Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 15.02.2008 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#7 за 15.02.2008
АНАТОМ╤Я ПАРТИЗАНСЬКОГО РУХУ


РОЗДУМИ ЛЬВ╤ВСЬКИХ "СВ╤ТЛИЧАН"
Про УПА вже написано так багато, що й додати, зда╓ться, н╕чого. Але це хибна думка. Поки жив╕ учасники тих далеких под╕й, повинн╕ в пот╕ чола працювати ╕ досл╕дники. Адже це наша укра╖нська ╕стор╕я, кому ж ╖╖ ф╕ксувати, як не нам?
Якою повинна бути функц╕я "Кримсько╖ св╕тлиц╕" у нашому рег╕он╕? Зв╕сно якою: бути скр╕зь. Ф╕ксувати все. В╕д точки зору професора чи академ╕ка до розпов╕дей чабан╕в на карпатських полонинах. А ще важливо анал╕зувати, пор╕внюючи збройну боротьбу УПА з "червоним" партизанським рухом. Т╕льки правда ╕ неупереджений анал╕з допоможуть колись примиритися воякам з обох стор╕н.
Мабуть, ц╕ прост╕ ╕стини розум╕╓ кожен укра╖нський патр╕от. Тому й подарував мен╕ книгу "П╕д небом грозовим ╕ чистим" в╕домий черн╕г╕вський письменник Стан╕слав Реп’ях. Добре знаючи спрямован╕сть "Кримсько╖ св╕тлиц╕" (сам ╖╖ передплачував, поки з╕р дозволяв багато читати), Стан╕слав Опанасович п╕д час останньо╖ нашо╖ зустр╕ч╕ сказав:
- Ця книжечка Григор╕я Власенка ма╓ велику ц╕нн╕сть - у н╕й правда про партизанський рух на Черн╕г╕вщин╕. Лише правда, без прикрас та ╕деолог╕чних домисл╕в радянсько╖ доби. Якось використайте усю цю ╕нформац╕ю з користю для справи. Адже в "Кримськ╕й св╕тлиц╕" ╓ чимало анал╕тичних матер╕ал╕в, ╕ вони мен╕ подобаються.
Ну, якщо вже мова заходить про анал╕тику, - подумав я, - то треба ╖хати до Василя Гуменюка! Наш давн╕й читач (випадково "засв╕тився" одн╕╓ю невеликою, але теплою публ╕кац╕╓ю про "КС"), а головне - людина, напряму причетна до Явор╕вського фотоарх╕ву УПА. А це не др╕бниця - не кожному професору ╕стор╕╖ так таланить... Явор╕вський арх╕в - яскрава стор╕нка нашо╖ пово╓нно╖ ╕стор╕╖.
Тож я, аби виконати прохання письменника, домовляюся про зустр╕ч ╕з паном Гуменюком. ╤ починаю розмову саме з черн╕г╕вських реал╕й початку в╕йни, добре описаних у книз╕ "П╕д небом грозовим ╕ чистим": 
- П╕встол╕ття комун╕стична ╕деолог╕чна машина ╕деал╕зувала червоних партизан╕в, натом╕сть вс╕ляко очорнювала УПА. ╤стина ж поляга╓ в тому, що "червона" партизанка мала значно б╕льше темних плям, ан╕ж патр╕отична, укра╖нська. ╤ це при тому, що керував партизанами п╕вдня Черн╕г╕вщини Михайло ╤ванович Страт╕лат - людина чесна, мужня, розумна. Але обставини були сильн╕шими в╕д нього. Ось як опису╓ Григор╕й Власенко ситуац╕ю, яка склалася у Нос╕вському район╕ (Страт╕лат був першим секретарем Нос╕вського райкому парт╕╖): "Теоретично все було ч╕тко розплановано; в умовлених м╕сцях були закладен╕ продовольч╕ бази, зброя збер╕галася в тайниках. Коли ж д╕йшло до практики, ситуац╕я ускладнилася. ╤ це зрозум╕ло: г╕тлер╕вц╕ стояли п╕д Москвою. Не дивно, що чимало людей розгубилося, пан╕ка ╕снувала нав╕ть у лавах комун╕ст╕в. Частина недавн╕х парт╕йц╕в порозб╕галася по дом╕вках, стала на обл╕к у волостях...".
До реч╕, багато хто з тих, що закладали продовольч╕ бази, дуже швидко переор╕╓нтувалися на службу ворогу.
Внасл╕док чого багато баз було втрачено. А ось що писав сам Михайло Страт╕лат у сво╓му зв╕т╕, який п╕дготував для Штабу партизанського руху: "Б╕льш╕сть товариш╕в п╕сля приходу н╕мц╕в утекли. Секретар п╕дп╕льно╖ орган╕зац╕╖ на Нос╕вському цукрозавод╕ не витримав, ут╕к. Вчителька Голуб теж п╕шла з району. Мринська орган╕зац╕я була укомплектована ╕з товариш╕в з Н╕жинського району - вони теж розб╕глися. Катаман╕на, секретаря Черн╕г╕вського РК КП(б)У я в╕дв╕в у заг╕н, пробув в╕н два тижн╕ ╕ п╕шов у св╕й район. Серг╕╓нко - ╕нструктор обкому. Я йому говорив, що в╕н повинен показувати приклад, а в╕н махнув рукою ╕ зник...".
Як бачимо, дисципл╕на у комун╕ст╕в була далеко не оун╕вська.
В. Г. - Все, що трималося на страху, не могло тривати довго. Стал╕н далеко, НКВД далеко, ось люди ╕ рятували сво╓ життя.
- На перший план вийшли ╕нш╕ фактори: глибинний патр╕отизм, людян╕сть, особиста мужн╕сть. Коли комуняки-пристосуванц╕ розб╕глися, партизанський рух п╕д кер╕вництвом Страт╕лата все ж якось вдалося орган╕зувати.
Наведу слова одного з партизанських командир╕в В. Ярмоша: "В словах Страт╕лата н╕коли не було загальних фраз. Бойове завдання завжди було конкретним, детально розробленим, передбачалася кожна др╕бниця, в╕дчувалася велика турбота про безпеку б╕йц╕в. Я, як учитель, дуже оц╕нив його талант сп╕лкування з людьми, ум╕ння дружити з ними, входити до них у дов╕р’я".
В. Г. - Не дуже типов╕ риси для б╕льшост╕ комун╕ст╕в...
- Не забуваймо, Страт╕лат був укра╖нцем ╕ проявляв риси не парт╕йного чиновника, а, скор╕ше, козацького отамана. Заслуга ВКП (б) була в тому, що певний в╕дсоток таких людей вона завжди намагалася мати у сво╓му "актив╕".
Можу назвати ще одну мужню людину з козацькими генами - Серг╕я Покиньбороду. Певно, запорожц╕ дали це пр╕звище далекому його предку за те, що поголив бороду, залишивши лише традиц╕йн╕ козацьк╕ вуса...
Так ось, Серг╕й Павлович Покиньборода повторив подвиг ╤вана Сусан╕на. Коли г╕тлер╕вц╕ вимагали в╕д нього показати ╖м партизанськ╕ бази, в╕н водив ╖х по л╕сах ╕ болотах, аж поки не зав╕в далеко в╕д партизанського табору. Тод╕ вороги закатували см╕ливця в клун╕ на Карасевому хутор╕. Партизани перепоховали т╕ло побратима п╕д молоденькими соснами, а п╕сля в╕йни перенесли у братську могилу в центр╕ Нос╕вки.
- Звичайно, так╕ люди були ╕ серед червоних партизан╕в. Та все ж, вважаю, серед б╕йц╕в УПА ╖х було б╕льше. Вдалося створити таку систему, коли найхоробр╕ших п╕дтримували, просували вище, а слабших духом дуже ефективно виховували. ╤ т╕льки зрадник╕в суворо карали.
Червона ж партизанка, як ╕ вся Червона Арм╕я, значною м╕рою несли на соб╕ в╕дбиток рос╕йського ментал╕тету. Людина сприймалася як ╜винтик, вважалося, що через ╖╖ г╕дн╕сть можна переступити, особливо, якщо вона слабка, а ти сильний.
Колись на об╕йстя до мого батька зайшли дво╓ рос╕йських десантник╕в. Видно, висадка десанту була зле орган╕зована, ╕ вони в╕дбилися в╕д основно╖ групи. Коли батько запитав ╖х - як же збира╓теся харчуватися в тилу у ворога? - один з них поплескав долонею по сво╓му автомату ╕ сказав: "Эта штука всегда прокормит!" Але справедливост╕
ради треба сказати, що траплялися й серед десантник╕в порядн╕, терпляч╕, як╕ нав╕ть ╖сти не просили. Може, ╖х так ╕нструктували? Могли просто попросити дозволу переночувати в стодол╕. Але люди без нагадування приносили таким попо╖сти. Знаю випадок, коли ╖хн╕й вартовий заснув; тод╕ проста гуцулка чергувала за нього, пошкодувавши молодого хлопця. Адже за халатн╕сть могли й сво╖ покарати.
- Коли говоримо про партизанський рух, то тут у виграшному становищ╕ опиняються т╕, хто просто захища╓ р╕дну землю. А коли над людьми "нависа╓" якась антилюдяна ╕деолог╕я, тод╕ г╕рше. Партизани Б╕лорус╕╖, укра╖нського Пол╕сся, г╕рського Криму, як не крути, керувалися вказ╕вками з Москви. Тому думали не лише про визволення м╕сцевост╕, а й про далек╕ стратег╕чн╕ завдання. ╤нколи пускали п╕д ук╕с по╖зди, знаючи, що н╕мц╕ спалять найближч╕ села. В Карпатах Ковпак ударив у спину УПА, бо цього вимагав Стал╕н. Лог╕чн╕ше було бити н╕мц╕в разом, але сильна УПА, яка спиралася на п╕дтримку народу, могла б колись постати як "воююча сторона". Довелося б мати справу з Шухевичем чи з Бандерою так само, як ╕ з польським урядом, який встиг на початку в╕йни ви╖хати в Лондон, Йосипом Броз Т╕то чи де Голлем. Стал╕н цього не хот╕в. В╕н ╕ лондонських поляк╕в не хот╕в знати, тому й дозволив н╕мцям знищити повсталу Варшаву...
- Що для нього к╕лька сотень тисяч житт╕в? Це якесь варварське, аз╕атське мислення. Пригадую, ще в 60 - 70-т╕ роки радянськ╕ газети багато писали про ж╕нку, яка на в╕йн╕ втратила дев’ятеро сво╖х син╕в. Тобто абсолютно вс╕х (!) д╕тей, яких народила за все життя... ╥╖ виставляли як велику геро╖ню, на не╖ закликали р╕внятися!
- Так, я пригадую цю ╕стор╕ю. Зда╓ться, ╖╖ чолов╕к також загинув на фронт╕. Радянська пропаганда розтрубила на весь св╕т про цю ж╕нку; мабуть, не розум╕ли наш╕ ╕деологи, що ╢вропа цей випадок сприйме як доказ бездушност╕ радянсько╖ влади - в першу чергу. Бо хто не давав вид╕лити "бронь" хоча б на третину син╕в? Або хоча б на одного, наймолодшого?
- Така жорсток╕сть до власного народу не л╕зе н╕ в як╕ рамки! У г╕тлер╕вськ╕й Н╕меччин╕ був закон: якщо у матер╕ тро╓ син╕в, то Вермахт м╕г розраховувати лише на двох ╕з них, а третього забирати до в╕йська не мали права. А пам’ята╓те ф╕льм: "Врятувати рядового Райана"? Ця американська стр╕чка базувалася на д╕йсних фактах. Один в╕йськовий чиновник випадково звернув увагу, що у матер╕ забрали до в╕йська останнього сина. Старш╕ вже десь воювали на фронт╕. Неприпустима помилка, яку конче треба виправити! ╤ командування посила╓ людей, як╕ повинн╕ повернути цього сина додому. Багато людей гине через одного Райана, але держава все-таки виправля╓ помилку! Ось вам приклад цив╕л╕зованост╕ "загниваючого" Заходу. А зовс╕м недавн╕ под╕╖ в Чечн╕?
Коли Джохар Дуда╓в пропонував зробити перемир’я п╕д час в╕йськових д╕й, щоб поховати вбитих на вулицях Грозного, рос╕йськ╕ генерали на це не погодилися!
- А чого ж ╖м переживати? Не ╖хн╕ ж д╕ти воювали...
- П╕сля зак╕нчення радянсько-ф╕нсько╖ в╕йни 1940 року ф╕ни в╕дразу ж порахували ус╕ сво╖ втрати. З точн╕стю до людини! А радянська влада прикинула сво╖ втрати "на око": "Потери около миллиона..."
- Чи не тому за свою р╕дну Ф╕нлянд╕ю хоробро воювали не лише ф╕ни, але й ф╕нськ╕ шведи, м╕сцев╕ ╓вре╖ ╕ нав╕ть... рос╕яни? У 1940 роц╕ червон╕ в╕йська дв╕ години не могли ув╕йти в м╕стечко Тер╕ок╕, яке залишили ф╕нськ╕ прикордонн╕ загони. Не могли, бо з високо╖ дзв╕ниц╕ православного собору влучно бив кулемет. Кулеметником виявилася 18-р╕чна донька м╕сцевого православного священика, батько яко╖ був рос╕янином, а мати - ф╕нкою. 
Протир╕ччя тут н╕якого нема╓, все лог╕чно. Б╕льшовицька влада нищила церкву, а ф╕нська ╖х не ч╕пала. То як на цю "чуму" з╕ Сходу мали реагувати в╕руюч╕, нав╕ть якщо вони ╕ рос╕яни? Видно, ф╕нська нац╕ональна ╕дея була приваблив╕шою, н╕ж б╕льшовицька.
- Те ж саме можна сказати ╕ про укра╖нську ╕дею. В загонах УПА воювало чимало грузин╕в, в╕рмен╕в, азербайджанц╕в, узбек╕в. Траплялося, про цих геро╖в складали п╕сн╕. ╤ робили це укра╖нськ╕ автори. Це найкращий доказ того, що й неукра╖нц╕в вважали "сво╖ми". Ось як тепло сп╕вали повстанц╕ про загиблого побратима-узбека:
Ми сп╕льно з узбеками
друга ховали,
П╕д м╕сяцем хрест
в головах виставляли,
Його запов╕т ми писали
гуртом:
Узбеки п╕д м╕сяцем,
ми п╕д хрестом...
- Так, це надзвичайно ц╕кава стор╕нка боротьби УПА! Колись писали ╕ про казаха-в’язня ГУЛАГу. Саме за збройну боротьбу в лавах УПА! Знаю ще ц╕кавий факт. У 1944 року на Р╕вненщин╕ геро╖чно загинув уп╕вець-грузин. Енкаведисти ще живого п╕дняли його на багнети, а в╕н кричав: "Слава Укра╖н╕!" Якщо не помиляюся, йшлося про село Хр╕нники. Про цей факт я говорив Георг╕ю Гонгадзе, ╕ в╕н вважав, що на тому м╕сц╕ варто б встановити пам’ятник, який символ╕зував би дружбу укра╖нського ╕ грузинського народ╕в...
- Заодно це був би й пам’ятник в╕йськовому побратимству в лавах УПА. Адже ╕ узбеки, ╕ грузини, ╕ татари йшли до укра╖нського партизанського в╕йська добров╕льно. ╥х ус╕х об’╓днувала ╕дея боротьби за справедлив╕сть.
╤ у п╕сн╕, яку я згадав, про це сказано ч╕тко, конкретно:
Це ми об’╓днали
вс╕ в╕ри й народи
В ╕м’я боротьби
з ворогами свободи,
Це наш клич луна╓
у кожн╕й кра╖н╕:
"Свобода народам,
свобода людин╕!"
Дрижить кожен злод╕й
╕ кат-окупант,
Що вс╕ поневолен╕ -
разом в УПА!
- Ось ми говоримо про природу партизанського руху. Певно, основн╕ його риси визначатимуться ╕деолог╕╓ю, засадами, на яких створювалося партизанське в╕йсько. Але не т╕льки цим. Неодм╕нно скаже сво╓ слово ╕ ментал╕тет народу, який ╓ "к╕стяком" руху, тобто переважа╓ чисельно.
Якщо пор╕внювати ментал╕тет укра╖нц╕в ╕ рос╕ян, то треба сказати, що для останн╕х характерно не дов╕ряти чужинцям. Недаремно ж ╕ приказка ╓: "Москва слезам не верит..."
Наведу приклад з кримського партизанського руху. Одного разу командир партизанського загону 2-го району Губар╓в ╕ во╓нком Штепа роззбро╖ли групу червоноарм╕йц╕в чисельн╕стю 25 чолов╕к ╕ виштовхали ╖х геть ╕з загону. Не встигли червоноарм╕йц╕ пройти й к╕лометр, як ╖х оточив ╕ розстр╕ляв румунський п╕дрозд╕л (як в╕домо, румуни допомагали г╕тлер╕вцям боротися з партизанами в Криму). А ми ще диву╓мося, що ковпак╕вц╕ стр╕ляли в УПА! Це пол╕тична культура така, коли д╕яльн╕сть оц╕ню╓ться не ефективн╕стю роботи, а к╕льк╕стю труп╕в. До реч╕, тих же Губар╓ва й Штепу в╕йськовий трибунал, створений за вказ╕вкою В╕йськово╖ Ради фронту, засудив до розстр╕лу. Вони ж намагалися виправдатися тим, що виконували вказ╕вку кер╕вництва: зброю в╕д╕брати, а людей виганяти. Аби, часом, не проник якийсь шпигун.  
Якщо ж говорити про укра╖нц╕в, то вони навпаки - були дуже дов╕рливими. ╤ не страждали ксенофоб╕╓ю. Як в╕домо, на Запорозьку С╕ч приходили люди р╕зних нац╕ональностей. Козаки мало ц╕кавились "п’ятою графою" - був би лише прибулець хороброю, над╕йною в бою людиною.
Колишн╕й пол╕тв’язень Пантелеймон Василевський розпов╕дав мен╕, що в склад╕ "г╕рсько╖" сотн╕ УПА, яка формувалася у передг╕р’ях Кавказу, були не лише укра╖нц╕ з Кубан╕, але й кавказц╕-мусульмани. Причому, правов╕рн╕ - в╕н не раз був св╕дком "намазу"...
- Тож не дивно, що до УПА нер╕дко переходили ковпак╕вц╕. Адже в Карпатах ╖х добре "потовкли" н╕мц╕. Траплялося, червон╕ залишали на пол╕ бою сво╖х поранених побратим╕в - не було як забрати... А укра╖нськ╕ селяни ╖х виходжували, п╕дгодовували, допомагали зв’язатися з партизанами. А там ╖х виховували ╕дейн╕ ОУН╕вц╕, як╕ про Радянську Укра╖ну знали набагато б╕льше, н╕ж червон╕ партизани. Переважна б╕льш╕сть ковпак╕вц╕в ставали св╕домими борцями за Укра╖ну. Тож "укра╖нська дов╕рлив╕сть" була фактором, який дозволяв залучити до партизанського руху якомога б╕льше обстр╕ляних людей, готових бити ворога.
- А ось хвороблива, просто патолог╕чна, недов╕рлив╕сть червоних партизан╕в коштувала наш╕й родин╕ дуже дорого. Розв╕дники Федорова по-зв╕рячому закатували нашого родича. Той копав землянку в л╕с╕, аби перенести туди дещо з продукт╕в. Адже есес╕вц╕ нер╕дко палили партизанськ╕ села, ╕ люди часто лишалися без даху над головою ╕ без ╖ж╕.
Партизани чомусь вир╕шили, що д╕д ╓ шпигуном. Хоча яке ж це шпигунство - адже старий копав яму на краю л╕су, дуже далеко в╕д партизанського табору! Забрали "диверсанта" на допит ╕ замучили до смерт╕. Були в табор╕ ╕ знайом╕, ╕ односельчани, але н╕хто не ризикнув заступитися за "шпигуна". М’якот╕л╕сть у т╕ часи не схвалювалася - це говорить про атмосферу п╕дозр╕ливост╕ серед червоних партизан╕в Черн╕г╕вщини. ╤ про т╕ ж критер╕╖ оц╕нки роботи: ╓ труп, отже, якась робота проводиться, н╕хто не "б’╓ байдики" - Штаб партизанського руху може бути спок╕йним.
- Жахливий випадок...
- Це ще н╕чого. Тут бодай якась теоретична можлив╕сть залишалася, що старий ╓ шпигуном. Адже в район╕ господарювали н╕мц╕, на м╕сц╕ було гестапо ╕ пол╕ц╕я.
Значно траг╕чн╕шою ╓ кримська стор╕нка вже вимушено╖ "партизанки" кримських татар п╕сля депортац╕╖ 18 травня 1944 року. Адже вивезли не вс╕х: пастухи з отарами були в горах, хтось просто п╕шов до л╕су, а комусь вдалося втекти, приспавши пильн╕сть конвою.
Рос╕йський ╕сторик Валер╕й Возгр╕н довго вивчав арх╕вн╕ матер╕али. Вважа╓, що серед вт╕кач╕в були переважно мужчини; випадки, коли залишалися ж╕нки з д╕тьми, йому нев╕дом╕. Майже чотири роки в горах прожив колишн╕й партизан Се╖т-Асан П╕нка. За ним полювали, але партизан довго залишався невловимим, його рятували добре в╕дом╕ л╕си навколо Чатирдагу. Час в╕д часу в╕н зустр╕чав у горах таких же, як ╕ сам, вт╕кач╕в. Але до 1949 року ╖х ус╕х виловили або ж вони померли з голоду. Цього ж року знесилений Се╖т-Асан повз до свого картопляного поля, але йому не пощастило: новий господар убив кримського татарина постр╕лом з мисливсько╖ рушниц╕. Хоча в╕йна вже давно зак╕нчилася...
Аджи-Мурата Се╖т-Ал╕ з Корбекуля пересл╕дував заг╕н НКВД чисельн╕стю до 20 чолов╕к. Очевидно, цього кримського татарина люди бачили з╕ збро╓ю. В╕н ╕ справд╕ мав 14 автомат╕в р╕зних систем. Однак коли облавники оточили його, в╕н чомусь не стр╕ляв.
В 1972 роц╕ самотн╕й партизан знову побував у р╕дних м╕сцях, в╕дбувши 13 рок╕в у воркутинських таборах. П╕сля цього в╕н уже назавжди покинув Крим ╕ помер в Узбекистан╕.
Але найб╕льша група кримських татар переховувалася б╕ля Б╕юк-Дере, недалеко в╕д Чучальського перевалу. Валер╕й Возгр╕н вважа╓, що ╖х було близько 40 чолов╕к. Остер╕гаючись, що й ц╕ люди можуть мати зброю, НКВДшники закидали ╖хню землянку протитанковими гранатами. Це сталося в 1947 роц╕...
Але вс╕ "рекорди" партизанського довгол╕ття побив чеченський повстанець, ╕мен╕ якого я не запам’ятав. Озбро╓ний ручним кулеметом ╕ гранатами, в╕н партизанив у р╕дних горах до 1975 року. Не спустився з г╕р нав╕ть в 1956 роц╕, коли вс╕ депортован╕ чеченц╕ були повернут╕ Хрущовим на р╕дну землю. Очевидно, на його руках було вже багато енкаведистсько╖ кров╕...
Про цей випадок мен╕ розпов╕в кримськотатарський письменник Ем╕ль Ам╕т, який глибоко досл╕джував тему депортац╕╖ кавказьких народ╕в. У нас же останн╕м бо╓м УПА вважа╓ться б╕й на гор╕ Березовачка у 1954 роц╕, коли загинув майор "Гр╕м".
- Мушу тр╕шки поправити Вас. Останн╕й б╕й УПА в╕дбувся 14 кв╕тня 1960 року б╕ля хутора Лози П╕дга╓цького району Терноп╕льсько╖ област╕. У ньому брав участь Петро Пас╕чний, який був в УПА з 1943 року, ╕ ще дво╓ повстанц╕в. А останн╕м вийшов з п╕дп╕лля ╤лля Оберишин - 2 грудня 1991 року, п╕сля ╕сторичного референдуму. Я зустр╕чався з ним, розмовляв. Ось така ╕стор╕я нашо╖ УПА...
Стосовно понев╕рянь у горах кримських татар, то це нова для мене стор╕нка. Звичайно, р╕дна земля була ╖м найкращою п╕дтримкою, та все ж без свого народу вижити довго важко. Практично неможливо. ╤ нав╕ть якщо в╕н на м╕сц╕, цей народ, то все одно добре налагодити постачання партизансько╖ арм╕╖ ╓ справою надзвичайно складною. Кер╕вництво УПА непогано вир╕шило цю проблему. В основ╕ була дисципл╕на ╕ жертовн╕сть самих повстанц╕в. Це не могло впливати на людей, як╕ д╕лилися з партизанами останн╕м шматком хл╕ба.
Траплялися, звичайно, ╕ курйозн╕ випадки, бо винятки ╓ з кожного правила. Скаж╕мо, одного разу дво╓ повстанц╕в, повертаючись ╕з завдання, вир╕шили попросити ╖сти у господаря. Той в╕дмовив. Мовляв, нема вже чим д╕литися, вс╕ продукти, як╕ вимагалися, в╕ддав станичному (а "станичн╕" якраз ╕ в╕дпов╕дали за постачання УПА продовольством, медикаментами, к╕ньми тощо). А хлопц╕ нюхом чують: ╓ запах чогось ╖ст╕вного! Ще б пак: у голодно╖ втомлено╖ людини нюх загострю╓ться неймов╕рно! Ну, й просять ╜азду: ми вам оц╕ гарн╕ американськ╕ черевики, а ви нам щось попо╖сти... Старий - н╕ в яку. Тод╕ хлопц╕, не витримавши, розшукали що там так гарно пару╓ ╕ трохи п╕дкр╕пилися. З’╖ли не все, звичайно.
А проте, через пару тижн╕в ╖х виклика╓ окружний пров╕дник. А псевдо у пров╕дника - "Сталь", ╕ воно ц╕лком в╕дпов╕дало його характеру. В╕н ╕ каже хлопцям: розпов╕дайте, як все було! Повстанц╕ в╕дразу в╕дчули в його мов╕ сталев╕ нотки. Не на жарт перелякалися, адже мародерство - це "розстр╕льна" стаття... Якщо якийсь п╕дрозд╕л УПА в╕дбирав ╖жу без дозволу господаря, то за це командири розстр╕лювали без зайвих балачок.
Однак того разу пронесло. Почали хлопц╕ розпов╕дати: так, мовляв, ╕ так, поверталися з походу, зайшли до господаря, попросили трохи по╖сти. Пропонували за це новеньк╕ черевики... "Було таке?" - перепиту╓ "Сталь" у ╜азди. - "Було..." - в╕дпов╕да╓ той. "То чи дав ╖м по╖сти?" "Н╕, не дав?" "Чому?" "Бо н╕чого не було". Тут ╕ хлопц╕ втрутились: "То як же ми могли взяти, як н╕чого не було?" Тут уже й старому стало н╕яково; бо вийшло так, що в╕н наговорю╓ на хлопц╕в.
Таким чином, повстанц╕ вийшли сухими з води. Але правила гри у т╕й в╕йн╕ були дуже суворими. ╤ якби УПА могла дозволити соб╕ мародерство, то вона у нашпигованому див╕з╕ями НКВД Прикарпатт╕, не про╕снувала б ╕ тижня! Селяни просто видавали б сво╖х кривдник╕в. А так вони ╖х рятували, часто ризикуючи сво╖м життям.
- Зрозум╕ло, що й "сх╕дняки", як╕ воювали у склад╕ Червоно╖ Арм╕╖, за певних обставин переходили до УПА ╕ згодом сприймали ╖╖ як свою, нац╕ональну арм╕ю.
- Так воно й було. Мен╕ в╕домий випадок, коли 20 радянських парашутист╕в потрапили в розташування куреня "Дзвони" (район Чорного л╕су). Хлопц╕в обеззбро╖ли, провели з ними певну виховну роботу ╕ запропонували при╓днуватися до УПА. В╕с╕м чолов╕к погодилися на цю пропозиц╕ю, решту дванадцятьох в╕дпустили, т╕льки вже беззбройних. Серед новоприбулих був Михайло Кашуба (псевдо "Тряпка") з Ки╖вщини, який був непоганим фотографом. Чимало св╕тлин, на яких заф╕ксован╕ повстанц╕, зробив саме в╕н. Як ╕ ось цю, серед густого смерекового л╕су. До реч╕, бачите он того молодого повстанця, що трима╓ться за смереку? Саме в╕н допом╕г нам ╕дентиф╕кувати ус╕х, зображених на св╕тлин╕. В╕н же п╕дтвердив, що фотографував колишн╕й радянський десантник з укра╖нським серцем Михайло Кашуба. Псевдо "Тряпка" отримав за те, що не знав гуцульського в╕дпов╕дника "рамат".
- Так, р╕зними були ц╕ люди, як╕ боролися за Укра╖ну. Волиняки, галичани, гуцули, донеччани... А ще ж була "Черн╕г╕вська С╕ч", к╕стяком яко╖ були нац╕онально св╕дом╕ червоноарм╕йц╕, як╕ потрапили в оточення на територ╕╖ Б╕лорус╕, а пот╕м прорвалися в л╕си п╕вн╕чно-зах╕дно╖ Черн╕г╕вщини; там ╕ були ╖хн╕ бази. Це велик╕ (за укра╖нськими м╕рками) л╕сов╕ масиви. Останнього ведмедя там убили в 1928 роц╕! Я на власн╕ оч╕ бачив урочища "корабельно╖" сосни у 1981 роц╕. Л╕с╕вники знають, що коли стигла сосна ма╓ висоту 20 - 25 м, то це вже непогано. А т╕ сосни були заввишки 35 - 37 метр╕в! М╕сцев╕ люди розпов╕дали мен╕ про дивних людей, як╕ п╕д час в╕йни аг╕тували за "Самост╕йну Укра╖ну". Про це ж згадував ╕ Левко Лук’яненко, уродженець Городнянського району. Це було ще на початку в╕йни; не думаю, що "Черн╕г╕вська С╕ч" про╕снувала довго, вона не витримала б конкуренц╕╖ ╕з червоними партизанами. Та все ж, це красномовний факт!
Б╕льше в╕домо про УПА на Сумщин╕. Невелика бо╖вка ╕снувала на територ╕╖ Роменського та Недригайл╕вського район╕в. ╥╖ очолював Микола Цуб, який мав пост╕йний зв’язок з Головним командуванням УПА, неодноразово ╖здив на Р╕вненщину за ╕нструкц╕ями.
Бо╖вка знищувала т╕льки тих партактив╕ст╕в, як╕ були в╕дом╕ сво╖м жорстоким поводженням з мирним населенням. Коли зд╕йснювали нальоти на бригади колгосп╕в, то все майно ╕ продукти харчування роздавали населенню.
В╕домо, що брати Олександр та ╤ван Лузани на чол╕ невеликого загону (д╕яв у Конотопському ╕ Кролевецькому районах Сумсько╖ област╕) зд╕йснили рейд у Коропський район Черн╕г╕всько╖ област╕. Це було у березн╕ 1948 року.
На Кубан╕ д╕яв аналог УПА - Козацька повстанська арм╕я (КОПА). Вже у жовтн╕ 1942 року було сформовано ╢йський окружний пров╕д ОУН (Б) на чол╕ ╕з Спиридоном Ткаченком ("Голубом"). В липн╕ 1944 року на кубанський берег висадились старшини УПА: "Зорян", "Беркут", "Десна", "Дн╕про", "Мить". А восени цього ж року у горах Кавказу з’явилася сотня "Шума" (85 б╕йц╕в) ╕ "Гомона" (125). Було ще дек╕лька розв╕дувальних ро╖в. Протрималася КОПА до 1950 року.
Отже, не варто партизанський рух УПА прив’язувати лише до зах╕дних областей Укра╖ни. Його географ╕я була значно ширшою. А це говорить про те, що ╕снування укра╖нц╕в на теренах СРСР було далеко не комфортним. Саме тому народ вдавався до опору, спираючись при цьому т╕льки на власн╕ сили.
В╕чна слава героям... А наше завдання - пам’ятати кожну геро╖чну стор╕нку.
Серг╕й ЛАЩЕНКО.
м. Льв╕в.

Група повстанц╕в ТВ-21 "Гуцульщина". Стоять: другий л╕воруч Дмитро Б╕л╕нчук-"Хмара", дал╕ Петро Мельник-"Хмара" (командир в╕дтинку), Назар╕й Данилюк-"Перебийн╕с", ╤ван Мельничук-"Галайда" (родом з Волин╕, перейшов до УПА в╕д партизан╕в Ковпака). Трима╓ться за дерево ╤ван Мельник-"Зал╕зняк", який розпов╕в про ╕стор╕ю ц╕╓╖ св╕тлини (помер в лютому 2007 р. в Снятин╕). Фото М. Кашуби, 1947 р╕к. Явор╕вський арх╕в, № 188.

ЧЕРЕЗ 62 РОКИ НАГОРОДА УКРА╥НСЬКО╥ ПОВСТАНСЬКО╥ АРМ╤╥ ЗНАЙШЛА ГЕРОЯ
При╓мною новиною завершився день для мешканця шахтарського Червонограда, колишнього командира в╕йськового округу УПА-"Буг" - Василя Левковича. Разом з прив╕танням з нагоди 88-р╕ччя кер╕вництво Льв╕вщини пов╕домило про нагороду, яку йому було присуджено 62 роки тому.
У розсекречених арх╕вах СБУ вдалося в╕днайти коп╕ю наказу № 1/46 в╕д 15 березня 1946 року, що його п╕дписав генерал УПА Тарас Чупринка (Роман Шухевич). Зг╕дно з ним Василь Левкович мав отримати Золотий Хрест Бойово╖ Заслуги, який за всю ╕стор╕ю повстансько╖ арм╕╖ було присуджено лише 20 особам.
Округ "Буг", котрий очолював майор Вороний (Василь Левкович), включав усю п╕вн╕чну Льв╕вщину та частину ╤вано-Франк╕всько╖ ╕ Терноп╕льсько╖ областей. П╕дрозд╕ли УПА воювали тут як проти фашист╕в, так ╕ червоноарм╕йц╕в до останнього. Нац╕онально-визвольний рух проти комун╕стично╖ влади тривав на ц╕й територ╕╖ до середини 50-х рок╕в минулого стол╕ття. Немала заслуга в цьому була й Левковича, полковника, що нин╕ ╓ найвищим командирським званням в УПА.
Зг╕дно з Указом Президента Укра╖ни, який передбача╓ г╕дне вшанування 65-р╕ччя УПА, важлив╕сть в╕дродження ╕сторично╖ та нац╕онально╖ пам`ят╕, обласн╕ ради зах╕дного рег╕ону вир╕шили провести у Львов╕ сп╕льну урочисту сес╕ю на початку березня, п╕д час яко╖ герой отрима╓ довгооч╕кувану в╕дзнаку.

ЧИТАЙТЕ В НАСТУПНОМУ НОМЕР╤!
ДОНЕЧЧАНИН - ГЕРОЙ ГУЦУЛЬЩИНИ
У ТВ-21 "Гуцульщина" в лавах УПА воювали щонайменше три колишн╕ оф╕цери Червоно╖ арм╕╖, об╕ймаючи висок╕ посади командир╕в курен╕в та окружного пров╕дника...

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 15.02.2008 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5580

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков