Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У В╤ДНОСИНАХ З ПОЛЬЩЕЮ НЕ ВАРТО НАТИСКАТИ НА ╤СТОРИЧН╤ “МОЗОЛ╤”, ЩО НАТЕРЛИСЯ ЗА 400 РОК╤В
Юр╕й Щербак, письменник, дипломат…


╤СТОР╤Я ОДН╤╢╥ РОДИНИ НА ТЛ╤ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАЦ╤ОНАЛЬНОГО РУХУ
Вс╕ сто в╕дсотк╕в грошей в╕д продажу книги буде направлено на потреби ЗСУ…


ВЖЕ ЗАРАЗ ТРЕБА ДУМАТИ, ЯК БУДЕМО В╤ДНОВЛЮВАТИ КРИМ П╤СЛЯ ДЕОКУПАЦ╤╥
Обговорення комплексних питань щодо в╕дновлення Криму п╕сля його деокупац╕╖ в╕д рос╕йських сил...


МОЖЕ ТАК СТАТИСЬ, ЩО КРИМ ПОВЕРТАТИМЕТЬСЯ ДИПЛОМАТИЧНИМ ШЛЯХОМ
Наша держава зможе спок╕йно жити, коли поверне соб╕ ус╕ сво╖ земл╕, зокрема ╕ Крим.


БИТВА ЗА УКРА╥НУ
День дв╕ст╕ одинадцятий…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #8 за 22.02.2008 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#8 за 22.02.2008
ПОМСТИМОСЯ РОС╤╥... ЛЮБОВ’Ю!

В СВО╥Й ХАТ╤ - СВОЯ Й ПРАВДА!
ВАСИЛЬ ЧЕПУРНИЙ

Сьогочасне наше ставлення до Рос╕╖ - в╕д непом╕рного захоплення, характерного для людей, що вийшли з ╕мпер╕╖, до гн╕вних прокльон╕в, значною м╕рою базованих на ╕сторичних фактах, - цей шлях себе вичерпав. Бо непродуктивний. В╕н н╕чого не да╓ Укра╖н╕: сл╕пе захоплення веде до нового ярма чи то у вигляд╕ «л╕берально╖ ╕мпер╕╖» Чубайса, чи у форм╕ омр╕яно╖ Жир╕новск╕м малорос╕йсько╖ губерн╕╖. А г╕рке виказування ╕сторичних претенз╕й ╕ образ вивищу╓ ст╕ну, яко╖ не повинно бути м╕ж сус╕дами. Зрештою, французи ╕ н╕мц╕, поляки ╕ н╕мц╕ також мали сво╖ ╕сторичн╕ конфл╕кти, але залишили ╖х для ╕стор╕╖.
 В╕двернення в╕д сус╕дньо╖ Рос╕╖ неможливе для нас не т╕льки географ╕чно, а й тому, що ми, укра╖нц╕ (використаю в╕дому фразу Антуана Екзюпер╕), в╕дпов╕дальн╕ за тих, кого приручили. Адже х╕ба не ми, русич╕, що через стол╕ття переназвалися укра╖нцями, створили ╕мпер╕ю - Ки╖вську Русь, куди включили ╕ угро-ф╕нськ╕ земл╕, як╕ стали зародком наших ╕сторичних б╕д?! Х╕ба не ми, укра╖нц╕, прозиван╕ тод╕ то черкасами, то малоросами, сумл╕нно будували Рос╕йську ╕мпер╕ю? ╤мена Феофана Прокоповича, Стефана Яворського, Розумовського, Безбородька, багатьох гетьман╕в, зрештою, нав╕ть Гоголя, говорять сам╕ за себе - ми таки в╕дпов╕дальн╕ ╕ за цю ╕мпер╕ю. Ц╕лком под╕ляю думку в╕домого ╕сторика Ярослава Грицака: «Забува╓ться, однак, з якою готовн╕стю й запопадлив╕стю укра╖нськ╕ ел╕ти допомагали будувати цю ╕мпер╕ю у ХV╤╤╤ стол╕тт╕ - до т╕╓╖ м╕ри, що ╕стор╕ю постання Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ можна назвати також й укра╖нською ╕стор╕╓ю...» (Ярослав Грицак, передмова до книги Андреаса Каппелера «Рос╕я як пол╕етн╕чна ╕мпер╕я». Льв╕в, Укра╖нський католицький ун╕верситет, 2005).
 Кажуть, що ╕сторичний процес ╕де за промислом Божим. Якщо це так, тод╕ Бог ув╕ч ма╓ почуття гумору. В╕зьм╕мо, наприклад, постать практично першого справд╕ московського святого митрополита Ал╓кс╕я. Гумор не в тому, що в╕н мав оф╕ц╕йний титул - митрополит Ки╖вський ╕ вс╕я Рус╕ (саме з таким титулом в╕н отримав благословення константинопольського патр╕арха); ╕нша р╕ч, що в Ки╓в╕ був х╕ба про╖здом. Гумор ще й не у тому, що цей московський святий - син черн╕г╕вського боярина Федора Бяконта. Б╕льший гумор у терм╕н╕ «б╓локам╓нная» - в╕н виник завдяки зц╕ленню митрополитом Ал╓кс╕╓м ханш╕ Тайдулли, яка у в╕ддяку подарувала ст╕ни сво╓╖ стайн╕, що мали б╕лий кол╕р. Ось зв╕дки походить один ╕з символ╕в московсько╖ гордост╕! До реч╕, це один з небагатьох саме подарованих, а не вкрадених московських символ╕в. Бо, для прикладу, коли ми, православн╕ черн╕г╕вц╕, кожного 3 жовтня вшанову╓мо пам’ять святих мученик╕в князя Михайла ╕ боярина його Федора, забитих у ставц╕ Батия, то обов’язково згаду╓мо, що мощ╕ ╖хн╕ були вивезен╕ московським царем ╤ваном Грозним ╕з черн╕г╕вського Спасо-Преображенського собору до Москви, як╕й не вистачало сво╖х святинь. Пролежавши к╕лька стол╕ть в Архангельському собор╕ Кремля, ╖хн╕ обезголовлен╕ мощ╕ тепер, за св╕дченням соратника Горбачова В╕ктора Мироненка, засновника ордену князя Миха╖ла у Москв╕, захован╕ п╕д п╕длогу Успенського собору - певно, непотр╕бн╕ стали, а повертати на батьк╕вщину шкода.
 ...Х╕ба може Укра╖на забути Санкт-Петербург, зведений на к╕стках укра╖нських козак╕в?! Х╕ба зможе св╕домий укра╖нець в╕двернутися в╕д гострого шпилю Петропавловсько╖ фортец╕, в як╕й карався ╕ був похований гордий гетьман Павло Полуботок? Х╕ба забудемо ми, що Тюмень ╕ чи не весь Сиб╕р осво╓ний таки нашими, укра╖нськими руками - зрештою, Далекий Сх╕д ╕ зараз ма╓ Черн╕г╕вку, Переяславку, Прилуки... Згадаймо принаг╕дно, я у Багряного описано тамтешн╕й Ки╖вський район («Тигролови»). А чи можемо забути Кубань або Стародубщину, як╕ у часи УНР проголошували себе укра╖нськими-таки територ╕ями?! ╤ всього лише 80 рок╕в, як Стародубщина була передана до складу Рос╕╖.
 Х╕ба можемо ми забути, що вся рос╕йська л╕тература вийшла з гогол╕всько╖ «Шинел╕» ╕ чи можемо ми в╕ддати-в╕др╕зати в╕д себе творч╕сть Гоголя, Купр╕на, Бун╕на, Чехова, Л╓скова, як╕ неможлив╕ без укра╖нського впливу? Х╕ба забули ми, що рос╕йське малярство творене нашим Боровиковським, а рос╕йська музика нашими Веделем ╕ Березовським? Х╕ба рос╕йська арх╕тектура Григоровича-Барського чужа укра╖нському бароко?
 Тож Рос╕я - це зона стратег╕чних укра╖нських ╕нтерес╕в! Ми не можемо - предки не дозволять - в╕дмовитися в╕д Рос╕╖ на користь жовто╖, китайсько╖, раси. Ми дос╕ в╕дпов╕дальн╕ за Рос╕ю! ╤ х╕ба можуть плач╕-скигл╕ння зам╕нити отой наш великий обов’язок - хрест м╕с╕онерства щодо Рос╕╖?!

 «РОС╤Я ПОВЕРНЕТЬСЯ ДО ╤СТОРИЧНИХ КОРДОН╤В МОСКОВСЬКОГО ЦАРСТВА» (прогноз Левка Лук’яненка 1988 року)
 Сов╓тський Союз розвалився, але ╕мпер╕я ще лишилась у вигляд╕ Рос╕йсько╖ Федерац╕╖. Саме ╕мпер╕я, бо про федерац╕ю як тип державного утворення говорити нараз╕ не доводиться. «Ереф╕я» - називають ╖╖ деяк╕ в’╖длив╕ рос╕йськ╕-таки анал╕тики.
╤ посунули одразу претенз╕╖ на територ╕ю Рос╕йсько╖ Федерац╕╖ в╕д старих ╕ нових держав. Якщо про чотири Курильськ╕ острови, яких давно домага╓ться Япон╕я, знають майже вс╕, то про вимоги ╕нших - мало хто.
 Крих╕тна Естон╕я поруч з г╕гантською Рос╕╓ю, а й вони вимагають повернення територ╕й загальною площею близько двох з половиною тисяч квадратних метр╕в. Затиснута м╕ж Рос╕╓ю та Кита╓м маленька Монгол╕я все дужче пода╓ голос про повернення частини Туви та Бурят╕╖. На нових латв╕йських картах Питаловський район Псковсько╖ област╕ Рос╕╖ ф╕гуру╓ як частина ц╕╓╖ республ╕ки, бо з 1920-го по час окупац╕╖ 1944 року в╕н був Абренським пов╕том Латв╕╖.
 ...Мен╕ довелося мандрувати по р╕чц╕ Вуокс╕, що бере початок у Ф╕нлянд╕╖ ╕ впада╓ в рос╕йську Ладогу. На берегах широченно╖ р╕ки тут, там ╕ сям видн╕лися ру╖ни ф╕нських хутор╕в - рос╕йськ╕ комун╕сти вигнали кор╕нних жител╕в 1939 року п╕д час в╕йни ╕ донин╕ не змогли заселити прекрасн╕ м╕сця та осво╖ти ╖х. На м╕сц╕ нашо╖ туристично╖ стоянки б╕ля острова Шапки ми натрапили на здичав╕л╕ яблун╕, пор╕чки, погр╕б, який без дверей ╕ без господаря примудрився залишатися сухим. А м╕й малий Арсен, змучившись у боротьб╕ з ордами ненаситних комар╕в, пров╕в «археолог╕чн╕ розкопки» ╕ познаходив патрони 1940 року випуску, зал╕зяччя в╕д р╕зних господарських речей та якийсь межовий знак час╕в Ф╕нлянд╕╖. Чи ж забули ф╕ни про свою в╕д╕брану батьк╕вщину?
 «В финнской прессе, - пише кандидат економ╕чних наук, старший науковий сп╕вроб╕тник Ради з вивчення продуктивних сил Рос╕╖ Андр╓й Горохов, - все шире разворачивается кампания за объединение близких по языку карелов, саами, коми и вепсов, что подразумевает в том числе пересмотр существующих границ и приведение их в соответствие с Тартусским договором 1920 года, по условиям которого Финляндии принадлежал Карельський перешеек, некоторые районы российской Карелии, а также район Печенги, обеспечивающий выход к Северному Ледовитому океану» (журнал «Москва», № 4 за 2002 г.).
 Св╕тло╖ пам’ят╕ Ал╓ксандр Фьодоров╕ч, житель прикордонного з ф╕нами Св╓тлогорска (Св╕тлогорська), розпов╕дав, як попередн╕ господар╕ цих м╕сць будували: тоненьк╕ дощат╕ ст╕ни були всередин╕ засипан╕ сухим п╕ском, що давало тепло у лют╕ зими ╕ захищало в╕д холодних в╕тров╕╖в; ск╕льки ╕нструмент╕в залишили вони, вт╕каючи в╕д Червоно╖ Арм╕╖; показував острови, на яких ф╕ни мали все до столу, а тепер т╕льки х╕ба гриб╕в-лисичок та яг╕д-чорниць можна набрати, що ми ╕ робили ╕ на остров╕ М╕дному у сво╖й мандр╕вц╕. У прикордонному Св╕тлогорську поширю╓ться ф╕нська газета рос╕йською мовою, де методично вс╕х читач╕в переконують - земл╕ по Вуокс╕ були ф╕нськими ╕ вони знову будуть ф╕нськими. А мудрий ╕ добрий Ал╓ксандр Фьодоров╕ч мене переконував у присутност╕ свого ж сина: «Ты пойми: русские - воры!» ╤ хоч як це незручно було чути його синов╕, з яким ми вели пост╕йн╕ пол╕тичн╕ дискус╕╖, в╕н ще раз ╕з сумом повторював цю в╕дкриту для себе ╕стину. Таку непри╓мну для рос╕йського слуху...
 А в суд╕ Виборга йде процес громадянина Ф╕нлянд╕╖ - колишнього жителя В╕пур╕ (ф╕нська назва Виборга), який вимага╓ повернення в╕д╕брано╖ рос╕янами його родово╖ земл╕ в цьому м╕ст╕. Суд, зв╕сно, в╕дмовить позивачев╕, але сам цей позов характеризу╓ ц╕каве - ╕ нев╕дворотне - явище.

 В╤ЛЬНА РЕСПУБЛ╤КА КЬОН╤ГСБЕРГ?
 Згаданий автор з тривогою пише про ╕дею створення «вольной области» в Кал╕н╕нград╕ (н╕мецький Кьон╕гсберг) п╕д протекторатом Польщ╕, Литви, Н╕меччини ╕ Рос╕╖. Загроза в╕дторгнення област╕ в╕д Рос╕╖ ста╓ все б╕льше реальною на тл╕ пост╕йних проблем ╕з перетином рос╕янами кордон╕в в╕др╕зано╖ в╕д Рос╕╖ поки що рос╕йсько╖ област╕.
 За одв╕чно╖ нелюбов╕ рос╕ян до ╓вре╖в, рос╕йська преса б’╓ тривогу не т╕льки про концентрац╕ю влади в руках ╓вре╖в у Кал╕н╕нградськ╕й област╕, де поки що рос╕яни становлять б╕льше 80% населення, але й про те, що н╕мц╕ «скупают земли в сельской местности, строят дома, есть уже целые поселки с немецким населением» (Андрей Старцев. «Старая Пруссия или Новый Израиль?». Журнал «Наш современник», № 4 за 2003 г.).
 У Н╕меччин╕ д╕╓ об’╓днання «Сп╕лка вигнаних» (у 1944 - 1948 роках ц╕ земл╕ змушен╕ були залишити в╕д 8 до 12 м╕льйон╕в н╕мц╕в), яка не може змиритися з р╕шенням кра╖н-переможц╕в у Друг╕й св╕тов╕й в╕йн╕ про розпод╕л кордон╕в. Вони вимагають повернути ╖м право на батьк╕вщину, не говорячи вже про матер╕альну компенсац╕ю. До реч╕, федеральний канцлер Н╕меччини Гельмут Коль демонстративно не брав участ╕ у п╕дписанн╕ н╕мецько-польського договору про кордони, який потверджу╓ втрату сх╕дними пруссаками батьк╕вських земель. Кажуть, що нав╕ть у часи прорадянсько╖ Н╕мецько╖ Демократично╖ Республ╕ки на вокзал╕ Берл╕на в розклад╕ руху по╖зд╕в було написано «Берл╕н - Кьон╕гсберг». По╖зд тимчасово не курсу╓». Можливо, й анекдот, але схожий на справжн╓ ставлення н╕мц╕в до втрати сво╖х територ╕й.
 К╕лька депутат╕в н╕мецького бундестагу, певно п╕дштовхуван╕ згаданою «Сп╕лкою вигнаних» та Сх╕днопрусським земляцтвом, звернулися до федерального уряду ╕з запитом про створення ╓врорег╕ону «Сх╕дна Прусс╕я». Головне, на ╖хню думку, домогтися заселення н╕мцями, для чого вимагалося передбачити переваги для член╕в згаданих орган╕зац╕й. Чим не крок до створення окремого анклаву, в╕др╕заного в╕д Рос╕╖ не т╕льки територ╕ально? Нараз╕ актив╕сти названих громадських орган╕зац╕й подають до ╢вропейського суду претенз╕╖ з приводу повернення нерухомост╕, втрачено╖ п╕д час Друго╖ св╕тово╖ в╕йни. ╤ мало залиша╓ться сумн╕в╕в, що вони виграють, - ╢вропа ж бо так ревно пильну╓ за дотриманням права громадян на приватну власн╕сть.
 Та що там казати про н╕мецький Кьон╕гсберг, якщо той же Андр╓й Горохов говорить нав╕ть про таку ╓ретичну для рос╕ян р╕ч, як в╕дпадання в╕д Москов╕╖ анекдотично висм╕яних чукч╕в: «В перспективе можно ожидать дальнейшего изменения геостратегического статуса таких регионов, как Камчатская область и Чукотский автономний округ».
 Зрештою, не забуваймо, що т╕ висм╕ян╕ рос╕янами чукч╕ понад 100 рок╕в воювали з ними! ╤ нав╕ть у «Своде законов» 1857 року Москов╕я в╕дносила ╖х до «не вполне покорённых» (Роман К╕сь. «Ф╕нал третього Риму». ╤нститут народознавства НАН Укра╖ни, Льв╕в, 1998).

КАРЕЛЬСЬКИЙ НАЦ╤ОНАЛЬНИЙ ФРОНТ
 На сайт╕ kominarod.ru пов╕домлено про створення Карельського нац╕онального фронту, який оголошу╓ боротьбу з геноцидом карельського народу. Хто веде той геноцид, якщо карели, етн╕чн╕ р╕дн╕ брати ф╕н╕в, т╕льки й живуть п╕д Рос╕╓ю? Можливо, правда, що ╕н╕ц╕атори його створення хочуть використати напружену ситуац╕ю в Кондопоз╕, коли виникло протистояння з чеченцями. Але це слабке маскування - карели не забули н╕ про сво╓ кровне братання з ф╕нами, н╕ про Карело-Ф╕нську РСР за радянсько╖ влади. А в╕домо ж бо, що нав╕ть декларативна ╕дентичн╕сть (як то було ╕ з Укра╖нською РСР), коли т╕льки на поз╕р ╓ герб, прапор голова уряду та ╕нш╕ атрибути державност╕, пробуджу╓ в╕друхов╕ чи принаймн╕ самост╕йницьк╕ почування.
 Ус╕ляк╕ пор╕вняння «шкутильгають», але згадаймо, що розвал Радянського Союзу, також починався з╕ створення прибалт╕йських фронт╕в. Зрештою, ╕ прибалти, й карели ╓ угро-ф╕нами.
 
СИБ╤РСЬКА РЕСПУБЛ╤КА
 Доктор ф╕лософських наук Валентина Федотова переконана в об’╓ктивних причинах в╕дпадання Сиб╕ру ╕ Далекого Сходу: «Сепаратизм русских территорий - крайне редкое явление в истории России. Он был блокирован четырьмя факторами в царское время и прибавившимся к ним пятым фактором в советское: Россия имела статус великой державы и высокий вес в мире; она противостояла Западу; она обустраивала Сибирь, Дальний Восток и Крайний Север; только из центра шло распространение образования, науки, культуры; советская власть дотировала проживание в отдаленных и суровых условиях с помощью коэффициентов к зарплатам, имела плановую экономику, обеспечивающую отдаленные районы продуктами и товарами нередко лучше, чем центральные территории... Сегодня все эти факторы исчезли» (журнал «Москва», № 6 за 2004 г.).
 Власне, авторка не дуже зна╓ рос╕йську ╕стор╕ю, бо ще 1929 року Георг╕й Федотов писав: «И тут мы с ужасом узнаем, что сибиряки, чистокровные великороссы (не вельми сумн╕вне твердження. - В. Ч.) - тоже имеют зуб против России, тоже думают о Сибирской Республике - легкой добыче Японии» (з книжки «О России и русской философской культуре. Философы русского послеоктябрьского зарубежья». Москва, «Наука», 1990).
 Так що не сьогодн╕ з’явився сиб╕рський сепаратизм. Сьогодн╕ в╕н здобува╓ться на свою ╕деолог╕ю. Редактор альманаху «Тобольск и вся Сибирь» Юр╕й Лошиц переконував у «Литературной газете»: «Эта сибирская идеология (она сложилась не сегодня, у нее уже есть своя традиция, своя классика - это крупнейшие сибирские мыслители XIX века Григорий Потанин и Николай Ядринцев) состоит в том, что сибиряк чувствует себя каким-то лицом второго сорта в пределах России, и, как и в прошлом, так и по сей день, существуют крайне болевые вопросы [...] Нет не то чтобы равенства, но хотя бы пафоса, попытки движения к выравниванию Европейской России и Сибири».
 Авар╕╖ в систем╕ електромереж Далекого Сходу пройшли малопом╕ченими для москвич╕в, а у самих мешканц╕в краю викликали ще одну нагоду подумати - чи треба ╖м Москов╕я, якщо поруч так вабить благополуччям Япон╕я? Також давно в╕домо, що енергосистема - одна ╕з ╓днаючих ланок держави ╕ розпад ╖╖ може дор╕внювати розпаду держави. Владивостоцького сигналу рос╕йський Центр не сприйняв - тод╕ шарабахнуло в сам╕й Москв╕. Пам’ята╓мо, як чванлива столиця була шокована, залишившись без св╕тла. А саме так м╕сяцями живуть десятки рег╕он╕в Рос╕╖! «Не виключено, що в раз╕ глибоких техногенних авар╕й у так зван╕й нереформован╕й електроенергетиц╕ може статися розпад РФ як ╓дино╖ держави» (Олександр Гринкевич, Нелл╕ Кузн╓цова, Олександр Кл╕тченко. «РФ: новий етап перерозпод╕лу власност╕ ╕ влади». Часопис «╥», № 31, 2004 р.).
 На що вже якути здаються нам з черн╕г╕вських пагорб╕в тихими та мирними, ╕ аж н╕як не можуть вони, здавалось би, за щось там тягатися з великодержавною Москвою - а де там! Якут╕я-Саха все б╕льше й б╕льше вимага╓ самост╕йност╕, зв╕сно-економ╕чно╖. Тобто - поки що економ╕чно╖. Алмази - основа економ╕ки Якут╕╖-Сахи. ╤ в компан╕╖ «Алроса», що ╖х розв╕ду╓, видобува╓ ╕ прода╓, восьми улусам належать 8% акц╕й, М╕н╕стерству з управл╕ння держмайном Якут╕╖ - 32%, трудовому колективу - 23% ╕ т╕льки 37% - Росмайну. Москва усунула з посади багатор╕чного главу республ╕ки, професора Якутського ун╕верситету Михайла Н╕кола╓ва, бо небезп╕дставно п╕дозрювала його у сепаратистських настроях. Автор статт╕ в московському журнал╕ «Новое время» № 3 за 2006 р. пише: «Откровенное насилие над выбором граждан привело тогда к первым после Гражданской войны всплескам якутского национализма». Коли ж московське кер╕вництво надумало в╕д╕брати контрольний пакет акц╕й компан╕╖ в державн╕, тобто московськ╕, руки, у республ╕ц╕ було з╕брано за два м╕сяц╕ понад 66 тисяч п╕дпис╕в жител╕в Якут╕╖ за збереження статусу компан╕╖.
 ╤ ось уже сол╕дн╕ «Известия» б’ють на сполох - з 1989 по 2002 р╕к чисельн╕сть рос╕йського населення Якут╕╖ зменшилася в╕д 550 до 390 тисяч, рос╕йськ╕ кадри вимиваються з управл╕нських каб╕нет╕в, з системи осв╕ти ╕ культури; автор почув нав╕ть таке в╕д якут╕в: «Вы будете полы мыть, а мы с портфелями ходить».
 Тобто кажуть Кремлю - не л╕зь, мовляв, до нас, лиши у споко╖! Зауважте, мова йде саме про Якут╕ю! Не про Татарстан чи Дагестан, а про Якут╕ю!
 
КИТАЙЦ╤ ЙДУТЬ!
 Виявля╓ться, всього 150 рок╕в тому територ╕я Владивостока була китайською (точн╕ше - маньчжурською, але це окрема тема. Зараз все маньчжурське для нас ╕дентиф╕ку╓ться з китайським) - тож х╕ба П╕днебесна може забути про сво╖ земл╕ за умови тако╖ перенаселеност╕ у межах сучасних кордон╕в? Тому щоденно - п╕дкреслюю, щоденно - рос╕йсько-китайський кордон переходять сотн╕, якщо не тисяч╕, китайц╕в ╕ поселяються на територ╕╖ РФ. На Далекому Сход╕ нав╕ть анекдот такий з’явився - китайц╕ кажуть: «Будемо переходити кордон невеликими групами - по 2 - 3 м╕льйони чолов╕к». Вже сьогодн╕ в Рос╕╖ нал╕чу╓ться не менше 5 м╕льйон╕в китайських ем╕грант╕в - китайц╕ стають четвертою за чисельн╕стю нац╕ональною групою п╕сля рос╕ян, татар, укра╖нц╕в. Останн╕х, до реч╕, менша╓ - хто вмира╓, хто поверта╓ться додому.
 Воронезький досл╕дник, кандидат ╕сторичних наук Стан╕слав Хатунцев переконаний: «Смертельную опасность для современной России представляет скрытая, но гораздо более масштабная (пор╕вняно з ╕сламською. - В. Ч.), тотальная «угроза с Востока» - со стороны Китая... И если Россия (в том числе и азиатская ее часть) становится все более безлюдной, то Китай - пухнет и пухнет многомиллионными массами». ╤ робить висновок: «При нашей теперешней слабости, политическом безволии и всеобщей жажде быстрой и легкой наживы любой ценой, преступной и недалекой, китайцы уже в ближайшие годы могут оттяпать бывшие союзные земли до Урала, Волги и Каспия» (Станислав Хатунцев. «Три письма о современной России». Журнал «Москва», № 5 за 2005 г.).
 (Зак╕нчення в наступному номер╕).

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #8 за 22.02.2008 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5606

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков