Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4450)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4124)
Українці мої... (1659)
Резонанс (2120)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1847)
Крим - наш дім (1046)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (320)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (206)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПОЕЗ╤Я ╤ ПРОЗА НАШОГО ЖИТТЯ
Третя зб╕рка поез╕╖ - «╥╖ написала в╕йна»…


НЕ ХОДИ НА ЛИСУ ГОРУ…
Наш╕ традиц╕╖


КАРИКАТУРИ БАТЬКА Й ЖИВОПИС СИНА
Карикатури батька викривають агресивну пол╕тику Москви, показують, що вона ╓ загрозою для всього...


РОЗПУСКА╢ТЬСЯ Л╤ЩИНА
Наш╕ традиц╕╖


ЛЮТЬ, НАД╤Я, ЛЮБОВ
На початку широкомасштабного вторгнення рос╕йських в╕йськ подруга художниц╕ попрохала ╖╖...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #51 за 21.12.2007 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#51 за 21.12.2007
ГАЛИНА ЛИТОВЧЕНКО: «МО╥ СТЕЖКИ - КРУТ╤ ДОР╤ЖКИ...»

ПОЕЗ╤Я
 «Кримська св╕тлиця» вже не раз друкувала в╕рш╕ Галини Литовченко, котра народилася в м. С╓веродонецьку на Луганщин╕, а живе й працю╓ в одн╕й ╕з в╕йськових частин Криму.
 Чомусь усталилась думка, що коли з Луганщини чи з Донеччини - то, мабуть, пише рос╕йською мовою. Тут той випадок, коли Галина Литовченко продовжу╓ ╕ насл╕ду╓ кращ╕ традиц╕╖ сво╖х земляк╕в-попередник╕в ╕ сучасник╕в - укра╖нських поет╕в ╕ Луганщини ╕ Донеччини - Володимира Сосюри, Василя Стуса, Володимира М╕щенка, Василя Марсюка, ╤вана Низового, Миколи Малахути, Антон╕ни Листопад...
 ╤ не т╕льки тим, що пише сво╖ в╕рш╕ р╕дною ╖й укра╖нською мовою, а й тим, що пише гарно. ╥╖ поез╕╖ захоплюють ╕ доброю укра╖нською л╕тературною мовою, а не «суржиком», хоч Галина за фахом, скор╕ше, економ╕ст, ан╕ж ф╕лолог, ╕ св╕ж╕стю художн╕х образ╕в, л╕ричн╕стю, в як╕й переплелись ╖╖ н╕жна ж╕ноча душа ╕ щир╕сть почутт╕в, закохан╕сть у життя, в сво╓ р╕дне, укра╖нське.
 Правду кажуть, що коли Бог дав талант живописати р╕дним словом, то де б ти не жив - у Криму чи на Луганщин╕ - н╕яка ╕ншомовна стих╕я тебе не злама╓: як п╕дказу╓ серце, так ╕ пишеш, так ╕ глаголиш р╕дним материнським словом.
 Б╕льшо╖ упевненост╕ Вам, пан╕ Галино, на поетичн╕й нив╕, хай р╕дне слово залиша╓ться назавжди Вашою долею! А долю свою, як кажуть, ╕ конем не об’╖деш, якщо той к╕нь нав╕ть крилатий Пегас!
 Пропону╓мо шанувальникам красного слова доб╕рку нових в╕рш╕в поетеси Галини Литовченко.
Данило КОНОНЕНКО.

ГАЛИНА ЛИТОВЧЕНКО: «МО╥ СТЕЖКИ - КРУТ╤ ДОР╤ЖКИ...»

ВЛ╤ТКУ
Пшеничним полем,
таким широким,
В яру нарвавши
ожини горщик,
Д╕вчатко б╕гло блакитнооке,
Щоб не застав його
в пол╕ дощик.
Розфарбувало вуста ╕ щоки
Солодким соком яг╕д ожини
Д╕вча веселе блакитнооке
У сукн╕ в цяточки-горошини.
Та наздогнали хмаринок згра╖,
Бо зупинилась порахувати,
Коли зозуля в далек╕м га╖
Так щедро стала л╕та кувати.
Краплини впали поодинок╕,
Вже й зазирнули до яг╕д
в горщик.
Д╕вча ц╕каве блакитнооке
П╕ймав на стежц╕
зненацька дощик.

ВЕСНЯНЕ
На зелен╕м пагорб╕
Запашними гронами
Розцв╕ла черемуха
Рясно повесн╕.
Солов’╖-спокусники
М╕ж густими кронами
Б╕сером розсипали
Сп╕ви голосн╕.
Мов тонке мереживо
В сукн╕ наречено╖,
В╕терець п╕дхоплю╓
Черемховий цв╕т.
Солов’╖в обранка вмить
Росами свяченими,
Мов др╕бними перлами
Окропила св╕т.

СВЯТО ХРИЗАНТЕМ
Невпинна ос╕нь недаремно
Свою спов╕льню╓ ходу, -
То розцв╕тають хризантеми
У ботан╕чному саду.
Мов елегантн╕ ╕ноземки,
П╕днявши гордо пелюстки,
Танцюють парами фламенко
Багрян╕ осен╕ кв╕тки.
То тут, то там п╕рнають стр╕мко
В л╕лове марево густе
Закучерявлен╕ гол╕вки
У грац╕озн╕м фуете.
Через таке барвисте поле
У гурт╕ сонячних кв╕ток,
Зробивши жовто-б╕ле коло,
Ромашки повели танок.
П’янкого випити нектару
Злет╕лись бджоли на банкет,
Бо з╕рве в╕тер незабаром
Останн╕й осен╕ букет.

ВЕС╤ЛЛЯ
Виру╓ рад╕сне довк╕лля,
Гримить музика духова, -
╤де через село вес╕лля,
Весел╕ такти в╕дбива.
Блищать на сонц╕ труби м╕дн╕,
У бубон╕в тр╕щать боки;
Танцюють гост╕ - друз╕, р╕дн╕
Шален╕ танц╕ - гопаки.
╥м п╕дтанцьовуючи спритно,
Сп╕шать бабус╕ ╕з двор╕в,
А в вишин╕ б╕ло-блакитн╕й
Кружля╓ пара голуб╕в.

ЕТЮД
За в╕кном не одну вже годину
В╕тер хльостко шмага л╕хтаря,
Ц╕дить ринва
останню сльозину,
Повен смутку
вже день догоря.
Хв╕ртка скиглить так довго
╕ нудно,
Клен в долон╕ розгн╕вано б’╓...
Десь суму╓ у сквер╕ безлюдн╕м
Дощ, каштани ╕ серце тво╓.

НА БАТЬК╤ВЩИН╤ ПОЕТА
В цв╕ту акац╕й потонуло м╕сто, -
У б╕л╕й п╕н╕ вулиц╕ й двори.
Лиш вагонетки,
мов живе намисто,
Б╕жать над ним
з крейдяно╖ гори.
Вноч╕ ╕ вдень постукують
 легенько,
Сп╕шать, сп╕шать
у м╕сто навпростець.
Дзюркоче жваво р╕чечка
 Б╕ленька,
Пливе поважно
С╕верський Донець.
Сив╕╓ схил старого терикону,
Порослий ковилою
й чебрецем...
Сосюри м╕сто в б╕лому полон╕ -
То Лисичанськ, Лисиче
над Д╕нцем.
* * *
Цв╕туть геран╕ на в╕кн╕
Червон╕, б╕л╕ та рожев╕.
Цв╕туть - нагадують мен╕,
Як пахне в хат╕ татусев╕й.
Як кв╕тне липа п╕д в╕кном,
Бджолиним ро╓м оповита,
╤ сушить мама на даху
Червон╕ вишн╕ соковит╕.
А у сус╕дньому двор╕,
Прийнявши гордовиту позу,
Сто╖ть лелека на верб╕
В гн╕зд╕ на колес╕ в╕д воза.

МО╥ СТЕЖКИ
Мене кр╕зь в╕дстан╕ далек╕,
Кр╕зь перепони ╕ роки
Ведуть до р╕дного порогу
Знайом╕ змалечку стежки.
Колись траплялося
в дитинств╕
Босон╕ж б╕гати мен╕
╤ по м’якесенькому пилу,
╤ по сух╕й низьк╕й стерн╕.
Ходила впевнено ╕ швидко
Я по сво╖х стежках вузьких,
Та спотикалась на брук╕вках,
Таких незвичних ╕ слизьких.
...Мо╖ стежки - крут╕ дор╕жки,
Блукаючи у чагарях,
Вели мене, мале д╕вчисько,
На св╕тлий ╕ широкий шлях.

П╤ВОН╤╥
Коли у росяний св╕танок
Я кв╕ти бачила вв╕ сн╕,
Хтось залишив на п╕дв╕конн╕
Пахк╕ п╕вон╕╖ мен╕.
Роси закапали краплини
З пелюсток на пост╕ль мою:
Мен╕ здавалось чи то снилось,
Мов п╕д рясним дощем стою.
В ту мить, коли в в╕кно в╕дкрите,
Змахнувши сон,
в╕трець влет╕в,
З чудовим ранком прив╕тали
Мене п╕вон╕╖ от╕.
В блакить хот╕лося злет╕ти
Тод╕, сп╕ваючи п╕сень...
Себе коханою чи╓юсь
В╕дчула я в той л╕тн╕й день.

МОЯ Р╤КА
Там, де лани хвилюються
 житами,
Де неба синь глибока
╕ дзв╕нка,
Б╕жить соб╕ пом╕ж очеретами
З села в село моя дзв╕нка р╕ка.
То кручами дороги перейма╓,
То з’╓дну╓ м╕стками береги;
Ц╕лющою водою напува╓
Закв╕тчан╕ волошками луги.
Д╕ждусь суботи ╕ залишу м╕сто, -
Майну у р╕дн╕ батьк╕вськ╕ кра╖,
Щоб в надвеч╕р’я
у човенце с╕сти
╤ попливти назустр╕ч теч╕╖.
* * *
Прийшла пора до мене
 навесн╕,
Коли в душ╕ зак╕нчилося
 свято.
Комусь здалося, мабуть,
що мен╕
Вд╕лила доля щастя забагато.
Уже не так сп╕вали солов’╖.
Веселки в неб╕ не для мене
 грали,
Бо щастя хтось в╕дщипував
 кра╖,
Бо потайки кохання в мене
 крали.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #51 за 21.12.2007 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5418

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков