Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3239)
З потоку життя (6464)
Душі криниця (3517)
Українці мої... (1465)
Резонанс (1508)
Урок української (990)
"Білі плями" історії (1675)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
З ╤СТОР╤╥ УКРА╥НСЬКОГО КОЗАЦТВА НА П╤ВДН╤ УКРА╥НИ
вийшов друком зб╕рник матер╕ал╕в науково-практично╖ конференц╕╖ «Запорозьк╕...


СТАНОВЛЕННЯ УКРА╥НСЬКО╥ НАЦ╤╥ В ОСОБАХ
3 серпня в Ки╓в╕ було урочисто в╕дкрито Музей становлення укра╖нсько╖ нац╕╖.


Р╤ЧНИЦЯ КАТАСТРОФИ МН17: 298 СОНЯШНИК╤В У Н╤ДЕРЛАНДАХ
У Н╕дерландах п╕дсумовували розсл╕дування за 5 рок╕в. Рос╕я, як ╕ ран╕ше, в╕дмовля╓ться в╕д...


ВЕЛИК╤ ЛЮДИ МАЛЕНЬКОГО НАРОДУ
Презентац╕╖ ф╕льм╕в проекту «Б╕льше, н╕ж Крим» в╕дбулися в Ки╓в╕, Львов╕, Херсон╕,...


КАТАСТРОФА МН17: ЧЕТВЕРО ВИННИХ НАЗВАН╤, КОЛИ ЧЕКАТИ ╤НШИХ?
Трагед╕я МН17 об’╓днала 5 кра╖н. До складу м╕жнародно╖ Сп╕льно╖ сл╕дчо╖ групи ув╕йшли...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #32 за 10.08.2007 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#32 за 10.08.2007
КРА╥НА - УКРА╥НА


 Я кра╖на - Укра╖на,
 на гор╕ калина...
 Павло Тичина

ДИВН╤ метаморфози д╕ються в наш╕й Укра╖н╕. А проте, може, й не варто вельми дивуватися. Бо ж надто довго, вперто й посл╕довно перелицьовували нас впродовж в╕к╕в. ╤ всяк зайда на св╕й лад. Аж до того, що дехто не на жарт пов╕рив у той чужинецький штиб. Незчулися, як Укра╖на (╕ то земля пращур╕в) стала всього-на-всього «окра╖ною». Нав╕ть серйозн╕ (якщо можна так сказати) науков╕ досл╕дження з цього приводу ма╓мо. Звичайно, коли дивитися на укра╖нськ╕ поля ╕ ниви з московсько╖ веж╕ чи берл╕нсько╖ ратуш╕, та ще й кр╕зь призму позиченого там слова, то ╕накше й бути не може. Це, зрештою, буде нормальне явище. Бо такою ╓ сутн╕сть ╕снуючого буття ╕ його алгоритму - мови. Адже коли на П╕вн╕чному полюс╕ Земл╕ владарю╓ день, то в цей час на ╖╖ П╕вденному полюс╕ - н╕ч; коли для одних ╖╖ поселенц╕в сонце вста╓, то для тих, що з протилежного боку, воно заходить, а ще в ╕ншому м╕сц╕ - сто╖ть у зен╕т╕. У кожного ╖╖ поселенця, а так само ╕ в кожного роду (народу) св╕й кут сприйняття св╕тла, сво╓ в╕дчуття слова ╕ св╕й образ бачення. Так, для укра╖нц╕в вродливий - це гарний, а для рос╕янина-московита «уродливый» - це незугарний. ╤ в цьому нема╓ н╕чого дивного. Однак т╕ ж н╕мц╕ не вважають св╕й Фатерлянд чи Дойчлянд «окра╖ною». Хоч слова «анд», «лянд» в багатьох ╕ндо-ар╕йських мовах, ╕ в самих н╕мц╕в, поряд з означеннями: земля, м╕сцев╕сть, виступають ще й значеннями: к╕нець, край, берег, сторона. Тобто - «окра╖на». Та й рос╕яни не сп╕шать «рассеяную от Москвы до самих до окраин» страну тлумачити як сторону, край чи якесь узб╕ччя. Адже саме з такими означеннями вживали це слово л╕тописц╕, «...оу Ки╓ва бо перевозь бяше тогда съ опоя страны Днепра...» (ПСРЛ, Т. 2, с. 7). Не квапляться й поляки з под╕бним баченням сво╖х земель. Хоч ╕ ╖хня самоназва спор╕дню╓ться з╕ словами под╕бного зм╕сту: поле - лан (пор╕вняймо з «лянд»); пола - смуга, край; пол╓ць - шматок, латка, п╕лка.
 Як бачимо, кожний народ м╕сце сво╓╖ ос╕длост╕ нази-ва╓ кра╓м. В одн╕й з колядок, записаних в с. Плисецькому на Ки╖вщин╕, ╓ так╕ слова:

 Стала слава
 по вс╕м св╕ту,
 Ки╖вському запов╕ту:
 мати сина породила...

 Тут слово «запов╕т» означа╓ запов╕дану (об╕товану) землю. ╤нший вар╕ант цього слова «пов╕т» в╕домий як назва одиниц╕ адм╕н╕стративного под╕лу земель, що його нин╕ зам╕нили нам на ╕ншомовну - «район». ╤ якщо слово «пов╕т» нагадувало його мешканцям про обов’язок берегти запов╕дану землю, то слово «район» н╕ до чого не зобов’язу╓. Синон╕мами слова «пов╕т» ╓: округа, м╕сцев╕сть, околиця, край, смуга. «Оцей сн╕г випав не скр╕зь, а пов╕тами: от за Любар, то й нема вже». (СУМ за ред. Бориса Гр╕нченка, т. 3, с. 222). Водночас ц╕ ус╕ слова ╓ синон╕мами до слова «Укра╖на» (кра╖на). Р╕зниця, очевидно, лише в обширах територ╕╖. Зв╕дси Укра╖на як отчий край, це - земля, запов╕дана Богом ╕ передана в спадок пращурами. Саме такий ╕ зм╕ст легенди про походження Укра╖ни.
 Але погляньмо ще. Семантично спор╕дненими з╕ словом «укра╖на» (кра╖на) ╓: краяти, кравець, окра╓ць. Але «краяти» синон╕м╕чно в╕дпов╕да╓ словам: розр╕зати, розтинати, розм╕рювати, розпод╕ляти; кравець - той, що розкрою╓; окра╓ць - в╕дд╕лений шматок, д╕лина, над╕л або - кра╖на, вкра╖на. Отже, слово «укра╖на» (кра╖на) означа╓ над╕л або спадщину: земля, л╕си, озера, р╕ки, майно, духовн╕ надбання пращур╕в. За час╕в Ки╖всько╖ Рус╕, коли ще родово-плем╕нн╕ поселення збер╕гали свою самобутн╕сть ╕ ╓дн╕сть, меж╕ ╖хньо╖ ос╕длост╕ називалися кра╖нами або укра╖нами: кра╖на с╕верська, кра╖на древлянська ╕ т. ╕н. Кра╖нами чи укра╖нами називали й земл╕ успадкованих князем волод╕нь, з ус╕ма людьми, що населяли ц╕ земл╕. Саме з таким означенням вжито слово «укра╖на» ╕ в перш╕й л╕тописн╕й згадц╕ за 1187 р╕к, де йдеться про смерть переяславського князя Володимира Гл╕бовича. Л╕тописець говорить, що «плакали по ньому вс╕ переяславц╕», ╕ що «за ним же укра╖на багато потужила» (ж. Ки╖в, 1984, с. 133). Зазначу й те, що укра╖нами називали як сво╖, так ╕ чуж╕ земл╕ - близьк╕ й далек╕. Тобто ╕снувало поняття укра╖ни р╕дно╖ ╕ укра╖ни чужо╖. Св╕дчення цього - писемн╕ та фольклорн╕ джерела. Той же л╕тописець, але вже за 1188/89 р╕к вжива╓ слово «укра╖на» на означення сус╕дньо╖ земл╕. «╤ при╖хав же в╕н до укра╖ни Галицько╖, ╕ взяв два городи галицьк╕...» (там же, с. 137). Особливо часто слово «укра╖на» трапля╓ться в народних п╕снях, думах, баладах. Тут чи не найб╕льше виявлено сутн╕сть слова. Укра╖на своя: «...ей, Васил╕ю молдавський, господарю волоський! Коли ж ти хот╕в на сво╖й укра╖н╕ проживати...» (дума «Хмельницький ╕ Васил╕й молдавський»); укра╖на р╕дна, укра╖на далека ╕ укра╖на чужа: «Гей, хоч вивед╕ть, а хоч винес╕ть мене на Савур-могилу, нехай же я стану-подивлюся на свою р╕дну Укра╖ну», «Козаче-соколю, в╕зьми мене ╕з собою на вкра╖ну далеку», «Та кленовий листоньку! Куди тебе в╕тер несе? Чи за гори, чи в долину, чи в чужую укра╖ну» (Укра╖нськ╕ народн╕ п╕сн╕).
 До часу татаро-монгольсько╖ навали ос╕дл╕сть окремих поселень-укра╖н була майже непорушною. Вони хоч ╕ зазнавали хозарських, печен╕зьких та половецьких наб╕г╕в, але, за св╕дченням автора «Пов╕ст╕ временних л╕т», жили родами «кожен на сво╖х м╕сцях». ╤ «вс╕ ц╕ племена мали сво╖ звича╖ ╕ закони сво╖х батьк╕в, кожен - св╕й норов ╕ побут». В╕дпов╕дно до цього поняття «укра╖на» (кра╖на) ╕ за тих час╕в було звичайно дещо ширшим ╕ глибшим, ан╕ж «округа» чи «околиця». Окр╕м просторового (запов╕дана земля), воно вбирало в себе ще й родовий та духовний обшир. ╤ якщо на ╜рунт╕ матер╕альному синон╕мом до слова «укра╖на» може бути «д╕лина» чи «частина», то на духовному ма╓мо - «доля». Таким чином, Укра╖на - це запов╕дана земля ╕ запов╕дана доля. Ось тому за давнини кожна окрема сукупн╕сть род╕в, що населяли ту чи ╕ншу укра╖ну, часто мала ще й родову самоназву, що походила в╕д ╕мен╕ родоначальника племен╕. Наприклад, самоназва вятич╕ походить в╕д епон╕ма Вятко (вар╕анти: Вячко, Вячик, Вячеслав, Ячеслав, Ячко, Святко, Святомир ╕ т. ╕н.), радимич╕ - в╕д Радим (вар╕анти: Радко, Радько, Рудько, Радомир, Радусько тощо). Однак незважаючи на певну самобутню виокремлен╕сть, у звичаях та побут╕, як ╕ в мов╕, поселення-укра╖ни характеризувалися б╕льше сп╕льн╕стю, ан╕ж в╕дм╕нн╕стю м╕ж собою. Це спонукало до ╓дност╕.
До того ж треба було пост╕йно боронити сво╖ земл╕ та сво╖ звича╖ в╕д ворожого заз╕хання. Таку ╓дн╕сть могла дати лише сп╕льна держава. Тож, залишаючи для кожно╖ укра╖ни сво╓ княж╕ння, вони гуртувалися довкола Ки╓ва - центру полянського племен╕ в ╓дину соборну укра╖нську державу Русь. На ц╕й основ╕ вс╕ роди ╕ племена, як╕ входили до соборно╖ укра╖нсько╖ держави Русь, мали ще й самоназву: руси, русич╕, русини, роси, ростини, ороси, хоростини, христьяни тощо. Назва ця родова. За св╕дченням арабського письменника ╕ мандр╕вника початку Х стол╕ття ╤бн-Фадлана, який в╕дв╕дував наш╕ земл╕, руси походять в╕д епон╕ма Рус (вар╕-анти: Рос, Рость, Ростик, Ростислав, Русин, Рустин, Орос, Оростин, Яростин, Хоростин, Христик ╕ т. ╕н. Ц╕лком ймов╕рно, що й Христос належить до цього ╕менного гн╕зда).
 Татаро-монгольська орда зруйнувала соборну укра╖нську державу Русь. Разом з тим вона спричинила й руйнац╕ю родово╖ ос╕длост╕ та ц╕льност╕ ╖╖ окремих поселень-укра╖н. Уникаючи ворожо╖ наруги, наш╕ предки не раз змушен╕ були покидати сво╖ укра╖ни й переселятися в ╕нш╕ м╕сця. А внасл╕док безупинних татарських наб╕г╕в, що позначалися спаленням жител та масовим полоном людей - взяттям ╖х у так званий ясир, зв╕дки продавали в дов╕чне рабство, у невол╕ й на чужин╕ вих╕дц╕ з одн╕╓╖ м╕сцевост╕ чи близьк╕ за походженням, як правило, братаються, називаючи одне одного земляками, краянами, укра╖нцями. Ця природна особлив╕сть духовного ╓днання живе в народ╕ й донин╕. Можна см╕ливо стверджувати, що саме вона й спричинилася до утворення ново╖ самоназви нашого народу - укра╖нц╕. Хоч для ╖╖ остаточного ствердження спонукали ще й ╕нш╕ обставини.
 На оборону свого роду, його в╕ри та звича╖в у народ╕ нашому постало козацтво з╕ сво╓ю святою вольницею Запорозькою С╕ччю. Козацтво, як в╕домо, формувалося не за плем╕нним (родовим), а за духовним принципом. Воно вбирало до свого середовища представник╕в ус╕х земель-укра╖н колишньо╖ Рус╕. У придн╕прових сте-пах козацтво заснувало нове поселення - Укра╖ну козацьку, або славну Укра╖ну. Тепер уже навколо не╖, виборюючи волю, об’╓днувалися вс╕ земл╕ колишньо╖ Рус╕. Однак невдалий союз ╕з Московщиною на довг╕ роки зупинив процес соборного об’╓днання укра╖нц╕в. А коли Москва, потоптавши права козацько╖ Укра╖ни, привласнила соб╕ назву Русь та стала пригноблювати й глумитися над ус╕ма укра╖нцями, то саме поняття «руський» почало ототожнюватися лише з московитами чи москалями. ╤ спочатку на сх╕дних, а п╕зн╕ше й на зах╕дних землях колишньо╖ Рус╕ уже сприймалося як чуже, а то й вороже наймення. Натом╕сть поняття «укра╖нець» - як р╕дне, родове. ╤ в╕дпов╕дно поняття «Укра╖на» як самоназва батьк╕вщини стало поширюватися по вс╕х колишн╕х укра╖нах Рус╕ в╕д Сяну до Дону. Так Русь-Укра╖на стала Укра╖ною.
 Настав час повертати втрачен╕ за в╕ки бездержавност╕ як духовн╕, так ╕ матер╕альн╕ ц╕нност╕. У цьому ряду й давня назва Русь. Добрий початок у ц╕й справ╕ вже зроблено на нив╕ церковного в╕дродження. Слава Богу, ми ма╓мо Патр╕арха Ки╖вського ╕ вс╕╓╖ Рус╕-Укра╖ни, В╕рю, що дочека╓мося такого в╕дродження й на державному р╕вн╕.
 На завершення хочу зазначити ще й таке: слово «Укра╖на» в устах неукра╖нц╕в ╕ тих укра╖нц╕в, що втратили природне в╕дчуття укра╖нсько╖ мови, вимовля╓ться з наголосом на другому склад╕ - Укра╖на. Наголос часто ╓ одним з чинник╕в словесного вияву. Скаж╕мо: мука (борошно) ╕ мука (катування). Слово «Укра╖на» з наголосом на другому склад╕ виявля╓ в╕дчуття в╕дстороненост╕ - «окраины», а з наголосом на третьому склад╕: Укра╖на - виявля╓ в╕дчуття внутр╕шнього наповнення, родового й духовного джерела-Батьк╕вщини. Таким ╓ закон живо╖ мови. Дбаймо ж про нього, бо лише в закон╕ утверджу╓ться буття наше.
Микола ТКАЧ.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #32 за 10.08.2007 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5015

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков