Версiя для друку Обговорити в форумi

Щодо світової слави Тараса Шевченка, то вона стала давно незаперечним фактом. Генієві, який, на думку великого Дідро, "падає з неба", призначено представляти свій народ серед народів світу у ролі провидця, полум’яного патріота і поборника прогресу всього людства. Зупинитися ж на тому, якими шляхами-дорогами прийшов Шевченко в Італію, спонукав мене ряд обставин. Розпочну мову про випадок. Дуже, як на мій погляд, важливий і цікавий. Такі також бувають, хоч і рідко.
... В листопаді 1960 року, мені, тоді доцентові кафедри української літератури Чернівецького університету, було доручено проведення музейної практики з групою студентів-філологів у Київському музеї Тараса Шевченка. Вранці 26 листопада точно за розкладом практиканти і я були на місці. Не встиг переговорити з прикріпленим до групи працівником музею про деталі практичного заняття, як підбігли студенти, захлинаючись від хвилювання.
- Бажан!... Микола Бажан в музеї...
- Заспокойтесь. Людина прийшла попрацювати, - відповідаю. Та моя відповідь викликала загальні нарікання.
- Бажан не працює... (дехто усміхнувся). Він розповідає двом чоловікам про Шевченка-художника. Лишень двом чоловікам! Попросіть його, щоб дозволив і нам послухати його.
- У поета своє діло. У нас - своє. Хіба можна заважати людині?
- А ви попросіть... Попросіть! Ви ж член Спілки письменників, викладач університету...
- Ми ж з Буковини... Закінчимо університет, пороз’їжджаємося по селах, не зустрівшись з живим видатним поетом... Миколою Бажаном...
Відступати мої вихованці не збиралися. І я, здолавши незручність, вибрав момент і підійшов до Миколи Платоновича. Вибачаючись, пояснив усе.
- Так це ж чудово! Мені дуже приємно зустрітися зі студентами-буковинцями. Земляками Федьковича, Кобилянської! - посміхаючись і оглядаючи крізь окуляри студентів, промовив поет. Потім представив нам двох своїх слухачів.
- Знайомтесь: це, - вказав Бажан поглядом убік незнайомця похилого віку, - професор Римського університету, визначний славіст Італії, дослідник російської, української літератури, в тому ж числі нашого Шевченка, Етторе Ло Гатто.
Високий, сивоголовий, підтягнутий, в чорному костюмі чоловік з смуглявим обличчям, з виразними чорними бровами, що виступають над оправою окулярів, чемно поклонившись, посміхаючись, подав мені руку і тихо промовив:
- Ло Гатто...
Потім відбулося знайомство з юним асистентом професора. Чути було: затріскотів фотоапарат. Студенти згодом подарували мені два фотознімки. В той час я, будучи свідком і випадковим учасником того, що відбулося, не міг осягнути важливості зустрічі. І ось тепер, через товщу десятиліть, крізь призму життєвого досвіду, відкрився закладений у ній зміст.
Спілкування двох визначних інтелектуалів - одного з України, другого з Італії, постає тепер переді мною як уособлення безсмертя генія, незнищенності його могутньої сили об’єднувати людей з різних країн. Італієць-учений слухав, розумів розповідь Бажана про Шевченка українською мовою, дістаючи таким чином нову інформацію про зв’язки Кобзаря з мистецтвом Італії.
Ло Гатто в Україну прибув саме на запрошення М. Бажана, тодішнього віце-президента Європейської співдружності письменників, голови українського товариства "СРСР - Італія". Поет-академік докладав багато зусиль для розширення й поглиблення зв’язків української та італійської культур, налагодив творчі контакти з італійськими письменниками Анджелетті, П’євено, Буттітто, художниками К. Леві, Р. Гуттузо. Одним із перших було знайомство Бажана з Етторе Ло Гатто, і професор, попри свій солідний вік (в 1960 році йому виповнилося 70), з радістю прийняв запрошення приїхати в Україну.
Звичайно, після зустрічі з ученим з-за кордону (а в ті часи це було рідкісним випадком!) мені захотілося дізнатися про його наукові праці, інтереси. І знову я дістав підмогу від Миколи Платоновича, звернувшись до його статті "Зустрічі на вікових шляхах". Тут стисло повідомлялося, що першими італійцями, котрі доклали зусиль, щоб громадськість їхньої країни познайомилася з українською літературою та її чільною постаттю - Тарасом Шевченком, були Анджело де Губернатіс і Д. Чамполі. Письменник Анджело де Губернатіс - відомий славіст, знавець санскриту, професор Флорентійського і Римського університетів, підтримував зв’язок з М. Драгомановим, просив у нього матеріали про українську літературу і передусім про
Т. Шевченка.
1873 рік можна вважати початком приходу Кобзаря в Італію. Саме тоді в журналі "Ревіста Еуропеа", головним редактором якого був
А. де Губернатіс, з’явилася стаття М. Драгоманова "Український літературний рух в Росії і в Галичині", де Шевченко представлений як видатне явище світової культури.
Тепер відомо, що названа стаття М. Драгоманова була повністю перекладена італійською мовою і видана окремою брошурою, ставши для італійських літераторів своєрідним посібником з історії української літератури. Нагадаємо, що помічником А. де Губернатіса у збиранні матеріалів про українську літературу, і зокрема про Шевченка, був призабутий поет Кесар Білиловський, який жив у Криму (похований у Сімферополі 1938 р.).
Свою лепту в прихід Т. Шевченка до Італії внесли вірмени кримського походження. У 1879 р. в зв’язку з 65-літтям від дня народження Шевченка у вірменському журналі "Базмавеп", що виходив у Венеції, була опублікована ґрунтовна стаття "Тарас Шевченко - національний поет Малоросії", автором якої був відомий вірменський культурний і громадський діяч, історик, перекладач Керовпе Кушнерян. Виходець з кримської вірменської колонії, він досконало володів російською та українською мовами. Стаття Кушнеряна стала нам відома в перекладі Седи Григорівни Амірян, що присвятила своє життя дослідженню вірмено-українських літературних зв’язків.
К. Кушнерян говорить про Шевченка як про глибоко національного поета, "основоположника всієї української поезії", завдяки якому український народ зберіг свою мову, національну культуру. Про працю К. Кушнеряна докладно сказано у нашій статті "Кримська стежина на Тарасову гору".
Але повернемось до згаданої статті М. Бажана. Він, крім А. де Губернатіса, високо ставить заслуги ще одного відомого в Італії славіста - письменника, професора Доменіко Чамполі, зокрема звертає увагу на його ґрунтовний огляд української літератури, опублікований 1889 року в журналі "Літературо славе".
Етторе Ло Гатто Бажан виділяє серед сучасних учених-славістів Італії, назвавши його "одним з найвидатніших". Ще в 30-х роках Ло Гатто виступив у "Італійській енциклопедії" зі статтею про Шевченка, де, відзначає Бажан, "підкреслював народний, соціальний, протестуючий характер Шевченкової поезії, його пов’язаність з життям і думами знедоленого селянства, воднораз заперечуючи релігійне трактування творчості великого поета-бунтаря". Професор працював над перекладами поезій Шевченка, зарекомендував себе і як блискучий перекладач комедії "Горе з розуму", "Євгенія Онєгіна", поем Некрасова.
У 80-ті роки минулого століття в Італії з’явилися й перші переклади з Шевченка. У Венеції вийшла в світ невелика книжечка "Вірші, перекладені з угорської, новогрецької та української мов Паоло Еміліо Паоліні (1889). У передмові до неї автор писав: "Поезія Шевченка чинить опір перекладові. Природні й могутні степові квіти, пересаджені в наші сади, втрачають барви й аромат. Насолоджуватися поезією Шевченка можна тільки в оригіналі".
Микола Бажан назвав ще й інші спроби перекладачів. 1926 року Млада Ліповецька та Чезар Меано підготували до друку переклади віршів та поем Шевченка - "Тарасова ніч", "Перебендя", "Кавказ", але збірка не була видана.
Завдяки активній участі М. Бажана, просування Шевченка в Італію прискорилося й розширилося, збагатилося. Здобували резонанс в Італії ювілейні дати великого поета, які відзначалися в Україні. Так, до сторіччя від дня смерті Шевченка в журналі "Реальта Совієтіка" побачили світ публікації, підготовані Теа Тодіні і Джован Баттіста Ялонго, про його життя і творчість. У перекладі італійською мовою з’явилися вірші "Думи мої, думи мої" і "Заповіт". А до ювілейної дати - 150-річчя від дня народження Шевченка (1964) - на запрошення М. Бажана в Україну прибула італійська делегація в складі літературознавця Джанкарло Вігореллі та відомого письменника Гвідо Пйовене. Із виступу Г. Пйовене стало зрозуміло, що, попри відсутність ґрунтовних досліджень про Шевченка, італійці вже мають певне уявлення про нього. Г. Пйовене зіставив Шевченка з італійськими поетами-бунтарями XIX ст. періоду Рисорджименто (Відродження), епохи героїчної боротьби італійського народу на чолі з Гарібальді за визволення Італії від національного гніту.
1987 року, коли вже виповнилося століття від появи першої згадки про Шевченка в Італії, вперше вийшов "Кобзар" у перекладі М. Грассо - відомого прозаїка, поета, критика, історика літератури. Це видатне явище в італійській культурі, духовний міст, перекинутий з берегів широкого Дніпра на прекрасний півострів - Італію, про яку не раз мріяв, яку так любив, схиляючись перед геніями її культури, Тарас Шевченко.
...Не стало Миколи Бажана. Не стало Етторе Ло Гатто. Але життя не зупиняється. Шевченко знаходить нові дороги до народів світу, в тім числі й до італійського. А в моїй пам’яті спливає картина далекого, але близького серцю 1960 року. ...Микола Платонович достойно виконав свою роль екскурсовода. Всі присутні - захоплені. Ло Гатто підходить до нашого поета, тисне його руку і тихо промовляє: "Спасибі". Потім всі направляємося до пам’ятного місця музею. Відкривається темно-зелена завіса. На столикові біліє гіпсова посмертна маска Тараса Шевченка... Всі занурюємося в глибоке мовчання. Після паузи звучить покладений на музику "Заповіт".
Олександр ГУБАР.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #37 за 14.09.2007 > Тема "З потоку життя"