"Кримська Свiтлиця" > #45 за 09.11.2007 > Тема "Урок української"
#45 за 09.11.2007
«МОВО Р╤ДНА, СЛОВО Р╤ДНЕ...»
Укра╖нц╕ - стародавн╕й народ, а мова ╖хня багатша ╕ всеосяжн╕ша, н╕ж персидська, китайська, монгольська ╕ вс╕ляк╕ ╕нш╕. Вона ма╓ риси, под╕бн╕ до московсько╖ мови. А московити волод╕ють землями в╕с╕мнадцяти царств... Вс╕ вони однаково задовольняються двадцятьма дев’ятьма л╕терами. Мова рус╕в (укра╖нц╕в. - Я. Д.). Цей козацький народ, як ╕ московський, спов╕ду╓ грецьку в╕ру, поклоня╓ться Христов╕, дотриму╓ться тих же свят ╕ чита╓ ╢вангел╕╓. Коротк╕ приклади з ╖хньо╖ мови: вода, ходи, сядь, яблука, св╕чка, хл╕б, прин╕с, ложка, груша, сливи, мед, масло, куди йдеш, куди ходила, помагай б╕г, бувай здоров, спасиб╕, а йди здоров, чи ти здоров, хлопче, парубок, дай мен╕... Хоч ╕ соромно писати безглузд╕ слова, але мандр╕вников╕ це конче потр╕бно. Треба нав╕ть знати, як вони лаються, щоб остерегтися цього, бо сказано: «Я вп╕знав зло не задля самого зла, а щоб остер╕гатись в╕д нього». Наприклад: свиня, щезни, собако, чорт, д╕дько. Це завзятий, ст╕йкий ╕ сердитий народ. Турецький мандр╕вник Евл╕я ЧЕЛЕБ╤. 1657.
УКРА╥НСЬКА мова ма╓ свою особливу музикальн╕сть. Ця незбагненна душа нашо╖ мови, як золотоносна р╕ка, виблиску╓ хвилями народно╖ п╕сн╕, перелива╓ться в душу нац╕╖, творить почутт╓ву нерозривн╕сть укра╖нського серця й укра╖нсько╖ земл╕. Ген╕альн╕ композитори Моцарт ╕ Бетховен, Гл╕нка й Чайковський, Барток ╕ Страв╕нський користувалися укра╖нськими мелод╕ями у сво╖й творчост╕, а це значить, що вони чули в╕брац╕ю найвищих небес нашо╖ мови. Наш╕й мов╕ потр╕бен вогонь любов╕, потр╕бна духовна м╕ць! ╤ той, хто диха╓ суржиком, не може мати духовного здоров’я. Укра╖нська мова за сво╖ми виражальними можливостями, лексичними арсеналами, музичними прикметностями, ╕сторичними надбаннями в п╕сенн╕й ╕ л╕тературн╕й галуз╕ належить до найрозвинен╕ших мов св╕ту. Дмитро ПАВЛИЧКО. * * * Р╤ДНА мова - це найособист╕ша ╕ найглибша сфера обстоювання свого «я», коли воно ╓, сво╓╖ особисто╖ ╕ нац╕онально╖ г╕дност╕. Та р╕ч не т╕льки в цьому. Р╕ч ╕ в об’╓ктивн╕й природност╕, доц╕льност╕ р╕дних мов та мовного розма╖ття в багатонац╕ональному св╕т╕, р╕ч в об’╓ктивн╕й ц╕нност╕ ╖х для картини св╕ту, р╕ч у тому, що з умиранням усяко╖, а особливо розвинено╖ нац╕онально╖ мови, людство назавжди втрача╓ одну з╕ стор╕нок сво╓╖ духовно╖ ╕стор╕╖, ста╓ б╕дн╕шим ╕ несправедлив╕шим. ╤ван ДЗЮБА, 1987. * * * КОЛИ зника╓ народна мова - народу нема б╕льше!.. В╕дбер╕ть у народу все - ╕ в╕н усе може повернути, але в╕дбер╕ть мову, ╕ в╕н н╕коли б╕льше не створить ╖╖; нову батьк╕вщину нав╕ть може створити народ, але мови н╕коли: вмерла мова в устах народу - вмер ╕ народ. К. Д. УШИНСЬКИЙ, Р╕дне слово, 1861. * * * Краса ╕ сила р╕дно╖ мови та╖ться не в ╖╖ фонетичних перевагах ╕, погот╕в, не в ╖╖ прив╕лейованому, зверхньому становищ╕ супроти ╕нших мов, якщо це десь трапля╓ться, а у здатност╕ впливати на почуття людини, будити в н╕й хорош╕ благородн╕ почуття, змушувати брин╕ти найтонш╕ струни людсько╖ душ╕. Борис АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ, 1964. * * * Сид╕р ВОРОБКЕВИЧ Р╤ДНА МОВА Мово р╕дна, слово р╕дне, Хто вас забува╓, Той у грудях не серденько, Т╕лько кам╕нь ма╓. Як ту мову мож забути, Котрою учила Нас вс╕х ненька говорити, Ненька наша мила? Як ту мову мож забути? Таж звуками тими Ми до Бога мольби слали Ще д╕тьми малими; У т╕й мов╕ ми сп╕вали, В н╕й казки казали, У т╕й мов╕ нам минувш╕сть Нашу в╕дкривали. Мово р╕дна, слово р╕дне, Хто ся вас стида╓, Хто горнеться до чужого, Того Бог кара╓; Сво╖ його цураються, В хату не пускають, А чуж╕╖, як заразу, Чуму, обминають. Ой тому плекайте, д╕ти, Р╕дну руську мову, Вч╕ться складно говорити Сво╖м р╕дним словом! - Мово р╕дна, слово р╕дне, Хто вас забува╓, Той у грудях не серденько, Але кам╕нь ма╓! 1869 * * * Микола ЧЕРНЯВСЬКИЙ Ти не загинеш, Укра╖но! ╤ мова прад╕дна твоя, Що кожне слово в ╖й перлина, Не вмре пов╕к. ╤ св╕т-зоря, Твоя свята зоря зася╓. Поглянь - слов’янство ожива╓ ╤ сили пробу╓ сво╖: Ганебн╕ ярма розбива╓, Докупи вс╕х син╕в склика╓... А то ж усе брати тво╖!.. Н╕, не умре н╕коли мова, Якою син сп╕ва╓ тв╕й, Якою люд скликав П╕дкова, Богдан славетний ╕ Пал╕й, Якою С╕ч буйна лишала, Якою наш Кобзар сп╕вав, Яка степи опанувала ╤ м╕л╕они об’╓днала Людей-брат╕в!.. Хто не чував П╕сень по селах вечорами - ╤ жарт╕вливих, ╕ сумних?.. То долю р╕дними словами Народ висп╕ву╓ у ╖х. О н╕, Вкра╖на не загине! Коли народний океан Сп╕ва, неначе той орган, ╢ сила в н╕м - душа ╓дина. 1889 * * * Олександр ОЛЕСЬ О слово р╕дне! Орле скутий! Чужинцям кинуте на см╕х! Сп╕вочий гр╕м батьк╕в мо╖х, Д╕тьми безпам’ятно забутий. О слово р╕дне! Шум дерев! Музика з╕р блакитнооких, Шовковий сп╕в степ╕в широких, Дн╕пра м╕ж ними лев╕й рев... О слово! Будь мечем мо╖м! Н╕, сонцем стань! вгор╕ спинися, Осяй м╕й край ╕ розлетися Дощами судними над ним. 1907 * * * Р╕дна мова в р╕дн╕й школ╕! Що бринить нам чар╕вн╕ш? Що нам ближче, ╕ мил╕ш, ╤ дорожче в час недол╕?! Р╕дна мова! р╕дна мова! Що в ╓дине нас злива, - Перш╕ матер╕ слова, Перша п╕сня колискова. Як розлучимось з тобою, Як забудем голос тв╕й ╤ в в╕тчизн╕ дорог╕й Говоритимем чужою?! Краще нам н╕мими стати, Легше гори нам нести, Н╕ж тебе роз╕п’ясти, Наша мово, наша мати! Н╕! в к╕м думка прагне слова, Хто в майбутн╕м хоче жить, Той вс╕м серцем закричить: «В р╕дн╕й школ╕ р╕дна мова!» ╤ спасе того в недол╕ Наша мр╕я золота, Наше гасло ╕ мета: Р╕дна мова в р╕дн╕й школ╕. 1917 * * * Максим РИЛЬСЬКИЙ МОВА Треба доглядати наш сад. Вольтер Як парость виноградно╖ лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно Пол╕ть бур’ян. Чист╕ша в╕д сльози Вона хай буде. В╕рно ╕ слухняно Нехай вона щоразу служить вам, Хоч ╕ живе сво╖м живим життям. Прислухайтесь, як океан сп╕ва╓ - Народ говорить. ╤ любов, ╕ гн╕в У тому гомон╕ морськ╕м. Нема╓ Мудр╕ших, н╕ж народ, учител╕в; У нього кожне слово - це перлина, Це праця, це натхнення, це людина. Не б╕йтесь заглядати у словник: Це пишний яр, а не сумне провалля; Збирайте, як розумний сад╕вник, Достиглий овоч у Гр╕нченка й Даля, Не майте гн╕ву до мо╖х порад ╤ не л╕нуйтесь доглядать св╕й сад. Кв╕тень 1956 p., Ки╖в * * * В╕ктор СОКОЛОВ У сина були ще, Як мовиться, за╖ди, ╤ батько у школ╕ Сказав за чадо: - Хоч ми й укра╖нц╕, Та т╕льки, зна╓те, М╕й син укра╖нську Не буде вивчати... Так батько сказав, Не спитавши ╕ неньки. А син - ще малий, В╕н перечить не см╕╓. ╤ ось уже син ╤ н╕мецькою дзенька, А укра╖нсько╖ - Не розум╕╓. Колисаний п╕снею Укра╖нки, Нащадок далекий с╕човика, В╕н у Франка Не читав н╕ стор╕нки, ╤ у Шевченка Теж Н╕ рядка. По р╕дн╕й земл╕, Що д╕дами розорана, В╕н ходить, Немовби заморський г╕сть, Хоч на н╕ч ╥╖ укрива╓ться зорями, ╤ хл╕б ╖╖ сонячний Змалечку ╖сть. Так, в школ╕ синка Укра╖нська не мучила... Та в батька спитати На думку спало: Невже-то, В╕д р╕дного слова в╕длучене, Чадо Душею Багатше стало? 1960 * * * Дмитро ПАВЛИЧКО ТИ ЗР╤КСЯ МОВИ Р╤ДНО╥ Ти зр╕кся мови р╕дно╖. Тоб╕ Твоя земля родити перестане, Зелена г╕лка в луз╕ на верб╕ В╕д доторку твого з╕в’яне! Ти зр╕кся мови р╕дно╖. Тв╕й дух На милицях жада╓ танцювати. В╕д ласк тво╖х закамен╕╓ друг ╤ посив╕╓ р╕дна мати! Ти зр╕кся мови р╕дно╖. В╕ки Ти йтимеш темний, як сльота ос╕ння. В╕д погляду твого серця й з╕рки Обернуться в сл╕пе кам╕ння. Ти зр╕кся мови р╕дно╖. Ганьба Тебе зустр╕не на шляху вузькому... Впаде на тебе, наче сн╕г, журба - ╥╖ не понесеш н╕кому! Ти зр╕кся мови р╕дно╖. Нема Тепер у тебе роду, н╕ народу. Чужинця шани ждатимеш дарма - В тв╕й сл╕д в╕н кине см╕х-погорду! Ти зр╕кся мови р╕дно╖... 1955 * * * Л╕на КОСТЕНКО Страшн╕ слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька прича╖лись, коли не зна╓ш, з чого ╖х почать, бо вс╕ слова були уже чи╖мись. Хтось ними плакав, мучився, бол╕в, ╕з них почав ╕ ними ж ╕ завершив. Людей м╕льярди, ╕ м╕льярди сл╕в, а ти ╖х ма╓ш вимовити вперше! Все повторялось: ╕ краса, й потворн╕сть. Усе було: асфальти й спориш╕. Поез╕я - це завжди неповторн╕сть, якийсь безсмертний дотик до душ╕. * * * Василь СИМОНЕНКО МОЯ МОВА Все в тоб╕ з’╓дналося, злилося - Як ╕ пом╕ститися в одн╕й! - Шеп╕т зачарований колосся, Поклик ╕з катами на двоб╕й. Ти да╓ш поету дуж╕ крила, Що п╕дносять правду в вишину, Вченому ти лаг╕дно в╕дкрила Мудрост╕ людсько╖ глибину. ╤ тоб╕ рости й не в’януть зроду, Кв╕тувать в поемах ╕ в╕ршах, Бо в тоб╕ - великого народу Н╕жна ╕ замр╕яна душа. 1962 * * * Спиридон ЧЕРКАСЕНКО НАША ТВЕРДИНЯ О р╕дна мово, скарбе м╕й! В мертвотних напастях чужини Ти - м╕й ц╕лющий, м╕й ╓диний Душ╕ п╕дбито╖ нап╕й... Нехай гнобить за роком р╕к Над╕й незд╕йснених наруга, - В тоб╕ м╕цна моя потуга, На вс╕ скорботи певний л╕к. ╤ в кра╖ р╕дному терп╕нь - Пут╕ недов╕дом╕ бож╕! Сто╖ш ти гордо на сторож╕ Народних прагнень ╕ святинь. Плюндру╓ все хижак лихий: М╕й р╕дний край - сумна пустиня... Лиш ти сто╖ш, як та твердиня, О р╕дна мово, скарбе м╕й. 17.XI╤.1934
Мово р╕дна! Ти ж - як море - безконечна, могутня, глибинна. Котиш ╕ котиш хвил╕ сво╖х лексикон╕в, а ╖м нема╓ к╕нця-краю. Красо моя! В тоб╕ мудр╕сть в╕к╕в, ╕ пам’ять тисячол╕ть, ╕ зойк матер╕в у годину лиху, ╕ переможний гук лицар╕в у днину поб╕дну, ╕ п╕сня серця д╕вочого в коханн╕ сво╖м, ╕ крик новонародженого; в тоб╕, мово, неосяжна душа народу - його щир╕сть ╕ щедр╕сть, радощ╕ й печал╕, його труд, ╕ п╕т, ╕ кров, ╕ см╕х, ╕ безсмертя його. Арфо серця мого! Люблю зажуру п╕сень тво╖х, ╕ невмирущий оптим╕зм гумору твого, ╕ музику сл╕в тво╖х. Скарбе м╕й ╓диний, з тобою я найбагатший ╕ найдужчий в св╕т╕, без тебе - перекотиполе, що його в╕тер несе у с╕ру безв╕сть, у млу небуття. Твердине моя, ╕ захисток, ╕ горд╕сть, ╕ розрада в годину смутку. Люблю тебе ╕ в гн╕в╕, коли ти клекочеш, як вулкан, ╕ гримиш громами на ворог╕в, ╕ вбити можеш словом ╓диним, як блискавкою. Люблю ╕ твою н╕жн╕сть, ласкав╕сть, лаг╕дн╕сть, коли ти одним-одн╕с╕ньким словом з╕гр╕ва╓ш, мов сонце, ╕ п╕дносиш над хмари та м╕ж зор╕, ╕ поверта╓ш до д╕яння, до життя, наснаго моя ╕ мудрий в╕чний вчителю м╕й. Св╕тлоносна! Ти завжди вабиш, чару╓ш, кличеш на тепл╕ й могутн╕ хвил╕ сво╖. ╤ я, в╕рний ╕ в╕чний юнга тв╕й... ╢дина печаль пройма╓, що не вистачить життя, аби переплисти тв╕й мовний океан. Бо ти ╓ В╕чн╕сть. Ти ╓ Правда, Добро ╕ Краса народу нашого. Тож такою ╕ будь в╕чно, мово р╕дна! Серг╕й ПЛАЧИНДА, 1988.
«Х╤БА МАТИ БУВА ПРИМУСОВОЮ?» Не минуло й двох рок╕в, як доручення Президента Укра╖ни, закр╕плене Указом «Про р╕шення Ради нац╕онально╖ безпеки ╕ оборони Укра╖ни» в╕д 8 лютого 2006 року, в якому вказу╓ться на необх╕дн╕сть «вир╕шити питання щодо в╕дкриття у С╕мферопол╕ на баз╕ Будинку оф╕цер╕в В╕йськово-Морських сил Укра╖ни ╕нформац╕йно-культурного центру», було виконане. Кажуть, робота над вир╕шенням цього питання ведеться з початку року. ╤ ось 5 листопада - урочисте в╕дкриття Центру, що ма╓ повну назву: ╤нформац╕йно-культурний методичний центр з вивчення укра╖нсько╖ мови, л╕тератури, ╕стор╕╖ Укра╖ни (прохання не плутати з Всеукра╖нським ╕нформац╕йно-культурним центром, де керу╓ Г. Хм╕льовська). Бо повноваження нов╕тнього центру значно предметн╕ш╕ - це навчання двох груп в╕йськовик╕в (57 ос╕б) укра╖нськ╕й мов╕, ознайомлення з ╕стор╕╓ю Укра╖ни та народознавством, а бази поки що практично н╕яко╖, лише благородне бажання «надати гуман╕тарно╖ п╕дготовки в╕йськовослужбовцям та прац╕вникам Збройних Сил Укра╖ни з метою поглиблення вивчення ними ╕дейно-теоретичних засад незалежност╕ Укра╖ни, ╕стор╕╖ Укра╖ни, ╖╖ Збройних Сил та бойових традиц╕й, ╕стор╕╖ укра╖нсько╖ культури, укра╖нсько╖ мови та л╕тератури. Виховання нац╕онально╖ гордост╕, патр╕отичних традиц╕й, любов╕ та пошани до укра╖нських традиц╕й, мови», - про все це розпов╕ли ведуч╕, дв╕ молоденьк╕ вчительки Тетяна Семенова та Тетяна Назаренко. Перша з них за походженням з материково╖ Укра╖ни, ╕нша - кримчанка, випускниця ТНУ. Вчительки розпов╕ли, що навчання проводитиметься зг╕дно з програмою ун╕верситету укра╖нознавства Збройних Сил, терм╕н навчання з’ясувати не вдалося, бо вс╕ посп╕шали - одразу ж п╕сля урочисто╖ частини одна з груп вирушила на урок. Але, судячи з ентуз╕азму гостей цього заходу, будуть незабаром у Центру ╕ пост╕йне прим╕щення, ╕ оргтехн╕ка, ╕ додаткова л╕тература та методичн╕ засоби. Бо ╕ д╕йсно, як сказав один ╕з промовц╕в, зустр╕чаючи в╕йськового, важко визначити кого в╕н буде захищати, форма у вс╕х схожа. Дуже промовистим був виступ голови кримського осередку УНП Олега Фомушк╕на, який, виявля╓ться, свого часу починав з суворовського училища ╕ пройшов вс╕ щабл╕ в╕йськово╖ служби, але укра╖нсько╖ мови тод╕ н╕де не вивчали ╕ нав╕ть поважним генералам в подальшому довелося опановувати ╖╖ самотужки. Таким, скаж╕мо, як заступник командувача В╕йськово-Морських Сил Збройних Сил Укра╖ни з берегово╖ оборони, начальник в╕йськ берегово╖ оборони, полковник Олександр Олекс╕йович Островський, який теж прив╕тав присутн╕х з под╕╓ю, що в╕дбулася в структур╕ Збройних Сил. В╕д Представництва Президента Укра╖ни в Криму промовляв перший заступник Пост╕йного Представника Президента ╢вген Драп’ятий. В╕н порад╕в з того, що укра╖нське слово, укра╖нськ╕ традиц╕╖ невмирущ╕, ╕ на кримськ╕й земл╕ теж. Адже щойно виступив з творами, присвяченими Т. Г. Шевченку, хор ветеран╕в в╕йни та Збройних Сил Укра╖ни (художн╕й кер╕вник Ольга Яншина), а за старшим покол╕нням на сцену вийшли учн╕ з Укра╖нсько╖ г╕мназ╕╖ в нац╕ональному вбранн╕, - ╕ укра╖нське слово продовжило сво╓ життя вже на юних вустах. ╢вген Михайлович пооб╕цяв Центру конкретну допомогу та ╕ взагал╕ виявив нам╕р встановити з ним пост╕йн╕ стосунки, а для початку цих стосунк╕в вручив 18 книжок, корисних для слухач╕в курс╕в. В╕н зауважив, що наша держава дуже толерантна в утвердженн╕ сво╖х засад, зокрема на Кримському п╕востров╕. Але поступово в╕дбува╓ться те, що ма╓ бути. Хоча з точки зору деяких «радикал╕в» таки надто толерантна - ця думка була прихована в п╕дтекст╕ деяких ╕нших виступ╕в. Будинок оф╕цер╕в найпершим в╕дкрив сво╖ об╕йми Всеукра╖нськ╕й орган╕зац╕╖ «Просв╕та». У велик╕й зал╕ можна було посп╕лкуватися, там лежали п╕дшивки укра╖нських газет, там, до реч╕, створювалася громада ╕ проводилися перш╕ служби УПЦ Ки╖вського патр╕архату в Криму. ╤ ось укра╖нське життя через добрий десяток рок╕в поверта╓ться сюди знову. Дуже добре було б, аби одержувати навички з укра╖нсько╖ мови могли вс╕ бажаюч╕ кримчани, звичайно, за ╕ншим планом навчання, аби змогли наблизитися до сво╓╖ держави серцем. Бо телебачення вже п╕шло ╖м «назустр╕ч» - вс╕ багатосер╕йн╕ ф╕льми - московськ╕, не дубльован╕, а укра╖нський текст пода╓ться внизу екрана. Це ран╕ше, як багато хто з╕зна╓ться, вивчали мову саме за такими сер╕алами. Бо що ж в тому хорошого, якщо люди не можуть заповнити конверта на пошт╕, прочитати анотац╕╖ до л╕к╕в. ╤ це не т╕льки ╖хня власна вина. А на свят╕ особливо вразили сво╓ю влучн╕стю ╕ образн╕стю в╕рш╕, що продекламували ведуч╕ щодо укра╖нсько╖ мови: «Х╕ба мати бува примусовою? Непутящим бува дитя!» Коли ж наберемося таки розуму? Тамара СОЛОВЕЙ.
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 09.11.2007 > Тема "Урок української"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5269
|