Версiя для друку Обговорити в форумi

А СУДДІ ХТО?.. 

Останнiм часом питання права набувають в Українi особливої актуальностi. Чому? Причина проста та очевидна. Якщо за тоталiтарного режиму суди мали дуже мало спiльного з юстицiєю в її первiсному значеннi, тобто справедливiстю, виконуючи натомiсть функцiю його караючого меча, то нинi ситуацiя змiнилася кардинально. Наївно було б, проте, сподiватися, що пiсля трьох чвертей столiття пiдпорядкування права iдеї безпринципного класового терору та пов’язаної з цим доцiльностi, його вдасться утвердити за допомогою одних лишень декларацiй. Наївно чекати, що право в Україну принесуть добрi дядьки із Заходу, що воно просиплеться на нашi голови у виглядi манни небесної або вродиться завтрашнього ранку пiсля вiдповiдного указу Президента чи рiшення Верховної Ради. Реальне, не декларативне право може бути забезпечене не ранiше, нiж усвiдомлена потреба в ньому буде утверджена у свiдомостi переважної кiлькостi громадян.
 Хтось може сказати, що хотiли ми того чи нi, але суди вже й так увiйшли в наше життя. I, напевно, переважна бiльшiсть наших спiввiтчизникiв мали нагоду познайомитися з уособленням вiтчизняної справедливостi. Справдi, суди нинi просто-таки потерпають вiд лавини справ, якi їм доводиться розглядати. Не судяться, здається, лишень лiнивi та щасливi. На жаль, досвiд перебування в судових процесах навiть достатньо великої кiлькостi людей не тягне за собою такого ж масового росту рiвня правової свiдомостi. Ще бiльше жалiв вiд того, що на ганебну хворобу правового невiгластва страждають не лише рядовi громадяни, а, дуже часто, державнi посадовцi найвищого рiвня. Щоправда, в цьому випадку
правильнiше буде називати таке правовим нiгiлiзмом. За подiбних обставин судова гiлка влади мала б бути взiрцем дотримання законностi та права. Мала б... Та чи є вона такою насправдi? Питання риторичне.
 Причин, якi уможливлюють такий стан реей, декiлька. Першопричиною, як не прикро це визнавати, є те, що й сьогоднi українська влада не зацiкавлена в правовому, незалежному судочинствi. Безпiдставнi звинувачення? Але ж доказiв бiльш нiж досить. Перманентно то тут, то там у можновладцiв виникає бажання покерувати «недолугими» суддями. Щоправда, останнiм часом, вищi посадовi особи вже не погрожують повiсити незговiрливих суддiв за генiталiї. Але ж, трохи поправити, натякнути, пiдвести врештi-решт до єдино правильного рiшення - то святе! Бо нащо ж тодi влада? Намiри при цьому, зрозумiла рiч, - щонайкращi. От, лишень, веде, вимощена отими людинолюбними намiрами дорога... Самi здогадуєтесь, куди.
 Iншою причиною, яка логiчно випливає звiдси, є, на перший погляд, дивна зговiрливiсть суддiв, їхня готовнiсть поступатися тиску. Чому ж не вiдстоюють суддi всiма доступними (i вже наданими їм законом!) засобами своє виключне право на невтручання третiх осiб у їхні рiшення? Чому пiддаються тисковi? Ну, скажiмо, хоч би тому, що тиск з боку влади - то рiч серйозна i напрочуд дiєва. Ба, навiть не тиск, а сама лишень загроза його застосування. Мало знайдеться таких, хто наважився б випробувати його на собi. I це при тому, що, як ми знаємо, суддi належать до однiєї з найбiльш захищених категорiй громадян. Справдi, суддi мають непоганий захист вiд нас, простих смертних. Та не вiд небожителiв. Аби її слово було почуте, а бажання виконане, влада тримає суди в певнiй залежностi - на такому собi короткому повiдку. Звiсно, пересiчного громадянина таке зазвичай не обходить, але чи вiдомо Вам, читачу, що суди в Українi фiнансуються в обсязi 1/3 вiд потреби?
 Ми ж розумiємо, фiнанси -це досить дiтклива сфера, а, отже, дуже ефективний засiб впливу на тих, хто покликаний вершити правосуддя. Ще однiєю формою впливу на занадто самостiйних суддiв, яка дiє хоч i опосередковано, але вiд того не менш ефективно, є неймовiрна завантаженiсть наших судiв. Так, за минулий рiк в судах перебувало бiльше 8 000 000 справ. Виходить на те, що через суд пройшов кожен шостий громадянин України, рахуючи зi щойно народженими! На практицi це означає, що середньостатистичному суддi якогось мiсцевого а чи районного суду просто нема коли вгору глянути. То чи не є такий суддя а priori приниженим, засмиканим, чи легко йому за такого стану речей гiдно реагувати на будь-який тиск з боку влади? Отож-бо! I нiкого, здається, не хвилює той факт, що вищезазначене є прямим порушенням статтi 130 Конституцiї України, де йдеться про те, що держава забезпечує фiнансування i належнi умови для функцiонування судiв i дiяльностi суддiв. Скептики посмiються надi мною, мовляв, Конституцiя та реальнiсть - то далеко не одне й те саме. Конституцiя, скажiмо, проголошує також державнi гарантiї на безкоштовну медицину, освiту, але розкажiть про це хворим або батькам студентiв, якi платять чомусь таки зi своєї кишенi! Вiрно, вiрно - недофiнансованi державою освiту та медицину фiнансують батьки та хворi... От тiльки хто фiнансує недофiнансованi державою суди - чи не бандити? Це один бiк медалi, але останнiми рядками ми майже вiдкрили iнший її бiк.
 Зворотний є не менш вiдразливим. Масштабна корупцiя, яка пронизала чи не всi сфери життєдiяльностi країни, розмиває пiдвалини духовного здоров’я нацiї, руйнує економiчний добробут країни, принижує її iмiдж на мiжнароднiй аренi, веде врештi до занепаду. Ця корупцiя не оминула й судiв. Замовнi судовi справи, визначенi наперед рiшення, участь судiв, як неодмiнної складової частини злочинної групи, в горезвiсному рейдерствi - ось що таке нашi суди сьогоднi.
 Як би я хотiв, аби все, тут написане, було неправдою i автора можна було зi справедливим обуренням притягти, на пiдставi хоч би тої ж статтi 129 Конституцiї, до законної вiдповiдальностi за неповагу до суду, образу його честi та гiдностi! На жаль, тi, хто втратив честь, гiднiсть, за визначенням не можуть вимагати поваги до себе
i, усвiдомлюючи це, не здіймають зайвого галасу. Та чи влаштовує це нас? Чи згоднi ми, громада, й надалi терпiти такi суди, навiть якщо вони й влаштовують владу?
 Заради справедливостi треба зазначити, що, попри справдi вражаючу корупцiю, в судах все ж працюють i суддi, якi з повним правом носять титул «Ваша Честь». Саме ними й тримається сьогоднi система українського судочинства. Думається, що є такi люди навiть в прокуратурi. Чи задумувалися ми хоч раз, а як їм працюється в тому зачумленому середовищi?
 Сумнi цi роздуми навiянi автору далеко не вiдстороненим спогляданням процесу тяжкої недуги, в якiй перманентно перебуває система права в Українi. Майже сiм рокiв тому, 17 липня 2001 року, держава руками своїх посадових осiб завдала нищiвного удару по менi та моїй сiм’ї. Незаконними дiями працiвникiв податкової мiлiцiї Євпаторiйського ОДПI та Євпаторiйського мiського суду в мене було вилучено та конфiсковано вiтрильно-моторну яхту «МРIЯ-3». Що, який злочин вчинив батько багатодiтної сiм’ї, аби дати право державi так повестися із собою? Вiдповiдь проста: намагався вижити i витягти зi злиднiв сiм’ю.
 Згадаймо гiперiнфляцiю, яка косою пройшлася по наших невеликих прибутках, заощадженнях, перетворивши нас в одночасся на бутафорських мiльйонерiв, згадаймо бандитськi дев’яностi, коли червоно-багрова влада вчорашнiх комунiстiв, забувши розум, честь, совiсть, справедливiсть, урештi (ще один доказ того, що комунiсти завжди мали викривлене уявлення про цi поняття), кинулися дерибанити безпорадну країну. Кремсаючи на металобрухт «живi» фабрики, заводи, цiлi комбiнати, бойовi кораблi, лiтаки, пускаючи пiд нiж незлiченнi табуни, отари. Чи було їм коли опiкуватися якимись грицьками та iванами!
 На вiдмiну вiд державних мужiв, якi в приватизацiйному ражi забули про свої прямi обов’язки, кинувши напризволяще народ, ми не могли вчинити так само зi своїми сiм’ями. Ми мали самi шукати якийсь вихiд, аби вижити.
 Одержуючи за свою роботу вчителя мiзерну платню (згiдно із розрахунковими листами бухгалтерiї, вона становила: в 1999 р. 92 грн. 87 коп., в 2000 р. 86 грн. 55 коп., в 2001 р. 120 грн. 68 коп.), яка до того ж виплачувалась невчасно - з затримками вiд двох до восьми мiсяцiв (що призвело в 1998 роцi до пiвторамiсячного страйку), я не мав iншої ради, як шукати додаткового i серйозного заробiтку.
 На основi корпусу мотодорi я збудував i лiтом 1996 року спустив на воду вiтрильно-моторну яхту. Саме на нiй я катав вiдпочиваючих. Саме вона стала нашою годувальницею. Саме вона уможливила не лише виживання сiм’ї, а й навчання в унiверситетах старших дiтей. По сутi справи, цей сезонний заробiток став основним, a сплачуючи вiдповiдний податок за катання, я не мав жодних сумнiвiв щодо легiтимностi свого заняття.
 Тим не менш, не беручи до уваги вищевикладеного, влада знищила мiй маленький, створений заради виживання бiзнес. Чи було те розплатою за участь в акцiї «Україна без Кучми» в лютому 2001 року, за мої критичнi статтi на адресу влади, що творила новiтнiй геноцид, за виступ зi зверненням до українського народу з київської студiї Радiо Свобода в тi днi, а чи результатом того, що моє суденце припало до вподоби комусь iз захланних податкiвцiв, для мене принципової рiзницi не має. Результат залишається незмiнним: посадовi особи держави Україна пiд час виконання своїх службових обов’язкiв, неодноразово порушуючи закон, конфiскували мою яхту - основу бiзнесу, створеного для виживання в нелюдських умовах створених урядуванням влади нездар. Таким чином, держава вкотре вiдкинула мою
сiм’ю за межу злиденного iснування.
 Менi не залишалось нiчого iншого, як оскаржувати незаконнiсть дiй влади, яка не лише поцупила мою, захищену Конституцiєю, приватну власнiсть, штовхнула мою сiм’ю у злиднi, а й збезчестила, затаврувавши порушником Закону.
 За рiшенням голови Апеляцiйного суду АР Крим пана Тютюнника М. С. незаконну постанову суддi Євпаторiйського суду Бiлея було скасовано, провадження по справi припинено. Намагання винуватцiв оскаржити рiшення Апеляцiйного суду у Верховному судi України успiху не мало. Бiльше того, в сiчнi 2002 року прокуратурою АР Крим було порушено кримiнальну справу 66540 проти податкової мiлiцiї Євпаторiйського ОДПI. Євпаторiйське УБОЗ, слiдчi кримської прокуратури знайшли моє суденце. «Продане» пiдставнiй особi, воно являло собою сумне видовище. Було розграбоване та напiвзатоплене. Зрозумiло, що я вiдмовився забирати судно в такому станi. Згiдно із законодавством, я поставив вимогу вiдшкодувати менi його вартiсть. Тим бiльше, що скасування адмiнiстративної справи із закриттям провадження по нiй надає менi як потерпiлому (до речi, в справi 66540 мене офiцiйно визнано потерпiлим) право на вiдшкодування матерiальної та моральної шкоди. Це гарантовано Конституцiєю України (ст. 56) та Законом України «Про порядок вiдшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними дiями органiв дiзнання, попереднього слiдства, прокуратури та суду» номер 266/94-ВР. Проте, гарантiї гарантiями, а реалiї нашого життя - то далеко не той безхмарний свiт, про який мрiяли нашi правники та парламентарi, виписуючи Конституцiю та закони.
 З моменту вилучення судна минуло майже сiм рокiв, точнiше, 2 396 днiв i ночей. Суди, якi ми лаємо, до яких маємо безлiч цiлком обгрунтованих претензiй, все ж визнали дiї влади в цьому моєму випадку незаконними, оформивши свої висновки вiдповiдними рiшеннями, ухваленими iменем України (Хто, скажiть менi, може навести хоч один приклад, коли совєтськi суди визнали дiї тодiшньої влади незаконними?!). Рiшення набули чинності. Згiдно ж з Конституцiєю України (cт. 124), судовi рiшення є обов’язковими на територiї України. Але, заради спасiння душi, - не питайте мене, чи отримав я вiдшкодування!
 Це важко, точнiше, неможливо пояснити, проте, вiдшкодування, яке я мав би отримати щонайпiзнiше до середини 2002 року, пiсля офiцiйного визнання державою своєї провини (бо ж саме вона за Конституцiєю - ст. ст. 3, 56 - несе вiдповiдальнiсть за дiї своїх посадових осiб), i досi не видно. Причини? Вони, безсумнiвно, на днi тої глибоченної прiрви, яка вiддiляє правову державу i державу, яка лишень розводиться про верховенство права, державу, де влада лелiє свого платника податкiв i державу, в якiй влада, з байдужiстю iмбецила, тижнями грається кульками в стiнах вищого законодавчого органу.
 Власне, мова йде про суму вiдшкодування. Мої попереднi вимоги були дуже скромнi - повернути вартiсть не нового судна i виплатити вiдшкодування за завданi моральнi збитки. Проте, влада, тепер вже руками суду продовжує робити все можливе, аби вiдтермiнувати вiдшкодування, якомога зменшити його суму. В хiд йдуть напiвзаконнi та зовсiм незаконнi методи. Спершу, скажiмо, повертається без розгляду заява про вiдшкодування, потiм використовуються висновки незалежних експертiв Рудакових, якi, не маючи вiдповiдної квалiфiкацiї та iгноруючи кримiнальну вiдповiдальнiсть за надання неправдивого висновку, оцiнили 9-метрову яхту в доброму технiчному станi вартiстю надувного човника. Далi суддя, iгноруючи матерiали справи, грубо перекручує змiст моїх вимог та заяв, затягнувши розгляд справи на рiк, ухвалює смiховинне вiдшкодування. Внаслiдок судової тяганини настали шкiдливi наслiдки: моя сiм’я знову опинилася в злиднях, бо, не отримавши вiдшкодування, я жодним чином не мiг вiдновити бiзнес. Злиднi призвели до неможливостi оплати за навчання сина, студента другого курсу Харкiвського унiверситету радiоелектронiки. 19 грудня 2002 року його було виключено за несплату. Я не мiг допомогти анi дiтям, анi старенькiй матерi, не можу належно зробити цього навiть нинi. Внаслiдок стресiв та злиденного iснування я втратив здоров’я. Та хiба одне лиш здоров’я? Як вiдомо, людина смертна. Кожному з нас вiдведено лишень граничний вiдрiзок часу, iм’я якому життя, для реалiзацiї наших безмежних мрiй, грандiозних планiв... Незаконнi дiї влади вирвали сiм рокiв мого активного життя, загальмували реалiзацiю творчих замислiв, сплюндрували життєвi плани... Хто, яка влада в силi повернути тепер втраченi роки, можливостi? Якi вiдшкодування компенсують умисне паплюження мого чесного iменi, пiдрив дiлової репутацiї, дискредитацiю доброго iменi роду? I такi дiї влади називаються вiдстоюванням iнтересiв держави, її бюджетних коштiв. Насправдi ж таким чином прикриваються, виводяться з-пiд вiдповiдальностi злочинцi - тi самi, якi незаконно вилучали приватну власнiсть громадян, аби продати її за безцiнь своїм родичам через свої ж пiдставнi товарно-фондовi бiржi, вносячи при тому до державного бюджету, за який вони так вболiвають, або мiзернi крихти, або й взагалi нiчого. Якщо виплатити належну суму вiдшкодування, яка унаслiдок настання шкiдливих наслiдкiв зросла бiльш нiж удесятеро, обов’язково виникне питання, хто є винуватцем.
 Тодi вже сама держава, а не лишень пан Бут, згадає про кримiнальну справу № 66540 - добре розпочату, але потiм, без жодних законних пiдстав, шiсть разiв упродовж шести рокiв «слiдства» закривану без доведення до суду. П’ять разiв, за дiєвого сприяння Комiтету з питань боротьби з органiзованою злочиннiстю i корупцiєю Верховної Ради України, очолюваного вельмишановним паном Стретовичем В. М., я змушував прокуратуру поновити безпiдставно припинене досудове слiдство. Це буде зроблено i вшосте, оскiльки я вважаю, що злочинцi мають нести вiдповiдальнiсть перед законом, тим бiльше, такi, якi, будучи державними посадовцями та знайшовши прихисток пiд крилом держави, оббирають та компрометують її.
 Дивна рiч, коли тi, хто має наповнювати бюджет, розкрадають його, тi, хто має наглядати за законнiстю, покривають злочинцiв, а слiпенька Юстицiя здуру прислужує тим вовкулакам. Ось де зло! Як не згадати тут знаменитого промовця: «О tempora, o mores! Senatus haec intellegit, consul videt: hic tamen vivit!/О часи, о звичаї! Cенат те розумiє, консул бачить: вiн проте живе!» (Cicero, In Catilinam).
 Тож немає нiчого нового пiд зiрками, бо ж i наш парламент достеменно все розумiє, i Президент те бачить, а корупцiя жива!
 Насправдi, в мене нема iншого вибору, як немає вибору в кожного з нас. Ми маємо здолати корупцiю, поки вона не знищила нас. Ми разом маємо навчити державу шанувати нашi права, пiклуватися про нас, бо не чиновники, не високопосадовцi, а ми, платники податкiв, є її основою, її альфою i омегою.
 Рiк тому мiй позов до держави Україна було взято до розгляду Європейським Судом з Прав Людини. З одного боку це втiшає, оскiльки дає надiю на об’єктивне вирiшення справи в межах розумного строку, з iншого наводить на сумнi роздуми, бо i багата наша земля, i щедра, а обираємо собi таку владу, що не лишається нiчого iншого, як знову - до варягiв на поклін...
 Сумно, панове, сумно, що й досi, по чотирьох роках пiсля Майдану, ми так i не застояли своє право - право хазяїна у власному домi, не вказали владi її належне мiсце - шановного, але найманого працiвника. Натомiсть, принижено осмiхаючись, дозволяємо їй i надалi зневажати нашу гiднiсть, гратися нашими долями, компрометувати державу. Саме через це, через небажання компрометувати власну країну, я довго зволiкав з поданням до Європейського Суду. Цiлих шiсть рокiв я намагався вiдстояти свої права, гiднiсть, довiривши долю вiтчизнянiй Фемiдi. На жаль, не маю двох життiв, аби й надалi намагатись довести їй свою правду. Тим не менш, вiрю й досi, що, навiть за теперiшнього стану правосуддя в Українi, це можливо. Вiрю, бо з-посеред дутих нiкчем в мантiях все ж трапляються справжнi фахiвцi, суть яких адекватно передає англiйське слово «judge» - «суддя», яке походить вiд «justice», що означає «справедливiсть». Я беззастережно вiрю в нагальну необхiднiсть оновлення українського суду - очищення цих авгiєвих стаєнь, бо час вимагає справедливостi.
 Доспiвуючи свого панегiрика, дозволю собi нагадати, що в Преамбулi до Загальної декларацiї прав людини зовсiм не випадково закцентовано увагу на тому, що права людини необхiдно захищати силою закону, аби їй не доводилось вдаватися до повстання супроти тиранiї та гноблення. Про що йдеться? Безсумнiвно, про виключну важливiсть судової влади в демократичному суспiльствi, за умови усвiдомлення нею, владою, свого справжнього призначення, бо ж терпiння людське не безмежне...

ВАЛЕНТИН БУТ

с. Міжводне Чорноморського району в Криму.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #12 за 21.03.2008 > Тема "З потоку життя"