Версiя для друку Обговорити в форумi

ВІДГУК ПРО ПІСЕННИЙ ДИСК ЮЛІЇ ТА ВІКТОРА КАЧУЛ 

У наш час, коли співають усі, а особливо ті, хто не вміє співати („Розказать слід про октаву, А воно: „Люблю отаву”, ноти „ре” не вимовля” – С. Петрашенко), поступово втрачається надія на те, що душу заторкне рідний спів. Та ні! У моїх руках диск з написом: „Може, мамо, я хоч трохи кращим світ зроблю!”. „Юлія і Віктор Качули співають свої пісні”. Та авторство зрозуміло вже з назв пісень. Деякі з них, як-от „Мама”, „Яблуневий рік”, „Додому”, „Повертайтеся, лелеки” я неодноразово чула на університетських святах і в редакції (уже тоді подумала: „Від таких пісень і каміння заплаче!”), але з багатьма творами познайомилася вперше.
 Відкривається диск піснею „Мамо, вічно будь!”. На мою думку, це справжній шедевр – не тільки тому, що розкриває голос від печалі до піднесеності, а й завдяки самим словам, таким близьким і моїй душі, і маминій, і татовій, і бабусиній, і душам багатьох людей. Хто розтопить лід? Хто загоїть рани? Тільки мама… Моя бабуся багато разів слухала саме цю пісню й нарешті сказала, що Юля (моя однокурсниця!) прекрасно володіє голосом, особливо для свого віку, „а я різне слухала – і тут, і за кордоном, і сама співала”.
 „Яблуневий рік” і „Додому” ми всі також слухали щодня кілька разів (десять – це точно!). Яблуня-Мати й „сивий Батько-Вересень в саду” – будь-яка родина, а яблучка – не тільки діти та онуки, які повертаються до рідних, а й досягнення. Але якби не було яблуні – „тоді не було б тебе” (Григір Тютюнник).
 Щемка пісня „Повертайтеся, лелеки!” дивовижно чиста. Я мимоволі подивилась у вікно: чи не пролітають ці птахи, такі рідні. Лелеки залишають нас, але ж нехай любов не минає.
 „Я душею вересень, а ти?”. Золота осінь, злам літа… ми полетимо у вирій. Але для цього треба мати чисте серце, бо мудрий Вересень – це світло.
 „Мрія” нагадує поезію Лесі Українки. Головне – бути впевненим, що ми не пізно почули пісню, яка несе золоту надію.
 З російськомовних пісень заторкнуло „Я – зеркало…”. Ми справді дзеркальця одне одного, головне – не затьмарювати світлий блиск своєї душі. „Песенка о неговорящем попугае” змусила задуматись про волю, яка так потрібна кожному. Треба дивитися в глибину й відкинути грим („О душах”), не бути необачними машинами („Дорожная”), і тоді вечір торкнеться нас „фиолетовой рукою” („Вечер”).
 І тоді не вмруть ні яблуня, ні вересень, ні лелеки, ні дзеркала, ні перша вчителька („Первой учительнице”), ні любов і тепло…
 …Я знову вмикаю диск. І знову моя родина нечутно сідає слухати. Як приємно чути такі пісні – адже без них наші душі застигають у рутині, мозок втомлюється. Залишимо поки що роботу, а послухаємо… замовляйте!
 - Про маму! – чую одноголосне.
 А потім полетимо, „мов із вирію птах”.
 …І контраст: під вікнами – гучна музика без смаку, без ритму, б’є по мізках…
 Ольга СМОЛЬНИЦЬКА.
На фото: 2-га обкладинкa пісенного Юлиного диска.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #45 за 09.11.2007 > Тема ""Будьмо!""