай мене т╕льки в╕д мене.
З ╕ншим вс╕м я розправлюся сам».

ТАРАСОВА ГОРА

Така п╕тьма, що н╕би й нас нема╓.
Лиш на гор╕, по груди в бузин╕,
сто╖ть Тарас. Н╕чого не пита╓.
В╕н бачить сам вс╕ згарища сумн╕.
Не заглушили муштра й каземати
його пророцтв. ╤, сивий, наче м╕ф,
тепер мовчить. А що йому казати?
Зда╓ться, все сказав, що т╕льки м╕г.
Його слова наш гордий дух м╕сили,
п╕дводячи з багнюки ╕ трави.
В╕н те прор╕к,
що понад людськ╕ сили.
Що св╕т увесь, почув. Але не ви.
Бо що в╕н вам -
╕з поглядом упертим?
Коли такий солодкий цей бедлам...
А в╕н же мовив ╕ живим, ╕ мертвим,
й, ненарожденно-виродженим, вам.
О, ви в╕ночки кладете до дати!
Ще й суржиком вшану╓те на мить.
Сто╖ть Шевченко. Н╕чого додати.
Усе сказав же. Дивиться й мовчить.
В╕н бачить: дух наш нид╕╓ пропащо.
З гори сво╓╖ - з розпачу того
не скаже ан╕чого вже. Х╕ба що
сам Бог промовить голосом його.

БАНДЕР╤ВСЬКА РЕМ╤Н╤СЦЕНЦ╤Я

 Вибачаюсь, а життя - хр╕нове,
 Хай би що баз╕ка мен╕ шив.
 Був би я бандер╕вцем, панове, -
 Хоч одну б сволоту задушив.
Микола Холодний.
Це так╕ паскудн╕ в них манери –
в само╖д╕в р╕дних ╕ заброд,
щоб ╕м’ям Петлюри чи Бендери
укра╖нський гудити народ.
Отаке у них матюче слово.
Не чекаймо л╕пшого в╕д зм╕й.
Ти в Остр╕ зазнав сичання злого,
ну, а я - у В╕нниц╕ сво╖й.
Наша правда - н╕би попелюшка
в ╕сторичн╕й пам’ят╕. Отак
чи колись паплюжив би Косцюшка
хоч один, який не ╓, поляк?
Чи на апенн╕нському базальт╕
пресвятих зр╕каються джерел,
де ╕м’я Джузеппе Гар╕бальд╕
над в╕ками рине, як орел?
Але ми ще зовс╕м не панове,
ще тамбовський вовк -
 товариш нам.
А тому й життя у нас хр╕нове,
розкошують в ньому тать ╕ хам.
Заправляють нами окупанти,
Укра╖ну топчуть, як траву.
Де ж от╕ «бандери», де т╕ «банди»,
щоб здобути волю наяву?
Ми лише в сум’яттях безборонних,
в╕кову тамуючи печаль,
в╕дчайдушно ника╓м по схронах,
т╕льки не бандер╕вських, на жаль.
* * *
Модно клясти тепер, корчачи м╕ну,
дику ру╖ну, пов╕ю розтл╕нну
то ╕з трибуни, а то п╕д пивко...
«Я не люблю ╖╖...» - про Укра╖ну
м╕г же, мовляв, заявити Франко.
Та не хапайтесь за рани Франков╕!
В╕н ╕з надм╕рно╖ т╕льки любов╕
вив у гарячц╕, аж св╕том луна,
гавкав, лупився об мури до кров╕,
щоб розбудити, щоб встала вона.
Ви ж, проклинаючи, сумно чи браво,
хвацьку метафору впл╕вши яскраво,
лиш пот╕ша╓те душ╕ братви.
«Я не люблю ╖╖...» - ген╕й це право
в муках здобув невимовних. А ви?
Слово його - то життя полум’яне.
Де там у нього зневага, мосьпане,
до Укра╖ни стражденно╖, де?
Спробую сам написати так:
«Я не...» -
й серце замре, ╕ перо упаде.

СИМОНЕНКО

Йду повз намет,
 що, мов червона сценка,
у прапорах, п╕дсв╕чених з Кремля.
Питають зв╕дти: - Ви за Симоненка?
- Авжеж, - кажу, - за нього, Василя.
Це в╕н супроти вашо╖ полуди
сказав, життя поклавши за народ:
«Пощезнуть вс╕ перевертн╕
й приблуди,
╕ орди завойовник╕в-заброд!»

ГОРИТЬ МОСКВА

Горить Москва, повзуть димища...
Василь Кобець.

«Горить Москва» -
я вичитав у Кобця.
Вона горить, та не згоря, овва.
Згадалось, як мене,
с╕льського хлопця,
ще по в╕йн╕ стрясло: «Гар╕т Масква!»

В╕йнули в душу т╕н╕ волохат╕.
Д╕йшло до тями аж б╕ля вор╕т,
що репродуктор, з’явлений у хат╕,
зв╕домив «Гавар╕т», а не «Гар╕т».

Така соб╕ оказ╕я неловка.
Курйоз давноминулого. Але ж
донин╕ не стиха╓ скоромовка:
говорить чи горить - не розбереш.

Зловт╕хою не марили й не марим.
А щось у наш╕й пам’ят╕ збагнем.
Таки не раз доводилося хмарам
московським осяватися вогнем.

В ╕мпер╕╖ Рос╕йськ╕й ╕ в Союз╕,
вогниськами пойнята ст╕лькома,
блищала, н╕би шапка на злодюз╕,
Блаженного Вас╕л╕я чалма.

Сама гор╕ла ╕ палала х╕ттю
роздмухати пожежу св╕тову.
Г╕ркавий згар - по кожному стол╕ттю.
«Гар╕т Масква!» Не слухайте Москву!

╥╖ слова - п╕дступн╕ потороч╕.
В медових звуках - кована броня.
Палахкотять убивчим блиском оч╕
братерського троянського коня.

Хоч в╕льн╕ ми при р╕дному кор╕нн╕,
та з приймача прорвуться позивн╕:
«Гар╕т Масква!» - ╕ дрож по Укра╖н╕.
Й народ ст╕ка╓ кров’ю у Чечн╕.

Г╕рчитиме ╕ згаром, й перегаром,
по вс╕й земл╕ шугатимуть жахи, -
якщо Москва, «спаленная пожаром»,
не погаму╓ хижо╖ жаги.
По-християнськи лиха ╖й не зичим.
Та, Боже, спопели у н╕й дотла
пиху ординську з духом
войовничим,
зажерлив╕сть дводзьобого орла!
* * *
Не зв╕ть його «бацькай»!
 Нехай ╕ звете
лише у лапках, ╕рон╕чно.
Це слово з в╕к╕в Б╕лорус╕ - святе,
здавалось, що й житиме в╕чно.

Та вже воно нин╕ - як зойк мог╕кан.
А ви см╕╓теся дражливо.
Який же в╕н батько? Скор╕ше, пахан
чи - як його? Папа, можливо.

Це в╕н, що звете його батьком,
 прин╕с
сябрам осорому й наругу.
╤ «родная мова» - порубаний л╕с
на всю б╕лоруську округу.

Знайд╕ть в╕дпов╕дн╕ слова для забав.
А це, що кривавить, - не цяцька.
Я Бикова й Пис╕на так називав.
Звертавсь до Г╕левича: «Бацька!»

╤ Янка Купала «прабацькай» мен╕
з портрета всм╕ха╓ться дос╕.
Та сохнуть слова, вимирають на пн╕ –
в сябринському щедроголосс╕.

Видзвонюють сосни.
По кому той дзв╕н?
За чим голос╕ння безкра╓?
Не кличте безбатченка «бацькай»!
Бо в╕н ╕ слова такого не зна╓.
* * *
Нахабно л╕зе суржик, мов пир╕й,
вкор╕ню╓ бридоту кривороту.
Ми ж до ╢вропи прагнем, у котр╕й
шанують слово кожного народу!

Туди пряма дорога. Ми криву,
по бур’янищах, обира╓м знову.
Ми р╕дну мову топчем, як траву.
А там траву плекають, як ╕ мову.
* * *

Юр╕╓в╕ Мушкетику

Мова - дар безц╕нний. А, проте,
бл╕дне сяйво, здавна золоте,
на п╕дмогу кличе, в безв╕сть канучи.
«Честь имею!» - згорда нам на те
по-гусарськи дзенькають керманич╕.

╥хня честь безчестям буде ╖м.
Все у нас дорожча╓. Окр╕м
слова - дол╕ нашо╖ в╕дв╕чно╖.
Укра╖н╕ в присмерку г╕рк╕м
патр╕арх «Прощай» - сказав у в╕дча╖.

Над душею смертний меч завис.
Вже п╕д не╖ п╕дкидають хмиз
блюдолизи, блазн╕ шоуменист╕.
Був колись л╕кнеп. Тепер - л╕кпис?
Тобто, л╕кв╕дац╕я письменност╕.

Бо, якщо ми, справд╕, холу╖, -
нащо нам книжки, та ще й сво╖,
з ефемерно р╕дними поняттями?
Хай сп╕вають ╖хн╕ солов’╖!
В них п╕сн╕ - ╕з «╓рами» та «ятями».
Бо, мовляв, земляче, не переч!
Так сказать, не нада ворожнеч.
Не плюндрують слово,
не гноять його.
Р╕дна мова чи родная речь -
це те саме. Што тут непонятного?

Так повчало нас одне цабе.
Та х╕ба ми - дике ╕ слабе
плем’я, щоб стояли навкол╕нц╕ ми?
Укра╖нц╕, захист╕м себе! –
щоби св╕т вважав нас укра╖нцями.

Я ╕ сам у розпач╕ тужу.
Що ж ми душу бавимо чужу,
а свою - на см╕тник, до помийниц╕?
Рокову перейдено межу.
Будем знову чухати потилиц╕?

Все ж я в╕рю в слово, в те, котре
сатанинська сила не з╕тре,
що не щезне безв╕сти у вир╕ю.
Не померло дос╕ й не помре.
Як паломник, фанатично в╕рую.

Розум╕ю в╕дчай - через край.
Та Вкра╖н╕ не каж╕м: «Прощай!»
А, з╕бравши г╕дн╕сть ╕ нескорен╕сть,
за душ╕ прав╕чно╖ розмай,
патр╕арше, ми ╕ще поборемось!

ПОДВ╤ЙНА РЕМ╤Н╤СЦЕНЦ╤Я

╤ п╕шов я тод╕ до Петлюри,
Бо у мене штан╕в не було...
Володимир Сосюра.
Я б сьогодн╕ п╕шов до Петлюри,
Хоч ╕ маю ще путн╕ штани...
В╕ктор Корж.
╢ штани ще: у когось протерт╕,
а у декого й путн╕ вони.
Та Петлюра - лише на портрет╕,
десь у закутках тьми й глушини.

Бо стараються так самодури,
щоби лицарський образ потух,
щоб в╕д Симона того, Петлюри,
не зосталося й духу довкруг.

Наша воля - х╕ба на майдан╕,
у пустельних воланнях юрми.
Т╕ штани чи для того нам дан╕,
аби т╕льки трусити штаньми?
А якщо роз╕братися добре,
Ми вже носим штанц╕, - не штани.
Розгубилось козацтво хоробре
Серед зайд ╕ сво╓╖ шпани.

Пригадалась Охр╕мова свита.
Отака й наша доля сама,
Парадоксами латана-шита:
То штан╕в, то Петлюри нема.

В’януть, мов недоглянут╕ вишн╕,
Наш╕ помисли, мр╕╖, терпц╕.
╤ штани, шаровари колишн╕,
Переводяться на повзунц╕.

Та невже аж тод╕, козацюри,
Ми в╕дчу╓м ╕ сором, ╕ гн╕в
Й подамось до нового Петлюри, -
Як не стане останн╕х штан╕в?

КОМЕНТАР ДО П╤СН╤

╥хали козаки ╕з Дону додому,
П╕дманули Галю, забрали з собою.
╤ т. д.

Така весела п╕сня, що й казати,
аж хор увесь п╕дстрибу╓, ади! –
про те, як з Дону ╖хали козаки
кудись додому. От лише - куди?
Куди вони та до якого дому,
под╕бно до загарбницьких нашесть,
везли насильство, п’яний дух содому,
а не козацьку волю, славу, честь?
Сп╕вацтво шк╕рить зуби:
«Ой ти, Галю…»
Вона ж кричить, припнута до сосни.
Хто нам цю п╕сню з чорною мораллю
п╕дкинув, як гадюку п╕д тини?
Безр╕дн╕ Йвани, а чи зайди - хтозна.
Таж ╕ тепер, п╕д спраглу ненасить,
горить натхненно у заст╕лл╕ сосна,
з ряб╕нушкой вперем╕ж палахтить.
Вола╓ Галя. Вже й за небокра╓м
почув би хтось, примчав на пом╕ч ╖й.
А ми не чу╓м - рад╕сно «паха╓м»
(як в п╕сн╕ ц╕й сп╕ва╓ться брудн╕й).
Засл╕плено витьохку╓мо, заки
не зблисне нам з похм╕льно╖ п╕тьми,
що козакИ ми все ж, а не козАки,
нащадки духу лицарського ми.
В соб╕ гас╕мо н╕моту розтл╕нну,
облишмо невибаглив╕ п╕сн╕, -
аби не просп╕вати Укра╖ну,
роз╕п’яту, мов Галя на сосн╕.

ЗАКЛИК НА КНИЗ╤

Павло Загребельний, «Брухт».
Спин╕мо ту орду, оту ораву,
тих мародер╕в, гендляр╕в, заброд,
що за брудний метал здають державу
й, отруту видихаючи ╕ржаву,
на переплав збувають наш народ.

Сплавляють, н╕би зал╕зяччя, гади
усе п╕дряд, уроздр╕б й загалом.
Пильнуймо, укра╖нц╕, Бога ради,
щоб наших душ останн╕ барикади
не роз╕брали на металолом!
* * *
Залюбки продавшись в яничари,
ти отримав ср╕бний гонорар.

Не бо╖шся Божо╖ покари,
а людських нема для тебе кар.

Укра╖ну зрадив ти. Облуду
учинив ╖й, цмокнувши: усмак,
мов ╤уда. Г╕рше за ╤уду!
Той усе ж покаявсь як-не-як.

А твоя ганьба така велика,
╕ тягар важкий в душ╕ брудн╕й,
що, либонь, зламалася б осика,
якби ти пов╕сився на н╕й.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #17 за 25.04.2008 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5832

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков