(Зак╕нчення. Поч. у № 5). Що стосу╓ться церков Московського патр╕архату, то у них дуже гарн╕ храми - вони з самого початку позахоплювали усе найкраще. Укра╖нською мовою у нас розмовляють лише "просв╕тяни" ╕ люди старшого покол╕ння. Прикро, звичайно, адже за статистикою 80% населення м╕ста - укра╖нц╕... Молодь укра╖нську теж зна╓, розмовля╓ при потреб╕, але у сво╓му середовищ╕ в╕дразу переходить на рос╕йську. Якби ми зм╕нили владу (хоча б середню ланку), то можна було б створити базис бодай для частково╖ укра╖н╕зац╕╖ Слов’янська. Був би у м╕ст╕ потужний укра╖нський сегмент, ╕ люди не боялися б до нього долучатися. Важливо, щоб д╕ти не лише вивчали укра╖нську мову, але й щоб дух у школах був в╕дпов╕дний, укра╖нський. Колись я був у школ╕ № 24 м╕ста Ки╓ва - ось це для нас вз╕рець! Там ╕ на перервах сп╕лкуються укра╖нською, ╕ п╕сн╕ вивчають, звича╖ народн╕. А головне - хлопц╕ опановують бойов╕ мистецтва козак╕в! Поки що слов’янц╕ про таке лише мр╕ють.
У ЛЬВ╤В ╥ЗДИМО, "КРИМСЬКУ СВ╤ТЛИЦЮ" ЧИТА╢МО! Ц╕каво було д╕знатися, що Володимир Федорович добре зна╓ наше видання, мало того - нац╕лений на його популяризац╕ю тут, на Донбас╕: - Ран╕ше "Кримську св╕тлицю" у нас передплачував лише професор Горбачук. Але в╕н пост╕йно аг╕тував укра╖нське середовище п╕дтримати видання, яке геро╖чно бореться за виживання у кримському ╕нформац╕йному простор╕. Дехто в╕дгукнувся, передплатив ╕ я на свою домашню адресу. ╤ на слов’янську "Просв╕ту" один прим╕рник уже надходить. Хочемо дек╕лька прим╕рник╕в "КС" передплатити у т╕ школи м╕ста, де директори прихильно ставляться до укра╖нсько╖ ╕де╖. У вас там ╓ додаток "Джерельце", д╕тям було б ц╕каво туди писати. На жаль, свою газету "В╕ст╕" ми втратили... Будучи в╕дпов╕дальним секретарем, я неодноразово писав на теми Голодомору, геро╖чно╖ боротьби ОУН-УПА тощо. Мен╕ неодноразово дали зрозум╕ти: не пиши на гостр╕ теми! Не висовуйся, тримай газету "в рамках дозволеного"! Я не послухався, тому мене з газети турнули. Об╕цяли зробити газету рос╕йською ╕... виконали цю погрозу. Дивно, що Ки╖в реагу╓ на ц╕ реч╕ ц╕лком спок╕йно... Хоча газета районно╖ Ради за Конституц╕╓ю мала б видаватися державною мовою. Та ще у такому м╕ст╕, де укра╖нц╕в понад 80%. А в селах - ще б╕льше. На що можна спод╕ватися? На Зах╕д, який нам допоможе? Якщо говорити про Галичину, то вона, д╕йсно, допомага╓, особливо п╕д час Р╕здвяних кан╕кул. Вже багато д╕тей ознайомилися з цим кра╓м, який пода╓ приклад плекання народних традиц╕й. Можу розпов╕сти ц╕кавий випадок. У 1994 роц╕ група наших д╕тей по╖хала на Р╕здво до ╤вано-Франк╕вська. Одн╕й школярц╕ сподобалося. Вир╕шила по╖хати ╕ наступного року. Зд╕йснилося. До реч╕, познайомилася там ╕з однол╕тком ╕... через дек╕лька рок╕в бажаюч╕ могли погуляти на ╖хньому вес╕лл╕. Утворилася нова донецько-прикарпатська родина, ц╕лком укра╖нська по духу. Отже, ╖здити конче потр╕бно! * * * Оск╕льки намагаюся писати об’╓ктивно, то подам тут ╕ дещо ╕ншу точку зору на галицько-донецьк╕ контакти. Вона належить Мар╕╖ Ол╕йник, а тому заслугову╓ на особливу увагу: - На зимов╕ по╖здки до Львова ми колись робили велику ставку. Вважали, що це сутт╓во п╕двищить нац╕ональну св╕дом╕сть д╕тей. Було таке, що я з н╕г падала в╕д втоми, але орган╕зувала ви╖зд майже чотирьох тисяч донецьких школяр╕в до Львова. Були спод╕вання, що згодом ╕ у нас з’являться вертепи, але, на жаль, - повний "штиль". Д╕ти виявилися пасивн╕шими, н╕ж ми оч╕кували. Теж саме ╕ з "Пластом". Ним жертовно займався м╕й син. Спочатку було 16 "пластун╕в", а пот╕м стало 8. ╤ син покинув цю справу, оск╕льки часу вона забира╓ багато, а результат дуже скромний. Тепер до Львова ви╖здять максимум к╕лька сотень чолов╕к. Вважаю, що треба заздалег╕дь п╕дбирати активн╕ших, св╕дом╕ших д╕тей, аби повн╕стю не дискредитувати саму ╕дею. Бо галичани також чекають в╕д нас результату.
ДЕ ГЕРО╥ЧНО, А ДЕ - З ЛЮБОВ’Ю... Посп╕лкувавшись к╕лька дн╕в з Мар╕╓ю Ол╕йник, я чомусь думав, що вона ╓ Геро╓м Укра╖ни. Адже береться абсолютно за все, що стосу╓ться укра╖нсько╖ справи, ╕ багато чого доводить до к╕нця. Кого ж нагороджувати, як не таких? Адже ╕ стр╕ляли в не╖, ╕ двер╕ п╕дпалювали, але донецька амазонка вперто продовжувала свою справу. Був розчарований, коли д╕знався: цього ордена у не╖ дос╕ нема╓. У нас же як робиться: спочатку нагороджують рос╕йських шов╕н╕ст╕в, а пот╕м (коли щось лиша╓ться) шукають укра╖нц╕в. До того ж - неодм╕нно лояльних. А Мар╕я Васил╕вна не така; на все ма╓ свою точку зору. То нав╕що ж зм╕цнювати позиц╕╖ сво╖х опонент╕в? Дай ╖й орден, то вона взагал╕ "лег╕тим╕зу╓ться" як незаперечний л╕дер укра╖нського Донбасу. ╤ тод╕ зак╕нчиться спок╕йне життя багатьох чиновник╕в. Хто-хто, а Мар╕я Ол╕йник зна╓, як п╕дняти з дна моря окра╓ць от╕╓╖ зникло╖ укра╖нсько╖ Атлантиди. Охоче пригаду╓ усп╕шн╕ батал╕╖ ╕ маленьк╕ перемоги на осв╕тянськ╕й нив╕: - Можу розпов╕сти, як стала укра╖нською донецька школа № 107. Спочатку набрали лише один перший укра╖нський клас. Проте вже у 1995 роц╕ влада вир╕шила цей клас л╕кв╕дувати ╕ не набирати б╕льше укра╖нських клас╕в. Тод╕ люди запротестували. Писали листи, звернення в ус╕ ╕нстанц╕╖, п╕дключили багато громадських орган╕зац╕й. ╤ тод╕ влада здалася...Поновила л╕кв╕дований клас ╕ ще набрала два укра╖нських класи. Багато людей тод╕ зрозум╕ло: варто з╕братися в кулак - ╕ у нас все вийде! У 1996 роц╕ ця школа уже отримала статус укра╖нсько╖. Тепер там директором Н╕на Павл╕вна Танцюра, "козачка" ╕з Запор╕жжя. Школа високо коту╓ться в м╕ст╕. Адже ╓ басейн, ус╕ умови для занять спортом. Школяр╕ займаються р╕зними видами ╓диноборств. Класи переповнен╕! ╤ жодних проблем з набором учн╕в. * * * Проте не скр╕зь ╕ не завжди треба п╕дн╕мати народ на боротьбу. ╤нколи багато залежить в╕д одн╕╓╖ лише людини - директора. "Першопрох╕дцями", як╕ прокладали широк╕ стежки укра╖нськ╕й мов╕ у зрос╕йщеному Донбас╕, взагал╕-то вважають учител╕в школи № 12. Директором там в╕д самого початку була Алла Олекс╕╖вна Трусова. Вчителька рос╕йсько╖ мови ╕ л╕тератури, та все ж... м╕сцева укра╖нка з Доброп╕лля. Саме ц╕ дв╕ обставини забезпечували в╕дносно плавний ╕ гармон╕йний перех╕д школи до укра╖номовного статусу. Тиску не було, лише мудре роз’яснення ╕ створення належних умов. Д╕ти сам╕ одностайно визначилися на користь укра╖нсько╖ мови. На уроц╕ та в позаурочний час клас под╕лявся на невеличк╕ п╕дгрупи, займатися в яких було лише ╕ значно ц╕кав╕ше. А було ж спочатку таке, що 30% д╕тей не вивчали укра╖нсько╖! Може, якраз ╕ секрет усп╕ху саме в цьому: рос╕йськомовна, та все ж укра╖нка? Добре зна╓ природу нац╕ональних почутт╕в, добре вм╕╓ пояснити людям ус╕ плюси ╕ м╕нуси, ус╕ "за" ╕ "проти". А людям це подоба╓ться. От Алла Олекс╕╖вна ╕ попрацювала трохи - не як чиновник, а як мудрий л╕дер. ╤ все у не╖ вийшло! Тепер вона керу╓ престижним укра╖номовним л╕це╓м, який сама ╕ створила. У не╖ хороше оточення (я побував у школ╕, ╕ вчител╕ мен╕ дуже сподобалися), а головне - гарн╕ д╕ти. Про школу знають не т╕льки в м╕ст╕, але й в област╕. Щороку обласне спортивно-просв╕тницьке товариство "Козацька вежа" орган╕зову╓ спортивно-козацький таб╕р, учасниками якого ╓ учн╕ л╕цею. В╕дбулася ╕ м╕ська спартак╕ада допризовно╖ молод╕ "Козацьк╕ розваги", безл╕ч заход╕в, присвячених р╕дн╕й земл╕, р╕дн╕й мов╕. За всю цю роботу Аллу Трусову можна було б нагородити високою урядовою нагородою. Або хоча б забезпечити ╖й л╕тн╕й в╕дпочинок серед карпатських смерек ╕ г╕рських поток╕в. За державний кошт, звичайно. Але до цього поки н╕хто не додумався. Не ц╕нують у нас подвижник╕в, а жаль. А стосовно рос╕йськомовност╕, то скажу таке. ╤ в Одес╕, ╕ в Запор╕жж╕, ╕ в Донецьку знаю чимало родин, де чолов╕к - укра╖нський ф╕лолог, а дружина - рос╕йський. ╤ н╕чого, ладять. Навпаки, часом це т╕льки допомага╓ справ╕.
ДОНЕЦЬКА ЕЛ╤ТА ОП╤КУ╢ТЬСЯ СХ╤ДНОЮ Д╤АСПОРОЮ Можна т╕льки уявити якою потужною могла б бути допомога Донбасу укра╖нськ╕й д╕аспор╕ Рос╕╖, Казахстану, кра╖н Середньо╖ Аз╕╖, якби сам в╕н бодай тр╕шки нагадував Галичину! Тобто був сп╕вм╕рний ╕з нею за сво╖м нац╕╓творчим потенц╕алом. Але й будучи сутт╓во ослабленим, ба, нав╕ть виснаженим, укра╖нський Донбас в особ╕ сво╖х кращих представник╕в таки дещо робить. Переконався я в цьому, в╕дв╕давши родину Олеф╕ренк╕в. ╤ Вадим Володимирович - член НСПУ, ╕ його дружина Тетяна Леон╕д╕вна (за фахом рос╕йський ф╕лолог) - ус╕ма думками й помислами з нашими ╓динокровними братами, яких доля закинула на сх╕д в╕д укра╖нського кордону. Щодня за комп’ютером кипить робота: видаються нов╕ книги, як╕ згодом помандрують на Кубань, Ростовщину, Б╓лгородщину та в ╕нш╕ рег╕они Рос╕╖. Ось тримаю в руках чудовий в пол╕граф╕чному план╕ л╕тературно-публ╕цистичний журнал "Далекосх╕дна хвиля", що вида╓ться в Хабаровську. А ось виданий в Донецьку двомовний пос╕бник-хрестомат╕я "Слобожанская волна" ("Слобожанська хвиля"). Це, певно, для нед╕льних шк╕л Б╓лгородщини. А ось книга "Донецька хвиля на Амур╕", видана в Хабаровську; ╖╖ авторами ╓ той же Вадим Олеф╕ренко ╕ уродженець Мак╕╖вки Олександр Лозиков, який ще у 1965 роц╕ покинув Донбас, аби взяти участь у буд╕вництв╕ м╕ста Комсомольськ-на-Амур╕. А з 1985 року - в╕н уже редактор Хабаровського книжкового видавництва. Ось так! Дорвались наш╕ хлопц╕ до посад ╕ почали укра╖н╕зувати Далекий Сх╕д. ╤ хай сховаються галичани - мешканц╕ шахтарського краю можуть бути не меншими патр╕отами. До того ж, не так╕ амб╕тн╕, схильн╕ скор╕ше хвалити одне одного, а не розпов╕дати про св╕й внесок. Про Лозикова Вадим Володимирович розпов╕да╓ з великою теплотою: - Олександр - це така людина! Просто ун╕кальна! В╕н пройшов сл╕дами ╤вана Багряного, розшукав тих людей, у яких зупинявся в╕домий письменник. Точн╕ше, уже ╖хн╕х д╕тей ╕ онук╕в. А ще в╕н автор тридцяти книжок. Перекладач з нанайсько╖ на укра╖нську! Одним словом, Лозиков ╓ горд╕стю укра╖нського Донбасу. "Кримськ╕й св╕тлиц╕" неодм╕нно треба зав’язати з ним контакт. В╕н так╕ матер╕али може запропонувати! ...Ну що ж. Емоц╕йно, але схоже на правду. Ось розкриваю "Донецьку хвилю на Амур╕" ╕ з першо╖ ж стор╕нки занурююся у ц╕каву ╕нформац╕ю. Те, що на Далекому Сход╕ ╓ Ки╖вка, Черн╕г╕вка, Полтавка - я знав давно. А ось, що там ╓ Рокитне, Тараща, Б╕ла Церква - дов╕дуюсь прямо зараз... до реч╕, пригадую, що в кожному з цих м╕ст п╕вдня Ки╖вщини ╓ наш╕ передплатники. Думаю, ╖м ц╕каво було б отримати ╕нформац╕ю про м╕ста-"тезки" на Приамур’╖. Адже там живуть ╖хн╕ земляки, не виключено - нав╕ть родич╕. Отже, будемо зв’язуватися з Лозиковим. До реч╕, Вадим Олеф╕ренко об╕цяв част╕ше читати "Кримську св╕тлицю" в електронному вар╕ант╕. А ще в╕н просив передавати в╕тання кримчанам Св╕тлан╕ Кочерз╕ та Микол╕ Владз╕м╕рському, яких зна╓ особисто. Що я й роблю через газету, причому, з великим задоволенням!
В ГОСТЯХ У "СВ╤ТЛИЧАНИНА" Радий буду, якщо Вадим Олеф╕ренко долучиться до нашого читацького активу. ╤ взагал╕ - радий, що нашу газету читають найсв╕дом╕ш╕ укра╖нц╕ шахтарського краю! Тому й не м╕г не за╖хати до Григор╕я Пономаренка, в╕домого дитячого поета Донбасу, в╕рш╕ якого неодноразово читав у "Кримськ╕й св╕тлиц╕". Дуже довго добирався до нього на Петр╕вку (це п╕вденна околиця Донецька), зате був винагороджений дуже ц╕кавою розмовою ╕з колишн╕м фронтовиком: - Передплатити "Кримську св╕тлицю" мен╕ наст╕йно радив письменник Микола Хижняк. Не пошкоду╓те, мовляв, це дуже ц╕кава газета! А пот╕м я познайомився з кримським поетом Василем Латанським. У 1996 роц╕ вийшла книжечка "Самоцв╕ти", де були надрукован╕ ╕ мо╖, ╕ його в╕рш╕. Нас зблизило те, що ми педагоги, ф╕лологи-укра╖н╕сти та ще й дитяч╕ поети. Так я й став передплатником геро╖чно╖ укра╖нсько╖ газети - ╓дино╖ на п╕востров╕. Дуже вдячний Данилов╕ Кононенку за те, що в╕н неодноразово друкував мо╖ в╕рш╕. Дуже вбол╕ваю за це видання ╕ дуже хочу, щоб "Св╕тлицю" читали донеччани. ╤нколи подумки повертаюся у сво╓ дитинство, юн╕сть. У нас були чудов╕-пречудов╕ вчител╕! Вони вчили нас р╕дною мовою ╕ в╕рили, що ми продовжимо естафету покол╕нь. А парт╕я думала ╕накше. У 1956 роц╕ Мар’╖нське педучилище, яке я зак╕нчував, перевели до Костянтин╕вки, а там уже все навчання велося рос╕йською мовою. У 1948 роц╕, коли я випускався, ще викладали укра╖нською. ╤ я був сповнений творчих задум╕в, хот╕в с╕яти "розумне, добре, в╕чне", не зраджуючи мову д╕д╕в-прад╕д╕в. Але кл╕мат на Донбас╕ уже був не той: ╕ у в╕дд╕л╕ осв╕ти працювали шов╕н╕сти, ╕ КДБ про нас не забувало. Самопочуття ф╕лолога-укра╖н╕ста тих час╕в я передав у в╕рш╕ "Вста╓мо з п╕тьми":
До класу в╕дкрию лиш двер╕ я (мо╓ тут тяж╕ння з мене) - З портрета Лаврент╕й Бер╕я Кр╕зь скельця пильну╓ мене. Мов хоче сказати: - Послухай, Якщо при сво╖м ти ум╕, Вкра╖ну в серцях не роздмухуй, Бо будеш на Колим╕... Ось так ╕ жили, пристосовуючись до реал╕й. ╤ все ж насл╕дки русиф╕кац╕╖ тод╕ ще не були такими в╕дчутними. Думаю, ви зна╓те сучасного шов╕н╕ста-рег╕онала Володимира Корн╕лова. Не чув, щоб в╕н колись вживав укра╖нську. А ось його батько, Володимир Анатол╕йович, з яким я познайомився у 60-т╕ роки, ╕ розмовляв, ╕ писав добре укра╖нською мовою, хоч сам був рос╕йським ф╕лологом, викладав цю мову в школ╕. Це ще було покол╕ння двомовних людей, а на зм╕ну ╖м прийшли одномовн╕ шов╕н╕сти. Тому нам тут дуже непросто. Але ╓ й над╕я на краще, адже незалежн╕сть стала доконаним фактом. * * * Наступного дня п╕сля нашо╖ розмови у "Дзеркал╕ тижня" вийшла стаття ╢вгена Шибалова: "Донбаське identity: неукра╖нська Укра╖на". Автор - донеччанин, тому ╕з знанням справи пише: "Крим╕нальна мораль перемогла, ╕ вс╕ спроби зробити переоц╕нку ц╕нностей на користь фольклорно╖ Укра╖ни з вишневими садками ╕ хрущами законом╕рно зазнають поразки. Тому, що укра╖нська патр╕архальн╕сть чужа на цих землях. (...) Навряд чи варто чекати, що принесена ззовн╕ мораль орган╕чно ляже на ц╕нн╕сн╕ установки м╕сцевих жител╕в. ╤деал╕зований козак або д╕аспорний патр╕от героями Донбасу не стануть н╕коли". Чомусь мен╕ в╕дразу пригадалася промова ╕нд╕анського вождя С╕етла, яку вивчають американськ╕ д╕ти в школах: "Нехай б╕л╕ приходять. Але ц╕ береги будуть наповнен╕ невидимими душами мого народу. Б╕л╕ в╕дкриють в╕кна сво╖х будинк╕в, ╕ наш╕ душ╕ вселяться в них... Б╕ла людина н╕коли не стане повновладним господарем на ц╕й земл╕". Яка в╕ра, який оптим╕зм! ╤ це при тому, що ╕нд╕анц╕в майже повн╕стю винищили. А у нас на Донбас╕ таки дещо залишилося. Тому твердження пана Шибалова вида╓ться мен╕ занадто категоричним. Серг╕й ЛАЩЕНКО. Донецьк - Льв╕в.