Версiя для друку Обговорити в форумi

Нещодавно на факультеті української філології та українознавства ТНУ імені В. І. Вернадського відбулася виставка робіт студентки ІV курсу заочного відділення Олени ЗЕЛЕНЧУК. Роботи зайняли цілу шафу, і то, виявляється, пані Олена принесла не всі свої картини, бо як справжній митець не любить тримати їх у себе та дарує друзям, тобто має добре серце та щедрі руки. А ще – надзвичайну працьовитість та невтомне бажання пізнавати красу. Так уже заведено, що справжні художники не люблять розповідати про себе, вважаючи, що слова – зайва річ, якщо можна дивитися на витвори мистецтва. Але якщо вже творці діляться своїми мріями та спогадами, то можна довіряти словам абсолютно – це аксіома, – бо сказані вони від щирого серця. Наша розмова з вишивальницею показала це.

ОЛЕНА ЗЕЛЕНЧУК: „Я ХОЧУ ПІЗНАТИ КРАЇНУ МИСТЕЦТВА!”
 - Олено Павлівно, Ваші роботи досі згадуються всіма відвідувачами як жива фантазія. В один день не можна навчитися такої майстерності, тож у якому віці Ви почали вишивати?
 - Професійно я почала вишивати в 2001 р., коли мені було 30 років. А взагалі вишивала завжди: у дитинстві, у школі… Сиділа біля бабусі Люби та вишивала, дивлячись на її роботу. А вчила мене сусідка.
 - Чи вишиває ще хтось у родині?
 - Так, мати та її мама – тобто моя бабуся. За маминою лінією наш рід із Молдови, я проводила дитинство в бабусиному селі, хоча взагалі я міська людина, народилася в Сімферополі й можу вважатися корінною кримчанкою.
 - Чи маєте Ви суміжні з вишиванням захоплення, скажімо, малювання чи плетіння?
 - Так, адже я не можу сидіти на місці, мені потрібно весь час щось робити! Я плету гачком, шпицями, люблю техніку макраме, взагалі пробую себе в усьому.
 - Які у Вас були виставки, крім цієї?
 - Це моя перша виставка. Мене вмовив Юрій Федорович Прадід! Я показала йому невеличку ікону – вишитого хрестиком Ісуса, – і наш декан загорівся бажанням зробити мою виставку, тож я принесла свої роботи.
 - Чи цікавилися Ви історією української вишивки?
 - Аякже, багато читала з цього приводу, у мене є альбоми про техніку та семантику вишивання. На ІІ курсі я писала у Валентини Василівни Власенко курсову роботу „Семантика української вишивки”, а обсяг вийшов як у дипломної роботи! Цікавилася біографіями багатьох видатних вишивальниць, як-от Віри Роїк, але не збираюсь копіювати їхню манеру. Не треба повторюватися й думати, що треба зробити собі таку ж саму роботу, я люблю братися за все й шукати своє.
 - Які, на Вашу думку, прийоми та орнаменти найтиповіші?
 - У кожному регіоні вишивають по-різному, і кожен має улюблену техніку, як-от мережки, гладь, хрестик… Геометричні, рослинні, тваринні орнаменти в кожному регіоні свої, і жоден не повторює інший. Як я вже казала, моє коріння з Молдови, так там частіше вишивають виноград, листя, маки, і все таке яскраве, веселе, як живе!
 - А які кольори там більше люблять? От у нашому Музеї української вишивки є кримськотатарський рушник, вишитий в депортації – Узбекистані. Там вишитий синій кінь, і всі вражені! Адже ми знаємо, що синіх коней не буває.
 - (Сміється). Звичайно, не буває! А кольори молдавських орнаментів схожі на українські: зелений, чорний, жовтий, червоний – наприклад, виноград вишивають червоним.
 - А з українських орнаментів які Вам подобаються найбільше?
 - Я люблю вишивки західного регіону – Івано-Франківської області. Кольори, які використовуються там, сонячні: помаранчевий, жовтий – аж горять! – і, звичайно, чорний. Взагалі для української вишивки типові червоний, білий і чорний кольори, а ще зелений. З тваринних орнаментів мені подобаються полтавські: химерні птиці з чоловічими обличчями, це ще стародавня, язичницька традиція, і полтавці її досі дотримуються.
 - А чи вишивають там казкових птахів – скажімо, жар-птиць? Чи полюбляють якихось екзотичних – наприклад, павичів на весільних рушниках? Наприклад, на Львівщині часто вишивають павичів із квітковими кошиками – „На щастя, на долю”.
 - Ні, на Полтавщині я такого не помітила, птахів там більше стилізують узагальнено.
 - Яка техніка вишивання Вам найближча? Чому?
 - Я вишиваю різними способами, хочу спробувати себе в усьому. Гладь – це більше кропітка робота, для неї треба часу та терпіння, а хрестиком – механічна, не така важка. А от якщо вишити птахів шовком на оксамиті, вони виходять як живі! Ще я вишиваю ікони бісером (обличчя гладдю), цих робіт не було на виставці, бо я їх роздарила. Мені дуже подобається ця техніка, але, на жаль, у крамницях немає потрібного мені чеського бісеру. Та й набір кольорових ниток для вишивки гладдю обмежений, мені пропонують чорні та білі нитки, але ж цього замало! (Сміється).
 - Скільки часу Ви витрачаєте на вишивку однієї роботи?
 - Це залежить від того, що і як вишивати, а ще треба враховувати розмір. Гладдю вишиваю довше, там не можна сліпо копіювати готовий взірець, як для хрестика, тому на вишивання ікони в мене йде три-чотири місяці.
 - Я бачу, що Ви берете як національно-релігійні сюжети – досі пам’ятаю прекрасну ікону св. Миколая Чудотворця, - так і світові: Нефертіті, Тутанхамона… Яку лінію Ви далі продовжуватиме й чому?
 - На мій погляд, усе потрібно, я не хочу обмежуватися чимось одним – тільки світовою або виключно українською тематикою. Мені все подобається. Часто вишиваю хрестиком тварин, особливо з родини котячих (сміється) – на виставці був мій леопард. Вишиваю й птахів (ці роботи я не принесла, бо вони завеликі), особливо екзотичних: папуг, колібрі… Мені вони подобаються тим, що яскраві. А от українських птахів не пробувала вишивати. Вишиваю й пейзажі: на виставці була моя робота „Байкал”. На скелі росте Дерево мужності, як його називають, бо воно живе в камені без жодного ґрунту вже 150 років, і бурі його не ламають! Туристам часто показують це дерево. Я зробила цей пейзаж із фотографії, яка була в альбомі, присвяченому Байкалу.
 - Продовжте фразу: „Вишивання – це…”.
 - Це мій відпочинок! Під час вишивання я все забуваю та заспокоююсь, одразу йдуть геть погані думки й утома, до того ж, я не можу сидіти з порожніми руками.
 - Що для Вас мистецтво?
 - Мистецтво – це незвідана країна, яку я так хочу пізнати! У мене обмаль часу, але я хапаюся за все, щоб наблизитися до розуміння краси.
 - Дуже вдячна Вам, Олено Павлівно, за прецікаве інтерв’ю, бажаю Вам нових творчих здобутків, міцного здоров’я, побільше вільного часу та нових кроків до Його Величності Мистецтва!
Розмовляла Ольга СМОЛЬНИЦЬКА.
Фото Олексія Носаненка.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #7 за 15.02.2008 > Тема "Душі криниця"