"Кримська Свiтлиця" > #46 за 16.11.2007 > Тема "Українці мої..."
#46 за 16.11.2007
ВАСИЛЯ СТУСА ШАНУЮТЬ КРИМСЬК╤ ТАТАРИ, А САМ В╤Н ЗАХОПЛЮВАВСЯ "СОЛ╤ДАРН╤СТЮ"
ЗУСТР╤Ч ДЛЯ ВАС Дмитра Стуса на книжковому Форум╕ у Львов╕ я пом╕тив в╕дразу. По-перше, знав його фото. Адже перечитав чимало публ╕кац╕й про його в╕домого батька. Автором був найчаст╕ше саме Дмитро. По-друге, до Стуса-молодшого час в╕д часу п╕дходили в╕дом╕ льв╕вськ╕ ╕нтелектуали ╕ шанобливо з ним розмовляли. Як-не-як, син в╕домо╖ укра╖нсько╖ постат╕ ХХ стол╕ття. Однак сам Дмитро ╕з незм╕нною козацькою люлькою був досить скромним ╕ гранично зосередженим. Коли ж я сказав, що представляю ╓дину укра╖нську газету в АРК, оч╕ пана Дмитра рад╕сно загор╕лися: - А я добре знаю "Кримську св╕тлицю"! Якось друз╕ мен╕ привезли ╖╖ з Криму, бо там була публ╕кац╕я про батька... Пот╕м я звернув увагу, що слово "батько" в╕н вжива╓ досить р╕дко. Найчаст╕ше "Стус" або "Василь Стус". Н╕би мова йде про якусь далеку людину, а не про найближчого родича. Однак саме Дмитров╕ Укра╖на може завдячувати тим, що "б╕лих плям" у б╕ограф╕╖ Василя Стуса стало набагато менше. Вда╓ться на короткий час витягнути Дмитра "на каву" ╕ поставити йому дек╕лька запитань: - Василь Стус ╓ одним з найб╕льших укра╖нських геро╖в ХХ стол╕ття. Якщо Бандеру чи Романа Шухевича виховала нац╕онально св╕дома Галичина, то Стуса випустив у св╕т ╕ндустр╕альний Донбас. Так що ориг╕нальн╕сть поета ще ╕ в цьому. Хот╕лося б краще роз╕братися в цьому питанн╕. Як╕ витоки його високого патр╕отизму, жертовност╕? Адже промисловий Донбас н╕велю╓, асим╕лю╓ укра╖нськ╕ душ╕... - На Донбас╕ гине все слабке; сильне ж якось пророста╓, пробива╓ться кр╕зь асфальт. Василь Стус виявився не слабким. Очевидно, впливала мама - вона була дуже рел╕г╕йною ж╕нкою. Д╕дусь ╕ бабуся переважно розмовляли укра╖нською. Кор╕ння у них все-таки в╕нницьке. - Очевидно, й по╖здки на В╕нниччину допомагали у збереженн╕ укра╖нсько╖ ╕дентичност╕? - Можливо, хоча школяриком в╕н ╖здив на батьк╕вщину не дуже часто. Десь раз у два роки в середньому. Адже це досить дорого, а вони не були багатими.... - Зовс╕м ╕нша справа, звичайно, формування вашо╖ нац╕онально╖ св╕домост╕. Адже бути в т╕н╕ такого батька... До реч╕, чи не важко це - пост╕йно бути "в т╕н╕"? Чи ви вважа╓те, що ваш час ╕ще прийде? - Досл╕джуючи "б╕л╕ плями" в б╕ограф╕╖ Василя Стуса, я паралельно пост╕йно займався чимось "сво╖м". Але укра╖нц╕ сьогодн╕, на жаль, найб╕льше реагують на "бренди". Стус в╕д 1989 року (я тод╕ серйозно почав ним займатися) ╕ до цього часу ╓ пом╕тною величиною, всеукра╖нським "брендом". Зв╕сно, це кида╓ на мене т╕нь, ╕ я пост╕йно в ц╕й т╕н╕ знаходжуся. Проте у мене ╓ можлив╕сть самореал╕зац╕╖ у багатьох речах: я був ведучим к╕лькох рад╕опрограм у прямому еф╕р╕, публ╕куюся у багатьох виданнях, читаю лекц╕╖... Звичайно, якби у мене були як╕сь особлив╕ амб╕ц╕╖, я переживав би чи "комплексував" би трохи з цього приводу, а так... Ми ж зовс╕м р╕зн╕, по-р╕зному живемо, по-р╕зному сприйма╓мо цей св╕т. А те, що я багато займався батьковою творч╕стю, то мен╕ було ц╕каво; я на н╕й р╕с як ф╕лолог ╕ як людина... А, кр╕м того, зна╓те... Не вс╕м у житт╕ бути на перших ролях. ╢ люди другого, третього плану... - Ви спок╕йно до цього ставитесь? - Я все життя займаюся тим, що мен╕ ц╕каво. Можливо, я трохи програю ф╕нансово, зате морально в╕дчуваю себе дуже добре. Тепер я займаюся журналом "Ки╖вська Русь", це поглина╓ увесь м╕й час. - Який напрямок часопису? - "Ки╖вська Русь" ╕сну╓ вже п╕втора року. ╤дея моя така: зробити "зр╕з" укра╖нсько╖ л╕тератури за р╕к. Тобто - максимальна к╕льк╕сть автор╕в! ╤ пр╕оритет, звичайно, молод╕. Парадокс в тому, що в незалежн╕й Укра╖н╕ л╕тературн╕ журнали ледь "жевр╕ють", вони перетворилися у сво╓р╕дн╕ "тусовки", де за р╕к представлено 20 - 30 автор╕в. Це неприпустимо. Нас самих, л╕тератор╕в, не так уже й багато... А це вже виходить зовс╕м маленьке гетто. А мен╕ ц╕каво, щоб на одному майданчику був присутн╕й Борис Ол╕йник ╕ зовс╕м молод╕ автори, як, скаж╕мо, Серг╕й Жадан. За р╕к у мене "проходить" 120 - 150 автор╕в; я думаю, що це досить багато. Це добрий результат! - ╤ це конкретний внесок в укра╖нський л╕тературний св╕т... - Це просто моя маленька "цеглинка" у формування л╕тературного процесу, де вс╕ р╕вн╕, де чимало "не розкручених автор╕в"... "Брендових" автор╕в я залучав на початку, але тепер у цьому нема╓ потреби, адже на "Ки╖вську Русь" ╓ стаб╕льний попит. - А вам не зда╓ться, Дмитре, що вся укра╖нська л╕тература ╓ "п╕щинкою" для Укра╖ни? Я не заперечую - ╓ багато ц╕кавих автор╕в, але... У нас зараз люди дуже мало читають. Тому й тираж╕ маленьк╕, якщо пор╕внювати Укра╖ну з ╕ншими кра╖нами ╢вропи. Я дивлюся практично... Високий р╕вень автор╕в нас не ряту╓. - Зна╓те, я вчора говорив з людиною, яка очолю╓ в╕дд╕л культури у польському посольств╕ Ми пор╕внювали наклади польських автор╕в ╕ наших. Пов╕рте: ц╕лком сп╕вставн╕ наклади! Кр╕м того... з часом газетне "шумовиння" в╕д╕йде. Через 50 рок╕в н╕хто, кр╕м викладач╕в ╕стор╕╖, не згада╓ - хто був другим Президентом Укра╖ни, трет╕м ╕ так дал╕... Так, як ╕ зараз, ви навряд чи згада╓те, хто був на чол╕ КПРС м╕ж Стал╕ним ╕ Хрущовим... Б╕льш╕сть людей не зна╓ цього. В той же час, як╕сь автори залишаються, бо вони мають справу ╕з в╕чними ц╕нностями. Чим менше вони "збиваються" на ситуативну пол╕тику, тим серйозн╕ший р╕вень ╖хнього думання. Тому часто трапля╓ться так, що газети в╕дходять, а журнали у той чи ╕нший спос╕б залишаються... Принаймн╕, вони надовго "ос╕дають" у б╕бл╕отеках. Я бачу, що ╓ ╕нтерес ╕ з боку рос╕ян до нашо╖ л╕тератури; китайськ╕ видавництва теж хочуть виходити на наш ринок. Держава поки що не посп╕ша╓ з╕ сво╖ми ╕нвестиц╕ями... Значить, прийдуть рос╕яни, прийдуть китайц╕. ╤ ми в╕ддамо формування ╕деолог╕╖ в ╕нш╕ руки... - ╤ що? Як кажуть у Львов╕: "Нема на те ради"? - Я не думаю, що нема ради на цю ситуац╕ю. Просто держава не дуже посп╕ша╓. Ми ╓дина кра╖на у ╓вропейськ╕й частин╕ СРСР, яка не видала свою класику державним коштом - хоча б частково! Нам до то╖ само╖ Молдови дуже далеко у ╓вропейському, цив╕л╕зованому план╕... - Нав╕ть до Молдови далеко? - Ну, молдавани видали усю свою класику. ╤ п╕дтримують частково л╕тературн╕ журнали. - Очевидно, ╖х Румун╕я п╕дтриму╓. Не думаю, щоб нин╕шня Молдова з ус╕м справилася сама... - Яка р╕зниця - хто п╕дтриму╓? Може, й Румун╕я. Але питання там вир╕шу╓ться. Ми ж цього дос╕ не зробили, хоча ╕ дозволя╓мо соб╕ зверхньо ставитися до молдаван. А до Б╕лорус╕╖ ╕ до Лукашенко нам взагал╕ дуже й дуже далеко... В╕н видав усю б╕лоруську класику! Цим шляхом п╕шли ус╕ ╓вропейськ╕ кра╖ни... окр╕м нас. - Окр╕м нас? Д╕йсно, тут Укра╖на вигляда╓ ориг╕нальною! - ╤ це одна з ознак того, що ми поки "не зовс╕м" ╢вропа... - До реч╕, Дмитре, м╕й син зак╕нчив г╕мназ╕ю ╕мен╕ Василя Стуса. А пот╕м зустр╕чався десь у л╕тн╕х таборах ╕з вашим сином. Скаж╕ть, важко виховувати внука в╕домого поета? - У мене син╕в, взагал╕-то, дво╓. Могли зустр╕чатися з вашим сином у "пластових" таборах... Чи важко ╖х виховувати? Я вчив ╖х творити св╕т навколо себе. Не брехати, жити так, щоб людям навколо було комфортно. Вчу ╖х загальнолюдським ц╕нностям. Не буду хвалити сво╖х д╕тей, але... Ми з ними друз╕, ╕ нам разом ц╕каво! Для мене це дуже важливо. - Я чув, що на Донбас╕ в╕дкрили музей Василя Стуса. ╤ це заслуга переважно одн╕╓╖ людини, до реч╕, етн╕чного рос╕янина... - Так, це зробив Олег Фьодоров, полковник у в╕дставц╕, ветеран МВС. Д╕йсно, рос╕янин, родом ╕з Тульсько╖ област╕. Все життя в╕н прожив у Рос╕╖; в╕дносно недавно став донеччанином. Тр╕шки скептично, до реч╕, ставиться до цього рег╕ону. Точн╕ше, до його мешканц╕в, як╕, на думку Олега Михайловича, не вибудовують свою житт╓ву перспективу. З╕ мною в╕н вперше зв’язався с╕м рок╕в тому. Пояснив, що дуже шану╓ Василя Стуса, вважа╓ його святою людиною ╕ хоче, щоб у цьому шахтарському кра╖ був музей поета. Я тод╕ сказав йому: "Ви уявля╓те, що це таке - в╕дкрити музей Стуса у Донецьку? Уявля╓те, ск╕льки це буде коштувати?" Але Олег Михайлович був настро╓ний р╕шуче. В╕н сформував Оргком╕тет, а через деякий час у Донецьку ╕ в Горл╕вц╕ ╕снували невелик╕ експозиц╕╖. До реч╕, грош╕ Фьодоров вкладав сво╖... - Раз цей виходець ╕з Тули орган╕зував музей укра╖нського поета ╕ великого патр╕ота свого краю, значить, в╕н ╕ сам повинен полюбити Укра╖ну? - Так, Фьодоров ставиться до Укра╖ни з величезним п╕╓тетом, з великою повагою... - Тод╕ це яскравий приклад укра╖нсько-рос╕йського братерства. Життя не часто нас балу╓ под╕бними прикладами. ╤, як на мене, б╕льш проблем якраз з "того" боку, не з нашого... - Ну, ми ж н╕коли не ворогували з рос╕янами на р╕вн╕ особистостей, простих людей. По-мо╓му, безглуздо переносити протистояння держав в приватне сп╕лкування. У мене багато друз╕в ╕ щирих приятел╕в серед рос╕ян. Хоча я не сприймаю пол╕тику Пут╕на. З точки зору укра╖нця вона зда╓ться мен╕ ворожою, деструктивною. - Часто д╕яння окремих людей виглядають як певна "компенсац╕я" немудро╖ державно╖ пол╕тики. Це я про справу Олега Фьодорова. У нашо╖ читачки з Мел╕тополя Тамари Бойко ╓ чудовий в╕рш - "Донецьку". А в ньому так╕ рядки:
В дн╕ Незалежност╕, у тих╕, просв╕тленн╕, Я ╖ду в гост╕ - з внуком, не сама. На площ╕ ще стирчить фундаментальний Лен╕н, А от в╕д Стуса й сл╕ду там нема...
Виходить, що "сл╕д" все-таки ╓, принаймн╕ у вигляд╕ музею чи експозиц╕╖. ╤ причетний до ц╕╓╖ справи саме рос╕янин, один з тих, хто був "п╕дпорою" радянського режиму. А що пам’ятника дос╕ нема╓ - це прикро... - На жаль, у нас, справд╕, слова часто розходяться з д╕лом. ╤ все трима╓ться на подвижниках, на одиницях... У В╕нниц╕ споруджено непоганий пам’ятник Василев╕ Стусу. Значною м╕рою, завдяки ╕н╕ц╕ативност╕ пок╕йного вже Василя Циганюка. В╕н був директором В╕нницько╖ науково╖ б╕бл╕отеки, ╕ при ньому щор╕чно проводилося Стусове Р╕здво... Не стало ентуз╕аста ╕... припинилися конкретн╕ справи. - Наша газета завжди тепло в╕дгукувалася про тих рос╕ян, як╕ прихильно ставляться до Укра╖ни. Чи не допомогли б ви зв’язатися з Олегом Фьодоровим? - Охоче допоможу! В╕н дуже в╕дкрита людина, легко йде на контакт. - От би запросити ╕ його, ╕ вас до Криму, у гост╕ до "Кримсько╖ св╕тлиц╕"... Ви любите в╕дпочивати в Криму? - Зна╓те, мене щороку запрошують у гост╕ кримськ╕ татари! На жаль, дуже важко викро╖ти трохи часу для в╕дпочинку... - А чому саме до вас кримськ╕ татари виявляють таку прихильн╕сть? - Вони дуже поважали батька; очевидно, саме тому. Адже Василь Стус, як ╕ генерал Григоренко, сп╕вчував кримськотатарському рухов╕, п╕дтримував його. Тому кримськ╕ татари, як╕ живуть в Ки╓в╕, завжди запрошують мене на молебень, який вони замовляють у собор╕ в р╕чницю смерт╕ Василя Стуса. Або в день його перепоховання. - Сам╕ й замовляють? Мене завжди зворушувало таке прихильне ставлення до геро╖в ╕ншо╖ нац╕ональност╕. Шкода, що сам╕ укра╖нц╕ одне одного не бережуть. - ╤ держава не надто заклопотана долями зароб╕тчан, як╕ працюють за межами Укра╖ни. Таке ставлення до сво╖х громадян ╓ т╕льки у нас. У ╕нших кра╖нах - по-╕ншому. - Чи не тому Василев╕ Стусу належить фраза: "Я шаную польських звитяжц╕в духу, ╕ шкодую, що я не поляк..." Це в╕н про "Сол╕дарн╕сть". До реч╕, не в╕н же один так говорив. Тут чималенький список видатних людей можна скласти. Леся Укра╖нка говорила, що якби не була укра╖нкою, то вол╕ла б стати грузинкою. Дмитро Павличко колись про Литву дуже тепло сказав: "Як жаль, що ти мен╕ не р╕дна мати, Що я - печальний син печально╖ раби..." Аналог╕чн╕ висловлювання стосовно чеченц╕в ╓ у багатьох людей. А одна кримська укра╖нка якось вигукнула: "Господи! Чому я не кримська татарка?" - Якоюсь м╕рою все це св╕дчить про певн╕ недол╕ки укра╖нського ментал╕тету... А стосовно висловлювання Василя Стуса, то це публ╕цистична стаття з таборового зошита; це розчарування в багатьох людях... Зна╓те, коли людина "на зрив╕", коли довго перебува╓ в ув’язненн╕, не в╕дчуваючи п╕дтримки, то всяк╕ настро╖ можуть виникати... Я не думаю, що там мова йде про заздр╕сть, це радше неможлив╕сть повернутися до тексту, в╕дшл╕фувати свою думку. Бо там якраз ╕деться саме про повагу до "Сол╕дарност╕". Н╕чого под╕бного в Укра╖н╕ ще не було; люди у нас вдовольнялися м╕н╕мальним. А поляки думали про свою перспективу. Така далекоглядн╕сть, безумовно, ╕мпонувала Василю Стусу. Серг╕й ЛАЩЕНКО. м. Льв╕в.
ВАСИЛЬ СТУС: "╤ ДАЛЕН╤╢ ДАЛЬНЯ УКРА╥НА..." * * * Йди з-перед очей, в╕драдо, почезни, мето моя! Бреду Гефсиманським садом, така мен╕ досада, душа мов не своя. Дзюркоче вода наг╕рня, як пропов╕дь марноти. З╕рко моя веч╕рня, доле моя безм╕рна, дорога моя стоз╕рна - ╕ сам - проти себе - ти. Ходив, ╕ навчав, ╕ бачив, та дибився дух дарма. Сили, що Бог настачив, в╕ку, що в╕н назначив, невже для тебе нема?! Лють мене пробира╓, душу стряса╓ ляк. Св╕т - ╕ без нас скона╓, ск╕льки жне-пожина╓, нищити в╕н мастак... * * * О передсмертн╕ шепоти сн╕г╕в напровесн╕, як Колима святку╓ св╕й Першотравень. Як вода струму╓! Як пильно сланик кущ св╕й насторчив - до сонця, сонця - наче шестирук, напризволяще кинутий в пустелю сво╖х горбатих зойк╕в. Лелю, лелю - п╕д кригою - земного серця стук. * * * Ми вже тво╖ коханц╕, смерте: життя нам св╕тить кр╕зь туман. Але возрадуйся тепер ти, як м╕сячний зас╕явсь лан. ...Блука╓ музика багряна на гострожал╕м чолопку. Сидить зозуля, горем п’яна, ╕ простор╕ку╓: "ку-ку". Ми соку випили з берези, ми з р╕чки випили води, а явори довготелес╕ в долин╕ хрумали льоди. ╤ свидина вже бралась жаром, грушанка прогорта╓ сн╕г, земля пару╓ понад яром, в╕дчувши запл╕д, наче гр╕х. ╤ як то добре на узл╕сс╕ згубити стежку лугову, упавши навзнак на траву, як немовлятко у колисц╕. * * * Неначе стр╕ли, випущен╕ в безл╕т, згубилися м╕ж обидвох кра╖в, проваджен╕ не силою тетив, а спогадом про образи почезл╕, летять понад землею дол╕лиць, ан╕ соб╕, н╕ св╕тов╕ не рад╕, ╕ лячно задивляються в св╕чада людських озер, колодяз╕в, криниць. Так душ╕ наш╕: майже нежив╕ пустилися в ос╕нн╕ перелети, коли в╕дчули: найдорожч╕ мети на наш╕й окошились голов╕. В дороз╕ довгих самопоминань п╕д знадою земного притягання проносяться в╕д ранку до смеркання. Крило торка╓ холодок вагань. Обаб╕ч - чужаниця-чужина. П╕д кожним п╕д крилом - чужа чужина. ╤ дален╕╓ дальня Укра╖на, ошукана, оспала, нав╕сна. Дивлюсь - ╕ мало оч╕ не п╕рву: невже тоб╕ - н╕ племен╕, н╕ роду. За син╕ за моря лети по воду, однаково - чи мертву, чи живу. * * * Хлющить вода. ╤ сут╕нь за в╕кном, прищухл╕ айстри, вгорнут╕ у морок. Зда╓ться, в╕дучора був в╕второк (межиоч╕ ударив колуном). Пливе земля. ╤ спок╕й спод╕ванний - як тиша тиш╕. Як к╕нець к╕нця. Хлющить вода. Так час б╕жить захланний, наближу╓ мене до реченця. В╕д спогад╕в сам╕ чорн╕ють вирви. Дорогу розм╕новано - рушай! Благословенн╕ сходження ╕ пр╕рви, ╕ славен р╕дний ╕ нищ╕вний край! * * * Над╕ мною син╓ в╕ко неба; с╕ро-чорна шлакова труна геть обмила душу. Так ╕ треба: вже остання лопнула струна, вкрай напнута спод╕ванням. Досить. Бо нема╓ стерпу. Тв╕й к╕нець умовля╓, науча╓, просить: згинь, коли спромога. Хай ╖м грець, тим л╕там, що будуть непрожит╕. Тож бери соб╕ останн╕й шлюб, бо не з╕йде на камен╕ жито ╕ сухий не роз╕в’╓ться дуб. * * * Верни до мене, пам’яте моя, нехай на серце ляже ваготою моя земля з рахманною журбою. Хай сходить сп╕вом горло солов’я в гаю н╕чному. Пам’яте, верни ╕з чебреця, ╕з липня жаротою. Хай яблука останнього достою в мо╖, червонобок╕, виснуть сни. Нехай Дн╕пра уроча теч╕я бодай у сн╕ у маячн╕ струму╓, ╕ я гукну. ╤ край мене почу╓. Верни до мене, пам’яте моя.
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 16.11.2007 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5314
|