Версiя для друку Обговорити в форумi

15 лютого 1989 - день закінчення безславної війни Радянського Союзу в Афганістані.
І День пам'яті її жертв...

Ці фронтові афганські фотографії, які показав нам голова Сімферопольського міського союзу ветеранів війни в Афганістані Анатолій Довгополюк, унікальні тим, що між ними пролягла Вічність. Перша, верхня, зроблена за п'ять хвилин до Вічності, друга - вже після неї. Через п'ять хвилин після того, як клацне затвор фотоапарата, БРДМ (бойова розвідувальна десантна машина) проїде ще якісь десятки метрів і - підірветься на керованому душманському фугасі... І Вічність під нерідним нам Бадахшаном, біля ошкіреного фугасами кишлака Дахані-Дара відкриє для наших хлопців свої смертельні обійми: троє загинуть на місці, ще дев'ятеро будуть поранені і до Вічності поки що не потраплять. Як і ті, хто мав долю не підсісти того трагічного дня зверху на броню БРДМа. Серед них - в. о. начальника розвідки окремого мотострілецького полку майор Анатолій Довгополюк...
Тепер Анатолій Олександрович і всі, хто поруч з ним у ветеранському афганському союзі, роблять усе, що в їхніх силах, для того, щоб Вічність, яка забрала до себе їхніх бойових побратимів, не давила так тяжко на долі тих, хто, скалічений Афганістаном, ще лишився живий, хто й досі оплакує убитих авантюрною і чужою нам війною синів, батьків, наречених...
Як не дякувати долі за те, що ми живемо тепер в незалежній державі, яка не посилає на війну своїх громадян!
Згадаємо всіх поіменно...
На жаль, немає у простих людей такої влади, щоб вишикувати правителів 1979 року, які прийняли рішення про участь в Афганській війні, та шеренгою провести їх по погостах всього Радянського Союзу. Може, і не було б тоді Чечні і Карабаху, Придністров'я і Абхазії. Може, не рвались би тоді політики та інші діячі в наполеони.
Керівництво з Москви чітко визначило: "Родина требует" - і воїни виконували наказ. Їхнім обов'язком було чесно й хоробро воювати. А ще вони мали право відважно і гідно померти. Вони були на "навчаннях", як перші п'ять років писали в газетах. За солдата чи офіцера, що загинули "на навчаннях", ніхто не ніс відповідальності. За втрати не потрібно було платити. Нічим, включаючи совість. Тому на могилах не можна було написати: "Загинув на війні". Дозволялось: "Загинув при виконанні службових обов'язків". І все...
Матері божеволіли через те, що відправляли синів в армію здорових, міцних, а отримували цинкову труну. Та ще й без права розкривати її. А "зверху" думали, що це буде прогулянка в горах. "Важко на вченнях - легко в бою", "Радянський солдат відлитий із сталі", - старалися газети. Що ж це за "навчання" такі?
В Афганістані, все було чужим: земля, мова, звичаї і обличчя. Навіть небо, з якого не падало ні однієї краплі дощу упродовж п'яти місяців, було для нас чужим. Тільки пилюка і вітер під назвою "грамсиль" з камінцями (в перекладі "вітер 120 днів", назва чітко виправдовує зміст). Воїнів косили тиф, жовтуха і лихоманка. Дизентерія за хворобу не вважалась.
 Вся 40-а Армія  воювати в горах і пустелі вчилась у боях. Тому люди, що пройшли Афган, не люблять його згадувати. Тому миттєво темніють обличчя тих хлопців, які "ходили на караван". Вони побували в пеклі. І ось все скінчилось. Бойовий генерал Громов перетнув на останньому БТР лінію життя і смерті. Смерть залишилась за спиною. А попереду "афганців" чекало мирне життя з їхніми болячками і страшними снами, в яких вони продовжували воювати. Дружини роками не могли спокійно спати поруч, - чоловіки в будь-яку мить могли уві сні "піти в рукопашну".
Та найстрашнішим для колишніх воїнів стали байдужість, а інколи й осуд. Скрипіли зубами братки-"афганці", коли розжирілі, непотопляємі чиновники плювали на укази, накази і заодно - на них самих.
Чому держава так поставилась до воїнів-інтернаціоналістів? Мабуть, тому, що воювали не ті, хто придумав цю війну. Бо якби вони побували в тунелі на Саланзі, бачення війни було б зовсім іншим. Звичайно, якщо не залишилися б там навічно.
Тому воїни-інтернаціоналісти й об'єдналися, вирішили створити свої ветеранські союзи. З мирними і добрими намірами допомоги і взаємовиручки...
Такий союз є і в Сімферополі. Заснований в листопаді 1991 року Сімферопольський міський Союз ветеранів Афганістану та інших воєнних конфліктів об'єднує в своїх рядах членів сімей загиблих і померлих ветеранів, інвалідів війни, учасників бойових дій в Афганістані.
Багато людей побувало за минулі роки в скромному приміщенні на Пушкінській, 12, де розташований Союз ветеранів-афганців. Інколи сюди приходять просто виговоритись, полегшити біль своєї душі.
Сімферопольський міський Союз очолює ветеран війни в Афганістані Довгополюк Анатолій Олександрович, його заступник - вдова загиблого в Афганістані Суханек Даниїла Петрівна. Це вони щоденно вислуховують зневірених і ображених колишніх воїнів. Це вони щомиті приймають в свої серця біль та трагедії членів Союзу. В правління Союзу входить і Сергій Володимирович Куницин - ветеран війни в Афганістані і нинішній голова Ради міністрів АРК. Він перший і єдиний керівник найвищого рангу, який добросовісно виконує обов'язки члена правління. При всій своїй великій зайнятості не пропустив жодного засідання. Ну і, звичайно, Сергій Володимирович надає всіляку допомогу Союзу.
В нашому місті серед "афганців" Герої Радянського Союзу, кавалери орденів Червоного Прапора і Червоної Зірки та інших орденів.
Сьогодні, в переддень річниці виведення радянських військ з Афганістану, ми звертаємося до земляків: вшануймо доброю пам'яттю усіх, загиблих в Афганістані та інших воєнних конфліктах, і, зокрема, наших земляків-сімферопольців.
Ось імена наших бойових друзів:
Герой Радянського Союзу майор Богданов Олександр Петрович; кавалер ордена Червоного Прапора майор Борисов Олег Валерійович; кавалер ордена Червоного Прапора підполковник Селезньов Валентин Леонідович; кавалер ордена Червоного Прапора майор Заболотний Леонід Васильович; кавалер ордена Червоного Прапора старший прапорщик Суханек Ярослав Богуславович; кавалер ордена Червоної Зірки капітан Сулима Ігор Юрійович; кавалер ордена Червоної Зірки прапорщик Куянов Олександр Павлович; кавалер ордена Червоної Зірки старший лейтенант Козаченко Юрій Володимирович; майор Томашевський  Олександр Олександрович; кавалер ордена Червоної Зірки Лук'янов Сергій Васильович; капітан Пожарищенський Григорій Павлович; капітан Роленко Володимир Миколайович; старший лейтенант Нікітін Олексій Миколайович.
Давайте пом'янемо їх і скажемо: ніхто не забутий, ніщо не забуто. Ми не маємо права забувати героїв, їхні сім'ї. Сьогодні правління Союзу має дієву програму з надання допомоги сім'ям загиблих, інвалідам, хворим і воїнам, які потребують невідкладної допомоги. Але кожен з нас добре розуміє, що будь-яка програма ніколи не буде реалізована без матеріальної підтримки.
Було б грішно сказати, що нас оточують тільки черстві люди, які не бажають бачити проблеми цієї групи людей. Як не подякувати міському голові В. Ф. Єрмаку! В місті багато невідкладних проблем, але Валерій Федорович завжди пам'ятає про нас. Є й інші високопосадовці, керівники організацій, котрі не забувають про те, що всіх людей об'єднує пам'ять.
Воїни-афганці - це оголений нерв нашого суспільства. І якщо наше суспільство має хоча б найменшу можливість захистити цей нерв, не дати йому запалитися - то це необхідно зробити. Аморально відвертатися від чужого болю.
Міський Союз ветеранів Афганістану звертається до всіх небайдужих людей з проханням: якщо у вас є можливість - допоможіть...
Іван БУТ,
ветеран війни в Афганістані, офіцер запасу.
* * *
Реквізити міського Союзу ветеранів Афганістану для надання благодійної допомоги:
Кримське центральне відділення Промінвестбанку України
ЄДРПОУ 03782842
МФО 324430
ОКПО 03782842
р/р 26004301320252.

***
ПРЕЗЕНТАЦІЯ "АФГАНСЬКОГО ДОСЬЄ"
"Афганське досьє" - історико-політичний нарис журналіста та дипломата Геннадія Коржа - це не тільки пам'ять про жахливі роки афганської війни, це книга, яка має виховне значення. Про це сказав на презентації книги міністр закордонних справ України Анатолій Зленко.
Він підкреслив, що афганська війна увійшла в історію нашого народу трагічною сторінкою: в ній загинуло багато українців. "Ми хочемо, щоб на цій багатостраждальній землі запанував мир і Україна робитиме все можливе для цього".
"Афганське досьє" - перше фундаментальне видання про Афганістан, яке вийшло в Україні. Книга цікава не тільки для ветеранів афганської війни, а й для політиків, дипломатів, зазначив начальник прес-служби МЗС Сергій Бороденков. В ній зібрані спогади людей, які пройшли війну, мирних жителів. У виданні відображено не тільки минуле, але й сьогодення та прогноз у контексті дій антитерористичних сил в Афганістані, яким не вдалося розгромити "Аль-Каїду".
 Автор видання Геннадій Корж - у минулому журналіст, який працював у гарячих точках, зараз працює в МЗС України.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #7 за 14.02.2003 > Тема ""Білі плями" історії"