Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…


МИСТЕЦЬКА «ЗДИБАНКА В «НОР╤»
Виставка в╕дбулася без обмежень ╕ упереджень. В╕дб╕р ╕ цензура були в╕дсутн╕…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #36 за 07.09.2007 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#36 за 07.09.2007
КРИЛАТ╤

ДУХОВН╤СТЬ

НАРОД, ХОЧ БИ ЯКИЙ БАГАТИЙ В╤Н БУВ МАТЕР╤АЛЬНО, ВТРАЧАЮЧИ МОВУ ╤ П╤СНЮ, НАЙКРАЩИХ ЛЮДЕЙ, СТА╢ ПОД╤БНИМ ДО ДОМАШНЬО╥ ПТИЦ╤, ЩО МА╢ КРИЛА Т╤ЛЬКИ ДЛЯ ТОГО, АБИ ДАВАТИ З НИХ П╤Р’Я ДЛЯ ПОДУШОК ╤ ПЕРИН, ТА ПРИКРИВАТИСЯ НИМИ.
ТВОРЧ╤СТЬ - це сфера чистоти й свободи.
В╕льний ╕ незалежний художник ма╓ визнавати одну лише залежн╕сть, що зветься син╕вською любов’ю до р╕дно╖ земл╕, в╕ддан╕стю гуман╕стичним ╕деалам людства.
Розумн╕, осв╕чен╕ люди - то неоц╕нений скарб. То вони впродовж в╕к╕в будували храми, церкви, школи, б╕бл╕отеки - те, що можна назвати храмом душ╕. Чим б╕льше таких людей, тим вища нац╕я у сво╓му розвитку, тим вища ╖╖ культура, тим врешт╕ людян╕ше, гуманн╕ше сусп╕льство. А як повелися у наш╕й кра╖н╕ з такими людьми? Як поводяться з ними зараз?
Як можна оправдати людину, що в╕дмовилась в╕д р╕дно╖ мови? Людину темну, неписьменну, затуркану, несв╕дому або св╕дому на печерному р╕вн╕? Що може виправдати ╖╖ нев╕гластво. Але таких людей, зда╓ться, майже в нас нема. Ми вс╕ осв╕чен╕, вс╕ з телев╕зорами ╕ рад╕оприймачами, з цими очима й вухами, як╕ в╕дкривають далек╕, майже в╕дсутн╕ в наш╕й св╕домост╕, далечизни, - ми бачимо й чу╓мо, як росте й клекоче св╕т, ми вм╕╓мо анал╕зувати все побачене й почуте. Ми ма╓мо б╕бл╕отеки, а хто й комп’ютери. Ми найкращ╕ в св╕т╕ читач╕! Так зв╕дки береться в нас н╕г╕л╕стичний щодо р╕дно╖ мови настр╕й ╕ дух?
Мабуть, в одного береться в╕н з╕ страху, загнаного в душу ще стал╕нськими "╕нтернац╕онал╕стами", в ╕ншого йде в╕н в╕д жадоби зберегти кар’╓ру, не виказуючи сво╖х нац╕ональних почувань, щоб утриматися на певному становищ╕, ще в ╕ншого нац╕ональна байдуж╕сть народжу╓ться як мода.
Кажуть, що ми народ мр╕йник╕в. Може, й так, бо в╕риться: десь хоч у XXI стор╕чч╕, а таки буде в╕дбудований ╕ Успенський собор Ки╖всько╖ лаври, ╕ повержений вандалами Михайл╕вський Золотоверхий, бо ц╕ первинн╕ здобутки людського духу неминуче мають повернутися в життя нов╕тн╕х цив╕л╕зац╕й. Певне, настав уже час, щоб, ╕дучи в╕д кореня академ╕╖ Ки╓во-Могилянсько╖, створити нам сп╕льний сучасний м╕жнародний центр укра╖нсько╖ культури ╕ науки, де укра╖нська нац╕я з╕брала б з╕ вс╕х усюд сили науков╕ й мистецьк╕, щоб до такого центру укра╖нства потяглися люди з багатьох ╓вропейських та ╕нших держав.
Коли у к╕нц╕ XVI - на початку XVII стол╕ть правляч╕ кола Реч╕ Посполито╖ намагалися й духовно, й соц╕ально, ╕ нац╕онально поневолити народ Укра╖ни, то наперек╕р ус╕м цим утискам пробуджу╓ться нац╕ональна св╕дом╕сть людей, розкриваються ╖х духовн╕ сили, посилю╓ться ╕нтерес до власно╖ ╕стор╕╖, мови й культури, усв╕домлю╓ться необх╕дн╕сть розвитку власно╖ осв╕ти й науки. Багато талановито╖ укра╖нсько╖ молод╕ навча╓ться за кордоном - у Крак╕вському, Празькому, Падуанському та ╕нших ун╕верситетах ╕ академ╕ях. У списках студент╕в цих навчальних заклад╕в уже в XIV ст. ╓ укра╖нц╕. ╖х можна вп╕знати по додатках до ╕мен╕ нац╕онально╖ приналежност╕ - "бакалавр рутенсько╖ нац╕╖ з Ки╓ва", "Нац╕ональн╕сть рутенська з Укра╖ни", "Петро з Рутен╕╖". У Крак╕вському ун╕верситет╕ укра╖нц╕ навчалися з самого початку його заснування (1364 р.). В документах Сорбонського ун╕верситету ╓ запис: "Маг╕стр Петро Кордован ╕ його товариш╕ з Рутен╕╖", на ╕нших - "╤ван з Рутен╕╖" (1369 р.), "Герман В╕левич... рутенсько╖ нац╕╖ з Ки╓ва" ╕ т. д.
Ширилася ╕ набувала розвитку осв╕та на Укра╖н╕. Братства створюють школи. Визначних усп╕х╕в за короткий час досягла Льв╕вська братська школа, ╖╖ покровителями стали князь В. К. Острозький, молдавський господар ╤╓рем╕я Могила, гетьман Петро Сагайдачний.
Учителями у школ╕ були в╕дом╕ на той час письменники, вчен╕ та громадськ╕ д╕яч╕ - Стефан Зизан╕й, Лаврент╕й Зизан╕й, ╤ван Борецький, вих╕дц╕ ╕з Грец╕╖ - Арсен╕й Еласонський, Антон╕й Грек. Ця школа в╕дзначалася високим р╕внем навчання, демократичн╕стю статусу, боротьбою проти колон╕зац╕╖ ╕ окатоличування. П╕зн╕ше так╕ школи виникли по вс╕й Укра╖н╕. Завдяки цьому осв╕чен╕сть на Укра╖н╕ досягла високого р╕вня ╕ охопила ус╕ кола населення, що вразило арабського мандр╕вника, арх╕диякона Павла Алеппського, який писав, що в Укра╖н╕ вс╕, за винятком деяких, вм╕ють читати, нав╕ть ж╕нки ╕ сироти.
З поодиноких ос╕б у справ╕ утворення шк╕л уславився князь Костянтин Костянтинович Острозький, що заснував к╕лька шк╕л на Волин╕, а з його шк╕л найб╕льш в╕дома Острозька академ╕я. Вона скупчила б╕ля себе визначн╕ науков╕ сили, дала осв╕ту значн╕й к╕лькост╕ укра╖нсько╖ молод╕, ╕ п╕дготувала визначних д╕яч╕в.
Матер╕ально Острозьку академ╕ю забезпечила вперше Галшка Острозька. Знаменно, що аналог╕чний високопатр╕отичний вчинок зробила ╖╖ тезка Галшка Васил╕вна Гулевич╕вна. 15 жовтня 1615 року вона передала Ки╖вському братству землю п╕д "школу детям, так шляхетским, яко й местским". На основ╕ цього осв╕тнього закладу та лаврсько╖ школи в 1632 роц╕ ╕ виникла славнозв╕сна Ки╓во-Могилянська академ╕я, ╖╖ створенню сприяли багато талановитих ╕ осв╕чених людей. Один з них ╕ гетьман ╤ван Мазепа, який був не т╕льки державним д╕ячем, пол╕тиком, дипломатом, во╓начальником, а ще й великим буд╕вничим укра╖нсько╖ культури. ╤стор╕я пам’ята╓, як бурхливо розвивалося мистецтво в Укра╖н╕ за Мазепи. В арх╕тектур╕ утвердився пишний урочистий стиль укра╖нського бароко, що гармон╕йно по╓днувався з укра╖нською традиц╕╓ю. У цьому дус╕ будували й перебудовували культов╕ й св╕тськ╕ споруди. Так були оформлен╕ Богоявленська церква на Подол╕ ╕ Вс╕х Святих на Екуном╕чн╕й брам╕ Ки╓во-Печерсько╖ лаври, Микола╖вський собор на Печерську. Стараннями гетьмана з’явилися нов╕ бан╕, в╕втар╕, наст╕нн╕ розписи у Соф╕йському собор╕, Кирил╕вськ╕й церкв╕, Спаськ╕й церкв╕, Мгарського монастиря у Лубнах, з тими ж пишнотами нового стилю була зведена у Батурин╕ й Мазепина палата, ру╖ни яко╖ у 40-х роках малював Тарас Шевченко.
В╕домий ╤ван Степанович як меценат Ки╓во-Могилянсько╖ академ╕╖. За нього заклад набув статусу академ╕╖, досяг високого розвитку. Мабуть, тому його часом називають Могиляно-Мазепинською академ╕╓ю. В ╖╖ ст╕нах у той час д╕яв активний осередок укра╖нських вчених ╕ письменник╕в. А гетьман в╕дкривав школи, зв╕дус╕ль, де б не бував, привозив книги. Словом, ус╕м серцем жадав Укра╖н╕ вол╕, св╕тла, достатку. Отож вельми справедливо час Мазепиного гетьманування вважа╓ться другою "золотою" добою в укра╖нському мистецтв╕. П╕сля Володимира Великого ╕ Ярослава Мудрого.
Отже, школи в Ки╓в╕ були заснован╕ льв╕вськими братчиками. Ки╖в недаремно було обрано культурним осередком - зважалося на давн╕ традиц╕╖ ╕ на те, що тут була Ки╓во-Печерська лавра - традиц╕йний (пошуковий) центр, де науков╕ й культурн╕ сили громадилися ще з час╕в Ки╖всько╖ Рус╕. Тут-таки було засновано друкарню й з╕брано книжков╕ фонди, була тут ╕ школа. Петро Могила злива╓ лаврську школу з братською ╕ п╕дпорядкову╓ ╖╖ оп╕кунству ки╖вського митрополита, св╕домо перетворюючи ╖╖ у вищий навчальний заклад укра╖нського народу. Через це в Ки╓в╕ ма╓мо фактично дв╕ академ╕╖, одна як навчальний заклад, а друга в сучасному розум╕нн╕ цього слова, тобто, зосередження й з╕брання вчених ц╕лого народу: поет╕в, ф╕лософ╕в, ╕сторик╕в, астроном╕в, теолог╕в, знавц╕в мов та л╕тератур, математик╕в. А що було це актом св╕домим, то такий гурт називали "Атене╓м", а самий Ки╖в п╕дносився символ╕чно до грецьких Атен (Аф╕н) - м╕ста, де процв╕тали науки й мистецтва. Весь цей рух мав ознаки в╕дродження давньо╖ ки╖всько╖ культурно╖ традиц╕╖, недаремно Захар╕я Копистенський у сво╖й "Пал╕нод╕╖" нагаду╓ сучасникам про Ярослава Мудрого ╕ його просв╕тню д╕яльн╕сть, цитуючи давн╕й Ки╖вський л╕топис, а ╕сторики XVII стол╕ття т╕сно зв’язують ╕стор╕ю Укра╖ни з ╕стор╕╓ю Ки╖всько╖ Рус╕. В 30-х ╕ 40-х роках XVII стол╕ття тут з╕брано "вчену дружину", яка групу╓ться довкола митрополита Петра Могили ╕ яка назива╓ себе "Ки╓во-Могилянським Атене╓м". Сюди входили С. Кос╕в, ф╕лософ Й. Кононович-Горбацький, поети А. Каньфойський, С. Почапський, Й. Калион, П. Ба╓вський, X. ╢вселевич та ╕нш╕, а найб╕льш╕ заслуги в цьому д╕л╕ справедливо кладуться самому орган╕заторов╕ колег╕уму. В╕н обновив учбовий заклад власним коштом ╕ зб╕льшив його навчальн╕ засоби. Вибирав для цього наставник╕в та вчител╕в. В "Антолог╕он╕", виданому у Ки╓в╕ в 1636 роц╕, П. Могила пише: "Я подбав у м╕ру слабких сво╖х сил за рахунок належних мен╕ родових ма╓тк╕в обновити г╕мназ╕ю, тобто, Ки╖вськ╕ школи, частково занепал╕ й опуст╕л╕, я постачав, постачаю й сильно бажаю при небесн╕й допомоз╕ до к╕нця свого життя постачати школи книгами, учителями, засобами на утримання б╕дних студент╕в, сп╕втовариш╕в ваших, та ╕нших необх╕дним". Мр╕╓ю Петра Могили було перетворити школу в академ╕ю, але польський уряд спротивився цьому, ╕ прив╕ле╓м 14 березня 1633 року затверджено братську школу т╕льки як колег╕ум. Це не зупинило митрополита, ╕ в╕н тракту╓ свою школу таки як академ╕ю, засновуючи училищн╕ колон╕╖ в Гощ╕ та В╕нниц╕, як╕ були п╕дпорядкован╕ Ки╖вськ╕й колег╕╖, а благословляючи в 1636 роц╕ Кременецьке братство, Петро Могила поставив вимогу, щоб кременецьк╕ школи п╕длягали ки╖вському ректору - цим самим колег╕ум прир╕внювався неоф╕ц╕йно до академ╕╖, бо т╕льки академ╕╖ в той час в╕дали нижчими колег╕умами.
╤ от коли П. Могила посила╓ на Ясський собор, як представник╕в Укра╖ни ╤. Трохимовича, О. Старушича, Й. Кононовича-Горбацького, вони показують себе "мужами, во╕стину достойними подиву ╕ вс╕лякими знаннями та мудр╕стю прикрашених". ╤накше кажучи, вони засв╕дчили ╕снування на Укра╖н╕ ╕нтелектуально╖ ел╕ти, яку вже не назвеш "дурними русинами". Вмираючи, П. Могила запов╕да╓ колег╕уму чимал╕ суми й прибутки, а саму школу доруча╓ ╤нокент╕ю Г╕зелю, який залишив по соб╕ не меншу славу, н╕ж його патрон (в╕н автор визначних ф╕лософських трактат╕в "Тв╕р про всю ф╕лософ╕ю" та "ф╕лософськ╕ акс╕оми", при його найближчому сприянн╕ було написано знаменитий "Синопсис").
В цей пер╕од повн╕стю встановлю╓ться система клас╕в, за якою велося в колег╕╖ навчання. За тод╕шньою системою в навчальному процес╕ брали участь сам╕ учн╕. З числа сильн╕ших призначалися авдитори, як╕ стежили за усп╕шн╕стю прикр╕плених до них школяр╕в, авдитори сам╕ виставляли оц╕нки. Що ц╕каво: вс╕ викладач╕ Академ╕╖ не отримували зарплати. Праця ╖х була благод╕йною.
У 1701 р. ректором Академ╕╖ став Гедеон Одорський. За Одорського в Ки╓в╕ почина╓ сходити яскрава зоря Феофана Прокоповича, який 1702 року повернувся у Ки╖в п╕сля навчання за кордоном, а в 1704 - 1705 роках читав уже поетику, оперту на поетиц╕ Я. Пертана, але й ц╕лком самост╕йну, - ц╕й поетиц╕ судилось справити величезний вплив як на сучасник╕в, так ╕ на нащадк╕в. Ф. Прокопович пише знамениту драму "Володимир" - перший укра╖нський драматичний тв╕р на теми з р╕дно╖ ╕стор╕╖ ╕ з тр╕умфом виставля╓ ╖╖ в ст╕нах академ╕╖.
Система викладання в Ки╖вськ╕й академ╕╖ вимагала в╕д учителя, щоб в╕н, як ╕ учн╕, п╕д╕ймався по ступенях, тобто, з клас╕в нижчих переходив у вищ╕. Для кожного нового предмета викладач писав власний трактат, чим зумовлювався творчий характер викладання в Ки╖вськ╕й академ╕╖. Саме це давало змогу таким вченим, як Феофан Прокопович, перебуваючи в академ╕╖, висловити сво╓ новаторське слово не т╕льки в теор╕╖ поез╕╖, але й у риториц╕ ╕ ф╕лософ╕╖. Збереглася зв╕стка, що риторичний клас Феофана Прокоповича в╕дв╕дувався студентами, як жодна з аудитор╕й ╕нших викладач╕в. Окремий розд╕л ц╕╓╖ риторики присвячувався науц╕ ╕стор╕ограф╕╖. П╕зн╕ше на засадах ╕стор╕ограф╕╖, що практикувалася в Ки╖вськ╕й академ╕╖, побудував св╕й монументальний сигнопис Сам╕йло Величко.
Феофан Прокопович став визначним укра╖нським вченим, пол╕тичним ╕ громадським д╕ячем, письменником. В╕н виховувався у свого дядька, кол╕сника Братського монастиря, професора Ки╖всько╖ академ╕╖ Феофана Прокоповича. Навчався в╕н у Ки╖вськ╕й академ╕╖ в ун╕атськ╕й колег╕╖ Володимир-Волинського, пот╕м - у Римськ╕й католицьк╕й академ╕╖ св╕тлого Афанас╕я, де мав змогу користуватися Ватиканською б╕бл╕отекою. Найвизначн╕шими стали його лекц╕╖ з ф╕лософ╕╖, як╕ в╕н читав у Ки╖вськ╕й академ╕╖. У сво╖х лекц╕ях
Ф. Прокопович р╕шуче виступав проти середньов╕чно╖ схоластики, першим почав пропагувати ф╕лософ╕ю Декарта, Локка, Бекона, дав пояснення системи Коперника, ╕ вчення Гал╕лея, якого в╕н називав "з╕ркою".
Ф. Прокопович закликав учених до самост╕йного мислення, "йти не т╕льки шляхом, уторованим ╕ншими вченими, а й простувати за самост╕йними науковими переконаннями, котр╕ породжують сол╕дну вчен╕сть, формують знавц╕в, а не крамар╕в науки". Д╕яльн╕сть Ф. Прокоповича в Академ╕╖ наклала в╕дбиток на викладання майже вс╕х предмет╕в, п╕днесла наукову думку на вищий щабель.
Отже, п╕дсумовуючи, можна сказати, що Ф. Прокопович був одн╕╓ю з найвизначн╕ших ос╕б сво╓╖ доби. У 40-х роках XVIII ст. Академ╕я збира╓ в сво╖х ст╕нах гурт визначних ╕ндив╕дуальностей,
як╕ створюють сво╓р╕дний культурно-науковий осередок ╕ чи не йому ми завдячу╓мо, що в наш╕й культур╕ з’явився Григор╕й Сковорода, котрий учився саме в цю пору. Йому належить почесне м╕сце в ╕стор╕╖ розвитку прогресивно╖ ф╕лософсько╖ думки. Григор╕й Савич Сковорода - просв╕титель, гуман╕ст, поет ╕ ф╕лософ, один ╕з талановитих вихованц╕в Ки╖всько╖ академ╕╖. Р╕зностороння творч╕сть Сковороди як ф╕лософа-мислителя, письменника, педагога, його сусп╕льно-╕сторичн╕, культурн╕ й естетичн╕ погляди становлять важливий етап у розвитку в╕тчизняно╖ науково╖ й сусп╕льно-пол╕тично╖ думки. Б╕льш╕сть досл╕дник╕в творчо╖ спадщини Г. Сковороди п╕дкреслювали його самобутн╕сть. В╕н був мислителем самобутн╕м ╕ ориг╕нальним. В╕н не повторював сл╕по думки ╕ теор╕╖ сво╖х попередник╕в, а переосмислював ╖х кр╕зь призму свого св╕тоуявлення ╕ в╕дпов╕дно до самим ним поставлених перед ф╕лософ╕╓ю завдань. В╕н був справжн╕м сином часу свого ╕ свого народу. В╕н в╕дмовився в╕д високо╖ посади, в╕д б╕лих палат. ╤ став мандр╕вником-ф╕лософом. Ходив Сковорода по Укра╖н╕, писав прекрасн╕ твори. Вчився народн╕й мудрост╕, ╕ вчив народ мудрост╕. ╤ за це його люблять, пам’ятають ╕ шанують до цього часу.
Згадаймо безсмертний висл╕в М. Рильського: "Хто не зна╓ свого минулого, той не вартий майбутнього, хто не в╕да╓ про славу сво╖х предк╕в, той сам не вартий пошани".
В ус╕ часи, епохи, в ус╕х народ╕в реальне буття й духовний розвиток тримаються на п╕дмурку традиц╕й народу, на стовпах власно╖ ╕стор╕╖. То як же ми ма╓мо просуватися вперед, до ╓вропейського та св╕тового сп╕втовариства, якщо в╕дкинемо ╕сторичний, соц╕альний, культурний досв╕д попередн╕х покол╕нь? Ми ж загинемо безсл╕дно! Н╕чого з н╕чого не береться. В╕дродитися духовно, значить повернути народов╕ насамперед його велетенську й славну ╕стор╕ю, т╕ культурно-духовн╕, мистецьк╕ кра╓знавч╕ надбання, що нам залишили предки у вигляд╕ фольклору, писемних давн╕х пам’яток, ╕сторичних народознавчих надбань. А ще ╕мена... Ск╕льки ╖х, на жаль, стало для нас незнаними, нев╕домими, ск╕льки щирого золота нашо╖ пра╕стор╕╖, нашого славного поступу кинуто у безпам’ять! Тож наш обов’язок повернути кожне ╕м’я народов╕, його культур╕; час змушу╓ багато ще перечитати, опрацювати, заново переосмислити й сказати читачам слово Правди. За кожним з ╕мен повноварт╕сна стор╕нка нашо╖ ╕стор╕╖, культури, нашого духовного надбання.
Людмила Л╤СОВА,
старший викладач кафедри укра╖нсько╖ та рос╕йсько╖ мов Уманського державного педагог╕чного ╕нституту ╕м. П. Г. Тичини, голова м╕ського осередку "Просв╕ти".
(Г-та "Слово Просв╕ти").

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #36 за 07.09.2007 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5089

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков