Версiя для друку Обговорити в форумi

ЛІТЕРАТУРА

ПО СТОРІНКАХ АЛЬМАНАХУ "ВІТРЯК" № 4 - 2007
"Вітряк"... На перший погляд трохи дивним видається нам нині, у часи електроніки та суцільної автоматизації, таке архаїчне слово. Вітряк - це вітряний млин, дерев’яна споруда з великими хрест-навхрест дерев’яними лопастями-крилами, які, загрібаючи потоки вітру, обертаються, рухають камені-жорна, що розмелюють зерно на борошно... В давноминулі часи, їх, вітряки, ставили десь на крутих пагорбах за селом і вони слугували людям. Пам’ятаєте Шевченкові рядки: "Ставок, гребелька, і вітряк з-за гаю крилами махає...". А чи в Шияна: "Самотньо застиг на горбі вітряк..." А скількох людей збирали до себе вітряки, котрі приносили і привозили збіжжя на мливо, скільки розмов, балачок, скільки цікавих історій пов’язано і навіяно вітряками... Але це вже, як кажуть, інша тема. Отже, до дещо з минулого, до нашої далекої і водночас близької пам’яті схиляє нас назва "Вітряк", навіває болючі спогади за тим, що було, за тими, хто ходив до нас по цій, нашій, землі, творив історію, був сам невід’ємною частинкою того минулого, яке звемо нашою історією, нашим минулим. Певно тому, а може, й з інших міркувань і трактувань, взяли саме цю назву "Вітряк" творці літературно-краєзнавчого альманаху Талалаївщини із Чернігівського земляцтва в м. Києві (Прилуцький осередок).
Перед нами уже четвертий номер цього видання. Його редактор-упорядник, тобто творчий працівник, що готує до друку це видання і, завважте, виключно на громадських засадах - Іван Михайлович Забіяка.
Талалаївщина - один з районів Чернігівської області - здавна була багата талантами: літературними, мистецькими, пісенними... "Талалаївщина - багатий край не лише на корисні копалини. Простота й складність полягає тільки в тому, що їх треба шукати: невпинно й повсякчас, як настирні нафтошукачі, що досягають космічних глибин, щоб видобути звідти те, що тисячами й мільйонами років зберігалося там. Їхня активність і настирність дивує. Успіхи також. Тільки різниця між ними й духовношукачами досить суттєва. Перші, збіднюючи надра, збагачують невелике оточення суспільства, позбавляючи всіх інших майбутнього. Другі, - чим глибше сягають духовних глибин, тим більше збагачують все суспільство, не завдаючи йому ні найменших втрат, роблять прозоріші перспективи майбутнього", - пише про творче кредо "Вітряка" в передньому слові до видання автор-упорядник номера Іван Забіяка. Із цих слів видавця випливає, що альманах "Вітряк" - це шукач невичерпних скарбів духовності рідного краю. І тим рідним краєм є Талалаївщина, яка дала Україні і світові багато відомих імен, людей, котрі своєю інтелектуальною працею прославили її, Талалаївщину, високо піднесли її з-поміж інших країв нашої Вітчизни. Пам’ятаєте, класичний вислів про те, що таланти народжуються в провінції...
Четверте число альманаху "Вітряк" присвячене пам’яті відомих людей - вихідцям з Талалаївщини, тим подіям, що відбулися протягом певного часу. Одна з найостанніших, на жаль, сумна подія: у квітні 2007 року пішов із життя Григорій Петрович Вишневий - поет і публіцист, перекладач з кількох мов, один з найактивніших членів Літературно-мистецького клубу ім. Василя Симоненка в Мельбурні (Австралія), уродженець села Займище Талалаївського району.
Під час Другої світової війни, будучи солдатом Червоної Армії, він потрапив до німецького полону біля Смоленська. Працював на шахтах в Рурській області. Знання німецької мови (в 1940 р. закінчив учительський інститут в Києві) допомогло вижити в полоні аж до звільнення, коли прийшли американці. Додому, із зрозумілих причин, не повернувся, хоча душа летіла в Україну. Доля закинула аж в далеку Австралію. Майже півстоліття він присвятив праці на освітянській ниві, пропагуючи українське художнє слово усно і своїм талановитим пером літератора. Г. П. Вишневий - автор шкільних підручників та багатьох історико-літературних статей, перекладів і віршів, опублікованих в українській періодиці Канади, США та Австралії.
В 1991 р. київський журнал "Україна" опублікував поему Г. Вишневого "Мазепа". У 1992 р. побачила світ перша збірка віршів "Моя любов порання й вечорова" в одному з видавництв Дніпропетровська. Друга збірка "З далекого краю" (Австралія, 1995) охопила весь творчий доробок поета і перекладача Г. Вишневого. До цієї книжки увійшли поема "Мазепа", "Лубенська поема", блискуча поезія "Відгомін віків", віршоване оповідання "Займище", а також переклади з Гете, Міцкевича, Пушкіна (зокрема, оригінальний переклад "Полтави" з відповідним коментарем) та інші.
У своїх поетичних творах Г. Вишневий висловлює свою синівську любов до України та віру в її щасливе майбутнє: ось як він зустрів в Австралії звістку про проголошення Незалежності України:
Я опустився на коліна,
До неба руки звів, моливсь,
Мені ввижалась, посміхалась
вільна Україна...  
Мене вітала, мов питала:
"Чому ти, сину,
так далеко заблудивсь?"
Про свої зустрічі та листування з Г. П. Вишневим на сторінках альманаху ділиться його земляк, шкільний товариш Григорій Сидоренко: "Листів Г. П. Вишневого очікували ми з моєю дружиною як весняного сонечка. Вони прилітали на журавлиних крилах з далекої Австралії, приносили нам вісточки радостей із життя Г. Вишневого, його тугу за Україною, переживання за долю України, за рідним краєм, селом дитинства Займищем, за школою, сестричками, друзями, за першим коханням...Наші спілкування, - згадує
Г. Сидоренко, - тривали з 1994 по 2007 р., аж до 16 квітня 2007 року, коли після тяжкої хвороби
Г. П. Вишневий назавжди пішов від нас за межу вічності".
Тут же, в альманаху, видрукувано й "Автобіографію" Г. Вишневого, написану ним 20 серпня 1996 р. в Австралії, рекомендації про прийом до Спілки письменників України, котрі давали йому Дмитро Нитченко та Петро Ротач, есе Віри Злепко "В Україну линуть журавлі..."
Ще одна непересічна постать, якій присвячено матеріали альманаху, - це уродженець Талалаївського краю Петро Петрович Ротач, котрий 13 червня 2007 р. на 83-му році життя відійшов за межу вічності.
Полтавець Петро Ротач відомий як письменник, шевченкознавець, історик літератури і культуролог. Він успішно працював і на ниві краєзнавства. Був удостоєний премії фонду Т. Г. Шевченка, Полтавської обласної премії Панаса Мирного, був дійсним членом наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, одним із засновників Полтавської "Просвіти".
У творчому доробку П. Ротача - бібліографічний словник "Літературна Полтавщина", видрукуваний в 1965 - 1971 рр. в журналі "Архіви України", поетична збірка "Високі мислі - не випадкові", збірка краєзнавчих етюдів "Світло рідної хати" та книжка "Листочки з дерева духу", присвячена літературно-мистецькій минувшині Талалаївщини; книги "Іван Котляревський у листуванні", "Мить і вічність", "Розвіяні по чужині: полтавці на еміграції", "Шевченкіана Полтавщини", цикл книгознавчих нарисів "Роменський бібліофіл", "Грудочка любимої землі" (про Василя Симоненка) та багатьох інших.
Переоцінити внесок Петра Ротача в українську духовність важко. Його працездатності можна лише позаздрити. За своє життя він встиг підготувати близько трьох тисяч публікацій. В альманаху вміщено "Автобіографію", написану власноруч П. П. Ротачем, переднє слово до книги "Ротач П. П. Біобібліографічний покажчик". (К., 2007 - 243 стор.) академіка НАН України, Героя України Петра Тронька; нарис про творчу діяльність П. Ротача "Епохи не вибирають. Невже?" Сергія Білоконя, лауреата Національної премії України ім.
Т. Шевченка, доктора історичних наук, головного наукового співробітника Інституту історії України НАН України; спогади земляка-журналіста Леоніда Остроушка "Від Удаю до Орелі". Подано також висловлювання відомих письменників про творчість П. Ротача.
Окремий розділ четвертого числа альманаху "Вітряк" присвячено і нашому славетному землякові з Криму Олександру Івановичу Губарю, 85 років від дня народження якого виповнилося у вересні 2007 р. і чотири роки, як його не стало поміж нас. О. І. Губар - уродженець с. Ярошівки Талалаївського району. Переживши голод і холод 1933 року, лихоліття Другої світової війни, він досяг високих вершин в науці, став одним з найвідоміших українських літературознавців - сумлінним дослідником творчості фундатора нової української літератури двадцятого століття Павла Тичини та багатьох глибоко аналітичних статей про творчість класиків української літератури, професором Таврійського національного університету, членом Спілки письменників України, автором книг про творчість сучасних українських письменників Криму "Чорноморська хвиля", "Сучасні українські письменники Криму", "Земле моя кримська", "Агатангел Кримський" та інших. Чимало творчих сил віддав
О. І. Губар дослідженню літературних зв’язків української і кримськотатарської літератур, виховав не одне покоління українських студентів-філологів...
В альманаху вміщено розлогу статтю "Літературознавчі обрії Олександра Губаря" колишнього студента, вихованця О. І. Губаря, а нині професора Чернівецького університету Богдана Мельничука; статтю "А я й не знав, що ви такий" (до 85-річчя від дня народження), яка публікувалась в "Кримській світлиці" (автор - Д. Кононенко); статтю "Ювілей педагога і вченого" доктора філологічних наук, професора, завідувача кафедри теорії та історії української літератури Таврійського національного університету Віктора Гуменюка; інтерв’ю О. Зоріної з О. Губарем та його дружиною Майєю Олександрівною "Від серця до серця", опубліковану ще за життя О. І. Губаря в газеті "Крымские известия".
Дуже добре, що альманах не лише зберігає пам’ять про визначних земляків-талалаївців, а й шанує тих, хто сьогодні примножує цю славу - славу рідного краю, а, отже, й славу нашої України, відшукує і пропагує нові таланти. Бо скільки ж їх у нашій глибинці, скількох ми не знаємо, а слід би знати!
Календарний 2007 рік завершила винятково культурна подія на Талалаївщині: в однієї з найкращих журналістів місцевої газети "Трибуна хлібороба", в поетеси, майстрині малих прозових жанрів Олександри Гострої також ювілейна дата. Її творчість - це також окраса Талалаївщини. "Вітряк", щиро вітаючи землячку з ювілеєм, знайомить читачів з творчим ужинком Олександри Гострої. Чимало своїх сторінок він надав для віршів та новел письменниці, в якої, на жаль, ще й досі немає своєї власної книги. Вірші поетеси - щирі, сповідальні, поетичні, хвилюючі, ліричні, як ось цей:

Зоря в долоні? Не пече?
О ні! Так холодно нестримно...
Куди ж бо то вона тече
Твоя ріка отак неспинно?
А як захоче хто спинить,
А чи утомиться в дорозі?
...Я буду все-таки любить
Осіннім листям на порозі!
Або ось ці:
Хочу бути просто жінкою:
І веселою, й вродливою...  
Бо ще весни - весни зливою,
Бо ще осені - сторінкою.
Бо зима ще забарилася
У душі шукати пристані,
Бо ще літечка - на відстані,
Бо і щастя - тільки снилося...
* * *
В’януть квіти твої
на моєму вікні...
Нащо вкрав їх для мене у осені?
Вже не пахнуть вони ні тобі,
ні мені,
Та ще рвуться до неба
просині...
І цілують мене,
і шепочуть мені
Все про сонце, про дощ,
про небо.
А такі невеселі, такі сумні...
Тільки інших мені й не треба.
Хай постоять оці
на моєму вікні:
І червоні, і жовті, і білі...
Не пиши, не кажи більше
нічого мені,
Не тривож пелюстки
поруділі.
* * *
Переживу - не вмру, не онімію,
Біді лукавій не продам я душу.
Усе своє я вистраждати мушу,
Доки згорю, а може, і зітлію.

Гадаю, що така лірика могла б стати окрасою книги, яку вкрай необхідно допомогти видати поетесі землякам з Чернігівського земляцтва. Запам’ятовуються і беруть за душу й новели Олександри Гострої, сюжети яких вихоплені з життя. Отож, ще одним письменницьким талантом збагатилася Талалаївщина! І про нього, про цей талант, ми дізналися завдячуючи "Вітряку"!
Про те, що на Талалаївщині, окрім літературних, є й самобутні співочі таланти, засвідчує стаття Влада Мудрого про народний самодіяльний ансамбль української пісні та музики "Олава" (за назвою річки, яка протікає через Талалаївку) Талалаївського районного Будинку культури Чернігівської області.
Схвально, що альманах, започаткувавши нову рубрику "На допомогу вчителю", видрукував статтю літературознавця Віталія Святовця "Особливості стилю роману "Тигролови" Івана Багряного", котра стане в добрій пригоді не лише для вчителів Талалаївщини, а й багатьох інших, тим, кому пощастить зустріти і прочитати альманах "Вітряк". Цікаві й насичені гарними матеріалами рубрики "Наші земляки" та "У розвиток теми".
Добру справу робить Іван Михайлович Забіяка, який за підтримки своїх земляків з Прилуцького осередку в м. Києві та, зокрема, за сприяння керівника цього осередку Павла Олександровича Кривоноса започаткував і видає цей чудовий літературно-краєзнавчий альманах Талалаївщини "Вітряк", чотири випуски якого вже побачили світ. От би в кожному районі наших областей були такі справжні сподвижники справжніх духовних справ у наш, на жаль, якийсь бездуховно-закапіталізований час. Хай же родиться-врожаїться на гарних авторів "Вітряку", нехай мелеться чисте борошно нашої духовності!
Данило КОНОНЕНКО,
редактор відділу літератури "Кримської світлиці".

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #7 за 15.02.2008 > Тема "Душі криниця"