Коли трапляється прочитати в якійсь книзі або побачити на картині епізод з історії Запорізької Січі, в думках щоразу мимоволі спливають незабутні гоголівські рядки: "Не гине жодна великодушна справа і не загине, як мала порошинка з рушничного дула, козацька слава. Буде, буде бандурист, з сивою по груди бородою, а може, ще повний зрілої мужності, але білоголовий дід, віщий духом, і скаже він про них своє густе, могутнє слово. І піде далеко по всьому світу про них слава, і все, що тільки народиться потім, заговорить про них". Усю велич пророчих слів Миколи Васильовича ще з більшою силою осягаємо і розуміємо зараз, коли після десятиліть облоги нашої національної пам'яті ідеологічними забобонами впали, нарешті, мури, і перед нами в усій красі відкрилася багатовікова історія славного українського воїнства. Перші її рядки були написані на початку ХVI століття. Згодом розрізнені козацькі поселення в південному українському степу об'єдналися у знамениту Січ, що обрала своїм помешканням місцину біля Дніпрових порогів. Це стало видатною подією в житті українського народу, який тепер мав надійний щит від зазіхань іноземних поневолювачів. Багато вікопомних сторінок вписало запорізьке козацтво в літопис українського народу. Багато імен видатних ватажків війська запорізького закарбувалося у пам'яті народній. Їx подвиги оспівували кобзарі, їм присвячувалися пісні і думи, вони жили у легендах, ставали героями оповідань, повістей і романів, музичних творів. Тема запорізького козацтва стала найулюбленішою для багатьох поколінь українських і російських художників, не обійшов її своєю увагою і видатний голландець Рембрандт. З українських художників чи не найбільший внесок у створення живописної історії запорізького козацтва зробили С. І. Васильківський (1854 - 1917) і М. С. Самокиш (1860 - 1944). Їхні епічні твори на цю тематику вражають винятковою проникливістю у суть історичних подій, відзначаються поетичністю, багатством кольорової гами, цілісністю композиційного задуму. Такі поміж інших картини Васильківського "Козача левада", "Бій запорожців з татарами", "Козаки в степу", "Козак Голота", Самокиша - "Похід запорожців на Крим", "Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким", "Абордаж турецької галери запорожцями". Плодом творчої співдружності майстрів став виданий 1900 року в Петербурзі альбом "З української старовини". Чимало зробив для популяризації української історії, зокрема теми запорізького козацтва, О. Г. Сластіон (1855 - 1933). Його картина "Проводи на Січ" зворушує ліризмом, викликає почуття співпричетності до тужної події. Автором ряду робіт на теми визвольної боротьби українського народу, очолюваної козацькими ватажками, був М. І. Івасюк (1865 - 1930). Серед найвідоміших його творів - "Богун під Берестечком", "Битва під Хотином". Умінням талановито передати психологію своїх героїв володів Ф. С. Красицький (1873 - 1944). Саме такою, наче вихопленою із життя, постає його картина "Гість з Запоріжжя". Ліричні пейзажі, історичні полотна, картини на теми українських народних пісень залишив у спадок землякам А. І. Монастирський (1878 - 1969). Його "Запорожець" виконаний у характерній для художника манері. Неперевершеним зразком розробки теми запорізького козацтва у вітчизняному мистецтві вважається картина видатного російського художника І. Ю. Рєпіна (1844 - 1930) "Запорожці пишуть листа турецькому султанові". Козацька тема "звучить" і в творах відомого російського художника-баталіста, автора панорами "Оборона Севастополя" Ф. О. Рубо (1856 - 1928), який ще двадцятип'ятилітнім написав картину "Атака запорожців у степу". Багато живописних і графічних творів, присвячених героїчному минулому України, у доробку народного художника СРСР М. Г. Дерегуса (1904, наприклад, "Народження пісні"). Характерним представником сучасного українського авангарду є Ф. К. Тетянич (1942). Власне бачення тих далеких подій випускник Київського державного художнього інституту пропонує у роботі "Кошовий отаман війська запорізького Іван Сірко".