РОЗМОВА З МАР╤О ВЕРДОНЕ, ЛЕГЕНДОЮ ╤ТАЛ╤ЙСЬКОГО К╤НЕМАТОГРАФУ Мар╕о Вердоне приймав мене у сво╓му будинку, розташованому в старому елегантному район╕ Рима на берез╕ давнього Тибру. Квартира сповнена т╕╓ю творчою атмосферою, яку створюють лише книги та картини в╕домих майстр╕в. ╤з захопленням розглядаю ориг╕нали Де К╕р╕ко, Сальвадора Дал╕, Кал╕╖. Серед них зауважую козака з оголеною шаблюкою на гарячому кон╕. Господар розпов╕да╓ мен╕, що це “Тарас Бульба” Ав╕лова. Коли розмовля╓ш ╕з маестро, не в╕риться, що незабаром йому виповниться дев’яносто рок╕в. В╕н дос╕ веде соц╕ально активний спос╕б життя, в╕дв╕ду╓ к╕нематограф╕чн╕ сем╕нари. Ця людина – легенда ╕тал╕йського та св╕тового к╕нематографа. Особливо при╓мно, що в╕н в╕дзнача╓ вклад укра╖нських к╕номитц╕в у цю скарбницю. – Розкаж╕ть, як ця картина потрапила до вас? – Коли я подорожую св╕том, то завжди полюю за ц╕кавинками. В одному ки╖вському антикварному магазин╕ побачив картину “Тарас Бульба” за мотивами знаменито╖ пов╕ст╕ Гоголя. Тод╕ не знав Ав╕лова, проте оц╕нив р╕вень виконання та поклався на ╕нту╖ц╕ю. Словом, придбав роботу. Мен╕ подоба╓ться малярство. Вс╕ картини у мо╖й квартир╕ п╕дписано в╕домими майстрами. – Як сталося, що доля привела вас в Укра╖ну? – Якось орган╕зували тиждень ╕тал╕йського к╕но в Укра╖н╕, я по╖хав презентувати ф╕льми. Таким чином отримав нагоду в╕дв╕дати Ки╖в. Це було майже сорок рок╕в тому, вже багато чого не пригадую з т╕╓╖ подорож╕. Ми демонстрували класичн╕ ╕тал╕йськ╕ стр╕чки Де С╕ка, В╕конт╕, Россел╕н╕, найкращ╕ ф╕льми неореал╕зму. Укра╖нськ╕ глядач╕ добре сприйняли ╖х. – Тод╕ в Укра╖н╕ панував комун╕стичний режим. Як╕ враження залишилися в╕д тогочасно╖ реальност╕? – Я ╓ в╕льною людиною, далекою в╕д пол╕тичних кол╕з╕й, вони не впливають на мене. Що добре запам’яталося, то це як п╕д час по╖здки було орган╕зовано профсп╕лкову зустр╕ч. На н╕й у мене запитали: “Чим займаються профсп╕лки в ╤тал╕╖?” “Вони захищають права роб╕тник╕в, р╕вень зарплат, тому пост╕йно протестують”, – в╕дпов╕в я. ╤з глибини залу почувся голос: “Щастить вам...” Голова зас╕дання суворим поглядом шукав серед присутн╕х порушника порядку. Ще один яскравий спогад: п╕д час прогулянки м╕стом (була холодна пора року) на берез╕ Дн╕пра я побачив нап╕вроздягнених чолов╕к╕в. Мен╕ пояснили, що в Укра╖н╕ люблять купатися взимку. – Ви знайом╕ з укра╖нським к╕нематографом? – Я ознайомився з творч╕стю Довженка, його творами “Земля”, “Звенигора”, “Щорс”, “Аероград”, “М╕чур╕н”. В╕н не встиг завершити свою останню картину... За це взялася його дружина, використовуючи заготовки Довженка, проте не змогла передати поез╕╖, яку так добре виражав маестро. Я оц╕нив ╕нтерес укра╖нського народу до сво╖х традиц╕й, фольклору, спос╕б одягатись у вишит╕ сорочки. Митець, якого особливо ц╕ную як к╕нематограф╕ста ╕ художника, – Серг╕й Параджанов. 1965 року, коли в╕н ще не був в╕домим, я був на фестивал╕ в Мар д╕ Плата, де було представлено картини з багатьох кра╖н. Радянський Союз вислав “Т╕н╕ забутих предк╕в”. Ф╕льм мен╕ надзвичайно сподобався, ╕ я напол╕г на тому, щоб його в╕дзначили першим м╕сцем за режисуру. Ця перемога в╕дкрила йому шлях у велике к╕но, йому була забезпечена св╕това слава. Хоча, враховуючи насл╕дки, думаю, що зробив йому ведмежу послугу, бо номенклатура б╕льше не випускала Параджанова за кордон. Музикант Олександр Топчань розпов╕дав мен╕, що коли Параджанов захот╕в в╕двезти свою роботу на презентац╕ю за кордон, то зателефонував Жданову ╕ попросив квиток на л╕так. Зробив це з╕ сво╖м неповторним сарказмом: “Хоча б в один б╕к”. Жданов роз╕злився, в╕дмовив ╕ зупинив зйомки чудового ф╕льму “Фрески Ки╓ва”. Параджанова не оц╕нили г╕дно, його пост╕йно звинувачували, ув’язнювали, його життя було непростим. Я щасливий, що мен╕ випало побувати в ╢реван╕, в╕дв╕дати музей митця ╕ залишити спогад у книз╕ в╕дв╕дувач╕в. – Яке м╕сце, на вашу думку, пос╕да╓ укра╖нське к╕номистецтво у св╕товому к╕но? – Один ╕з небагатьох режисер╕в радянсько╖ епохи, який здобув славу та визнання св╕ту, – Довженко. Проте його також г╕дно не оц╕нили. Гадаю, тому, що радянська верх╕вка не була зац╕кавленою популяризувати його у св╕т╕. В ╕нших кра╖нах, можливо, й бажали бачити його ф╕льми... Мен╕ поталанило б╕льше, бо я працював в╕це-директором експериментального к╕ноцентру в Рим╕, а там була нац╕ональна к╕нотека, яка перетворилася на зб╕рню вс╕х заборонених ф╕льм╕в. Тож мав змогу ╖х переглядати. – Хто ще мав доступ до ц╕╓╖ к╕нотеки? – Лише учн╕ експериментального центру. Коли в ╤тал╕╖ зак╕нчилася епоха фашизму, деяк╕ ╕з цих ф╕льм╕в надавали для перегляду к╕ноклубам по вс╕й кра╖н╕. Тому деяк╕ з укра╖нських картин д╕йшли до глядач╕в, хоча ╖х коло було дуже обмеженим – 300-400 ос╕б. Пор╕вняно з к╕льк╕стю мешканц╕в ╤тал╕╖ – 60 м╕льйон╕в, це зовс╕м м╕зерний в╕дсоток. З ╕ншого боку, нема╓ достатньо╖ к╕лькост╕ коп╕й ф╕льм╕в, щоб розсилати ╖х ус╕м охочим. Аби це зробити, потр╕бно ще й переписати стр╕чки на сучасн╕ нос╕╖. Коп╕╖ руйнуються, тому роботи Довженка збер╕гають здеб╕льшого в арх╕вах. На жаль, нин╕ екрани переповнен╕ ф╕льмами низько╖ якост╕, а т╕, що справд╕ варт╕ уваги, лежать на полицях. – Чи мали ви студент╕в з Укра╖ни? – Серед мо╖х учн╕в були Гарс╕а Маркес, нобел╕вський лауреат Фернандо Б╕рр╕, який ╓ фундатором латиноамериканського к╕но, Сп╕ноза, який пот╕м став м╕н╕стром культури Куби. Були студенти з Л╕вану, Сир╕╖, ╢гипту… Проте укра╖нц╕в не було. Розмовляла Мар╕анна СОРОНЕВИЧ, головний редактор «Укра╖нсько╖ газети» в ╤тал╕╖. * * * ДОВ╤ДКА. Мар╕о Вердоне народився 27 липня 1917 року, к╕но- та театральний критик, письменник, викладач. ╤з 1948 року – директор Навчального центру та в╕це-директор Експериментального к╕ноцентру в Рим╕. Викладач ╕стор╕╖ та критики ф╕льму й курсу ф╕льмолог╕╖ в маг╕стратур╕ Римського ун╕верситету, засновник кафедри ╕стор╕╖ та критики ф╕льму. 1985 року заснував ╕ керу╓ в╕дд╕лом музики та видовищ у Римському ун╕верситет╕. ╢ почесним президентом багатьох ╕тал╕йських ╕ м╕жнародних к╕нематограф╕чних асоц╕ац╕й. Поет ╕ драматург, автор численних книг, перекладених р╕зними мовами. На фото: Мар╕о Вердоне та Мар╕анна Сороневич.