╢вген Стах╕в: «КРИМСЬКИЙ Р╤Й» Я ЗАСТАВ ЩЕ В КРИВОМУ РОЗ╤, ВОСЕНИ 1941-го...
╤СТОР╤Я ╤ СУЧАСН╤СТЬ
Нещодавно телефонував приятель ╕ пов╕домив, що мене хоче бачити колишн╕й п╕дп╕льник ╢вген Стах╕в. Часто жартома назива╓мо його з друзями «молодогвард╕йцем». Не т╕льки тому, що Фад╓╓в умудрився «втиснути» його у св╕й роман. Молодою й дос╕ залиша╓ться душа п╕дп╕льника. Хоче, ой як хоче ╢вген Стах╕в, щоб Укра╖на, за яку в╕н усе сво╓ життя боровся, стала, нарешт╕, ╕ по-справжньому в╕льною, ╕ процв╕таючою, ╕ демократичною. Тому ╕ ╖здить сюди, намагаючись «п╕дгадати» по╖здку п╕д якусь важливу дату. Коли пан ╢вген з’явля╓ться у Львов╕, то телефону╓ сталому колу сво╖х давн╕х друз╕в. Чому я туди входжу - можу лише здогадуватися. Напевно тому, що в╕н усв╕домлю╓ важлив╕сть для Укра╖ни такого рег╕ону, як Крим. А ще - Донбасу. У Донбас неодм╕нно ╖здить (з нього, власне кажучи, ╕ розпочина╓ кожне сво╓ перебування в Укра╖н╕), а про Крим детально розпиту╓. Вважа╓, що льв╕вський корпункт «Кримсько╖ св╕тлиц╕» повинен дати вичерпн╕ в╕дпов╕д╕ на ус╕ його запитання. А оск╕льки я «вичерпн╕стю» похвалитися не можу, то намагаюся б╕льше розпитувати сам: - Пане ╢вгене, напевно, ви ╕ цього разу розпочали з Донбасу. Розум╕ю, що тягне в м╕сця, де проходила «буремна юн╕сть». Мабуть, для вас це ностальг╕йна по╖здка, а для журнал╕ст╕в, як╕ з вами сп╕лкуються, - винятково ╕нформац╕йна. Адже так ц╕каво пор╕вняти ваш╕ враження про Донбас во╓нного пер╕оду, початку незалежност╕ ╕ наших дн╕в... - Ну, тод╕ в 1941 роц╕ мен╕ ц╕кав╕ше було пор╕внювати Донбас ╕ Галичину. А особливо людей, як╕ мешкали в цих, найб╕льш в╕ддалених один в╕д одного рег╕онах Укра╖ни. Звичайно, не можна було пор╕внювати галицький д╕алект з т╕╓ю мовою, якою розмовляли на Донбас╕. Це була перша в╕дм╕нн╕сть. Друге, що кинулося мен╕ у в╕ч╕, - галицьк╕ укра╖нц╕ значно краще знали ╕стор╕ю Укра╖ни. А донецьк╕ вже почали ╖╖ забувати, тобто ставали поступово «радянськими людьми». ╤ мова укра╖нська там повол╕ в╕дступала... В Ясинуват╕й я деякий час жив у родин╕ вчител╕в. Вдома д╕ти розмовляли рос╕йською, але казали: «Мы говорим - по-ясиноватски!» Оце й був той донбаський д╕алект. Але й укра╖номовних ще було багато. Наприклад, у Слов’янськ╕й «Просв╕т╕» тод╕ було 200 чолов╕к! Вони ╕ у себе вдома розмовляли укра╖нською. Чимало укра╖номовних було в Краматорську. А про селах - то майже вс╕ розмовляли укра╖нською! Але в╕дм╕нн╕сть з Галичиною все одно була. Я пом╕тив, що укра╖нц╕ Донбасу завжди сп╕вають сумн╕ п╕сн╕... Слухав ╕ думав: «Оце ╕ ╓ доля укра╖нського народу»... - Щось можете пригадати? - Ну, так в╕дразу важко. Ось, скаж╕мо, «Я бачив, як в╕тер березу ломив...». Або про те, як стр╕лець убив серну. ╤ вс╕ тод╕ знали ц╕ п╕сн╕, вс╕ п╕дсп╕вували! Але це були п╕сн╕ недол╕. Галичани сп╕вали весел╕ш╕ п╕сн╕, а часом ╕ бойов╕. Нац╕онал╕стичн╕ п╕сн╕ завжди п╕дн╕мали дух, а на Сход╕ ╖х не знали. В цьому також була р╕зниця. ╤ все ж в╕дчувалося, що Укра╖на ще не вмерла в душах багатьох людей. Якось в Луганську п╕шов до цирку. Фак╕р показував р╕зн╕ фокуси: то голуба витягував з порожньо╖ скриньки, то склянку, то ще щось. А в к╕нц╕ витягнув хоруговку синьо-жовтого кольору. Мене це дуже пот╕шило тод╕: отже, Луганськ не безнад╕йний! - Ви, як кер╕вник п╕дп╕лля, могли якось впливати на ситуац╕ю? - М╕г. Коли н╕мц╕ прорвали фронт ╕ почали наступ на Кавказ, я зрозум╕в, що час вирушати до Луганська. Адже чим ран╕ше буде орган╕зоване п╕дп╕лля, тим легше буде мати вплив на громадське життя м╕ста. Якось я потрапив на учительськ╕ збори. В зал╕ було дуже багато людей - може, чолов╕к дв╕ст╕ - ╕ вс╕ дискутували: якою мовою проводити навчання - рос╕йською чи укра╖нською? Я попросив слова, в╕дрекомендувавшись кореспондентом газети. Сказав так: «╢ указ, виданий н╕мецькою владою, що в Укра╖н╕ мусить бути укра╖нська мова, а поза ╖╖ межами - рос╕йська». Тод╕ головуючий пита╓ залу: «То яку ви хочете мову?» Майже вс╕ проголосували за укра╖нську. - Отже, головна задача нац╕онал╕ста - з’явитися в певний час у потр╕бному м╕сц╕? - Саме так. На тих зборах я познайомився з професором Бернацьким, автором п╕дручника з мовознавства. Побував у нього вдома, зрозум╕в, що це патр╕отична родина. В╕д них я почув, що в Луганську вида╓ться рос╕йськомовна газета «Вести». Запитав у професора - чи в╕н хоче бути редактором? «Зможу» - в╕дпов╕да╓. Тод╕ ми прийшли в редакц╕ю газети «Вести». Кажу редактору: «Чому виходите рос╕йською мовою? На Укра╖н╕ тепер вс╕ газети укра╖нськ╕ (╕ показав йому дек╕лька газет, що мав ╕з собою) - бачите? Йд╕ть соб╕ геть. Пан Бернацький буде редактором, ╕ газета в╕днин╕ буде укра╖нською!» Той пан п╕шов, а Бернацький став редактором. - Отже, часом ╕ волюнтаристськ╕ р╕шення (ц╕лком у дус╕ Дмитра Донцова) виправдовували себе. Боюся, що у нин╕шньому Донбас╕ мовне питання так легко, «наскоком» не вир╕шиться. - Так, Донбас уже став ╕ншим. Власне, «╕ншим» в╕н став в╕дразу п╕сля повернення Червоно╖ Арм╕╖. Органами НКВС тод╕ було заарештовано понад 800 укра╖нських п╕дп╕льник╕в та член╕в ╖хн╕х родин. Але не можу сказати, що все укра╖нське життя в цьому рег╕он╕ завмерло. Коли мене у цьому роц╕ зустр╕чали в Донецьку, то майже вс╕ розмовляли з╕ мною укра╖нською мовою. Повезли мене ╕ до л╕цею. Там теж дуже тепло зустр╕чали мене. Половина хлопц╕в ╕ абсолютно вс╕ д╕вчата були у вишиванках! ╤, звичайно ж, добре розмовляли укра╖нською. Але я не м╕г не пом╕тити, що найб╕льшу вагу на Донбас╕ ма╓ Парт╕я рег╕он╕в. Скр╕зь портрети Януковича ╕ його соратник╕в, гасла, серед яких найчаст╕ше зустр╕ча╓ться слово «Стаб╕льн╕сть». ╤ намети - дуже багато намет╕в в╕д НУНС ╕ в╕д БЮТу. А якщо й бачив, то... без людей. Тод╕ як «рег╕онали» активно вели свою пропаганду. - Пане ╢вгене, дехто з молодих кримчан ц╕кавиться ОУН╕вським п╕дп╕ллям у Криму. Ви чи не ╓диний живий св╕док, який сп╕лкувався з кримськими п╕дп╕льниками... - Не так вже й багато я можу розпов╕сти про кримське п╕дп╕лля... Скажу лише, що хлопц╕в з «кримського рою» я вперше побачив у Кривому Роз╕ восени 1941 року. Якщо мен╕ не зраджу╓ пам’ять, це могло бути десь м╕ж 5 ╕ 25 вересня. Бо саме в ц╕ дн╕ я жив у Кривому Роз╕. - Ск╕льки ╖х було, як╕ вони були? - Це були молод╕ хлопц╕, десь с╕м чи в╕с╕м чолов╕к. Ус╕ добровольц╕. - Зв╕дки вони були родом? - О-о, цього я не знаю. У нас була сувора консп╕рац╕я, ╕ ми н╕коли не розпитували зайвого. Про те, хто ╓ зв╕дки, я м╕г знати лише тод╕, коли знав людину до в╕йни. Або коли вона сама про це розпов╕сть. Знаю т╕льки, що вс╕ оц╕ хлопц╕ були з Галичини. В Криму ще тод╕ була Червона Арм╕я, ╕ вони чекали нагоди переправитись через Сиваш. Настро╓н╕ були р╕шуче, як ╕ вс╕ ми на той час. - ╥м вдалося потрапити до Криму? - Лише частин╕ людей. Лобака ╕ Бардеховського н╕мц╕ заарештували ╕ розстр╕ляли в Джанко╖. До реч╕, родич╕ Лобака вже в роки Незалежност╕ розпитували мене про його долю. А що я м╕г ╖м розпов╕сти? П╕сля Кривого Рогу я вирушив на Донбас, а з тими хлопцями б╕льше не бачився. Знаю лише, що Бардеховський був зовс╕м молодим хлопцем, мав десь 19 рок╕в. А Лобак був тр╕шки старшим. - А ви особисто бували в Криму? - Так, я був у С╕мферопол╕ приблизно в с╕чн╕ 1943 року. ╥хав з Дн╕пропетровська за наказом Василя Кука. Треба було в╕дновити втрачен╕ зв’язки. При╖хав на консп╕ративну квартиру ╕ довго говорив з Янцишиним, пров╕дником т╕╓╖ групи. Звернув увагу на те, що останн╕й перебува╓ у глибок╕й депрес╕╖... - З чим це було пов’язано? - В╕н бол╕сно переживав втрату хлопц╕в та й не бачив, як мен╕ здалося, перспектив для роботи в Криму. Я розпов╕в про це Василев╕ Куку ╕ той дозволив Янцишину повернутися в Галичину. На його м╕сце згодом при╖хала Катерина Мешко. - Як вона впоралася з роботою? - Катерина була активн╕шою; мен╕ здалося, що вона, «сх╕днячка», краще да╓ соб╕ раду в Криму, ан╕ж галичанин Янцишин. ╤нколи вона зустр╕чалася з людьми у н╕мецьк╕й ун╕форм╕. Це були галичани, члени ОУН, як╕ працювали перекладачами у н╕мц╕в. Вони в╕льно пересувалися по Криму, зустр╕чалися з м╕сцевими укра╖нцями, з’ясовували ╖хн╕ настро╖, вели обережну аг╕тац╕ю. Таких дов╕рених людей у не╖ було п’ять чи ш╕сть чолов╕к. - Катерина не була родичкою в╕домо╖ Оксани Мешко? - Це р╕дн╕ сестри. Оксана д╕яла в Ки╓в╕. До реч╕, це вона п╕зн╕ше була одн╕╓ю з тих, хто орган╕зував Укра╖нську Гельс╕нську Сп╕лку. - Я зрозум╕в, що вони «сх╕днячки»? - Так, родом, якщо не помиляюсь, з Дн╕пропетровська. - Про Катерину Мешко ви розпов╕да╓те в деталях. Отже, були в Криму повторно, вже п╕сля пере╖зду Янцишина в Галичину? - Вдруге в Криму я побував в тому ж 1943 роц╕. Якщо не помиляюся, це було в липн╕. До цих п╕р пам’ятаю жахливу спеку... ╥хав я на контакт з Катериною Мешко. В╕з лист╕вки, л╕тературу, нов╕ ╕нструкц╕╖ - Яким вам тод╕ запам’ятався Крим? Що вам тод╕ п╕дказувала ╕нту╖ц╕я п╕дп╕льника - чи реально було «збурити» кримське укра╖нство? Знаю, що при н╕мцях д╕яло дв╕ укра╖нськ╕ школи: в С╕мферопол╕ ╕ Севастопол╕. - Мен╕ дуже важко в╕дпов╕сти на це запитання, адже я перший раз був у Криму три - чотири дн╕ ╕ вдруге - приблизно ст╕льки ж... Я пробував анал╕зувати, ще взимку дивлячись на Янцишина. Це була молода людина, яка в Крим по╖хала добров╕льно ╕ була настро╓на на активну роботу. Чому у нього була така депрес╕я? Мабуть, з його точки зору, п╕дп╕льна робота в Криму була приречена на невдачу. Або ж на дуже й дуже скромний результат... - Отже, п╕дняти кримське укра╖нство було нереально? - Незважаючи на активну роботу Катерини Мешко (не знаю, чи в╕дкрит╕ укра╖нськ╕ школи - це ╖╖ заслуга чи когось ╕ншого), враження було таке, що нав╕ть працюючи дуже багато, зробити можна дуже мало... На Донбас╕ можна було голосно говорити з людьми, аг╕туючи за в╕льну Укра╖ну. ╤ нас слухали не лише етн╕чн╕ укра╖нц╕, але й рос╕яни, татари, греки... Вони готов╕ були жити в незалежн╕й Укра╖н╕! ╢диною ╖хньою умовою було те, що Укра╖на ма╓ бути демократичною державою. В Криму ж ситуац╕я була зовс╕м ╕ншою. Можна було вести антин╕мецьку пропаганду, але дуже складно аг╕тувати за Укра╖ну. - А х╕ба пров╕д ОУН не знав ц╕╓╖ специф╕ки? Адже Донбас, попри його зрос╕йщен╕сть, принаймн╕ був частиною Радянсько╖ Укра╖ни. А Крим до в╕йни належав до Рос╕йсько╖ Федерац╕╖. - Ну, цей радянський под╕л на республ╕ки, зроблений б╕льшовиками, нас менше всього ц╕кавив. Крим ми сприймали як рег╕он розселення укра╖нц╕в ╕ готов╕ були ╖х згуртувати ╕ захищати. - А кримськ╕ татари? Вони ж, певно, мр╕яли про свою незалежну державу? Чи погодились би вони жити в склад╕ незалежно╖ Укра╖ни? - Цього ми не знали, ╕ в першу чергу думали про укра╖нц╕в. Але була над╕я, що час п╕дкаже - як д╕яти, з ким ╕ про що домовлятись. Була над╕я на порозум╕ння, одним словом. - Тр╕шки авантюрною була ця виправа нац╕онал╕ст╕в до Криму... «На авось» - як кажуть рос╕яни... - Але ще легковажн╕шою ╓ нин╕шня пол╕тика Укра╖ни стосовно Криму. Тепер п╕востр╕в належить ╖й, але вона н╕чого не робить для того, щоб п╕дтримати м╕сцеве патр╕отичне укра╖нство. Мене диву╓ те, що багато м╕сцевих укра╖нц╕в ╓ не лише пророс╕йськими, але й... п╕дтримують комун╕ст╕в! Тож невже справжн╕ми патр╕отами Укра╖ни ╓ лише кримськ╕ татари? Серг╕й ЛАЩЕНКО. м. Льв╕в.
«З НАБЛИЖЕННЯМ НЕБЕЗПЕКИ ДО НЕ╥ ВЕРТАВ ДОБРИЙ НАСТР╤Й»
НА ЗАХИСТ╤ НАШО╥ СТОЛИЦ╤
╤СТОР╤Я УКРА╥НИ В╤Д МАМОНТ╤В ДО СЬОГОДЕННЯ У 501 ФАКТ╤
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
