Версiя для друку Обговорити в форумi

ПОЕЗІЯ
 «Кримська світлиця» вже не раз друкувала вірші Галини Литовченко, котра народилася в м. Сєверодонецьку на Луганщині, а живе й працює в одній із військових частин Криму.
 Чомусь усталилась думка, що коли з Луганщини чи з Донеччини - то, мабуть, пише російською мовою. Тут той випадок, коли Галина Литовченко продовжує і наслідує кращі традиції своїх земляків-попередників і сучасників - українських поетів і Луганщини і Донеччини - Володимира Сосюри, Василя Стуса, Володимира Міщенка, Василя Марсюка, Івана Низового, Миколи Малахути, Антоніни Листопад...
 І не тільки тим, що пише свої вірші рідною їй українською мовою, а й тим, що пише гарно. Її поезії захоплюють і доброю українською літературною мовою, а не «суржиком», хоч Галина за фахом, скоріше, економіст, аніж філолог, і свіжістю художніх образів, ліричністю, в якій переплелись її ніжна жіноча душа і щирість почуттів, закоханість у життя, в своє рідне, українське.
 Правду кажуть, що коли Бог дав талант живописати рідним словом, то де б ти не жив - у Криму чи на Луганщині - ніяка іншомовна стихія тебе не зламає: як підказує серце, так і пишеш, так і глаголиш рідним материнським словом.
 Більшої упевненості Вам, пані Галино, на поетичній ниві, хай рідне слово залишається назавжди Вашою долею! А долю свою, як кажуть, і конем не об’їдеш, якщо той кінь навіть крилатий Пегас!
 Пропонуємо шанувальникам красного слова добірку нових віршів поетеси Галини Литовченко.
Данило КОНОНЕНКО.

ГАЛИНА ЛИТОВЧЕНКО: «МОЇ СТЕЖКИ - КРУТІ ДОРІЖКИ...»

ВЛІТКУ
Пшеничним полем,
таким широким,
В яру нарвавши
ожини горщик,
Дівчатко бігло блакитнооке,
Щоб не застав його
в полі дощик.
Розфарбувало вуста і щоки
Солодким соком ягід ожини
Дівча веселе блакитнооке
У сукні в цяточки-горошини.
Та наздогнали хмаринок зграї,
Бо зупинилась порахувати,
Коли зозуля в далекім гаї
Так щедро стала літа кувати.
Краплини впали поодинокі,
Вже й зазирнули до ягід
в горщик.
Дівча цікаве блакитнооке
Піймав на стежці
зненацька дощик.

ВЕСНЯНЕ
На зеленім пагорбі
Запашними гронами
Розцвіла черемуха
Рясно повесні.
Солов’ї-спокусники
Між густими кронами
Бісером розсипали
Співи голосні.
Мов тонке мереживо
В сукні нареченої,
Вітерець підхоплює
Черемховий цвіт.
Солов’їв обранка вмить
Росами свяченими,
Мов дрібними перлами
Окропила світ.

СВЯТО ХРИЗАНТЕМ
Невпинна осінь недаремно
Свою сповільнює ходу, -
То розцвітають хризантеми
У ботанічному саду.
Мов елегантні іноземки,
Піднявши гордо пелюстки,
Танцюють парами фламенко
Багряні осені квітки.
То тут, то там пірнають стрімко
В лілове марево густе
Закучерявлені голівки
У граціознім фуете.
Через таке барвисте поле
У гурті сонячних квіток,
Зробивши жовто-біле коло,
Ромашки повели танок.
П’янкого випити нектару
Злетілись бджоли на банкет,
Бо зірве вітер незабаром
Останній осені букет.

ВЕСІЛЛЯ
Вирує радісне довкілля,
Гримить музика духова, -
Іде через село весілля,
Веселі такти відбива.
Блищать на сонці труби мідні,
У бубонів тріщать боки;
Танцюють гості - друзі, рідні
Шалені танці - гопаки.
Їм підтанцьовуючи спритно,
Спішать бабусі із дворів,
А в вишині біло-блакитній
Кружляє пара голубів.

ЕТЮД
За вікном не одну вже годину
Вітер хльостко шмага ліхтаря,
Цідить ринва
останню сльозину,
Повен смутку
вже день догоря.
Хвіртка скиглить так довго
і нудно,
Клен в долоні розгнівано б’є...
Десь сумує у сквері безлюднім
Дощ, каштани і серце твоє.

НА БАТЬКІВЩИНІ ПОЕТА
В цвіту акацій потонуло місто, -
У білій піні вулиці й двори.
Лиш вагонетки,
мов живе намисто,
Біжать над ним
з крейдяної гори.
Вночі і вдень постукують
 легенько,
Спішать, спішать
у місто навпростець.
Дзюркоче жваво річечка
 Біленька,
Пливе поважно
Сіверський Донець.
Сивіє схил старого терикону,
Порослий ковилою
й чебрецем...
Сосюри місто в білому полоні -
То Лисичанськ, Лисиче
над Дінцем.
* * *
Цвітуть герані на вікні
Червоні, білі та рожеві.
Цвітуть - нагадують мені,
Як пахне в хаті татусевій.
Як квітне липа під вікном,
Бджолиним роєм оповита,
І сушить мама на даху
Червоні вишні соковиті.
А у сусідньому дворі,
Прийнявши гордовиту позу,
Стоїть лелека на вербі
В гнізді на колесі від воза.

МОЇ СТЕЖКИ
Мене крізь відстані далекі,
Крізь перепони і роки
Ведуть до рідного порогу
Знайомі змалечку стежки.
Колись траплялося
в дитинстві
Босоніж бігати мені
І по м’якесенькому пилу,
І по сухій низькій стерні.
Ходила впевнено і швидко
Я по своїх стежках вузьких,
Та спотикалась на бруківках,
Таких незвичних і слизьких.
...Мої стежки - круті доріжки,
Блукаючи у чагарях,
Вели мене, мале дівчисько,
На світлий і широкий шлях.

ПІВОНІЇ
Коли у росяний світанок
Я квіти бачила вві сні,
Хтось залишив на підвіконні
Пахкі півонії мені.
Роси закапали краплини
З пелюсток на постіль мою:
Мені здавалось чи то снилось,
Мов під рясним дощем стою.
В ту мить, коли в вікно відкрите,
Змахнувши сон,
вітрець влетів,
З чудовим ранком привітали
Мене півонії оті.
В блакить хотілося злетіти
Тоді, співаючи пісень...
Себе коханою чиєюсь
Відчула я в той літній день.

МОЯ РІКА
Там, де лани хвилюються
 житами,
Де неба синь глибока
і дзвінка,
Біжить собі поміж очеретами
З села в село моя дзвінка ріка.
То кручами дороги переймає,
То з’єднує містками береги;
Цілющою водою напуває
Заквітчані волошками луги.
Діждусь суботи і залишу місто, -
Майну у рідні батьківські краї,
Щоб в надвечір’я
у човенце сісти
І попливти назустріч течії.
* * *
Прийшла пора до мене
 навесні,
Коли в душі закінчилося
 свято.
Комусь здалося, мабуть,
що мені
Вділила доля щастя забагато.
Уже не так співали солов’ї.
Веселки в небі не для мене
 грали,
Бо щастя хтось відщипував
 краї,
Бо потайки кохання в мене
 крали.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #51 за 21.12.2007 > Тема "Душі криниця"