"Кримська Свiтлиця" > #32 за 10.08.2007 > Тема ""Білі плями" історії"
#32 за 10.08.2007
ЗЛОЧИНИ СТАЛ╤НСЬКОГО ТОТАЛ╤ТАРНОГО РЕЖИМУ ПОВИНН╤ БУТИ ЗАСУДЖЕН╤!
В ус╕х православних храмах Москви 8 серпня в╕дбувалися панахиди за жертвами пол╕тичних репрес╕й 1930-х рок╕в, пов╕домля╓ УКР╤НФОРМ з посиланням на рос╕йськ╕ ЗМ╤. 70 рок╕в тому, в серпн╕ 1937 року, на п╕дстав╕ секретного наказу НКВС у СРСР розпочалася масова операц╕я з «репресування вс╕х колишн╕х куркул╕в, активних антирадянських елемент╕в та крим╕нальних злочинц╕в». Одним з м╕сць масових розстр╕л╕в став пол╕гон НКВС в столичному район╕ Бутово. Тут, на м╕сц╕ масових розстр╕л╕в, нин╕ встановили 12,5-метровий Покл╕нний Хрест, виготовлений у майстернях Соловецького Спасо-Преображенського монастиря, який в 1930-х роках перетворили на в’язницю. Покл╕нний Хрест хресним ходом доставлено в П╕вденне Бутово ╕ встановлено на постамент╕, основою якого послужило кам╕ння з Соловецьких остров╕в. Насамперед це уламки зруйнованих православних храм╕в. Учасники хресного ходу добиралися з монастиря до Москви п╕втора м╕сяця. Вони провозили хрест по Б╕ломорканалу, Онезькому озеру, Волз╕ та Каналу ╕мен╕ Москви. За р╕зними оц╕нками, на Бутовському пол╕гон╕ т╕льки за два роки - в 1937 ╕ 1938 - було розстр╕ляно 20 тисяч ос╕б. Всього ж на пол╕гон╕ поховано близько 100 тисяч репресованих. Стр╕лецький пол╕гон НКВС-КДБ було виявлено т╕льки на початку 1990-х рок╕в завдяки оприлюдненню арх╕в╕в центрального апарату КДБ. Саме тод╕ знайдено акти про виконання вирок╕в на 20 тис. 765 ос╕б, розстр╕ляних в пер╕од з серпня 1937-го по жовтень 1938 року. Загальна к╕льк╕сть потерп╕лих та похованих на пол╕гон╕ в Бутово, за деякими оц╕нками, може сягнути майже 40 тис. ос╕б. У сп╕льних могилах в Бутово лежать люди р╕зного соц╕ального ╕ культурного походження, р╕зних нац╕ональностей, нер╕дко з протилежними пол╕тичними та св╕тоглядними баченнями, священики та ате╖сти. Серед загиблих - багато укра╖нц╕в, за попередн╕ми даними, майже дв╕ тисяч╕ ос╕б. Як пов╕домило «Рад╕о Свобода», нин╕шня рос╕йська влада не послала на вшанування пам’ят╕ жертв стал╕нських репрес╕й в Бутово жодного представника... Президент Укра╖ни В╕ктор Ющенко в╕д ╕мен╕ Укра╖нсько╖ держави виступив ╕з зверненням до учасник╕в заход╕в Дн╕в пам’ят╕ за невинно уб╕╓нними комун╕стами, як╕ проводилися 5 серпня в Карел╕╖ (Рос╕я) в Сандармоху ╕ 7 серпня - на Соловках. В╕ддаючи данину глибоко╖ пошани перед пам’яттю ус╕х безневинних жертв Великого терору 1937 -1938 рок╕в, Президент Укра╖ни п╕дкреслив, що стал╕нськ╕ репрес╕╖ були ╕ залишаються загальною трагед╕╓ю для народ╕в Укра╖ни, Рос╕╖, Б╕лорус╕, Груз╕╖, Азербайджану, ╕нших республ╕к колишнього СРСР. «Злочини тотал╕таризму повинн╕ бути засуджен╕», - в╕дзначив глава Укра╖нсько╖ держави. Нагада╓мо, що в Карел╕ю, як ╕ в попередн╕ роки ╕снування Незалежно╖ Укра╖ни, вирушила делегац╕я представник╕в нац╕онально-патр╕отичних орган╕зац╕й. Проте вперше вона отримала п╕дтримку на державному р╕вн╕ ╕ бюджетне ф╕нансування. Делегац╕я про╖хала по маршруту Ки╖в - Санкт-Петербург - Петрозаводськ - Медвежегорськ - мемор╕альне кладовище «Сандармох», яке цього року М╕жнародний «Мемор╕ал» визначив м╕сцем вшанування пам’ят╕ 70-л╕ття Великого терору. У 30-т╕ роки минулого стол╕ття урочище Сандармох використовувалось як м╕сце розстр╕лу й поховання засуджених жител╕в прилеглих район╕в Карел╕╖ та ув’язнених Б╕ломоро-Балт╕йського табору НКВС. З 27 жовтня по 4 листопада 1937 року в Сандармох було привезено й розстр╕ляно 1111 ув’язнених Соловецького табору. Серед них багато видатних д╕яч╕в науки, культури, рел╕г╕йного й громадського життя Укра╖ни. На Соловках в числ╕ сотень ╕нших загинули драматург Микола Кул╕ш, засновник нового укра╖нського театру Лесь Курбас, поет-неокласик Микола Зеров, письменник Мирослав ╤рчан, як╕ представляли цв╕т укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖.
«РЕВЕ ТА СТОГНЕ ДН╤ПР...» Соловки на Б╕лому мор╕ - остр╕в, де зак╕нчився шлях багатьох в╕тчизняних ╕нтел╕гент╕в, ╓дина провина яких була у тому, що вони з д╕да-прад╕да були ╕нтел╕гентами, а до того ще й укра╖нцями. А це вже та╖ло небезпеку. Смертельну небезпеку... Соловецький таб╕р особливого призначення (сумнозв╕сний «СЛОН») у 20 - 30-х рр. перетворився у чи не найб╕льшу укра╖нську колон╕ю. Остап Вишня - що сам пройшов кр╕зь соловецьк╕ тортури - г╕рко зауважив: «Соловки перетворилися у «ЦЕНТР» укра╖нсько╖ культури...» В Укра╖н╕ тод╕ побутував терм╕н «СОЛОВ’╥» - вс╕ добре розум╕ли, що то означало... Соловецьким в’язнем був ╕ Микола Зеров. Його, всесв╕тньов╕домого поета-пол╕глота, драматурга ╕ режисера, професора укра╖нсько╖ л╕тератури Ки╖вського ун╕верситету, заарештували в 1936 роц╕. Невдовз╕ л╕тератор з╕йшов на соловецьку Голгофу. Але й тут в╕н залишився поетом, ученим ╕ громадянином. 29 с╕чня 1937 року, у соту р╕чницю в╕д дня смерт╕ Пушк╕на, Зеров пров╕в на Соловках чудовий веч╕р, де розпов╕в про життя поета. А пот╕м перед пол╕тичними ╕ «урками», що в╕д захоплення тамували подих, прочитав напам’ять свого улюбленого «Он╓г╕на»... А восени того ж року гучно в╕дзначали ще один юв╕лей - двадцят╕ роковини жовтнево╖ революц╕╖. Кер╕вництво табору на Соловках у це святкування вир╕шило внести ╕ свою дещицю... Спочатку була непевна чутка. На ╖╖ в╕дголоски я натрапив, гортаючи «Арх╕пелаг ГУЛАГ» О. Солжен╕цина: «Рассказывают, что одна (еще одна ли?) перегруженная баржа с заключенными затонула (еще случайно ли?)». Пот╕м мен╕ до рук потрапило сьоме число журналу «Ки╖в» за 1988 р╕к. У статт╕ Н. Кузяк╕но╖ «За соловецькою межею» згадано про «трагед╕ю, яка роз╕гралася на Соловках восени 1937 року». П╕зн╕ше Яр Славутич у сво╖й книжц╕ «Розстр╕ляна муза» уточнив, що то була за трагед╕я: «Десь поблизу Соловецького острова затопили баржу, наповнену в’язнями, серед яких було багато укра╖нських письменник╕в, як св╕дчать самовидц╕ у сво╖х спогадах». Спробуймо реконструювати переб╕г под╕й... Десь оп╕вноч╕, за к╕лька дн╕в до 7 листопада, в’язн╕в вивели у дв╕р, перерахували ╕ повели до пристан╕. Тут вже стояло к╕лька старих несамох╕дних вантажних барж (╖х на Б╕ломор’╖ ще називають лайбами). Сх╕дцями в трюми барж╕ стали заганяти в’язн╕в. У н╕чному мороц╕ важко було розглед╕ти обличчя, але ось промайнули постат╕ Миколи Зерова, Павла Филиповича... За л╕тераторами посп╕шав в╕домий у Ки╓в╕ л╕кар А. Барбар. Це завдяки йому три тисяч╕ поранених червоноарм╕йц╕в, ЗАЛИШЕНИХ НАПРИЗВОЛЯЩЕ у Ки╓в╕ п╕сля в╕дступу Червоно╖ арм╕╖, знайшли пристановище у л╕карн╕ й Н╤ХТО З НИХ НЕ ПОСТРАЖДАВ. А ось професор В. П╕дга╓цький, знайомий нам ще за процесом «Сп╕лки визволення Укра╖ни». В╕н, власне, вже в╕дсид╕в св╕й строк ╕ з дня на день чекав зв╕льнення... Пот╕м у книжц╕ Гел╕я Сн╓г╕рьова «Набо╖ для розстр╕лу» (кожен рядок ц╕╓╖ л╕рико-публ╕цистично╖ розв╕дки строго документальний) надибав на речення: «Професор В. П╕дга╓цький разом з л╕карем А. Барбаром ╕ поетом М. Зеровим у Соловках утоплен╕ в барж╕». Аж ось, зда╓ться, утрамбували вс╕х. Люди, ледве дихаючи, стояли впритул один до одного. Конво╖ри щ╕льно закрили вх╕дний люк. Запрацював мотор на катер╕, що повол╕ потягнув баржу у в╕дкрите море. Через якусь годину все стихло. В╕дчепили линву. Команда супроводу перейшла з барж╕ на катер. К╕лька спритник╕в у червонозоряних кашкетах пробили сокирами корпус барж╕ нижче ватерл╕н╕╖. Холодна вода почала заповнювати трюм... Знову заторохт╕в мотор катера ╕ повол╕ затих десь удалин╕. Баржа все б╕льше й б╕льше ос╕дала... Вода в трюм╕ вже по пояс, по груди, по шию... Про що думали приречен╕, як╕ слова зривались з ╖хн╕х уст?.. Заплющ, читачу, оч╕ ╕ уяви, що ти там, у тому смертельному мороц╕... Бо у мене вже нема╓ сили дал╕ розпов╕дати! А той еп╕зод - не виняток, бо наступно╖ ноч╕ ще одна баржа в╕д╕йшла у небуття тим же курсом... Ось там, на дн╕ Б╕лого моря, ╕ лежить цв╕т укра╖нсько╖ науки, л╕тератури ╕ мистецтва! Важко пов╕рити, що це було, що це могло бути... Але це БУЛО, БУЛО! ╤ то ще не останн╓ коло тотал╕тарного пекла... Розпов╕да╓ О. Кисельов - колишн╕й керуючий справами Раднаркому УССР, соловецький в’язень. Його розпов╕дь зберегли у пам’ят╕ ╕ донесли до нас так╕ ж «солов’╖». Вони й оприлюднили це св╕дчення на стор╕нках с╕чневого числа журналу «Ки╖в» за 1990 р╕к. «Десь наприк╕нц╕ л╕та та восени 1937 року на Соловки з «большой земли» час в╕д часу притягали на буксирах стар╕ несамох╕дн╕ вантажн╕ (порожн╕) барж╕. До трюм╕в тих барж заганяли щ╕льною масою соловецьких в’язн╕в, виключно пол╕тичних. Т╕ барж╕, заповнен╕ вщерть людьми, на буксир╕ в╕дпроваджували геть за обр╕й, де ╖х в╕дч╕пляли ╕ залишали посеред Б╕лого моря дрейфувати. Тод╕ ж у тому ж квадрат╕ моря перебували як╕сь в╕йськов╕ корабл╕, з котрих починали вести по дрейфуючих баржах ╕з зеками приц╕льний артвогонь доти, доки не пускали ╖х на дно Б╕лого моря... Так╕ морськ╕ «маневри» були того року к╕лька раз╕в». Вигадати щось страшн╕ше неможливо... Як би там не було, а ГУЛАГ╕вське кер╕вництво мало в╕д тих д╕й подв╕йну «користь»: за одним махом безсл╕дно ╕ без зайвих клопот╕в на поховання знищували велику масу в’язн╕в й водночас надавали во╓нморам Б╕ломорсько╖ в╕йськово╖ флотил╕╖ плавуч╕ ц╕л╕-м╕шен╕ для артилер╕йських стр╕льб. Звичайно, що у штаб флотил╕╖ йшло пов╕домлення про перебування у певному квадрат╕ ПОРОЖН╤Х барж: вч╕ться, во╓нмори, влучно стр╕ляти! ╤ виходили в море в╕йськов╕ корабл╕... ╤ знову сотн╕ - н╕, тисяч╕! - пол╕тв’язн╕в поглинало Б╕ле море. Один ╕з «солов’╖в», П. Василевський, що пройшов Соловки ╕ Колиму, збер╕г у пам’ят╕ св╕дчення О. Кисельова. Той пригаду╓, що десь у 1951 роц╕ йому довелося бес╕дувати з групою морських оф╕цер╕в-в’язн╕в. На ╖хню думку, тод╕, в 1937 роц╕, ╖хн╕ колеги, як╕ розстр╕лювали на Б╕лому мор╕ барж╕, могли н╕чого не знати про справжн╓ походження та вм╕ст тих плавучих масових могил. ╥м могли сказати «згори», що то, мовляв, стар╕ «лайби, котр╕ цив╕льний флот списав ╕ жертву╓ во╓нморам... Чи знали, чи н╕ моряки, що то «жив╕ м╕шен╕» - хай вони про те на страшному суд╕ Всевишньому скажуть, але влучн╕сть вони демонстрували бездоганну... Йшов 1937 р╕к. Кра╖на Рад святкувала двадцятир╕ччя свого ╕снування... Ось така вона, наша недавня ╕стор╕я. Що пор╕вняно з нею ус╕ дев’ять к╕л пекла, зображених Данте Ал╕г╕╓р╕! Павло МАЗУР, учитель. м. Мар╕уполь. (Г-та «Шлях перемоги»). На фото: погруддя ще одн╕╓╖ жертви Соловк╕в - останнього кошового Запорозько╖ С╕ч╕ Петра Калнишевського, засланого сюди Катериною II. Фото Юр╕я Криворучка.
"Кримська Свiтлиця" > #32 за 10.08.2007 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5007
|