"Кримська Свiтлиця" > #51 за 21.12.2007 > Тема "Душі криниця"
#51 за 21.12.2007
ВОЛОДИМИР КАПУСТ╤Н: «У Б╤Л╤М СПАЛАХУ БУЗКУ»
ТАКУ НАЗВУ ма╓ нова зб╕рка твор╕в в╕домого укра╖нського поета Володимира Капуст╕на, котра побачила св╕т у видавництв╕ «Пол╕фаст» (м. Фаст╕в Ки╖всько╖ област╕, 2007 р.). До ново╖ книги поета-л╕рика вв╕йшли кращ╕ в╕рш╕ автора, написан╕ ним в роки незалежно╖ Укра╖ни. Л╕рична теплота, щир╕сть, сердечн╕сть, щемкий б╕ль за долю Укра╖ни та укра╖нц╕в притаманн╕ б╕льшост╕ твор╕в ц╕╓╖ зб╕рки поета. Доб╕рки поез╕й та ц╕кав╕ розпов╕д╕ В. Капуст╕на про творц╕в та ╕стор╕ю написання в╕домих укра╖нських п╕сень, як╕ стали народними, не раз друкувалися на стор╕нках «Кримсько╖ св╕тлиц╕». Вони, ц╕ розпов╕д╕, судячи з в╕дгук╕в наших читач╕в, припали ╖м до душ╕, в╕дкрили нев╕дом╕ стор╕нки про так╕ давно в╕дом╕ ╕ улюблен╕ народн╕ п╕сн╕, як «Там, де Ятрань круто в’╓ться», «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну», «См╕ються-плачуть солов’╖» та ╕нш╕. Пропону╓мо до уваги шанувальник╕в художнього слова доб╕рку в╕рш╕в з ново╖ книги ки╖вського поета В. Капуст╕на «У б╕л╕м спалаху бузку».
ОДНЕ ╤М’Я Зда╓ться, слово - звук один, Але яка в н╕м сила! То п╕дн╕ма╓ до вершин. То п╕др╕за╓ крила.
Мен╕ найкраще з ус╕х сл╕в. Незбагнене, як мр╕я, Як сонце, як весна, як сп╕в, Одне ╕м’я - Мар╕я.
ВИЙДУ НА ЛУКИ Вийду ╕з сонцем на луки, Гляну у даль, де га╖: Б╕л╕ тумани, як руки, Руки, кохана, тво╖.
Гляну, а небо - як оч╕ Дивн╕ в задум╕ тво╖. Серце обнять мо╓ хоче Луки ╕ даль, ╕ га╖...
Бачу, як н╕жно-рум’яна Ся╓ зоря з висоти, Наче до мене, кохана, Це усм╕ха╓шся ти.
Знаю, не буде розлуки: В╕чн╕ ц╕ луки, га╖, Б╕л╕ тумани, як руки, Небо - як оч╕ тво╖.
ЗЕМЛЯ МОЯ Пройшла уранц╕ св╕жа злива... Щебечуть рад╕сно пташки... Мов д╕вчина, см╕╓ться нива, П╕дв╕вши в╕╖-колоски.
До сонця тягнуться волошки В сльозинах чисто╖ роси. В очах веселих смутку трошки, То кв╕ти плачуть в╕д краси.
Веселка вербам над водою У коси самоцв╕т впл╕та... Не налюбуюся тобою, Моя ти земле золота!
КАШТАНИ СОСЮРИ У Ки╓в╕, наче у храм╕, Що все не стар╕╓ в в╕ках, Стоять тут Сосюри каштани, - У кожного св╕чка в руках.
П╕д ними у пору весняну Туркочуть усе голуби: - Як мат╕р свою, як кохану, Люби Укра╖ну, люби!
Люби ╖╖ гарну, натхненну В цв╕т╕нн╕, у шум╕ га╖в. Люби р╕дну мову джерельну, Як дивн╕ п╕сн╕ солов’╖в. Листок тоб╕ кожен шепоче: - Каштани Сосюри люб╕ть!.. А серце обняти так хоче ╤ м╕сто, ╕ неба блакить.
У Ки╓в╕, наче у храм╕, Що все не стар╕╓ в в╕ках, Стоять тут Сосюри каштани, - У кожного св╕чка в руках.
ДОРОГА ДО МАМИ ╢. Акул╕ну
Вноч╕ ╕ вдень п╕д яворами, То р╕вна, то така крута, На вогник кличе нас до мами Дорога батьк╕вська свята.
Свята, як наша Укра╖на, А ╕нших не було й нема. Вона в житт╕ у нас ╓дина, Як л╕то, ос╕нь ╕ зима...
Раптово згасне вогник в мами, Немов пелюстка золота, То тужить, плаче п╕д в╕трами, Як ми, дорога-сирота.
АЙСТРИ Кв╕ти осен╕ останн╕ Схож╕ з барвами небес. ╤з дощами на св╕танн╕ Грають стиха полонез.
Як ночами в╕тер шаста, З них пелюстки обрива, Н╕би хустка та кв╕тчаста, На грядках ста╓ трава. То й тод╕ не плачуть кв╕ти, Видно, мужн╕ в них серця. Вм╕ють, як ╕ люди, жити Айстри гордо до к╕нця.
МОЯ ЛЮБОВЕ Хай в мене небо вечорове, - Та в душ╕ - весни блакить. Не залишай мене, любове, Ан╕ на день, ан╕ на мить.
Не залишай, моя любове, Як сонце, сонячно св╕ти! Мо╓ хай серце св╕танкове Живе Вкра╖ною завжди!
Будь як багаття калинове, Мен╕ дай в╕ри ╕ краси. Спали мене, моя любове, Спали... ╕ знову воскреси!
УКРА╥НА Степ в╕д хл╕ба золотий, Далина орлина. Край оцей коханий м╕й - Р╕дна Укра╖на.
З труб заводу виплива В неба синь хмарина, - Це моя ти трудова, Р╕дна Укра╖на.
Терикони, шахт копри, У садах долина, Над р╕кою явори - Р╕дна Укра╖на. Гордо сп╕в тремб╕т звучить, Зве на Верховину. Як за це нам не любить Р╕дну Укра╖ну!
Моря Чорного приб╕й. В берег б’╓ лавина, Це - усе ти, краю м╕й. Р╕дна Укра╖на.
Крим в╕д сонця весь с╕я. Як роси краплина, - Неповторна це моя Р╕дна Укра╖на.
Р╤ДНА МОВА У природ╕ цв╕т калини, Хоч не хоче, а згаса, Т╕льки в╕чна ╓ в людини - Це душ╕ ╖╖ краса.
А краса - не просто слово - Це ╕ в╕рн╕сть, доброта. Це любов до краю й мови В╕чна, чиста ╕ свята.
Можна все в житт╕ стерп╕ти, Нав╕ть впасти в боротьб╕. Найстрашн╕ша зрада в св╕т╕, Коли зрадиш сам соб╕.
Хто забуде мову р╕дну - Матер╕ великий дар: Буде в╕н душею б╕дний: Раб, потвора, яничар. У природ╕ цв╕т калини, Хоч не хоче, а згаса, Т╕льки в╕чна ╓ в людини - Це душ╕ ╖╖ краса.
КАЛИНА Понад крутими берегами, Над Ятранню в морозн╕ дн╕. Зима засипала сн╕гами Дорогу, скел╕ крем’ян╕.
Та так засипала сн╕гами, Що н╕ про╖хать, н╕ пройти, Не чуть, як в р╕чц╕ п╕д льодами Пливе живий пот╕к води.
А скеля у сн╕гах ╕скриться... Та ще не стих сн╕жинок р╕й. Тож дуже важко роздивиться, А що в сн╕гах пала на н╕й.
Сн╕жинки в╕дкружляли б╕л╕. То й стало ясно у цю мить: Це на крутому скел╕ схил╕ Одна калина пломенить.
В╕трам - калину не з╕гнути. Зим╕ - вогню не погасить! То що сн╕ги, морози лют╕? Козацька кров у н╕й горить!
СП╤ВА СОП╤ЛКА Не треба журитись, кохана, Що вкралась у чуб м╕й зима. Душа моя - кв╕тка весняна, - В н╕й холоду крапл╕ нема.
Це т╕льки на вулиц╕ г╕лка Тремтить у с╕чнев╕й журб╕. Сп╕ва мого серця соп╕лка Все сонячно, юно тоб╕.
Про те, що люблю Укра╖ну. Ще дужче, що буде - нову. Я кожну годину, хвилину Тобою ╕ нею живу.
В╤ЧН╤СТЬ Як дивляться зор╕ ╕з неба, То в тиш╕ блакитн╕й, н╕чн╕й, Над морем стоять мовчки треба, Вслухатися в хвил╕ приб╕й.
Мчить хвиля до хвил╕, шепоче В задум╕, то в тих╕й журб╕, Немов розказать кожна хоче Про щось пота╓мне тоб╕.
П╕сок вона в море то горне, То знов поверта╓ за мить. Не просто шумить море Чорне, - То хвилями в╕чн╕сть шумить.
Н╤ЧНЕ МОРЕ Притихли п╕д м╕сяцем трави. Все слухають в тиш╕ н╕чн╕й, Як моря Азовського лави Ведуть неск╕нченно св╕й б╕й.
Б’ють сп╕нен╕ в берег щомит╕, З розгону все котять вали, З╕тхають в сльозах сумовит╕, Що взяти його не змогли.
Все бризки летять в неспоко╖... Де впаде сльозина ота, То, мабуть, ╕з не╖ г╕рко╖ ╢вшан уноч╕ пророста.
Як н╕ч л╕тню ранок поборе, - Тод╕ таке тихе, ясне, Пов╕льно натомлене море Назад сво╖ хвил╕ жене.
Де хвиль в╕д╕йшли батальйони, Там видно картину таку: Др╕бн╕ кам╕нц╕, як патрони, Лежать на волог╕м п╕ску.
ПОЕЗ╤Я МОЯ А без поез╕╖ н╕кому Не зрозум╕ть життя краси. Вона - в колосс╕ золотому, В сльозинах чисто╖ роси.
У пелюстках троянд червоних, В тоб╕, м╕й степ, мо╓ село. В батьк╕вськ╕й мов╕ неповторна Така, як в горах джерело.
Вона - це до душ╕ робота. Любов до мами - н╕жна, осяйна. Вона ╕ в мужност╕ п╕лота, Що в неб╕ хмари розтина.
╥╖ не можна не любити, - В н╕й полум’я над╕й живе. Як ╕ розлуки сумовит╕, Стр╕чання рад╕сне, нове.
Вона - не шлягери т╕ модн╕. В н╕й ст╕льки музики й краси! Вона живе, живе сьогодн╕ У вас, мо╖ поля, л╕си. * * * Дитинством пахне материнка, Подв╕р’ям р╕дним - дерев╕й. Бо кожна кв╕тка ╕ травинка, - Це ти, коханий краю м╕й. * * * М╕й краю, моя ти любове, В морозн╕, засн╕жен╕ дн╕, Багаття тво╓ калинове В поез╕╖ св╕тить мен╕.
"Кримська Свiтлиця" > #51 за 21.12.2007 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5419
|