Версiя для друку Обговорити в форумi

ЗА МЕМУАРНИМИ ДЖЕРЕЛАМИ
Корифей вітчизняної хорової культури двадцятого століття Олександр Антонович Кошиць народився 31 серпня (12 вересня) 1875 року в сім'ї священика в селі Ромашках, що тепер входить до Миронівського району Київської області. Його дитячі та юнацькі літа минули на Звенигородщині. Згодом він напише: "Моя Тарасівка, куди переїхав мій батько влітку 1877 р., лежить в яру на дорозі (на 10-й верстві) від Звенигородки до Вільшани. Її ниви межують з кирилівськими, які міряв босими ногами наш геній Т. Шевченко..."
Тарасівські і кирилівські Кошиці - одного роду. В священика Григорія Івановича Кошиця наймитував тринадцятилітній Шевченко. Відомим співаком (виступав в оперних театрах Європи й Америки) став Павло Олексійович Кошиць. З ним у Кирилівці не раз бачився Олександр Антонович. Там же він познайомився з нащадками Шевченкового роду та людьми, котрі пам'ятали приїзди поета на батьківщину.
Невдовзі після завершення навчання в Київській духовній академії Олександр Кошиць захворів на сухоти. Брат Федір і сестри зібрали у складку гроші, і в лютому - квітні 1902 року він лікувався на Південному березі Криму.
Наступне побачення з півостровом відбулося через три роки. Перед тим Олександр Антонович працював учителем хорового співу в навчальних закладах Ставрополя і Тифліса, збирав українські пісні на Кубані. Повертатися з Північного Кавказу до Києва він вирішив через Крим і відплив пароплавом з Новоросійська, прибувши 5 серпня 1905 року в Севастополь.
Найтриваліше перебування митця в Криму припало на березень - травень 1910 року. Ці місяці він провів в Алупці та Ялті.
Багато сил і часу забирали тоді керівництво різними хорами в Києві - при університеті, консерваторії, вищих жіночих курсах - і диригентська діяльність у Театрі Миколи Садовського.
Потрібен був перепочинок.
О. Кошиць писав у своїх споминах: "Пригадую, що після тяжкої роботи на протязі року я поїхав у Крим. Мій незмінний старий пашпорт показує, що 5-го червня 1915 року я був в готелі "Брістоль" в Ялті, а 7-го в Алупці, на дачі Колишкіної, тої са-мої, що я уже жив тричі". З південнобережних місцин найбільше враження на нього справили Байдари.
В добу відродження української державності Олександр Кошиць був одним із засновників і керівників Української капели, з якою 1919 року виїхав в еміґрацію й виступав у багатьох країнах.
Помер Олександр Антонович Кошиць 21 вересня 1944 року в канадському місті Вінніпезі. Там же були надруковані його "Спогади" (частина 1 - 1947; частина 2, в якій є розділ "Поїздка в Крим", - 1948).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #6 за 07.02.2003 > Тема "Українці мої..."