|
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 07.03.2008 > Тема "Українці мої..."
#10 за 07.03.2008
ТАРАС ШЕВЧЕНКО: АКАДЕМ╤К, А НЕ САМОУЧКА
ШЕВЧЕНК╤АНА
У сатиричному журнал╕ М. ╤. Нов╕кова «Трутень» у червн╕ 1769 року було надруковано пов╕домлення «Из Москвы» про долю рос╕йського художника-кр╕пака. Ця сатира так нагаду╓ долю нашого ген╕я Тараса Шевченка! В н╕й розпов╕да╓ться про пом╕щика та його кр╕пака «преискусного живописца». Той пом╕щик, за визначенням Нов╕кова, «в рассуждении своих доходов арифметику учил только до умноження, рассудил за благо сего живописца продать... Некоторый знатный господин, достойный за сие великого почтения, о том проведав, и увидев его работу, купил его за 500 рубл. и избавил его от неволи для того, чтобы сему достойному художнику дать свободу. Сей господин старается, чтобы его приняли в Академию художеств».
Чи не правда, повна аналог╕я з долею Тараса Шевченка. Лише на 69 рок╕в ран╕ше в╕д Шевченкового 1838 року! Але ц╕на у п’ять раз╕в менша, н╕ж та, яку вимагав пан Енгельгардт в╕д Карла Брюллова ╕ Василя Жуковського.
Сьогодн╕, коли ми в╕дзнача╓мо 194-ту р╕чницю в╕д дня народження Тараса Григоровича Шевченка, сл╕д назавжди й остаточно спростувати легенду, яка тягнеться ще з Х╤Х ст., начебто великий Кобзар був людиною малоосв╕ченою, як колись казали про нього в Рос╕╖ - «гениальным неучем». ╤ найкраще це можна показати на приклад╕ Шевченка-художника. Бо, м╕ж ╕ншим, не лише с╕льськ╕ дячки були першими вчителями талановитого до малювання Шевченка.
...Понад 30 рок╕в тому у В╕льнюс╕ б╕ля монументальних ун╕верситетських споруд я почув слова в╕домого майстра гравюри Стас╕са Красаускаса, звернен╕ до нас, укра╖нських письменник╕в: «Отут у XIX стор╕чч╕ була кафедра живопису В╕ленського ун╕верситету. Сюди юнаком приходив учитися Тарас Шевченко, тод╕ козачок пом╕щика Павла Енгельгардта, ад’ютанта в╕ленського в╕йськового губернатора». Шевченко з 1829 по 1831 рр., тобто у сво╖ 15 - 17 рок╕в, жив у В╕льно. Збер╕гся малюнок 16-р╕чного Тараса «Погруддя ж╕нки» (1830). Мине чверть стор╕ччя, ╕ 10 лютого 1855 р. Шевченко напише листа до свого друга Залеського: «╤ тепер я тоб╕ можу сказати т╕льки, що казав колись учням сво╖м старий Рустем, професор малювання при бувшому В╕ленському ун╕верситет╕: «Ш╕сть л╕т рисуй ╕ ш╕сть м╕сяц╕в малюй - ╕ будеш майстром».
Хто ж такий Шевченк╕в «Рустем»? Це Рустемас Йонас (1762 - 1835), класик литовсько╖ школи живопису. Очолював в╕н ун╕верситетську кафедру живопису саме у той час, коли майбутн╕й автор «Кобзаря» жив у «В╕льн╕, город╕ преславн╕м...». До реч╕, професор Рустемас малював портрет дружини Енгельгардта. ╤ ймов╕рно, що малював в╕н той портрет з натури у дом╕ ад’ютанта в╕йськового губернатора. ╤ молодий Тарас бачив, як працював майстер, як народжувався портрет.
Письменник Валер╕й Шевчук ╕ мистецтвознавець Юр╕й ╤ванченко висловлюють думку ще про одного вчителя Тараса Шевченка - в╕домого в╕денського художника Ламп╕-сина; ймов╕рно, що у нього Тарас Шевченко навчався. (До реч╕, Ламп╕-батько - знаний у ╢вроп╕ портретист, автор в╕домого парадного портрета Катерини II).
Отже, були вчител╕ в юного талановитого укра╖нського художника-кр╕пака, та ще й ун╕верситетськ╕, майстри ╓вропейського живопису! Та й петербурзький «р╕зних живописних справ цеховий майстер Ширя╓в» не був для Шевченка учителем фарбування паркан╕в. Згадаймо автоб╕ограф╕чну пов╕сть «Художник», як ╖╖ молодий герой (тобто сам Шевченко) розпису╓ орнаментами й арабесками за вказ╕вками видатного арх╕тектора Кавоса плафон ╕мператорського великого театру. Таку роботу не доручили б посередньому майстру.
Найб╕льш ранн╕й в╕домий нам акварельний тв╕р Шевченка - це портрет Енгельгардта (1833). Вдивля╓шся у цей майстерно виконаний 19-р╕чним юнаком психолог╕чно точний портрет, ╕ перекону╓шся, що внутр╕шня суть самозакоханого Енгельгардта ц╕лком в╕дпов╕да╓ п╕зн╕ш╕й характеристиц╕ вчителя Тараса Шевченка Карла Брюллова - «живот╕на в торжковських пантофлях».
Б╕ограф╕я Тараса Шевченка вщерть наповнена ╕менами д╕яч╕в л╕тератури, малярства, театру, музики, з якими в╕н дружив, був добре знайомий або зустр╕чався. Це художник Сошенко, який прив╕в Шевченка до Брюллова, Жуковський, В╕╓льгорський, Греб╕нка, Кул╕ш, Григорович, Максимович, Олдр╕дж ╕ багато ╕нших. В╕домо, що Шевченко, син кр╕пака з села Моринц╕ на Черкащин╕, викуплений з невол╕ д╕ячами культури, навчався в петербурзьк╕й Академ╕╖ художеств (1838 - 1845) у професора ╕сторичного живопису Карла Брюллова, однак у 1860 р. став академ╕ком... Н╕, не живопису. Гравюри!
Дос╕ побуту╓ думка, н╕би в╕н оволод╕в жанром гравюри та ╖╖ р╕зновидами (офортом, естампом, акватинтою) самотужки: «Самостоятельно освоив эту технику, Шевченко во многом предвосхитил дальнейшее развитие отечественного офорта» («История искусства народов СССР», - Т. 5. - С. 202). Тобто «гениальный неуч»! Видатн╕ майстри св╕тово╖ гравюри Дюрер, Калло, Тарасович, Щирський мали вчител╕в-профес╕онал╕в, а Шевченков╕, виходить, вони були не потр╕бн╕.
Питання, на мою думку, можна поставити ╕накше: хто був ╕мов╕рним учителем чи вчителями Шевченка у жанр╕ гравюри? Найперше, не забуваймо про Брюллова, який був майстром не т╕льки живопису, а й гравюри. Однак головне ось у чому. Анал╕з творчост╕ видатних майстр╕в гравюри першо╖ половини XIX ст., як╕ жили у Санкт-Петербурз╕, дав можлив╕сть зробити ц╕каве спостереження: вс╕ вони працювали в Академ╕╖ художеств саме у той час, коли там навчався Тарас Шевченко. Майстер Степан Галакт╕онов викладав р╕зцеву гравюру й офорт. Грав╕рувальним класом керував видатний майстер портретно╖ гравюри Микола Ут╕н. А хранителем музею Академ╕╖ був видатний гравер у техн╕ц╕ офорту й акватинти Андр╕й Ухтомський. Отже, можна зробити певний висновок щодо кола ймов╕рних учител╕в Шевченка у техн╕ц╕ гравюри. У часи дискрим╕нац╕╖ укра╖нського народу Шевченко вважав особливо важливим утвердити його престиж, познайомити з його ╕стор╕╓ю, культурою, побутом, природою широк╕ кола в Укра╖н╕ ╕ Рос╕╖. У Шевченка виника╓ ╕дея створення альбому «Живописная Украина». Шевченко обрав систему, не пов’язану з класицизмом, ╕ нову для нього техн╕ку гравюри - офорт, яка дозволя╓ зд╕йснити видання великим тиражем. В╕н багато в чому передбачив подальший розвиток в╕тчизняного офорту. Численн╕ еск╕зи, начерки, етюди ф╕гур св╕дчать про велику попередню роботу. Художников╕ вдалось виконати ш╕сть аркуш╕в, серед них - «Видубицький монастир» (офорт, 1844), «Судня рада» (офорт, 1844), «Старости» (сеп╕я, 1844), «Дари в Чигирин╕ 1649 року» (туш 1844), «Казка» (офорт, 1844). Кожна робота просякнута напруженим ╕нтересом художника ╕ бажанням зробити його доступним для кожного глядача. В офорт╕ «Дари в Чигирин╕ 1649 року» посли чекають прийому Богдана Хмельницького. Вс╕ персонаж╕ над╕лен╕ виразними характерами, а обстановка - конкретна, притаманна т╕й епос╕.
В офорт╕ «Казка» («Солдат ╕ смерть») за побутовим сюжетом практично не прихову╓ться зла сатира на микола╖вську солдатчину. Пон╕веченого солдата, який поверта╓ться додому п╕сля 25 рок╕в служби, зустр╕чають не р╕дн╕, а сама Смерть ╕з косою ╕ в народних строях. Тобто д╕я в╕дбува╓ться в Укра╖н╕. Так популярному фольклорному мотиву Шевченко надав гострого обвинувачувального звучання. Альбом «Живописная Украина» вийшов у Санкт-Петербурз╕ 1844 р. Тарас Шевченко пише Осипу Бодянському: «...Я хочу рисувати нашу Укра╖ну, коли не розказував, то слухайте. Я ╖╖ нарисую в трьох книгах, у перш╕й будуть види чи то по крас╕ сво╖й, чи по ╕стор╕╖ прикметн╕; в друг╕й тепер╕шн╕й людський бит, а в трет╕й ╕стор╕я... В год буде виходити 10 картин».
Куди ж повинн╕ були п╕ти кошти в╕д продажу альбому? Ось що писала княжна Варвара Р╓пн╕на до Г. Псьол 4 серпня 1844 р.: «Я отримала сьогодн╕ листа в╕д Шевченка, який пише мен╕ знову про сво╖х брат╕в: видно, що це його дом╕нуюча думка... Власник його брат╕в бажа╓ д╕стати 2000 крб. чистими гр╕шми, Шевченко розпочав величезну працю «Живописная Украина».
Та не судилося Шевченков╕ завершити свою величезну працю. Арешт. Допити. Ув’язнення. Десять рок╕в невол╕ з 1847 по 1857!
19 червня 1857 року Шевченко зробить у сво╓му «Щоденнику» такий запис: «Коли б я був нелюд, кровопивця, то тод╕ для мене вдал╕шо╖ покари год╕ було б придумати, як з╕славши мене в окремий оренбурзький корпус солдатом. Ось де причина мо╖х неймов╕рних страждань. ╤ до всього того мен╕ заборонено малювати. В╕д╕брано найблагородн╕шу частину мого б╕дного ╕снування. Трибунал п╕д головуванням самого сатани не м╕г би винести такого холодного нелюдського вироку. А бездушн╕ виконавц╕ вироку виконали його з обурливою точн╕стю. Август-язичник, засилаючи Назона до диких гет╕в, не заборонив йому писати й малювати. А християнин Николай заборонив мен╕ те й друге».
У траг╕чно важких умовах створював Кобзар св╕й ген╕альний поетичний цикл «В каземат╕». Ста╓ ц╕лком зрозум╕ло, чому замовчала його поетична муза на с╕м довгих рок╕в. Адже п╕сля нового арешту, вже на засланн╕ - за доносом! (у кв╕тн╕ 1850 р.), Шевченко до травня 1857 р. не написав у Новопетровському укр╕пленн╕ жодного поетичного твору, кр╕м восьми рядк╕в в╕рша «М╕й Боже милий, знову лихо!..».
Тим б╕льш вагомими для нас стають його прозов╕ твори - пов╕ст╕ «Наймичка», «Варнак», «Княжна», «Музикант», «Художник». В умовах солдатсько╖ каторги в╕н, автор заборонених поем «Сон» та «Кавказ», писав прозу рос╕йською мовою, а не укра╖нськ╕ в╕рш╕, за як╕ його було так тяжко покарано. У цих пов╕стях в╕н, закинутий Миколою на окра╖ну ╕мпер╕╖, згаду╓ те культурне коло д╕яч╕в, як╕ ув╕йшли до його духовного св╕ту. В╕н назива╓ образи ╕з твор╕в Сковороди, Котляревського, Кв╕тки-Основ’яненка, ╕мена укра╖нських гетьман╕в, згаду╓ Боккаччо, Ар╕осто, Тассо, Шексп╕ра, сво╖х сучасник╕в Скотта, Д╕ккенса, назива╓ твори композитор╕в: «Бурю» Мендельсона, сонати Бетховена, «Рекв╕╓м» Моцарта, пише про знамениту каватину з «Норми», опери Белл╕н╕. А художники? Шевченко-солдат згаду╓ М╕келанджело, Рубенса, Ван Дейка, Веласкеса, з п╕╓тетом пише про свого вчителя Карла Брюллова...
Та от Тарас Григорович Шевченко д╕зна╓ться, що його десятир╕чна солдатчина зак╕нчу╓ться, ╕ в «Щоденнику» запису╓ 26 червня 1857 р. нов╕ сво╖ плани художника: «Кр╕м коп╕й з твор╕в майстр╕в, я думаю з часом випустити в св╕т у гравюр╕ акватинта ╕ власне чадо «Притчу о блудн╕м син╕», пристосовану до сучасних звича╖в купецького стану. Я розд╕лив цю повчальну притчу на дванадцять малюнк╕в, вони вже майже вс╕ зроблен╕ на папер╕».
Шевченко, як ╕ завжди, щирий, в╕двертий сам на сам з╕ стор╕нкою «Щоденника». В╕н запису╓: «Але над ними ще довго ╕ старанно треба працювати, щоб привести ╖х до р╕вня, в якому вони можуть бути в╕ддан╕ м╕д╕... виконання... виявилося мен╕ не п╕д силу. Треба вправного, влучного, точного, а головне - не карикатурного, скор╕ше драматичний сарказм, ан╕ж насм╕х». Як╕ ж це малюнки для майбутн╕х гравюр? Це «Програвся в карти», «На кладовищ╕», «У хл╕в╕», «Кара колодкою», «У в’язниц╕», «Кара шп╕црутенами». Зрозум╕ло, назва циклу «Притча о блудн╕м син╕» - це маскування. Малюнки «Кара колодкою», «У в’язниц╕», «Кара шп╕црутенами» мають ц╕лком сучасний зм╕ст, добре в╕дому художников╕ траг╕чну д╕йсн╕сть микола╖всько╖ Рос╕╖.
Поновивши призабуту ним техн╕ку гравюри на м╕д╕, Тарас Шевченко вир╕шу╓ взяти участь у конкурс╕ на звання академ╕ка гравюри. Для цього треба було майстерно виконати к╕лька гравюр за сюжетом класично╖ картини всесв╕тньо в╕домого майстра минулих в╕к╕в, за ц╕кавим сюжетом сучасного художника, к╕лька гравюр за власними сюжетами.
На початку травня 1858 р. Тарас Шевченко йде до Ерм╕тажу, де почина╓ коп╕ювати одну з класичних картин. За ц╕╓ю роботою ╕ побачив його кращий петербурзький гравер Фед╕р ╤ванович Йордан, який до того вдосконалював свою майстерн╕сть у Париж╕ й Лондон╕. Вони знайомляться, 3 травня Шевченко робить запис у «Щоденнику»:
«В Ерм╕таж╕ зустр╕всь ╕ познайомився з╕ знаменитим гравером Йорданом. В╕н чув про м╕й нам╕р зайнятися акватинтою ╕ запропонував сво╖ послуги в цьому новому для мене д╕л╕». Шедеври Йордана - це гравюри до «Мертвих душ» Гоголя. А наступного дня,
4 травня 1853 р., Шевченко зробить ще один запис: «Був у Йордана, яка точна, мила людина ╕ художник, а на додачу - ще й жива людина, що м╕ж граверами велика р╕дк╕сть».
У 1859 - 1860 рр. Тарас Шевченко, натхненно працюючи як гравер (а гравер повинен вивершити сюжет на дошц╕ без жодно╖ техн╕чно╖ помилки та ще й у дзеркальному в╕дображенн╕), виявив велику майстерн╕сть в офорт╕ з багатоф╕гурно╖ картини Рембрандта «Притча про роб╕тник╕в на винограднику», в офорт╕ з картини «Приятел╕» Соколова, у власному сюжет╕ «Старець на кладовищ╕» та к╕лькох ╕нших офортах.
Академ╕я художеств присудила Тарасу Шевченку звання академ╕ка гравюри. ╤м’я Тараса Григоровича Шевченка-академ╕ка було врочисто проголошене на загальних зборах академ╕╖ 4 вересня 1860 р. при звучанн╕ труб ╕ литаври.
Юр╕й ЯРМИШ,
професор Ки╖вського нац╕онального ун╕верситету ╕мен╕ Тараса Шевченка.
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 07.03.2008 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5655
|
Ш╤СТДЕСЯТНИКИ
ЧЛЕН ЦЕНТРАЛЬНО╥ РАДИ, М╤ЧМАН ПИЛИШЕНКО З НЕМИРОВА
НЕ СТАЛО ОСТАПА К╤НДРАЧУКА…
12 ГЕРО╥В, УВ╤ЧНЕНИХ У НАЗВАХ ВУЛИЦЬ
