Жахи дитинства ╕нколи пересл╕дують все життя. ...Вона пригаду╓, як д╕вчинкою годинами стояла на табурет╕, рятуючись в╕д зухвалих зголодн╕лих щур╕в, що снували сара╓м, вишукуючи бодай крихту чогось ╖ст╕вного. Сир╕тство, голод ╕ страх... Як ╖й тод╕ вдалося вижити? Все-таки св╕т - не без добрих людей. Даремно дехто ╕нколи каже зле про ╓вре╖в. Це добр╕ люди. Якби не вони..., ж╕нка плаче... В╕ра Павл╕вна Колодк╕на вже близько 30 рок╕в мешка╓ у Севастопол╕. Пере╖хала до доньки з Дн╕пропетровська, коли вийшла на пенс╕ю. Каже, що в ╖╖ дом╕вц╕ н╕коли не бува╓ так, щоб продукти ск╕нчилися. Продукти й дос╕ купуються про запас. Якщо, скаж╕мо, макарони, то ╖х обов’язково ма╓ бути в кухонн╕й шаф╕ не менше п’яти пакет╕в. Стосовно решти найменувань - те ж саме. Страх перед голодом - на р╕вн╕ п╕дсв╕домост╕. Вона народилася у сел╕ Васил╕вка на Дн╕пропетровщин╕ у 1918 роц╕. У в╕ц╕ 9-м╕сячного немовляти втратила мат╕р. Батько п╕шов з життя через три роки по тому. ╥╖ та старшого на три роки брата Григор╕я виховували бабуся з д╕дусем. У садиб╕ була косарка, бричка, молотилка. Було чим ╕ виорати, й зас╕яти, й врожай з╕брати. Д╕дусь, Гнат ╤ванович, був гарним господарем. Так ╕ жили, працюючи, аж до початку колектив╕зац╕╖, яка породила особливий клас нероб з комсомольц╕в та комун╕ст╕в. Звали ╖х актив╕стами. Якось вони прийшли до хати просити соломи, аби протопити в школ╕. "Та бер╕ть, хлопц╕, ск╕льки треба, он яка скирта величезна, - рад╕в Гнат ╤ванович, що м╕г зарадити скрут╕, - бер╕ть, чого ж, ус╕м вистачить...". ╤ брали.., й не лише солому, а п╕зн╕ше на сво╖х зборах вир╕шили, що хата Гната ╤вановича найл╕пше п╕дходить для с╕льради. Так ск╕нчилося дитинство В╕ри й Григор╕я. Збори актив╕ст╕в - найвища ╕нстанц╕я у т╕ буремн╕ часи. "╤д╕ть соб╕ з бабусею до м╕ста, - порадили господарев╕, в╕д╕бравши хату. А д╕ти нехай он у сара╖ поживуть, поки облашту╓тесь, а тод╕ й заберете". З рештою с╕льчан чинили не краще. З ус╕х двор╕в чувся плач, людей збирали й вивозили геть, н╕хто нав╕ть не знав, куди його везтимуть. Якось серед ноч╕ за В╕рою прийшла бабуся, й вони йшли 25 к╕лометр╕в п╕шки до м╕ста. Там Гнат ╤ванович влаштувався дв╕рником й отримав за це якесь нап╕вп╕двальне помешкання. Брат Григор╕й вже був п╕дл╕тком, в╕н залишився у сел╕, найнявшись возити на бричц╕ нових пан╕в у шк╕рянках, годувати та чистити коней. Наближався 1930 р╕к, у м╕ст╕ люди пухли в╕д голоду. Продавщиця з магазину, де Гнат ╤ванович працював дв╕рником, ╕нод╕ передавала д╕вчин╕ щось ╖ст╕вне. Дякуючи Богов╕ й т╕й ╓врейськ╕й ж╕нц╕, - каже В╕ра Павл╕вна, - деякий час якось трималися. Запам’ятався ще випадок з квасолею. Якось д╕дуся Гната покликав до себе хазя╖н магазину "Торгс╕н", також ╓врей, ╕ запропонував за добру роботу дв╕рника бочечку з квасолею. Той взяв трохи й завагався... "Бер╕ть, бо завтра вже ц╕╓╖ квасол╕ тут не буде, наказано знищити як отру╓ну". Гнат ╤ванович прин╕с квасолю додому й вони розтягували ╖╖ як могли. "Та квасоля ╕ врятувала нам тод╕ життя", - каже В╕ра Павл╕вна. А ще ж╕нка згаду╓, як людей кидали до тюрем за те, що вони прийшли до м╕ста, не маючи паспорта, у сел╕ ж на той час паспорт╕в не видавали, аби люди не могли п╕ти з села й облаштуватися у м╕ст╕. Довгий час п╕сля Голодомору заборонялось нав╕ть говорити про нього. В душах укра╖нц╕в старшого в╕ку й понин╕ живе страх. Зв╕льнитися в╕д страху й брехн╕ ми зможемо лише д╕знавшись всю страшну правду й засудивши комун╕стичний режим за ско╓ний злочин проти укра╖нського народу. Покол╕нню тих знедолених ╕ скривджених вже, може, й не зарадити: багатьох з них вже нема╓ серед живих. Але генетично ми, сучасники, несемо в соб╕ страх ╕ через нього - меншоварт╕сть. Настав час зв╕льнитися в╕д цього нав’язаного нам комун╕стичного спадку. Запалимо св╕чку... Нехай згорить у полум’╖ наш страх ╕ очистяться душ╕... м. Севастополь.
У ДРУГ╤Й СВ╤ТОВ╤Й В╤ЙН╤ МИ, УКРА╥НЦ╤, БУЛИ ПЕРЕМОЖЦЯМИ Й БУЛИ ПЕРЕМОЖЕНИМИ
ОЛЕКС╤Й БЕРЕСТ: ВИКРЕСЛЕНИЙ «З╤ СПИСКУ», ГЕРОЙ ПЕРЕМОГИ
ВИНИЩЕННЯ ╤ В╤ДРОДЖЕННЯ КОБЗАРСТВА
ЗАС╤ЯТИ ЗЕРНА ╤СТОР╤╥
НА ВЕС╤ЛЬНИХ ОБРУЧКАХ ВИКАРБУВАЛИ ДЕНЬ СМЕРТ╤ ╢ВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ
