|
"Кримська Свiтлиця" > #30 за 27.07.2007 > Тема ""Білі плями" історії"
#30 за 27.07.2007
НОРИЛЬСЬКЕ ПОВСТАННЯ (ТРАВЕНЬ 1953 РОКУ)
╤ван ГАСЮК
(Зак╕нчення. Поч. у № 27 - 29).
Терор ╕ арешти в концтабор╕ продовжувались незалежно в╕д того, з яко╖ Укра╖ни патр╕от - сх╕дно╖ чи зах╕дно╖, аби говорив укра╖нською мовою. Нас, двох студент╕в, медика ╕ юриста, вчителя н╕мецько╖ мови та двох укра╖нських повстанц╕в в╕дправили на найважчу роботу в кар’╓р, де майже вручну добували н╕кель, в бригаду, яку очолював найжорсток╕ший майор з Власовсько╖ арм╕╖ Татаринцев. Зустр╕в в╕н нас ласкаво, по-дружньому, направив працювати не в кар’╓р, а на кухню, спод╕ваючись, що наш╕ хлопц╕ оц╕нять ╕ простять його жорсток╕сть та сп╕впрацю з чек╕стами, бо в╕н не витримав катувань ╕ став донощиком та зрадником сво╖х друз╕в. Але хто зрадив раз, той зрадить ╕ вдруге. Ми це добре знали ╕ скоро переконались, що так╕, як Татаринцев, готов╕ на все, аби врятувати свою шкуру.
Коли ми опинились у внутр╕шн╕й тюрм╕ «Норильлага», на нас вс╕х були доноси за п╕дписом бригадира. Вс╕ звинувачення зводились до стандартних наклеп╕в п╕дбурювання до страйк╕в та в укра╖нському нац╕онал╕зм╕. Як начальник табору майор Нефьодов, так ╕ бригадир патолог╕чно не сприймали св╕домих укра╖нц╕в та укра╖нсько╖ мови, намагались укра╖нц╕в перетворити в «хохл╕в» та безбатченк╕в. П╕сля нашого прибуття в концтаб╕р «Медвежка» укра╖нц╕ стали говорити р╕дною мовою в╕дкрито, не боячись пересл╕дування, п╕двелися з кол╕н ╕ почали боротьбу з╕ свав╕ллям ╕ беззаконням. Разом з нами в таб╕рну тюрму в╕дправили студента Бондаренка з Харкова, який в╕дмовився бути «шестьоркою» в бригадира. Ус╕х закували в наручники на сорокаградусн╕м мороз╕, завантажили в машини «студебекери» ╕ привезли в закриту тюрму на околиц╕ м╕ста Норильська в заполярн╕й тундр╕. Поки нас довезли до тюрми, охоронц╕ зум╕ли розстр╕ляти баптиста Гончарука та булавного Укра╖нсько╖ Повстансько╖ арм╕╖ Ол╕йника. Поки до╖хали до тюрми, в╕с╕м чолов╕к в╕дморозили к╕нц╕вки, що призвело до ампутац╕╖ ╕ тривалого л╕кування.
Як це не буде пафосно, укра╖нськ╕ нац╕онал╕сти-бандер╕вц╕ боролись ╕ вмирали за право нац╕╖, за людську г╕дн╕сть, за незалежн╕сть не т╕льки на теренах Зах╕дно╖ Укра╖ни, але ╕ в тюрмах, концтаборах на п╕вн╕чних просторах Рос╕╖.
«Вожд╕» комун╕стично╖ парт╕╖, кер╕вники ГУЛАГу зрозум╕ли, що старими стал╕нськими насильницькими методами тримати в покор╕ таку велику к╕льк╕сть жертв пол╕тичних репрес╕й вже неможливо, тож почали зм╕нювати тактику, але не стратег╕ю. Пол╕тв’язн╕ п╕сля смерт╕ Стал╕на не хот╕ли б╕льше терп╕ти приниження, каторжний труд ╕ тваринне ╕снування, в концтаборах виникали локальн╕ страйки ╕ ц╕л╕ повстання. Так╕ повстання були не т╕льки в Норильську, але й у Воркут╕, Казахстан╕ на Колим╕ та в ╕нших таборах. Т╕льки тод╕, коли почалось повстання в р╕зних таборах «Норильлага», тод╕ мене зв╕льнили з тюрми ╕ в╕дправили до 4-го в╕дд╕лення, де став працювати в х╕рург╕чному блоку центрального таб╕рного лазарету. Кожний день сюди привозили тяжкопоранених з р╕зних в╕дд╕лень «Норильлага». Тут померли в╕д ран хоробрий во╖н Укра╖нсько╖ Повстансько╖ арм╕╖ Мельник, молодий ╕нженер н╕мець Вебер ╕ ще сорок тяжкопоранених пол╕тв’язн╕в. Орган╕затори повстання спод╕вались, що адм╕н╕страц╕я табору, кер╕вники ГУЛАГу, нов╕ «вожд╕» Кремля дотримають слова та виконають взят╕ на себе зобов’язання п╕д час страйку. Але чек╕сти-комун╕сти, як завжди, знову взялись за насилля ╕ терор.
За два м╕сяц╕ повстання адм╕н╕страц╕я табору провела дв╕ псих╕чн╕ атаки, як завжди ╕з жертвами. Серед ноч╕, коли б╕льш╕сть в табор╕ спали, раптово в╕дчинились таб╕рн╕ ворота, в як╕ просунулися дв╕ пожежн╕ машини, за ними, крадучись, йшли охоронц╕ та спецчастина див╕з╕╖ Дзержинського. Вони пройшли до перших барак╕в, тут зустр╕ла ╖х колона пол╕тв’язн╕в, вишикувана в три ряди. Протистояння було недовгим, нерви не витримали в охоронц╕в ╕ осп╕ваних б╕льшовицькою пропагандою «безстрашних» дзержинц╕в. Як т╕льки з колони десяток в╕дчайдух╕в зум╕ли перер╕зати шланги пожежних машин, без п╕дтримки водомет╕в, як╕ поливали колони пол╕тв’язн╕в холодною водою, ряди охоронц╕в зламалися, вони почали пан╕чно т╕кати у вогневу смугу за колючий др╕т. Б╕ля перер╕заних шланг╕в лежали вбит╕ м╕й земляк - явор╕вець Форкавець, старшина Повстансько╖ арм╕╖ та прекрасний кравець Войнаускас. Треба в╕дзначити, що жорсток╕, озв╕р╕л╕ кати, боягузи ╕ шкурники надзвичайно ц╕нують сво╓ життя, хоч охоче в╕дн╕мають його у ╕нших. Ус╕ стреси, нервова напруга не минають безсл╕дно - в л╕карню почали звертатися пол╕тв’язн╕ з ╕нфарктами, ╕нсультами, реактивними психозами. П╕сля штурму в табор╕ запанувала незбагненна тиша, вс╕ добре розум╕ли, що на тому справа не зак╕нчиться. Ми чекали ╕ були психолог╕чно п╕дготовлен╕ до б╕льш жорстоких д╕й таб╕рно╖ адм╕н╕страц╕╖ та охоронц╕в.
До другого штурму чек╕сти готувались десять дн╕в, орган╕зували весь оф╕церський корпус, при╖хали кремл╕вськ╕ господар╕ та взяли на себе кер╕вництво, щоб придушити Норильське повстання будь-якими методами. Другий штурм також почався вноч╕, хоч в Норильську стояв полярний день, було все видно на велику в╕дстань. Як ╕ першого разу, в╕дкрились таб╕рн╕ ворота, через як╕ рушила колона з одних оф╕цер╕в, озбро╓них автоматами, хоч за ╕нструкц╕╓ю в зону заборонялось входити з╕ збро╓ю. Тепер колона за колоною з автоматами в руках митт╓во опинились б╕ля першого бараку, де вже встигли вишикуватись тисяч╕ пол╕тв’язн╕в. Знову псих╕чне випробування - хто витрима╓ надзвичайну нервову напругу, хто першим почне криваву р╕зню. Пол╕тв’язн╕ не спасували, не похитнулись, не в╕дступили назад н╕ на крок, вперше в колон╕ дружно тисяча голос╕в засп╕вали: «За Укра╖ну, за ╖╖ волю, за честь ╕ славу, за народ». П╕сля
укра╖нсько╖ зазвучало: «Врагу не сдается наш гордый «Варяг», пощады никто не желает», пот╕м сп╕вали п╕сн╕ р╕зних нац╕й. Московським керманичам довелося повернути сво╖х дов╕рених оф╕цер╕в за зону.
Медикам у лазарет╕ зони доводилось працювати по 14 - 16 годин на добу, все б╕льше ╕ б╕льше надходило тяжкопоранених та хворих, а л╕кувати було н╕чим. В Норильську, за полярним колом, косили людей так╕ хвороби, як цинга, туберкульоз та пелагра, в╕д яких врятуватись в таб╕рних умовах було дуже важко. Закарбувався у пам’ят╕ молодий латиш Ульман╕с, йому було 25 рок╕в, а виглядав безпорадним д╕дусем. Поранений в ногу, вже хвор╕в пелагрою друго╖ стад╕╖. При н╕й орган╕зм дуже важко засвою╓ продукти харчування: по╖в хл╕ба - хл╕б виходить непереварений, так само ╕ каша. До третьо╖ стад╕╖ наш хворий не дожив, коли людина втрача╓ розум ╕ ╖сть все, що потрапля╓ п╕д руки, - мило, комах, мишей, щур╕в. Рани у таких хворих не заживають, розповзаються, п╕д пов’язками митт╓во заводяться вош╕.
Вперше п╕сля другого штурму побачили хворих, як╕ р╕дко зустр╕чаються нав╕ть п╕сля рукопашного бою на фронт╕, так пояснив нам н╕мецький полковник, х╕рург Карл Карлович, який очолював фронтовий госп╕таль. Молодий хлопець з чорним волоссям став сивий, посив╕ло усе волосся на т╕л╕, а м’язи та шк╕ра стали мов криця - н╕який скальпель ╖х не брав, при постукуванн╕ по шк╕р╕ чути було металевий звук. Рот хворий не в╕дкривав, час в╕д часу лунав жал╕бний монотонний звук. Так╕ хвор╕ не виживають. В лазарет╕ медики першими д╕зналися, що Москва дозволила силою приборкати Норильське повстання, а в╕домих кер╕вник╕в знищити без св╕дк╕в. Про таку дикунську новину взнали вс╕ кер╕вники Норильського повстання ╕ задумались: продовжувати повстання чи н╕. З╕брали пол╕тв’язн╕в на в╕че, де одностайно вир╕шили стояти на смерть, до к╕нця.
Минув ще один тиждень Норильського повстання, таб╕р чергу╓, майже не спить, горять вогнища по периметру зони, за зоною перегукуються охоронц╕, хто суму╓, хто сп╕ва╓ мил╕ його серцю п╕сн╕. Медики в центральн╕м лазарет╕ працювали без в╕дпочинку, без вих╕дних. Н╕чне чергування випало з л╕карем-австр╕йцем В╕лл╕. П╕сля медичних процедур, як завжди, зайшли в ординаторську, щоб пов╕домити один одного про стан тяжкохворих ╕ поранених, як раптово залунали кулеметн╕ ╕ автоматн╕ черги. З ус╕х стор╕н стр╕ляли в беззахисних, виснажених людей, приц╕льно, безпощадно. За к╕лька хвилин над табором стояла хмара порохового диму, а в калюжах кров╕ лежали вбит╕ ╕ поранен╕. Було це о трет╕й годин╕ ноч╕ в полярний день липня 1953 року за полярним колом у м╕ст╕ Норильськ. Ус╕ таб╕рн╕ медики кинулись допомагати пораненим, орган╕зовували доставку в стац╕онар, надавши необх╕дну першу медичну допомогу, стали п╕дбирати по вс╕й зон╕ вбитих. Охоронц╕ б╕льше не стр╕ляли, адм╕н╕страц╕я табору, керманич╕ з Москви фотографували ╕ з ╕нтересом дивились на св╕й кривавий злочин.
Серед вбитих ╕ поранених були знайом╕ пол╕тв’язн╕, з якими зустр╕чався в «Карлаге», на Красноярськ╕й пересилц╕, в закрит╕й тюрм╕ «Норильлага». В ту н╕ч т╕льки на 4-му в╕дд╕лен╕ «Норильлага» було вбито 89 чолов╕к. Серед них добре мен╕ знайомий студент пол╕техн╕чного ╕нституту Бойчук, ╕сторик Адамкус, ╕нженер з Одеси Наконечний та багато ╕нших. Два операц╕йн╕ блоки працювали ц╕лодобово, щоб впоратись з такою великою к╕льк╕стю поранених. На цей час в лазарет╕ було 276 ос╕б, з яких через три доби померло двадцять ш╕сть. Запам’ятав на все життя, як вмирав поручник Укра╖нсько╖ Повстансько╖ арм╕╖ Нестерович та молодий во╖н Свистун, родом з╕ Стрия. ╥м допомогли загинути в муках два чек╕сти-оф╕цери - начальник режиму та начальник спецчастини, як╕ зайшли в стац╕онар ╕ роз╕рвали на них пов’язки. Такого дикунського свав╕лля над пораненими
людьми не дозволяли соб╕ нав╕ть варвари та фашисти. Невдовз╕ в╕д ран помер талановитий ф╕зик, професор Г╕нзбург, родом з Харкова. Арештували його за брата, який працював л╕карем в лавах Укра╖нсько╖ Повстансько╖ арм╕╖.
Придушивши повстання найжорсток╕шими методами, втопивши його в кров╕, з табору вивезли вс╕х пол╕тв’язн╕в, залишивши прац╕вник╕в кухн╕ та обслугу л╕карн╕. Таб╕рна зона стала безлюдною, час в╕д часу б╕ля кухн╕ з’являлись одинок╕ люди, тод╕ як перед лазаретом кип╕ла профес╕йна робота, разом з таб╕рними п╕дручними, так званими «придурками». Оф╕цери концтабору, начальник режиму та начальник спецчастини почали займатись ╕дентиф╕кац╕╓ю розстр╕ляних пол╕тв’язн╕в. Залишеним медикам було смертельно небезпечно виходити з╕ ст╕н лазарету: нашого сан╕тара Грицака, який був головою «Просв╕ти» в сел╕ Старий Яж╕в, буквально четвертували ножами таб╕рн╕ бандити-«придурки» недалеко в╕д л╕карн╕. На трет╕й день п╕сля масових вбивств п╕д час приборкання повстання медики побачили страх╕тливу картину. ╤з моргу, з п╕двалу х╕рург╕чного корпусу п╕дручн╕ адм╕н╕страц╕╖ табору «придурки»-бандити виносили, витягували мертвих пол╕тв’язн╕в ╕ складали на землю. Неподал╕к стояли два столи, за одним сид╕в кап╕тан - начальник режиму, за другим - старший лейтенант, начальник спецчастини, який недавно нап╕вп’яний бешкетував в л╕карн╕, рвав пов’язки ╕ бив поранених.
Вони продовжували свою буденну роботу, витягували руку мертвого ╕ на формуляр╕ пор╕внювали в╕дбитки пальц╕в, якщо в╕дбитки не сп╕впадали, тод╕ рубали палець та в╕дправляли його в спец╕альну лаборатор╕ю для ╕дентиф╕кац╕╖, а мертвих повертали в морг. Мертвих, як╕ пройшли ╕дентиф╕кац╕ю, кидали в ящики по дво╓-тро╓, вантажили в машини, вивозили за зону в тундру ╕, за чутками, розвантажували в озеро, яке охоронялось як секретний об’╓кт. Виконавц╕ вол╕ комун╕стичного режиму н╕коли, мабуть, не замислювались, що знищили тисяч╕ невинних людей, що кожний день скоювали злочини проти людства.
Як т╕льки медики-пол╕тв’язн╕ впорались з потоками поранених, ус╕х ╖х, окр╕м головного х╕рурга ╕ терапевта, в╕дправили на етап. Вже за зоною перед нами виступив начальник табору п╕дполковник Щербаков та вже майор, начальник режиму Сердюков, як╕ заявили: бунтар╕, бандер╕вц╕ приборкан╕, кер╕вники повстання виявлен╕, арештован╕ ╕ зазнають заслужено╖ кари. П╕сля промови головних чек╕ст╕в на нас посипались погрози, лайка, матюки, «вас, бандер╕вц╕в, н╕хто не любить, нав╕ть ваш╕ однодумц╕, як╕ стали на шлях самовиправлення». Начальник конвою чекав команди, не д╕ждавшись, п╕шов до вищих оф╕цер╕в, як╕ самовдоволено посм╕хались, тод╕ як ми лежали на земл╕. Як т╕льки в╕н повернувся, пролунала команда встати, шикуватися по чотири ╕ рушати.
Повернули нас на дорогу, яка вела до внутр╕шньо╖ тюрми в тундру. Ми неспод╕вано для конвою с╕ли на дороз╕ ╕ заявили - н╕ кроку дал╕, якщо вбивати - стр╕ляйте тут. Конвойн╕ м╕цн╕ше стиснули автомати в руках, пост╕йно тримаючи пальц╕ не спускових гачках. Негайно до колони прибули висок╕ начальники, тому що все це в╕дбувалося на очах мешканц╕в м╕ста Норильська, як╕ не побоялись говорити правду ╕ захищали нас. Тод╕ колону повернули ╕ погнали на станц╕ю Норильськ - Дудинка. На станц╕╖ в спец╕ально обладнаних «отстойниках» за щ╕льним парканом посадили наш етап на землю, т╕льки вечором дозволили п╕днятись на ноги, коли почали видавати сухий пайок на два дн╕. Роздавши по 600 грам╕в чорних сухар╕в, 50 грам╕в цукру та 200 грам╕в солено╖ риби, вноч╕ завантажили у вузькокол╕йн╕ вагони п╕д зав’язку, як оселедц╕в в бочки, та в╕дправили до станц╕╖ Дудинка. По дороз╕ завантажували ще пол╕тв’язн╕в, великий етап був на станц╕╖ Ка╓ркан, де розташовувався пол╕тичний концтаб╕р, який обслуговував вуг╕льн╕ копальн╕. У вагонах було так т╕сно, що важко було стояти - не те, що сид╕ти, не вистачало пов╕тря,
дуже хот╕лось пити, мучила спрага.
Через дв╕ доби ми опинились на станц╕╖ Дудинка, ╕ знову нас чекав «отстойник» ╕ нев╕дом╕сть, що буде дал╕ з нами, як╕ муки приготу╓ для нас комун╕стичний режим. Пробувши тут три дн╕, дуже боялись в╕дправки на остр╕в Д╕ксон. Нев╕домо з яких причин нас знову повантажили вже тепер на в╕дкрит╕ платформи, якими транспортували п╕сок ╕ кам╕нь, та повезли в тундру на п╕вн╕ч, де знаходився в╕домий кар’╓р, якого пол╕тв’язн╕ боялись не менше, н╕ж острова Д╕ксон та Колими. Прибувши в п╕щаний кар’╓р, ми жахнулись: в табор╕ зам╕сть барак╕в - нашвидкуруч збит╕ землянки, кухня, ╖дальня п╕д нав╕сом, воду привозять в бочках, в╕дхож╕ м╕сця - страшно п╕д╕йти. Люди в табор╕ поголовно хвор╕ють на в╕дом╕ п╕вн╕чн╕ таб╕рн╕ хвороби, та ще дизентер╕я, одна форма зак╕нчу╓ться - друга почина╓ться, а л╕кувати н╕чим. Хвор╕ лежали на списаних матрацах п╕д нав╕сами, смертн╕сть була найвищою серед ус╕х п╕вн╕чних табор╕в. Так╕ умови п╕дштовхнули пол╕тв’язн╕в дуже скоро оголосити голодовку. Це прискорило при╖зд кер╕вник╕в «Норильлага», як╕ дали слово, що скоро в╕дправлять нас в порт Дудинка. Другого дня на в╕дкритих платформах привезли вже в порт, де стояли приготовлен╕ барж╕. Завантаження почалось негайно. Тут, як завжди - нап╕вп’ян╕ оф╕цери, конвойн╕ в╕йська, шум, гам, кого направо, кого в трюми, йшла безгрошова торг╕вля рабами комун╕стичного режиму. Як правило, в баржах двоярусн╕ нари, бочки-параш╕, велика волог╕сть пов╕тря, пост╕йно капа╓ вода. Коли охоронц╕ зак╕нчують завантаження барж╕ ╕ над люком з’являються солдати з автоматами, пол╕тв’язн╕ знають, що вони в руках конвойних в╕йськ, в яких надзвичайне право застосовувати зброю у раз╕ невиконання наказ╕в начальника конвою.
В барж╕ негайно з╕брались авторитетн╕ пол╕тв’язн╕, обм╕нялись ╕нформац╕╓ю: кого запроторили в закриту Володимирську тюрму, яка доля ╤вана Столяра, Данила Шумука, х╕рурга Осадчука, як╕ були в╕дом╕ не т╕льки в пол╕тичних концтаборах ГУЛАГу, але ╕ за кордоном. Призначили людей в╕йськових, як╕ знали, що робити у випадку екстремального стану. Баржа з натугою пливла проти теч╕╖ велико╖ повноводно╖ р╕ки ╢н╕сей. Н╕ч пройшла спок╕йно, це була вже рад╕сть, таб╕рне щастя, хто не спав, той згадував пережите, долю р╕дних, таб╕рних побратим╕в, думав, що чека╓ нас в майбутньому. Вранц╕ начальник конвою ╕ начальник барж╕ попередили, щоб ми не порушували режиму, вноч╕ треба спати, а не так, як ми робимо - половина спить, друга половина чергу╓ про всяк випадок. День на барж╕ був насичений чутками: найжахлив╕ша з них - що перед нами затопили баржу з пол╕тв’язнями в район╕ Туруханська, де Ангара впада╓ в ╢н╕сей. Друга н╕ч була дуже неспок╕йною, бо на палуб╕ б╕гали солдати, лунали гр╕зн╕ команди оф╕цер╕в, незрозум╕лий шум, гам, погрози. Спробуй здогадатися, що зат╕яли охоронц╕-конвойн╕ - налякати нас чи знищити серед р╕ки, без сл╕д╕в ╕ св╕дк╕в. Як т╕льки баржа причалювала до стоянки на берез╕, щоб поповнити запаси води та продукт╕в, скр╕зь чути було укра╖нську мову, мову прибалт╕йських народ╕в, н╕мц╕в, поляк╕в ╕ татар, вони працювали на л╕соповалах, вантажили л╕с по вс╕й довжин╕ р╕ки на вс╕х просторах Красноярського краю. Вони дуже сп╕вчували нам, учасникам Норильського повстання, сл╕дкували за нашими етапами, бажали здоров’я, добра та скор╕шо╖ вол╕.
Б╕льше таких ночей не було, ╕ через три тижн╕ наша баржа прибула в порт Красноярська. Знайомий маршрут, знайома пересилка... Варварський режим та аз╕йсько-дикунськ╕ безпорядки на Красноярськ╕й пересилц╕ трохи зм╕нилися п╕сля смерт╕ Стал╕на та арешту м╕н╕стра внутр╕шн╕х справ Бер╕╖. Нас, пол╕тв’язн╕в, пом╕стили
окремо в╕д крим╕нальних злочинц╕в, стали годувати «баландою» два рази, появились алюм╕н╕╓в╕ миски, нав╕ть ложки, що викликало здивування в багатьох ╕ над╕ю на людян╕ше ставлення до нас. Через десять д╕б адм╕н╕страц╕я пересилки орган╕зувала великий етап виключно з учасник╕в Норильського повстання, як ми вже здогадувалися, на Колиму, зв╕дки за життя кан╕бала Стал╕на майже н╕хто з пол╕тв’язн╕в не повертався.
2003 р.
"Кримська Свiтлиця" > #30 за 27.07.2007 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4975
|
НА ЗАХИСТ╤ НАШО╥ СТОЛИЦ╤
╤СТОР╤Я УКРА╥НИ В╤Д МАМОНТ╤В ДО СЬОГОДЕННЯ У 501 ФАКТ╤
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
