"Кримська Свiтлиця" > #8 за 21.02.2003 > Тема ""Будьмо!""
#8 за 21.02.2003
"ТИ КАЖЕШ, НЕ БУЛО ГОЛОДОМОРУ?.."
Рафаель ВАХІДОВ
Це остання хлібина, остання! Очі горем налиті вщент! Батько й діти не їли зрання, Це остання хлібина, остання! Після неї - голодна смерть... Розламана хлібина на столі, грона калини, мов краплі безвинно пролитої крові, запалена свіча та вінок, перевитий скорботною чорною стрічкою... У тиші звучать слова обвинувачення проти тих, хто скоїв замах на генофонд України, хто, скоряючись злочинним вказівкам правлячої верхівки, штучно винищував український народ. Так поминали жертв голодомору в загальноосвітній школі № 21 м. Сімферополя педагоги та старшокласники. Спираючись на неспростовний фактичний матеріал, вони перегорнули сторінки історії, котрі свідчили про жахливі події в Україні у 30-ті роки ХХ століття. На підготовленому стенді - документи, які розповідають про важкі роки випробувань для нашого народу. З вступним словом перед присутніми в актовому залі виступила директор школи Лариса Михайлівна Барзут, котра говорила про необхідність збереження історичної правди, яка упродовж тривалого часу замовчувалася партійною верхівкою та ідеологами більшовицької партії. 1933 рік... Найчорніший в історії України. Страшна трагедія підкосила жителів однієї з найродючіших країн. Квітучий край, багатий працелюбними трудівниками, хлібом та піснями, спустошувався ущент. Стихали гомінкі вулиці, люди вимирали цілими селами. Від кого чекати порятунку? ...У той рік мати рідну дитину Клала в яму, копнувши під бік, Без труни, загорнувши в ряднину... А на ранок - помер чоловік. Дорослі останні крихти залишали найменшим... Та хіба вбережеш рідну кровиночку, коли все проти тебе - навіть держава? Наприкінці зими 1933 року голод в Україні набув нечуваних розмірів. Тисячі селян, сподіваючись на порятунок, пробиралися у міста, однак не знаходили його тут, вмирали просто на вулицях. Доведені до відчаю, люди їли жаб, трупи коней і людей. Понівечене дитинство, скалічені душі. Постаті під тинами, на лавах - такі маленькі, бездиханні, холодні... На сцені - маленькі Оленка та Назарко. Голодні діти туляться одне до одного, Оленка просить їсти. Та бабусина картопелька не рятує від голодної смерті, Оленка помирає на руках братика. Бозю! Що там у тебе в руці?Дай мені, Бозю, хоч соломинку! Щоб не втонули в Голодній Ріці! Бачиш, мій Бозю, я ще дитинка. Становище в Україні було катастрофічним. Ще в жовтні 1932 року партійна верхівка прийняла холоднокровне рішення: вийти з продовольчої кризи шляхом конфіскації запасів зерна у хліборобній галузі. За кілька місяців селяни залишилися без продовольчого, фуражного, насіннєвого фондів. Представники місцевої влади організовували у селах спеціальні бригади, які вимагали від кожного по мішку зерна, в разі непослуху селянам загрожувало позбавлення волі строком на десять років. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селянства. Колективізація, розкуркулювання, денаціоналізація, геноцид... Внаслідок повного виснаження організму від голоду вмерло 12 мільйонів, було вивезено до Сибіру, на Урал, у райони Крайньої Півночі - 3 мільйони осіб. Злочин, здійснений під час голодомору в Україні, був злочином проти людства. Ти кажеш, не було голодомору? І не було голодного села? А бачив ти в селі пусту комору, З якої зерно вимели дотла? Як навіть вариво виймали із печі І забирали прямо із горшків, Окрайці виривали з рук малечі, Із торбинок нужденних стариків? ...Хто ж села, вимерлі на Україні, Російським людом поспіль заселяв? Хто? На чиєму це лежить сумлінні? Імперський молох світ нам затуляв! Я бачив сам у ту зловісну пору І пухлих, і померлих на шляхах. І досі ще стоять мені в очах.. Кажеш - не було голодомору? Тільки недавно почали відкривати широкій громадськості засекречені архіви. Лише зараз дізнаємося про ті приховані факти, які правляча верхівка прагнула спотворити, виправдовуючи свою політику гноблення та геноциду. Але людські спогади не піддаються фальсифікації. Тому прагнуть нащадки зберегти та зафік-сувати у друку, камені, на плівці ці безцінні відомості. Поблизу Лубен українці вивершили Курган Скорботи на вічну пам'ять землякам своїм, які залишили земне життя у пекельних муках. А на горі здійнявся хрест - символ розп'яття українського народу. Страшні наслідки голодомору 1933 року відчу-ваємо і сьогодні. Пішли у могилу найкращі, понесли із собою найкоштовніше, що є в нації, - гени розуму, здоров'я, людяності і відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів. Обірвався вічно живий ланцюг поколінь українського народу, якого ніколи не щадила доля. Зяюче провалля, котре утворилося на місці 33-го року в демографічній структурі України, не відновлено і досі. Минуло 70 років. Вшановуючи світлу пам'ять тих, хто загинув, чия зоря передчасно закотилася, схиляємо голови. ...Запалювалися свічки і передавалися у залі з рук в руки, щоб кожен з нас торкнувся пам'яті цього священного вогню, частини вічного. Завжди є надія на те, що майбутні покоління, пам'ятаючи скорботні долі своїх предків, творитимуть історію на засадах людяності, поваги, честі та добра. Підготував Рафаель ВАХІДОВ. Фото автора.
"Кримська Свiтлиця" > #8 за 21.02.2003 > Тема ""Будьмо!""
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=568
|