Версiя для друку Обговорити в форумi

ОТАК ЖИВЕМО...

Шановна редакціє! Дуже було б добре, якби серед вашого колективу був досвідчений юрист, котрий при потребі зміг би допомогти нам, малограмотним пенсіонерам, розібратися в пенсійній «арифметиці». Грамотним людям, можливо, така допомога й ні до чого, а от таким сіромахам, як я, вона просто необхідна. Принаймні для того, аби бути впевненим, що нарахована пенсія більш-менш справедлива, в чому я дуже сумніваюсь, бо на те є відповідні причини...
 Тепер трохи про себе. Життя моє склалось так, що почати свій трудовий шлях довелося в тринадцятилітньому віці в колгоспі, де пропрацював 11 років. Решта мого трудового шляху пройшла при військових частинах. Загальний мій трудовий стаж складає понад 46 років. Коли досяг пенсійного віку, то для нарахування пенсії довелось звернутись за довідкою про зарплату в архів Чорноморського флоту РФ. Тут не можу не сказати про те, що «добродії» зазначеного закладу поставились до мене «по-братськи», надіславши таку довідку, що, зважаючи на її зміст, одержуєш враження, ніби я більше байдикував, аніж працював. Звертався двічі, і двічі підсунули «свиню». Тож на основі цих довідок мені і нарахували пенсію, хоч добре розуміли, що це не довідки, а глумління над літньою людиною. Мені ж нічого не залишалось, аніж з цим змиритись. Та відчуття гіркої несправедливості постійно переслідувало мене.
 Зрештою, в липні 2007 року звернувся в той-таки Пенсійний фонд за порадою, чи не можна щось змінити на краще. Порадили звернутись за довідкою туди, де починав свій трудовий шлях, – в колгосп. Але й тут мене спіткала невдача, оскільки той період, за який видано довідку, густо переплетений з лікарняними перипетіями...
 Справа в тім, що саме в перші роки трудового шляху було суттєво підірване здоров’я. Від «щедрих» радянських «наїдків» перехворів цингою. Тож, коли йшов служити в армію, то вже тоді у мене не вистачало чотирьох зубів. Добре пам’ятаю, коли проходив передслужбову медичну комісію, то поскаржився одному з медиків на те, що мене весь час переслідує головний біль. Пам’ятаю також, з якою єзуїтською посмішкою цей медик нагадав мені про наявність в законі відповідної статті, котра передбачає кримінальну відповідальність за ухилення від служби в армії. Це, в свою чергу, свідчить, що і в медичній сфері існували комуно-більшовицькі інквізитори. Повернувся з армії з тим же головним болем, тільки ще інтенсивнішим, а в роті вже не вистачало восьми зубів. «Збагатився» також на хронічний гастрит і таке інше. Одним словом, довелось задовольнитись допомогою профспілки, котра в значній мірі оплачувала лікарняні листи. Тому довідка про зарплату, котру отримав в колгоспі, не зовсім точно відображає істину...
 Та як би там не було, але слід визнати, що оплачувала держава тяжкий труд сірих трударів, м’яко кажучи, не вельми щедро. Але якби платили хоча б в такій мірі і тоді, коли я починав працювати, то напевно здоров’я своє я так би не підірвав. А оскільки довелось працювати протягом чотирьох років, туго підперезавши латані-перелатані штани, за ті ганебні трудодні (майже дарма), то й наслідки від того маю відповідні. Отже, якщо називати речі своїми іменами, то це була відверта, нахабна експлуатація людей, в тому числі і підлітків. Але якщо запитати у сучасних членів комуністичної партії, чи згодні вони з такою думкою, вони з нею не погодяться, а будуть переконувати, що під час панування їхнього режиму люди в країні були найщасливішими. Мені, наприклад, доводилось навіть чути докори від окремих «добродіїв» комуністичного ухилу, що, мовляв, тоді були важкі часи, робочих рук не вистачало, тому тяжко було всім, і владі було не до церемоній. Тож чи варто багато скиглити з цього приводу та нарікати на несправедливість? Якоюсь мірою я з цим згоден. Дійсно, часи були не легкі, легко майже нікому не було. Особливо пересічним громадянам, котрі належать до категорії «діти війни». Хоч і тут має бути диференціація, позаяк не всім «дітям війни» довелось стати до важкої, майже безоплатної праці в 13 – 14-літньому віці. Але я належав до останніх. А відтак, дотримуючись міркувань моралі та здорового глузду, саме ця обставина і мала б бути врахована при нарахуванні пенсії таким громадянам, враховуючи той факт, що вони ще підлітками втратили здоров’я, старанно працюючи на користь рідної держави. Втім, про яку тут мораль можна говорити, коли це поняття несумісне з поняттями комуністичного режиму? Бо якби було навпаки, то й не було б тієї злочинної експлуатації.
 З темою щодо експлуатації підлітків у минулому я неодноразово звертався в різні інстанції і владні інституції. Але, як і слід було очікувати, це виявилось марною справою. Єдиний, хто відгукнувся, то це головний редактор газети «Нація і держава» Михайло Сидоржевський. Завдяки йому, в цій газеті за 22 травня минулого року в рубриці «Читацька пошта» під заголовком «Я був малолітнім колгоспним рабом» була надрукована моя замітка про експлуатацію підлітків комуністичним режимом. За це я пану Михайлові щиро і безмежно вдячний. Бо це, так би мовити, хоч щось, шкода тільки, що ніхто так і не відгукнувся. Таке враження, ніби, крім мене, ошуканих більше нема. Була в мене надія на нову, тригілкову, суто українську владу. Гадав, що хоч ця влада зверне на нас увагу. Але, послухавши якось по телебаченню Юлію Володимирівну, зрозумів, що й нова влада нас «не почула». Адже вона недвозначно сказала, що віднині пристойну пенсію буде отримувати той, у кого були велика зарплата та великий трудовий стаж. Щодо стажу, то він, наприклад, у мене ніби й не малий, а от щодо зарплати, то... чотири роки взагалі працював майже задарма, якщо не враховувати безліч болячок, які я придбав за ті перші роки своєї праці.
 Якщо повернутись до слів Юлії Володимирівни, то вона фактично висловила стару як світ істину: чим ближче до «корита», тим більші статки, відповідно, і нарахування пенсії. А вже сіромахам дістається те, що просиплеться крізь пальці «обраних». На жаль, так було, так є, так буде вічно.
 Ось приклад для роздумів. Під палючим кримським сонцем працює механізатор на тракторі: спека, задуха, пил. І це кожного дня, від темна до темна, а травень ще й без вихідних (це я про минуле), бо «один день літа цілий рік годує». А це інший приклад. В затишку стоїть лімузин, з привідкритих дверцят стирчать ноги: «кучер» чекає шефа... Якщо порівняти зарплатню першого і другого, то зарплата другого буде вищою, і досить суттєво. Коментарі тут, як мовиться, зайві.
 З цією темою я ще маю намір звернутись безпосередньо до Кабінету Міністрів. Якщо і після цього мене «не почують», то тоді залишиться лише пошкодувати, що народився в цьому комуно-більшовицькому бедламі.
 Микола БАЗЕЛЮК.
 смт. Октябрське
 Красногвардійського району.

 * * *
 P. S. Шановний пане Миколо! Хоч я і не є фахівцем-юристом, але далеко не кожен з них знається на тих тонкощах, завдяки яким формується сума нашої пенсії. Мій невеличкий досвід свідчить, що для нарахування пенсії не варто використовувати роки, пропрацьовані в колгоспі, а також ті, коли ми були «мільйонерами». Найпродуктивніший для вас період з 1973 по 1992 рік.
 Остання ваша довідка свідчить, що перерахування пенсії провели вам згідно з існуючим законодавством (щоправда, не зрозуміло, чи врахована ваша пільга як дитини війни).
 Ви могли б розв’язати всі наболілі питання, звернувшись в Республіканський пенсійний фонд України в Сімферополі. Телефон – 24-86-03. Працює також його «гаряча лінія»: 26-03-52. Але сам принцип: добре влаштувався – багато живеш – маєш безбідну старість, звичайно ж, залишився. Цілком поділяю ваші настрої, хоча й розумію, що навряд чи цим додам вам оптимізму...
 З повагою,
 Тамара СОЛОВЕЙ,
редактор відділу листів та соціальних проблем газети «Кримська світлиця».

СКІЛЬКИ КОШТУЮТЬ НАШІ СТРАЖДАННЯ?
 Пише вам постійний передплатник «Кримської світлиці». Народився в 1939 році у селі Лука Золочівського району Львівської області. Дитина війни. В 1947 році енкаведисти заарештували батька, присудили 10 років таборів, а в 1948 році нас вислали до Сибіру: діда, бабцю, маму і трьох братів. Молодшому було п’ять років, старшому – 12, мені 9 років. Дід і бабця були 1875 року народження, мама – 1917 року. Привезли нас до м. Прокоп’євська Кемеровської області. Заселили в конюшню. Всього триста сімей. В кінському стійлі жило по дві сім’ї – одна знизу, друга зверху, на нарах.
 Морози тоді досягали 55 градусів. Люди хворіли, багато вмирало, панували тиф, жовтуха, заїдали воші. В такі морози людей не хоронили, бо не було можливості викопати могилу, земля промерзала до двох метрів, і мерців складали на ґанку, часом до двадцяти трупів. Двері надвір відкривали, щоб скоріше замерзали нові прибульці та щоб не було чути трупного запаху. А вночі приходили голодні пси і обгризали заморожених.
 Першою померла у нас бабця, потім захворів старший брат, діагноз – тиф. Слава Богу, брат одужав, та за братом захворіла мама від тяжкої нелюдської роботи, а робила мама відкатником, катала вагонетки з вугіллям. Вагонетки частенько сходили з рейок, а вага тої вагонетки за 500 кілограмів. Від такої праці мама захворіла, заробила другу групу інвалідності до кінця життя. З Прокоп’євська в 1949 році нас перевезли до міста Ленінськ-Кузнецький, а в 1950 р. до села в радгосп ім. Чкалова Ленінськ-Кузнецького р-ну Кемеровської області. Не хочу описувати страхіття тих умов життя. Конюшня, бараки, кузня, землянки, холод, голод.
 Зате тепер люди, котрі пронесли свій хрест без вини звинувачені й реабілітовані, мають надбавку до пенсії аж 4 грн. 80 коп. То є 30% від мінімальної пенсії 162 грн. на час прийняття закону. Скажіть, будь ласка, то поміч чи насмішка?
 Прочитав я, що ви хочете відкрити розділ юридичної консультації, він так потрібен, особливо в наш час. Юристи такі дорогі!
 Володимир ПАВЛЮКЕВИЧ.
с. Лісне Судацького району.

ТИМ ЧАСОМ...

 І ВСЕ ЦЕ - ЗА ЗАРПЛАТУ?..
 Дочка екс-президента України Леоніда Кучми Олена Франчук купила особняк у Лондоні, встановивши цим новий рекорд ціни за нерухомість у Британії. П’ятиповерховий особняк у Кенінгстоні проданий за 80 млн. фунтів стерлінгів, повідомляє УКРІНФОРМ із посиланням на газету The Evening Standard.
 В даний час вікторіанська вілла ще не готова до заселення. Протягом останніх 18 місяців там відбувається ремонт, який, як очікується, завершиться у квітні. Будівельники монтують підземний басейн, сауну і кінотеатр. Раніше рекорд ціни належав сталеливарному магнату Лакшмі Мітталу, який купив особняк у Кенінгстоні за 67 млн. фунтів стерлінгів.
Олена Франчук разом з чоловіком мільярдером Віктором Пінчуком активно займається і благодійною діяльністю. У 2003 р. був створений Фонд Олени Франчук «АнтиСНІД», який останнім часом провів кілька масштабних акцій. Наприклад, 20 лютого 2008 року в Києві був представлений спільний проект із СНІД-фондом Елтона Джона - «Поліпшення життя ВІЛ-позитивних дітей та їхніх сімей».

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #10 за 07.03.2008 > Тема "З потоку життя"