Версiя для друку Обговорити в форумi

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВЕКТОР

13 - 14 листопада у Львові відбулися заходи презентації філії Центру студій європейської інтеграції (Литва) за участю відомого політолога Литви, професора Раймундаса Лопати, міністра-радника Посольства Литовської Республіки в Україні Генадіюса Мацкяліса, а також представників дипломатичного корпусу, керівників львівської обласної і міської влади, громадських організацій та громадських і державних діячів.
У рамках презентації Філії проводився семінар-дискусія "Quo vadis, Україно? Досвід трансформації суспільств України і Литви". Також була представлена книга-збірник аналітичних статей "Quo vadis, Україно?"
Тут саме час сказати, що у 2007 році Центр студій європейської інтеграції (Литовська Республіка) заснував дві філії в Україні - у Львові та в Донецьку з метою сприяння якнайтіснішій співпраці між Україною та європейською спільнотою (зокрема з Литвою). Це зміцнювало б і громадянське суспільство України та полегшувало б інтеграційні процеси України з ЄС.
Гадаю, варто хоча б коротко, тезами, навести зміст основних виступів.

Тарас ВОЗНЯК, головний редактор Незалежного культурологічного часопису "Ї".
Тема: "Україна після дочасних виборів - аспект геополітичний".
- Ми маємо справу з трьома гравцями на українському полі: з Росією, США і Євросоюзом. Кожен із цих гравців має свій тип впливу. США впливає на нас сильніше, ніж Євросоюз. Але саме Євросоюз є головним інвестором України - це 56% усіх інвестицій, тоді як США - лише 12%. Кожні вибори змінюють вказані цифри не дуже суттєво: на 1% - 2%. А існуючі тенденції змінюються ще менше.
Скажімо, Україна ще у грудні 2004 року висловила бажання інтегруватися в Європу. Відповідь була - "ні". У 2006 році бажання інтегруватися було підтверджене. У 2007 році - також. Але у відповідь знову прозвучало м’яке "ні". Отже, закінчується період українського романтизму. "Швидко" - не вийде. А з іншого боку...
Що є гарантією розвитку ЄС на майбутнє? Є військова могутність, енергоресурси, трудові ресурси, мобілізуюча ідея. З геополітичної точки зору, ЄС не має права зупинятися на існуючих кордонах. Майбутнє Євросоюзу - на Сході! Туреччина - це величезні людські ресурси. Росія, Казахстан, Туркменістан - це енергетичні ресурси. Отже, ресурси на сході, тому й Україну буде обійти важко... Поки що у Євросоюзу нема чіткої закордонної політики. Саркозі буде робити акцент на розвитку Середземномор’я. Німеччина наполягає на східному напрямку. В контексті вищесказаного Литва не є визначальною, але... вона є дуже "помічною". Як моральний приклад, як резервуар конкретного досвіду інтеграції у євроструктури.

Виступ Раймундаса ЛОПАТИ, професора, директора Інституту міжнародних відносин і політичних наук Вільнюського університету.
Тема: "Україна - Литва: перспективи політичних, громадських, господарських стосунків".
- Як сприймають Україну литовці? Як потужну державу, потенціал якої дозволяє розглядати її саме як впливову регіональну державу. Нам потрібна стабільна і демократична Україна.
Справді, Литва мінімально впливає на її існування. До того ж, певною проблемою є невизначеність самої України. Але ми можемо виконувати посередницьку місію, ділитися досвідом, виступати в ролі експертів.
Головним пріоритетом Литви є безпека і стабільність. Певні невдачі на шляху до Євросоюзу змушують нас шукати "обхідні" дороги, змушують увагу на Україну, Грузію, Молдову. Вважаю, що Литва повинна бути не лише демократичною, але й корисною для інших держав. В тому числі і пострадянських.
З весни 2004 року Литва посилила свою політику у східному напрямку. Вона полягає у заохоченні віддалення пострадянських держав від Росії. Тому остання розцінює такі дії як ворожість. Що нам робити? Взагалі відмовитися від регіональної політики? Жити дружно з Росією? Але, як висловився один із моїх знайомих, інтерес Литви до України обумовлений навіть... генетично. У нас був чималий відрізок спільної історії. Саме тому Литва хоче бути другим (після Польщі) адвокатом України на світовій арені і всіляко сприяти її євроінтеграції.

Євген ЖЕРЕБЕЦЬКИЙ, державний експерт Національного інституту проблем міжнародної безпеки.
Тема: "Євроатлантичні перспективи України: ймовірні сценарії".
- Ситуація зараз не найгірша. "Помаранчеві" перемогли на виборах. Тому тут можливі такі сценарії: реалізація ідеї вступу до НАТО, або... нейтральний статус. Цікаво те, що ще у часи Кучми була затверджена стратегія національної безпеки. Але це чомусь не реалізується нинішнім президентом! Парадокс? Бо ж, окрім комуністів, ніхто, здається, і не виступає проти євроінтеграції... Треба просто активніше діяти.
Українські політики, на жаль, не вміють мислити стратегічно. Гроші вкладаються не у перспективні проекти, а в одурманення виборців. Ніхто не хоче займатися проектами, які дратують Росію. Нам підкидають ідею державного нейтралітету. Але це смертельно для України! Бо буде "поглинання" її Росією. А Західна Україна не захоче обмежувати свій суверенітет. Отже, не є виключеним розкол, розпад держави. Тому вважаю, що нам, все-таки, треба йти першим шляхом. Досвід Литви, звичайно, став би в пригоді.

ЩО ДАВ ЛИТВІ ЄВРОСОЮЗ?
Виступ Генадіюса МАЦКЯЛІСА, міністра-радника Посольства Литовської Республіки в Україні.
- Євросоюз дарує нам велику свободу - перш за все. Це свобода пересування, рух капіталу, інформації, ідей. Цікаво, що напередодні вступу Литви до Євросоюзу цю ідею підтримувало 50 - 60% населення. Тепер же за Євросоюз - 75% литовців. І це лише за три роки! Отже, навіть ця статистика говорить про те, що "позитиву" більше.
Але можна поговорити і детальніше стосовно окремих галузей. Візьмемо сільське господарство. Литва - держава з давніми аграрними традиціями. Тому обережні литовці боялися, що після вступу до Євросоюзу багато фермерських господарств розоряться, збільшиться безробіття і таке інше.
Але ці побоювання не підтвердилися. Звичайно, дехто не витримує конкуренції і йде із сільського господарства. Збільшується середня площа фермерського господарства. Якщо до вступу у ЄС вона становила 9 га землі, то тепер уже 12 га. Середній показник по Євросоюзу становить 20 га. Отже, певний "відплив" із сільського господарства буде продовжуватися. Але все це йде плавно, без стрибків, у людей є можливість переорієнтуватися на щось інше.
До 60% доходів литовських фермерів становлять субсидії. У цьому році на сільське господарство виділено 1,7 млрд. літів. Це близько 3,5 млрд. гривень. З Литви вивозиться продукції на 600 млн. літів більше, ніж ввозиться. Це непоганий показник! Багато уваги приділяється екологічному землеробству. Субсидії у цю сферу досить великі. Площа такого господарства в середньому становить 41
гектар.
Зараз в Литві є майже 700 молодих фермерських родин, і їм виділені для розвитку чималі суми.
Звичайно, є у нас і проблеми, пов’язані із вступом до Євросоюзу. Скажімо, велика міграція. З країни виїхало 10% громадян. Переважно до скандинавських країн, Ірландії, Великобританії. Уже відчувається брак кваліфікованої робочої сили.
Дехто вже повернувся назад до Литви і відкрив свій бізнес. Дехто хоче повернутися; є спеціальні програми для "поверненців". Звичайно, ця частина населення не бідує, скоріше навпаки. Але програма адаптації все ж потрібна. Зараз втілюється в життя 1818 спецпроектів.
Треба сказати, що зміни є, і вони великі, помітні неозброєним оком. В Литві вже навчається 1700 іноземних студентів. І в той же час багато литовських студентів здобувають освіту за кордоном. Механізму повернення їх до Литви поки що немає. Хіба що тільки ідеї. Але думаю, що й ця проблема буде якось вирішуватися з часом.
Отже, досвід у нас є, інформаційний центр відкрито. Звертайтеся!

ДИЛЕМА ГЕОКУЛЬТУРНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ В ЄВРОПУ: ДОСВІД ЛИТВИ.
Виступ Неріюса МАЛЮКЯВІЧУСА, директора Центру студій європейської інтеграції.
- Декілька слів про литовський інформаційний простір. Українцям це може видатися дивним, але у нас домінує... російський інформаційний продукт. І в той же час у литовців зберігається негативне ставлення до Росії, до сучасної російської політичної системи. Ось такий парадокс.
Як це можна пояснити? Справа в тому, що на Заході популярна концепція "м’якої сили". Тобто країна повинна бути популярна своїми ідеями, ініціативами, конструктивними діями, гуманістичним підходом до важливих справ.
Здавалося б, могутній Росії, яка явно домінує у пострадянському просторі, найлегше втілювати в життя концепцію "м’якої сили". Але в дійсності чомусь все не так. У литовців зберігається відчуття, що зі Сходу їм погрожують.
Звичайно, це вже не військова загроза, проте вона актуальна. Зарубіжний автор Патрік Тірол висловив думку, що зараз актуальнішими є розмови не про державний суверенітет, а про інформаційний, лінгвістичний тощо.
В цьому контексті варто навести таку інформацію: 80% населення Литви становлять литовці. На другому місці - поляки, і лише на третьому - росіяни. Останніх лише 6%, але в інформаційному просторі домінують і російські мас-медіа, і російська мова.
Інші цифри: 85% литовських громадян можуть спілкуватися російською мовою, натомість англійською - лише 17%.
Не дуже весела картина на телебаченні, точніше, в телепросторі. Половина каналів - російські, інша половина - західні і литовські (разом). Така ж картина і з радіомовленням; особливо великі диспропорції у великих містах. Це визначається етнічним складом цих міст.
Російські ЗМІ поступово виходять на європейський ринок. У нас уже півроку виходить "Комсомольская правда". В Україні, я знаю, вона виходить дуже давно. Це свідчить про бажання Росії і надалі чинити інформаційний вплив на пострадянські держави.
І все ж ефективність цього "впливу" у Литві невисока. Якось проводилося опитування населення, де одним з питань було: "Яку державу можна назвати найбільш ворожою до Литви?"
Цікаво, що 62% громадян відповіли, що такою державою є Росія. Але ще красномовнішим є факт, що таку ж відповідь дало 40% литовських росіян! Лише 9% з них сказали, що Росія є дружньою державою.
Чим це можна пояснити? Очевидно, тим, що російські інформаційні політики діють як "макіавеллівські леви", тоді як на Заході робить погоду концепція "м’якої сили".
І тому вплив "макіавеллівських лисів" виявляється значно потужнішим, ефективнішим.
Російські ЗМІ актуалізують, роздмухують тему "балтійського неофашизму" (це пов’язано із мовною політикою Латвії та Естонії, із перенесенням пам’ятників). Це спрацьовує "навпаки", тобто настроює проти Росії навіть значну частину литовських росіян. Адже навіть серед литовських поляків відсоток тих, хто назвав Росію ворожою державою, становить 39%. Виходить, що росіяни у нас більш антиросійські, ніж поляки!
Можна говорити про ефект "злиття аудиторій". Уже немає суттєвої різниці між внутрішньою політикою і зарубіжною. Головна аудиторія російських медіа-програм, все-таки, російська, хоч слухачами і глядачами є також громадяни суміжних держав. А вони не завжди розуміють ту мову, яка є цілком прийнятною для російської аудиторії.
Литовці, принаймні, таку мову не сприймають. Мова російських ЗМІ дещо відрізняється і від тієї мови, яку добре розуміє українська аудиторія.
Політичний простір поступово втрачає сенс. Зростає значення інших просторів. Тому ми з Україною дуже близькі сусіди, незважаючи на те, що між нами ще й Білорусь. І литовський досвід тією чи іншою мірою може бути використаний українцями.
Сергій ЛАЩЕНКО.
м. Львів.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #48 за 30.11.2007 > Тема "Урок української"