В’ячеслав Чорнов╕л (24.12.1937 - 25.03.1999). Л╕тературний критик, пол╕тик, журнал╕ст, д╕яч руху опору проти русиф╕кац╕╖ ╕ нац╕онально╖ дискрим╕нац╕╖ укра╖нського народу. Народився в с. ╢рки Звенигородського району Черкасько╖ област╕, похований на Байковому цвинтар╕ в Ки╓в╕. 25 грудня 2007 р. В’ячеславу Чорноволу виповнилося б 70 рок╕в. За традиц╕╓ю громадськ╕сть м╕ста ╤вано-Франк╕вська вшанову╓ пам’ять видатного пол╕тичного д╕яча, поклавши кв╕ти до його пам’ятника на вулиц╕ його ╕мен╕ та проведе урочистост╕ в муздрамтеатр╕ ╕м. ╤. Франка та населених пунктах краю. Ще 8 серпня 1965 року В. Чорнов╕л в сел╕ Шешори, що на Гуцульщин╕, вперше виголосив прилюдно антикомун╕стичну промову на в╕дкритт╕ пам’ятника Т. Шевченков╕. Гуцули тод╕ захистили його в╕д цупких лап спецслужби. ╤ в╕дтод╕ В. Чорнов╕л був знаний у нас як борець за Незалежну Укра╖ну. Укра╖н╕ його подарував Шевченк╕в край того злов╕сного 1937 року, коли ╕роди з «чорних воронк╕в» чигали по св╕ту за вс╕м живим ╕ мислячим. Учительський син, комсомольський актив╕ст - здавалося, Чорноволов╕ була забезпечена блискуча стандартна б╕ограф╕я правильного хлопця радянських час╕в. Але гострий розум, бунт╕вна вдача, волелюбн╕ прад╕д╕вськ╕ козацьк╕ гени дуже швидко склали ц╕ну тогочасн╕й д╕йсност╕. Золотий медал╕ст, без п’яти хвилин асп╕рант, блискучий журнал╕ст ста╓ на «ти» з╕ сво╓ю долею ╕ йде на «ви» ╕з системою. Видав позацензурний «Укра╖нський в╕сник». З 1979 р. - член Укра╖нсько╖ Гельс╕нсько╖ групи. З 1992 р. - голова Народного Руху Укра╖ни. Його книга «Лихо з розуму» швидко об╕йшла кра╖ни Зах╕дно╖ ╢вропи, а на теренах Укра╖ни сформувався пол╕тик, який об’╓днав навколо себе демократичн╕ сили на Заход╕ ╕ Сход╕ Укра╖ни, до яких належали ╤ван Св╕тличний, ╤ван Дзюба, Василь Стус, Алла Горська... Його ╕м’я на початку 70-х рок╕в переказували пошепки з двору в дв╕р, з душ╕ в душу, з серця в серце. В к╕нц╕ 80-х воно зазвучало голосн╕ше у кав’ярнях Золочева ╕ Львова, на стор╕нках ки╖вських газет. Воно вознеслося народною над╕╓ю на малих ╕ великих в╕чах на початку 90-х рок╕в. Як бол╕ло, коли люди, що не встигли стати державним народом, знову збивались у натовп ╕ при перших труднощах зр╕кались ще вчора обожнюваного пров╕дника. А в╕н став депутатом Верховно╖ Ради Укра╖ни, керував Льв╕вською областю, очолював парт╕ю, видавав газету «Час-Тайм» ╕ був над╕йною опорою для нац╕онально-демократичних сил. Вперто, справд╕ по-волячому, пер скрипучого укра╖нського плуга борозна за борозною, бо була весна укра╖нсько╖ державност╕, а весняний день у таку пору р╕к году╓, то ж не можна було гаяти н╕ хвилини. ╤ знову писав, осмислював, анал╕зував, був суттю ╕ с╕ллю укра╖нсько╖ земл╕. ╤ був таким до к╕нця життя. Зверн╕мося до його останньо╖ роботи «Спроби розколу Руху. Причини. Виконавц╕. Замовники». Шукаю в╕дпов╕д╕ на ц╕ запитання, писав в╕н, бо це внутр╕шн╕ чинники, як╕ були кимось майстерно використан╕ ╕ спрямован╕ у в╕дпов╕дне русло. Хто ╕ як╕ ╕нтереси п╕длив кров’ю В’ячеслава Максимовича, та╖на за ста замками. Але, як зараз описують прогресивн╕ оглядач╕, мотиви вбивства мають дек╕лька аспект╕в. А замовник╕в сл╕д шукати за межами Укра╖ни. Рух сто╖ть на завад╕ маф╕озному заруб╕жному кап╕талу, який хоче скупити укра╖нську власн╕сть. По-друге, Рух як найактивн╕ший, найпосл╕довн╕ший виразник нац╕онально╖ ╕де╖ по вс╕й Укра╖н╕. По-трет╓, в╕н поставив соб╕ за мету - побудову Укра╖нсько╖ самост╕йно╖ соборно╖ держави ╕ крок за кроком, стаття за статтею, книга за книгою йшов до ц╕╓╖ мети. ╤ в тому, що Укра╖на постала, ╓ насамперед його, Чорновола, не левова, а справд╕ воляча частка прац╕ ╕ боротьби. Укра╖на для нього була найдорожча. А в╕н для Укра╖ни? Ми ще не скоро осягнемо, кого втратили. Ми не змогли об’╓днатися навколо живого Чорновола - об’╓днаймося, хоч навколо його пам’ят╕. В ╕м’я себе, в ╕м’я сво╖х д╕тей, в ╕м’я Укра╖ни. Такий запов╕т мудреця ╕ пророка. В╕н залишиться з нами в бронз╕ ╕ гран╕т╕, в╕чний ╕ невгамовний, будитель заспано╖ нац╕╖, в╕н буде в п╕дручниках ╕стор╕╖, бо в╕н сама ╕стор╕я. Але найвеличн╕шим пам’ятником йому ма╓мо стати ми, дор╕сши до його гордого запов╕ту: «Укра╖на понад усе». За громадську ╕ л╕тературну працю був нагороджений Державною прем╕╓ю ╕м. Т. Шевченка (1996 р.) та М╕жнародною прем╕╓ю Н. Томал╕на (1975). Кр╕м зб╕рок «Лихо з розуму» (Париж 1967 р.) видав «Я н╕чого у вас не прошу» (Торонто, 1968 р.), «Будн╕ мордовських табор╕в» (1974 р.), десятки статей у демократичних виданнях Укра╖ни ╕ ╢вропи. В. М. Чорновола любили всюди, в тому числ╕ на Прикарпатт╕. Недавно було перейменовано його ╕менем центральну вулицю ╤вано-Франк╕вська. На будинку обласно╖ б╕бл╕отеки в╕дкрито бронзовий барель╓ф. В будинку «Просв╕ти» в╕дбулася виставка майстр╕в художньо╖ вишивки ╕з товариства «Союз укра╖нок», на як╕й було понад 20 роб╕т, присвячених В. Чорноволу, вийшло багато статей про його працю на благо Укра╖ни, як╕ демонструвались на просв╕тянськ╕й книжков╕й виставц╕. Всупереч багатьом ╕стинам В. Чорнов╕л таки став «Пророком у сво╖й В╕тчизн╕». Степан БОЙКО, член ╤вано-Франк╕всько╖ м╕сько╖ орган╕зац╕╖ Народного Руху Укра╖ни.
ДМИТРО КАПРАНОВ: БРАТ, ЯКОГО НЕ СТАЛО
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
