|
"Кримська Свiтлиця" > #6 за 07.02.2003 > Тема "Урок української"
#6 за 07.02.2003
НОВЕ ПОКОЛІННЯ ВИБИРАЄ...
Тамара СОЛОВЕЙ
Нове покоління вибирає "Пепсі"! Так кажуть, звичайно ж, не ті, хто рекламує "Колу" або якийсь інший напій. Але абсолютною правдою тут є лише те, що нове покоління постійно дійсно стоїть перед вибором: воно вибирає собі друзів, майбутню професію, мову, щоб свідомо назвати її рідною, політичні уподобання, зрештою, навіть Батьківщину (яку, всупереч широковідомим поетичним рядкам Василя Симоненка, все ж таки вибирати можна, принаймні, ставлення до неї).
Нове покоління - це ті, що сидять навпроти нас, членів журі, яким належить оцінити результати ІІ етапу Всеукраїнського конкурсу-захисту навчально-дослідницьких робіт учнів - членів Малої Академії наук (секція журналістики). Наш керівник - заступник голови рескому з інформації, викладач ТНУ ім. В. І. Вернадського Павло Ломакін. Це надає впевненості, тобто морального права "роздвоюватися": отже, не лише фіксувати якість запропонованих юнкорами матеріалів та повноту і влучність їхніх відповідей на запитання, але й відстежувати загальні тенденції формування особистості нинішньої молодої людини. Та ще й у розвитку, бо торік мені довелося побувати в аналогічній ситуації і більша половина юних облич в залі була вже добре знайома.
Ось Валерія Яковлєва, яку я в торішній своїй публікації підмовляла: гайда з "вулиці Московської" (так називалася газета, яку редагувала дівчина) на Київську (тоді на цій вулиці знаходився наш офіс)! А нині на захисті-конкурсі Валерія прочитала свою останню, ще не опубліковану роботу про урок української мови, на якому оживають народні традиції, стають ближчими, ріднішими. Характеристика, що додається до публікацій Валерії, підписана директором представництва фонду "Москва - Крим", депутатом АРК Олегом Родивіловим. Але вже немає жодних гарантій, що Валерія вибере "Пепсі".
І є велика надія - ця здібна дівчина, ступивши на журналістський шлях, не буде протиставляти дві братні мови, два братніх народи.
А ось Катя Русенко. В її добірці привертають увагу статті не просто україномовні, але й патріотичного спрямування. Вона навіть дипломантка міського конкурсу з теми "Соборність України", побувала на І Міжнародному гуманітарному симпозіумі в Києві як знавець української мови і, схоже, є гордістю своєї вчительки, що викладає державну...
Але послухаймо, що пише одинадцятикласниця у своєму відзначеному другим місцем творі:
"Все було чудово. Крім... Увесь час спілкуючись українською мовою, чуючи її постійно, я майже фізично відчувала біль у вухах. Це можна порівняти з... наприклад, мандаринами. Я їх дуже люблю, але гарного треба потрошку. Якщо я з'їм їх багато, почнеться гіпервітаміноз, організм попередить, що більше вітаміну С не треба. Так і в моїй ситуації. З народження розмовляючи російською, я не звикла до такої кількості "державної", хотілось почути знайомі звуки рідної". А далі - розмірковування про те, що любити українську націю, державу можна лише за умови, коли вона забезпечить своїх громадян матеріально.
То що ж вибирає Катя? "Пепсі"? "Колу"? Але звісно, що не мандарини з їхнім "гіпервітамінозом". Тоді чому ні вчителька української мови, що заохочувала Катю до написання цього твору, ні ті, хто присуджував їй призове місце, не пояснили дівчині, що існує поняття етики і що з носіями будь-якої мови ділитися своїми переживаннями відносно власної алергії на неї просто нетактовно, адже, розраховуючи на читацьку аудиторію, журналіст може бути впевнений - там завжди знайдеться людина, якій, висловлюючись подібним чином, він зробить боляче.
Знайшлася вона і серед присутніх. Руку для запитання Юля Вернигор підняла першою, хоча і не одразу одержала слово.
- А для мене українська мова - рідніша за російську. Я ніжно люблю свою неньку Україну. Слово "Україна" - для мене святе! І у тому, що погано живемо, винна не Україна, а ми самі, бо таких людей обираємо до влади. Ідентифікувати Україну і її владу - не чесно, - щиро, запально Юля Вернигор сказала те ж саме, що було написане в іншому Катіному дописі, звичайно ж, не знаючи про це. А твір отой також містився в добірці робіт, він так і називався: "Я вірю в майбутнє твоє, Україно!". "Мабуть, рецепт патріотизму - у трьох словах: "духовність", "віра", "державність", - зазначає в ньому та ж сама Катя. - Багато хто заперечить: яка може бути духовність, якщо хочеться їсти, коли діти плачуть від голоду?.. Хочу відповісти: в усіх передових країнах люди живуть за принципом: не питай, що дала тобі країна, скажи, що ти зробив для неї. Адже ми - і є Україна...".
То що ж таки вибирає Катя? Яка її справжня позиція? Та, що зветься "позицією на замовлення"? Не вірю. Вона теж "наша" - інакше не народилися б у неї такі прості, непідробні і мудрі слова: "Адже ми - і є Україна..."
Справжня "україночка" і кримська татарка Севгіль Мусаєва - член організації "Молода просвіта" з Керчі, яка у відповідь на одне із запитань зізналася: "Мені найближча татарська культура, але я люблю й українську, вивчаю її, і до російської ставлюся нормально".
Приблизно те ж саме, але в іншому варіанті, висловила й лідер змагань Ельвіра Старкова, що друкується трьо-ма мовами, має понад 60 публікацій і 12 грамот та подяк високого рівня: "Різні мови має знати кожен, хто хоче бути цікавою людиною, спілкуватися без перекладача. Та, на жаль, з вивченням кримськотатарської у нас в Саках стає дедалі складніше...". Для Ельвіри як для юного журналіста найважливішими принципами є порядність і чесність (вона вже стала жертвою плагіату). А як для людини - доброта, це знаю ще з торішніх її публікацій, у тому числі в "Кримській світлиці". А ось Ленура Чабанова виявилася значно "принциповішою". Вона видає газету лише кримськотатарською мовою і не бачить крамоли в тому, якщо всі інші навчаться читати її в оригіналі.
Хвилювало мовне питання й Ірину Гришняєву, але дещо в іншому плані: "Не можешь - научим, не хочешь - заставим", - виходячи саме з такої посилки, вона провела бліц-опитування. Але до честі цієї одинадцятикласниці з Нижньогірського району, де покладають на дівчину великі надії, воно позбавлене того ядучого українофобства, яким страждають іноді її дорослі колеги, - просто намагання об'єктивно відобразити думку представників різних національностей.
Так, і юних, не менше, ніж дорослих, турбує мовна проблема в державі. Але вболівають вони, як виявилося, в першу чергу не за себе ("ми вже як-небудь зорієнтуємось"), а за нас, представників старших поколінь ("за роки існування СРСР люди стали руськими за натурою, вони не можуть перебудуватися!"). Молодь любитиме й цінуватиме свою державу, але й вимагатиме від неї відповідного ставлення. Вона припускає навіть, що з часом українська мова набуде статусу всесвітньої ("але це станеться тоді, коли ми полюбимо її так само, як російську"). Рік Росії в Україні сприймає позитивно, як і Рік України в Росії ("два народи краще пізнають культуру один одного"). Адже Росія й Україна вже не були для цих дітей "спільною колискою" і сприймаються ними як різні, навіть "малознайомі" держави. На запитання, в якій газеті вона найбільше хотіла б надрукуватися, одна з дівчаток назвала "Кримську світлицю", а це означає, що ми неодмінно будемо друзями. Ми всі неодмінно будемо друзями, але, згідно з умовами конкурсу, знов-таки належало робити вибір.
Перше місце дісталося Ельвірі Старковій, друге поділили між собою Іра Гришняєва, Ганнуся Бабакова (Нижньогірський район), яка палко відстоювала ідею щодо передчасності скасування в Україні смертної кари, Вікторія Бєляєва із Судака та Катя Русенко (м. Саки). Тих, хто набрав 75 балів і посів третє місце, - ще більше. Тож хоч і не всі одержали однакові бали, але таким є основний принцип змагань - передумова будь-якого самоудосконалення.
"Кримська Свiтлиця" > #6 за 07.02.2003 > Тема "Урок української"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=529
|
МОВА П╤Д ЧАС В╤ЙНИ СТАЛА ЗБРО╢Ю
МОВИ Р╤ДНО╥ ОБОРОНЦ╤
