Версiя для друку Обговорити в форумi

З ЧИТАЦЬКОЇ ПОШТИ

ОДНИМ ПОСТРІЛОМ - ДВОХ ЗАЙЦІВ

За радянських часів виходила друком "Литературная газета". Не на часі оцінювати її всебічно, а пригадаємо тільки одне. На шпальтах цього видання була рубрика: "Если бы директором был я...". Дописувач розповідав газеті - читачам (і директорам теж), що б він вчинив потрібне, корисне, цікаве... якби був директором. Звертаюсь до вас, панове, а чому б і вам не скористатися тим досвідом? Не обов’язково бути "директором". Можна, наприклад - депутатом ВР України (моя версія) або ще кимось відповідальним).
Ну, що, запровадимо? Тоді пропоную: "Якби я був депутатом ВР України", то звернувся б до Президента України В. Ющенка із таким запитом-пропозицією: "Створити спеціальну групу із учених, різних фахівців, юристів, досвідчених посадовців різного рангу". Ця комісія зібрала б від усіх партій-блоків, учасників виборів-2007, їхні програми, з якими вони йшли на вибори.
Ознайомившись з усіма програмами, вона відокремила б "раціональні зернята" (якщо там вони є) і напрацювала б документ, яким би Уряд скористався, розробляючи галузеві урядові програми, в яких не пропаде жодне зернятко, а проклюнеться і щось виросте. З того аналізу "Програм" з’ясується, яка партія чи блок пробиралися у ВР працювати, удосконалювати, а кому потрібні тільки пільги.
Отак одним "пострілом" двох зайців уб’ємо!
Володимир ГУМАНЕНКО.
м. Євпаторія.

"ЗАВЖДИ МИНУЛЕ ВСЕ ЗІ МНОЮ"

Комуністи, соціалісти, прогресивісти та подібні до них проголошують свої брехливі гасла, ностальгуючи за так званим розвиненим соціалізмом, комунізмом минулого тоталітарного режиму зла і ненависті, режиму суцільного терору, голодоморів і війн...
Я народження 1919 року. Нас, які доживають дев’ятий десяток років на цій неласкавій до нас землі, вже обмаль, та в кого зберігся ще здоровий глузд і розум, той не байдужий до майбуття своєї Батьківщини України. До сліз проймає мене біль за Україну, за вільну, незалежну і соборну. Не спромоглися ми до цього часу Україну зробити Україною і не спроможемося, доки до влади будемо обирати манкуртів, яничарів і людей не своєї держави.
Я був знедолений, пограбований і викинутий в нікуди колишньою комуністичною системою. В 1935 році, нічною порою "чорний ворон" забрав нашого батька і він назавжди зник в Магадані, де, як стало мені відомо лише в 1990 році, "помер від переохолодження". Сім’я з восьми душ розпалась. Бабуся невдовзі з горя померла, мати збожеволіла, двоє братів-немовлят невідомо де й коли зникли, дві сестри згодом потрапили до дитячих притулків, а мене, шістнадцятирічного на той час, пригріла, приютила школа. Середній брат Микола все життя був шахтарем і довгі роки проживав з невиліковно божевільною матір’ю.
Отаке було наше "щасливе дитинство", яке нам творили кремлівські більшовицькі вожді, яким до цього часу моляться і поклоняються симоненки, грачі, морози, вітренки і їхня комуно-більшовицька трухлява гвардія.
Моя зболіла душа не може змиритися з минулим, не може забути чи вибачити всіх поневірянь, багатолітнього горя від отої комуністичної камарильї ХХ століття, яка закріпачувала Україну, зневажала і руйнувала її.
Час від часу я звертаюсь до віршів, бо саме віршами, мені здається, найкраще можу виразити себе, свою душу, свої переживання. Тож пропоную читачам один з них...
* * *
Завжди минуле все зі мною
болить у серці і душі,
воно, як рана на долоні,
у повсякденному житті.
О вік страхіть диявовлади,
від Рождества ХХ вік
- у гній людей перетворили
І катували свій своїх
у катакомбах і болотах,
на Колимі і в Соловках,
Свинцеві кулі здоганяли
Нас на розверзнених шляхах.
Дороги ті, як павутини,
країну спутали усю,
на них в’язничні ждали днини
І часто 9 грам свинцю.
Десь за Сибіром, в Магадані
пройшов дорогу ВеЧеКа,
через криваві їх тумани
мій батько - Господа слуга.
І він, як Карбишев в полоні,
був заморожений у лід,
пізнавши всі жахи неволі,
Десь там згубився його слід.
А ми, малеча, його діти,
як кошенята розбрелись,
в диявольському тому світі
не знамо як, куди й колись.
Пішли з спустошеної хати
собі притулочку шукать,
щоб крихту хліба хоча б мати
та чимось тіло прикривать...
Не дай нам, Боже,
повернутись
до тих розстріляних доріг
І знову волі нам позбутись,
щоб Кремль червоний переміг.
Дай, Боже, розум для єднання
Вкраїні нашій на віки,
Дай всім здоров’я, процвітання,
на рідній прадідській землі.
Щоб Колими, тайги не знали,
щоб ми не гаслами жили,
дороги мирними щоб стали,
щоб незалежність зберегли.
Моє минуле все зі мною,
болить у серці і душі,
воно, як рана на долоні,
у повсякденному житті.
Костянтин ПЕТРЕНКО,
інвалід війни.
м. Сімферополь.

ВОРОН ВОРОНУ ОКО НЕ ВИКЛЮЄ

Напевне ж, не лише в мою поштову скриньку перед виборами потрапила ось ця листівка із значком Партії регіонів. Ніби передчуваючи поразку, колишні коаліційні "братки" почали чубитися ще задовго до свого політичного фіаско. Спасибі, прочитав із задоволенням, чого і вам бажаю!
Внимание, политическая провокация!
Уважаемые избиратели!
В последнее время Первый секретарь Крымского Рескома Компартии Украины Леонид Грач стал позволять себе высказывания о том, что "Партия Регионов предала своих избирателей" и отказалась от своих обещаний относительно изменения статуса русского языка и проведения референдума о вступлении Украины в НАТО, о том, что "у власти в Крыму сейчас стоят марионетки, которые полностью игнорируют общественные настроения и ориентируются только на пожелания олигархических структур", о том, что те "кто сегодня управляют Крымом, буквально ничего не могут".
Более того, этот деятель считает, что "КПУ должна отмежеваться от Партии Регионов и не говорить о возможном сотрудничестве с ней в будущем парламенте".
Крымская республиканская организация Партии Регионов считает: подобные заявления господина Грача являются политической провокацией и расценивает их как попытку скрыть свое политическое банкротство.
Л. Грач имеет богатый опыт предательства интересов жителей полуострова. Именно "грачевская" Конституция Крыма 1998 г. перевела русский язык из "государственного, официального и языка межнационального общения" в положение второразрядного, а крымский Верховный Совет стал называться Радой. Именно Грач "сдал" Киеву практически все полномочия Крыма. Именно в период нахождения Грача у власти в Крыму (1998 - 2002 гг.) лучшая крымская собственность была передана киевским чиновникам.
И теперь, когда крымчане, даже самые стойкие последователи идей коммунизма, окончательно разочаровались в Граче, а его личный рейтинг упал до нулевой отметки, он пытается завербовать новых сторонников, не брезгуя подлыми методами клеветы на своих политических союзников.
Деятельность Л. Грача на посту Первого секретаря Крымского Рескома Компартии Украины уже получила негативную оценку со стороны однопартийцев. На предстоящих выборах в Верховную Раду Украины он включен в избирательный список КПУ только под № 21, что исключает его избрание народным депутатом Украины. Это есть закономерный итог политической деятельности Грача как предателя и провокатора.
P. S. Одна лише в цій агітці прикра неточність - Грач таки прослизнув у депутати. І якби у донецьких з червоними й цього разу вистачало голосів, аби знову замісити на зраді й мільярдах свою більшість у Верховній Раді, розжував би й проковтнув би представник "розуму, честі і совісті нашої епохи" пан-товариш Грач оцю листівку прямо за трибуною і голосував би далі в обнімку з регіоналами так, як долар накаже! Без будь-яких образ! Бо ворон ворону око таки не виклює...
Віталій ГОРБАТЕНКО.
Сімферопольський р-н.

ТЯЖКА НОША-ХРЕСТ...

Справедливо кажуть у народі, що кожна людина, проживаючи коротко чи довго на землі, несе свій хрест. Варто задуматись про нелегкий хрест, який несе наш Президент. Скільки він і вся його родина наслухались гірких судів-пересудів, вихлюпів злоби і люті з боку недругів, завидників, наклепників.
У 2000 році безпідставно був розпущений Л. Кучмою Кабінет Міністрів, керований Віктором Андрійовичем. Тоді люди обурились, було багато здивувань в Україні та в світі. Далі пішло-поїхало, як кажуть сатирики. Інсинуації щодо громадянства й національності його дружини, Катерини Михайлівни. Тепер всі знають, що її батьки - остарбайтери, вивезені на примусові роботи до Німеччини, як мільйони українців у часи війни 1941 - 1945 рр.
Потім - отруєння (вересень 2004 р.) з метою знищити фізично Віктора Андрійовича. Враження таке, що він є більмом в оці для катів-провокаторів. Чергова провокація: "підглядання" особистого життя сина Андрія. Нещодавно завели "коломийки" про дочку, яка навчається у приватній школі. Я запитую отих словоблудів, чи в цій школі вчиться тільки дочка Президента і більше ніхто? А як же сотні дітей інших батьків, які теж оплачують навчання? То всім можна, а дитині В. А. Ющенка - зась?
П. Симоненко кричить, що Президент купив новий літак. Але ж літак рахується на державному балансі, а не приватному. А що, Президент повинен ходити пішки по світу, вирішуючи державні питання України?
А ось чому навчають нас псалми:
"Господи! Охороно моя та твердине моя, я надіюсь тільки на Тебе! Які то величні діла твої, Господи, дуже глибокі думки Твої, - нерозумна людина не знає, а недоумок не зрозуміє того!
Коли несправедливі ростуть, як трава, і цвітуть всі злочинці, то на те, щоб навіки були знищені, а Ти, Господи, на висоті повік-віку!"
Невже не зрозуміло?
Ольга КЕРДА.
м. Миколаїв Львівської області.

БАЛАДА ПРО УКРАЇНСЬКИЙ ПАСПОРТ

У пресі неодноразово порушувалося питання про нагальну потребу повернути в наші паспорти графу "національність", адже нині ми, українці, стали безрідними. Як цього не можуть зрозуміти у верхах? Невизначеність національності - то великий гріх перед українським народом.
Марія ФІЦИЧ,
учителька-пенсіонерка.
Косівський район
Івано-Франківської області.
* * *
Розкрив я паспорт (була потреба)
І не второпаю (овва!).
Та ніби ж мій? Не впав із неба,
В нім є й тризуб... Але ж - слова!..
Я - "Алексей"...
"Родился" в "марте"...
І "пол" зазначено - "мужской".
І в "выдаче" - чужинська "дата".
(Он мне "какой-то" не "родной"...)
Я ж ним гордитись вельми мушу!
Та наяву - лиш гіркота...
Чужинський дух заліз у душу,
А хто мене про це питав?
Олексій ПОЛОМІЙ.
смт. Диканька Полтавської області.

ВТРАЧЕНІ МОЖЛИВОСТІ

Якось розбирав мамин архів (Боже, як же не хочеться його викидати!) і натрапив на цікавого листа. Писала її однокласниця. Разом закінчили школу в містечку Щорс на Чернігівщині. Доля закинула її в Севастополь. І ось що вона писала 12 лютого 1991 року:
"У нас в Севастополе организовано Общество украинского языка, есть хороший хор, можно вволю пообщаться с украинцами. Но я пока туда не хожу из-за нехватки времени. Вечерами тоскую и вспоминаю такую прекрасную нашу молодость и милый сердцу город Щорс, всех вас, моих дорогих спутников молодости.
Часто приходят на ум слова песни:
"Ночью снится мне деревня,
Отпустить меня не хочет родина моя..."
Знаешь, это все обо мне! Мне все кажется, что я еще должна вернуться на Родину, где мне мил и дорог каждый уголок..."
І так далі. Все в тому ж ностальгійному дусі. Зазначу, що містечко Щорс вже після війни було досить зросійщеним, але школа, принаймні формально, була українською. Видно, в Севастополі вже тоді не дуже любили "хохлів", тож ностальгійну подругу моєї матері тягнуло до українців. Хай навіть і зросійщених, але таки в чомусь "своїх".
Про це красномовно говорять і ось ці рядки: "Я очень переживаю за то, чтобы Крым не отошел к России. Уже прошел референдум, мы пока остаемся в составе Украины, но... уже есть автономия. Трудно понять - лучше это или хуже, а что будет дальше?"
Нещодавно я провідав мамину однокласницю. Була можливість про все поговорити. Мене дуже вразили погляди цієї вже немолодої жінки. Особливо її фраза: "И что эта Украина хочет? Никак свой флот из Севастополя не заберет! Боюсь, как бы не дошло до конфликта с Россией..." І глянула на мене так, ніби це я, львів’янин, в усьому винен.
Оце так еволюція поглядів! Зрозуміло, що кожна літня людина прагне стабільності. Але ж не ціною втрати суверенітету! Як же треба було "постаратися" Україні, щоб отак відштовхнути від себе етнічних українців. Цілком, до речі, лояльних ще 15 - 16 років тому...
Зате Росія не дрімала. Працювала і працює з українцями. Як бачимо, ефективно. Тож Україні слід серйозно задуматися над тим - як же "залатати" своє розірване інформаційне поле? Бо та "діра" над Кримом усіх тверезомислячих людей давно лякає своїми розмірами.
Сергій ЛАЩЕНКО.
м. Львів.

ЯКІ МИ ЩАСЛИВІ, КОЛИ НЕ ЗНАЄМО, ЩО... НЕЩАСНІ

Недавно на ток-шоу "Свобода" Савік Шустер сказав, що партія ВО "Свобода" солідно додала відсотків, і особливо у Криму. І це при потужній пропаганді голосувати проти усіх малих партій. Юля казала: "Не розпорошуйте голоси. Пройдуть лише три сили". Десять відсотків свідомих громадян про ВО "Свободу" знають, але повірили Юлі і голосували за неї. Дев’яносто відсотків - нічого не знають про ВО "Свободу".
Я - активний прихильник ВО "Свободи", але друковану програму цієї партії знайшов і вперше ознайомився з нею лише... у середу, після виборів, з вашої (нашої) "Кримської світлиці". Коли б цю газету з програмою я одержав на тиждень раніше, у мене, 84-річного пенсіонера, вистачило б коштів наробити ксерокопій і розповсюдити їх. Бо "Програма захисту українців" того таки варта!
Хоча є й зауваження - не підкреслено те, чого хотів би я - маленький українець, пересічний громадянин. (Освіта вища, 51 рік безперервного стажу на одному місці, пенсія 500 грн., учасник всього, що відбувалося з 1924 по 2007 рік).
А питання таке: як зменшити розрив між бідними і багатими (у Японії 1:4 - 20% бідних і стільки ж багатих, а у нас?). Безмірна жадібність нашої старшини завжди губила здобуту народом свободу. Виконати це завдання і створити дійсно міцне суспільство може лише одна політична сила - ВО "Свобода". Решта всі - "білякоритники" - лише чіпляють локшину на вуха.
Я хотів би бачити у програмі:
- Диференційований податок на фізичних осіб - до 10000 грн. прибутку - 13%, далі поступове підвищення - аж до 80%.
Приклади такі: Ющенко задекларував свій доход за 1 млн. гривень - податок має сплатити 80% (тобто - 800 тис.), Юля - показує зарплату лише в 17 тис. грн., тому платить близько 60% (10,5 тис.); дружина Луценка - 40 тис. грн., розлучається з 70-ма відсотками одержаного (28 тис. грн. податку).
За регіоналів (Ахметових і К°) уже і говорити немає чого. Приховування доходів - пожиттєве ув’язнення і повна конфіскація. Так робиться в усьому капіталістичному світі.
- Диференційований податок на нерухомість. Орієнтовно - 100 кв. м житлової площі на родину (враховуючи і те, що вона здає в оренду) не оподатковуються. Вище цього - податок по наростаючій. Те ж саме стосовно авто, яхт тощо. Автомобілі нижчого класу нижче й оподатковуються або ж не оподатковуються взагалі.
- Прибуток на капітал. Нинішній капіталістичний світ задоволений при одержані 5 - 10% на вкладений капітал (річних). Наші ж олігархи за один 2006 рік подвоїли свої капітали, і допомогли їм у цьому комуністи. А що б сказав К. Маркс, який це відсоток експлуатації робітників? Отже, прибутки обмежити 10%, а решту - в бюджет, на зарплату, щоб вона становила не 7%, як сьогодні, а 30% вартості продукту.
- Землю у довічну оренду з передачею у спадщину.
- Медицина безкоштовна (до часу переходу на страхову), навчання у ВНЗ для обдарованих дітей (небагатих батьків) також.
Та багато чого іншого. Вважаю, що вже лише це, плюс наша допомога в рекламі дали б понад 20% партії "Свобода". Адже ВО "Свобода" є дійсно ідейною, українською, трудовою, всенародною, політичною партією, і лише вона може виконати подібні обіцянки.
...До дружини зрідка приїздять "синьо-білі" родичі - брат з Берислава, сестра з Джанкоя.
Брат танцює на кожній каналізаційній кришці. "Не приварена, а лежить на місці. Дивно", давить ручку кожної колонки для води: "Літо, спека, поливають, а вода є. Дивно". Побував на цвинтарі. "Огорожі навіть із нержавіючого заліза стоять роками. Дивно". "На дорогах жодної вибоїни. Дивно теж". "Справжня Європа", - кажуть обоє гостей.
А ось думка сусіда, який приїхав з Англії, де працює уже кілька років. "Красилів - помийна яма". В порівнянні з англійськими містечками, певне, що так.
Мій висновок про людей: "Які ж ви щасливі, бо не знаєте, які ви нещасні".
Цим і користуються всякі Ахметови і К°, начіпляли нам на вуха цвілу локшину - "язики", НАТО, релігію і деруть три шкури, а ми пропиваємо свою гідність і не відчуваємо, що вже стали кріпаками донецького клану. Ще кілька років такого їхнього збагачення (а народ і держава, тим часом, ледве кінці з кінцями зводять) - і в кріпацтво потрапить уся українська влада на чолі з Президентом на сто скликань уперед. І кріпосниці Катерини ІІ не треба воскрешати!
Тож пам’ятники ставте Ахметовим, а не Катерині, їй до наших олігархів скоро буде далеко...
І. ГОЛОБОРОДЬКО.
м. Красилів Хмельницької області.

СПАСИТЕ ОТ ТАРИФОВ!

О повышении цен на продукты питания в последнее время говорят много, а о повышении тарифов на квартирную плату почти ничего. А платить за квартиру сейчас приходиться в 3 раза больше, чем раньше. Особенно поражает тариф на центральное отопление.
На каком основании власти позволили себе такое чрезмерное повышение тарифов? Где экономическое обоснование такого повышения? Нельзя ли через вашу газету выяснить это?
Ведь не все могут получить субсидию. А у кого маленькая зарплата, как быть тому?
Я пенсионерка, живу одна, получаю пенсию 475 грн., а вынуждена платить за квартиру больше 200 гривень в месяц. Субсидия мне не положена, и сейчас я просто не могу свести концы с концами.
Прошу вас отреагировать на мое письмо.
Может быть, ваша газета заставит власти пересмотреть существующие тарифы и значительно уменьшить их.
 С уважением О. М. ИЩЕНКО.
п. Научный, АР Крым.

ВІД РЕДАКЦІЇ.
Шановна наша читачко!
Якщо Ви прописані в квартирі одна, то маєте право на субсидію. Квартплата та комунальні платежі не можуть становити більше 20% сукупного доходу сім’ї. Тобто, в будь-якому разі Ви маєте сплачувати 95 грн. - решту відшкодовуватиме держава у вигляді адресної допомоги. Хоч, на жаль, навряд чи це зробить Вас суттєво заможнішою...

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #42 за 19.10.2007 > Тема "З потоку життя"