Дек╕лька гастрольних дн╕в Полтавського академ╕чного обласного укра╖нського музично-драматичного театру ╕мен╕ М. В. Гоголя подарували кримчанам при╓мне знайомство з творчим доробком ц╕кавого колективу зокрема та сучасним укра╖нським театром взагал╕. Полтавц╕, глибоко шануючи свою ╕сторичну славу, переступивши с╕мдесятил╕тн╕й пор╕г зр╕лост╕, раптом нетрадиц╕йно звернулися до творчост╕ Лес╕ Укра╖нки, драматург╕я яко╖ глибоко шану╓ться серед читач╕в, проте не ма╓ такого ст╕йкого сцен╕чного усп╕ху як драматург╕я ╤. Котляревського, М. Старицького, ╤. Карпенка-Карого, Г. Кв╕тки-Основ’яненка... Тож особливо хочеться спинитися на "Л╕сов╕й п╕сн╕". До реч╕, чи то злам епох вплинув на театри, чи то юв╕лейн╕ дати, але й Ки╖вський Театр юного глядача на Липках завершив 80-й сезон постановкою знаменито╖ драми-фе╓р╕╖, створивши яскравий спектакль з вражаючою сценограф╕╓ю: величезна дзеркальна декорац╕я фак╕рно з’явля╓ ╕ поглина╓ геро╖в, в сцену вмонтовано басейн з╕ справжньою водою... Але така розк╕ш по кишен╕ в наш час т╕льки х╕ба що столичному театру... Чим же може похизуватися обласний театр, та ще й у гастрольному вар╕ант╕? Зв╕сно, ориг╕нальною постановкою. Сценограф╕я лакон╕чна, але образна ╕ ╓мна: задник - зоряне небо, з╕ стел╕ звисають плафони-клубочки, з яких мерехтять (за театральною умовн╕стю) з╕рки, н╕би людськ╕ дол╕, оповит╕ клубками неск╕нченних житт╓вих проблем. На думку в╕дразу спадають м╕ркування Канта, що у св╕т╕ нема н╕чого, окр╕м зоряного неба над нами ╕ внутр╕шнього морального закону у нас самих... Зоряне небо асоц╕ю╓ться з безк╕нечн╕стю, в╕чн╕стю, езотеричн╕стю ╕ водночас символ╕зу╓ безсмертя Лесино╖ "Л╕сово╖ п╕сн╕". А негром╕здка конструкц╕я посеред сцени бачиться то старою вербою, то старезним дубом, то хижкою дядька Лева, то скелею Того, хто у скал╕ сидить, то вершиною прагнень... Та почувся легкий шурх╕т листя, в╕яння в╕терця, м╕стичний крик н╕чного птаха, - ╕ вмить п╕дзоряний прост╕р перетворився на вируючу л╕сову галявину з танцями та жартами р╕зно╖ та╓мничо╖ сили. Под╕╖ розвиваються динам╕чно, музика ╕ пластика синтезу╓ в╕д фольклорного до класичного ╕ модернових напрямк╕в. Образи стають вп╕знанними ╕ характерно сьогодн╕шн╕ми. Хореограф╕я напрочуд еротична, та не вульгарна. Можна назвати творчою знах╕дкою емоц╕йно виважений ╕ зм╕стовно суголосний з пластикою д╕алог у перш╕й д╕╖ Мавки (Тетяна Любченко) з Перелесником (Богдан Чернявський) п╕д звуки ╕ рухи... пристрасного танго! А у хвацькому танку ╕з серпом у руках Килини (Ольга Чернявська) у сучасному ритм╕чному стил╕ з гумором чита╓ться ремарка: "...тая кида╓ться на жито ╕ жне, як вогнем палить, аж солома свище п╕д серпом!" То ж, зважаючи на екстравагантн╕сть постановки, можна сказати, що, переклавши частину важкозрозум╕ло╖ арха╖чно-д╕алектно╖ лексики на легкосприйнятну мову пластики ╕ музики, задум молодих режисера-постановника Владислава Шевченка та балетмейстера-постановника Св╕тлани Мельник зд╕йснився: хрестомат╕йна класична "Л╕сова п╕сня" про кохання л╕сово╖ цар╕вни Мавки до с╕льського парубка Лукаша ориг╕нально зазвучала по-сучасному, збер╕гаючи перв╕сну атмосферу шедевра. Геро╖ня Тетяни Любченко чар╕вна ╕ н╕жна, щира ╕ безпосередня, тенд╕тна ╕ велична, чуйна ╕ вразлива, справжн╕с╕ньке дитя незаймано╖ природи. Вона надзвичайно поетична, окрилена. Для не╖ перший поц╕лунок з Лукашем - то "з╕рка в серце впала!" Для не╖ воля - це спос╕б ╕снування, природний стан. ╥╖ серце сповнене любов╕ й доброзичливост╕, в╕дкрите прекрасному й коханню. А кохання ╖╖ безмежне, самов╕ддане, глибоке. Нав╕ть п╕сля внутр╕шнього страждання, смертельно╖ втоми в╕д зради коханого ╕ людсько╖ несправедливост╕, п╕сля довгого забуття в об╕ймах Того, хто у скал╕ сидить, Мавка допомага╓ Лукашев╕ вибратися з подоби вовкулаки, вона знаходить "те╓ слово чар╕вне, що й озв╕р╕лих в люди поверта╓", бо в серц╕ ма╓ вона те, "що не вмира╓" - всеперемагаючу силу вол╕ ╕ кохання. Складний образ Мавки, вималюваний з любов’ю яскравими барвами, - творчий усп╕х молодо╖ актриси. Протир╕ччя м╕ж поез╕╓ю високого покликання ╕ прозою буденного життя красномовно в╕дтворив у образ╕ Лукаша Влад Шевченко. Його герой пережива╓ складн╕ метаморфози в╕д поетичного добродушного с╕льського парубка до приземленого цин╕чного чолов╕ка. ╤ в╕д зашкарублост╕ душ╕ до прозр╕ння. Так, саме через зраду кохання, зраду самого себе Лукаш втрача╓ долю. Акторов╕ вдалося показати типового маминого синка, згодом п╕дкаблучника, якого ╕ в прямому, ╕ переносному розум╕нн╕ по ходу д╕йства хвацько "ос╕длала" нахраписта Килина. Ефектний ╕ яскравий образ Килини створила актриса Ольга Чернявська. ╥╖ зваблива с╕льська молодиця свого завжди доб’╓ться, ╕ гостра на язик, про таких в народ╕ кажуть: "п╕дн╕ме все, що не так лежить, ╕ палець в рот не клади, а то в╕дкусить!" Б╕сиця, а не ж╕нка! Непростий образ матер╕ Лукаша психолог╕чно тонкими штрихами вималювала Майя ╤ванова. Вс╕ вчинки ╖╖ геро╖н╕ н╕бито вмотивован╕ ╕ з добрими нам╕рами, але глибоко меркантильн╕, а вже подокоряти ╕ побурчати любить так, що й хл╕бом не годуй! ╥╖ каяття - це лише прив╕д себе пожал╕ти та й Килин╕ дор╕кнути. Ну, справжн╕с╕нька тоб╕ "в╕дьомська свекруха!" Ц╕кавий ╕ незвичний образ довелося вт╕лювати в життя Маргарит╕ Томм. ╥╖ Доля - це рожева мр╕я, це провид╕ння, це можлив╕сть... На в╕дм╕ну в╕д п’╓си, у вистав╕ вона з’явля╓ться в кожному кульм╕нац╕йному момент╕: вся у еф╕рно-рожевому вбранн╕ ╕ незм╕нно трима╓ у простертих долонях клубок, що асоц╕ю╓ться з рят╕вним клубком Ар╕адни, очима виразно промовляючи: ось твоя житт╓ва дорога, бери ╖╖ ╕ йди нею... В очах Дол╕ то благання, то док╕р, то сп╕вчуття, то величн╕сть.. Театр, розплутуючи впродовж вистави невидим╕ нит╕ Ар╕адни внутр╕шнього, духовного сенсу, вибудову╓ в душах глядач╕в нову рят╕вну парадигму, висх╕дну з духовних пр╕оритет╕в, допомага╓ збагнути сучасн╕сть. Для глибоко╖, ф╕лософсько╖ розмови з глядачем режисер обира╓ форму пластики, музики, св╕тла, кольору, гумору, збудження еротичного в╕дчуття... Ф╕лософськ╕ думки сприймаються глядачем легко ╕ рад╕сно, як перший поц╕лунок. Вистава вибудована динам╕чно ╕ трима╓ в напруз╕ глядача протягом ус╕х трьох д╕й. Вона добротна, ц╕кава, але небездоганна. Скаж╕мо, хот╕лося б, щоб Мавка таки романтично гойдалася, слухаючи соп╕лку, а не вис╕ла на спущеному канат╕ нерухомо, як груша. Та й сцена порятунку Мавки Перелесником вимага╓ б╕льше св╕тла, сцен╕чних спецефект╕в тощо. Проте спектакль новий, а отже, в процес╕ "шл╕фування". Тепло сприйняли "Л╕сову п╕сню" кримчани. На кожному показ╕ - ц╕лковитий аншлаг. Зайвого квитка не д╕стати!? Дуже багато молод╕. Ст╕ни Кримського укра╖нського такого давно вже не пам’ятають, х╕ба що поодинок╕ гастрол╕ пров╕дних столичних театр╕в, в╕зит В╕ктюка... Спектакль да╓ться звичайно укра╖нською мовою, але н╕хто в антракт╕ не покинув театр, н╕хто не висловив незадоволення (мабуть, лукавлять щодо укра╖нсько╖ мови в кримському театр╕ м╕сцев╕ чиновники в╕д культури), а навпаки. П╕сля довгих невщухаючих овац╕й повз мене проходила рад╕сна, щаслива задоволена молодь, ╕ мене при╓мно приголомшили слова юначки, сказан╕ подруз╕: "╤ я хачу в ваш укра╕нск╕й клас!" Овва! Мабуть, таки "з╕рка в серце впала!" Ольга Б╤ЛЯЧЕНКО.