Версiя для друку Обговорити в форумi

В своїй хаті - своя правда?

 ЦЕ ВЖЕ широко відома і добре відпрацьована методика: коли хочеш довести, що споруда в найпрестижнішому районі, будь-то лікарня, бібліотека чи навіть парк, нікому не потрібні (ну хіба що тобі, коханому), перестаєш вкладати в неї гроші, розформовуєш штати, войовничі молодики там ламають все, що ламається (за це й платити не треба), і територія перетворюється на ту саму дику «поляну», яку треба продати або «облагородити» у власних інтересах. Останній з методів вивільнення земель більше підходить для парку. Сторожі, якщо вони там навіть є, перелякані молодецькою нічною вакханалією, кажуть: ми - не ми, і готові з’їсти свої жилетки з написом «БДН» (бюро дорожнього нагляду). Взагалі ж, хоча за штатним розкладом їх четверо, бачать тут не усіх. Але алеї вони все ж таки замітають. Знайдений і чудовий вихід відносно лавочок. Нещодавно пофарбовані, вони здебільшого цілі-цілісінькі, та люди чомусь віддають перевагу пенькам. Бо лавочки, виявляється, металеві і небезпечні для здоров’я навіть у спеку.
 Парк культури і відпочинку. З відпочинком поганенько, бо вже давно не працює жоден дитячий атракціон, навіть гойдалки, а танцмайданчик для дорослих рік тому відремонтували круті і зачинили на замок. Та винахідливі таки іноді перебираються через паркан, аби розпити там пляшку та насвинячити. А взагалі на майданчику ще ніби панує осінь - вітер перекидає жовте листя. Сумно.
 Але ж якби тільки сумно. На території парку не функціонує жоден туалет, а той, що є, стоїть зачинений вже років 10 (пам’ятаю, реліквію оберігала навіть міліція, аби ніхто здуру не втопився). Тож чоловіки, подібно до братів менших, схоже, полюбляють вирішувати свої проблеми «задираючи ногу» на колишній танцмайданчик. Тому проходити мимо краще в протигазі.
 Але ж це все, як ви розумієте, теж не випадковість. Чотири роки тому цей парк передали задля експерименту службі бюро дорожнього нагляду, відлучивши його від міського відділу культури. А відділ культури на прощання і з надією, що експеримент триватиме вічно, забрав свої 9 ставок. Замість них новий господар БДН поділився тим, що мав: 4 ставки сторожів (кажуть, що серед них є й запасний, якого використовують в якомусь іншому місці) та культорганізатор на громадських засадах.
 Якби ви почитали ту угоду, що укладена з Людмилою Дмитрівною Катковою - культорганізатором на громадських засадах, то, якщо ви песиміст, то довго б плакали, а якщо оптиміст - довго сміялися б.
 Виявляється, вона, працюючи на громадських засадах, мусить «компенсировать затраты по энергии в размере 100 квт/час в месяц в течение отопительного сезона», вносити 50% абонентної плати за користування телефоном, «осуществлять текущий ремонт и санитарное содержание используемого помещения...»
 А чи надало для неї оте саме приміщення БДН? До здачі в оренду був хоча б танцювальний майданчик, а тепер - невеликий курничок, що залишився у спадок від одного з колишніх директорів парку Юрія Георгійовича Алаквердова, який навіть пропонував співпрацю «Кримській світлиці». Це під його керівництвом (бодай не нахвалився) було вивезено з парку 8 тонн сміття. «У мене в проекті створення квітника-оранжереї, струмочки від якого падатимуть в маленький басейн, розташований поруч».
 Нема. Ні Алаквердова, що не протримався й року, ні квітника-оранжереї, ні струмочків, які він обіцяв. Більше того, в розпалі червня я не знайшла в парку жодної живої квітки (одні сухі віники від прадавніх, здається, гладіолусів). Зі струмочками ситуація, як виявилося, ще складніша.
 - На території парку взагалі немає води, навіть щоб помити руки, - пояснює Людмила Дмитрівна.
 А курничок, де вона тепер влаштувала клуб знайомств «Свашенька», - це останній витвір рук Алаквердова, який там розводив і утримував папуг на продаж, бо не всі ж вміють бути директорами на громадських засадах. За його директорства запрацювали атракціони, загойдались гойдалки, але виручені гроші, як кажуть, йшли винахідливому організатору до кишені, а зовсім не в кишеню БДН.
 Можливо, й тому вона, кишеня, не досить глибока: мій перший співрозмовник поскаржився, що вже третій місяць сидять без зарплати. А можливо, так воно планувалося з самого початку?
 Ось що пише в заяві сімферопольському меру Геннадію Бабенку Людмила Каткова: «Когда приступил к работе директор БДН Лунгол В. В., он вызвал меня в кабинет и заявил, что есть одна ставка заведующего парка и одна ставка техника-технолога и чтобы я привела к нему специалистов, знающих работу парка и аттракционов. Специалисты пришли, но увы, директор сказал, что вы работайте, а оформим все потом. По слухам,
в июне месяце узнала, что заведующей парком была оформлена некая женщина, в парке им. Шевченко её никто никогда не видел...».
 Ось і проговорилася, бо з пісні слова не викинеш - надто вже гірко та соромно було повідомляти, що йдеться про той самий Парк культури та відпочинку ім. Шевченка, що здавна має для кримських українців символічне значення.
 Щоправда, на його територію вони не заглиблюються - у свята приходять вклонитися Великому Кобзареві до погруддя, що навпроти центральної алеї парку. Сьогодні не цураються покласти свій вінок і перші особи з числа кримської влади. Але місцеві полум’яні патріоти, що охоче використовують Шевченківські дні, аби нагадати людям про своє існування, чомусь не можуть пройти двісті метрів: можливо, є нагода справді прислужитися пам’яті Великого Кобзаря?
 Бо якби хтось з них пройшовся хоча б центральною алеєю, то українська громада була б в курсі подій (не змовчав би!): на великій круглій клумбі поміж сухим бур’яном стоїть хрест.
 - Там когось поховали? - розучившись вже дивуватися, запитала я у працівника БДН.
 - Яка ж ви безтолкова, а кажете - кореспондент, - презирливо глянув на мене мій випадковий співрозмовник. - Тут будуватиметься храм. А владика Лазар торік освятив це місце. Там, на табличці, про це є.
 Але таблички не було. Просто невиразний напис на ка-мінці від колишньої клумби.
 То чи можуть співіснувати розважальні установи, той же клуб знайомств в курнику «Свашенька», а з часом бодай і дівчата майже без спідниць - фахівці з ненормативної лексики, і храм, куди йдуть в роздумах «про вічне», де не можна голосно говорити і знімати хустки, де особливо самовіддано моляться в пісні дні, де відспівують мертвих? Це навіть більше, ніж «обручити» «коня и трепетную лань», це - поселити по сусідству Бога і його вічного супротивника Лукавого. Яка в тому потреба? І як гармонуватиме між собою церковний дзвін і важкий рок чи вереск напівголих дівок?
 Отже, доведеться вибирати. І якийсь поважний на-чальник покладе в якусь папку папір такого змісту: «Експеримент із залученням БДН, що перебуває на межі банкрутства, себе не виправдав. Парк в стані повного занепаду, тому є пропозиція передати його під будівництво храму».
 А як же бути з назвою?
І що подумав би з цього приводу Тарас Григорович Шевченко? Так він же людина глибоко релігійна. І стоїть далеченько - не почує, які антиукраїнські проповіді звучать часом в церквах Московського патріархату. Ця - навряд чи буде винятком.
 Так що коли не вміємо господарювати самі, погосподарюють за нас інші. Я не за те, щоб у храмах були клуні, і не за те, щоб єдиний парк в Центральному районі міста із заповітним іменем - Тараса Григоровича Шевченка - щез з лиця землі. Бог дав нам так багато землі, сонця, повітря, і все разом, а не одне замість іншого.
 Людмила Каткова під секретом мені зізналась, що цей парк готовий взяти під свій патронат відомий в Криму підприємець Володимир Кунцов. Це її мрія і єдине бачення виправлення ситуації.
 Я зустрічалася з Володимиром Юхимовичем, і він сказав, що радий допомогти владі упорядкувати парк, звичайно, якщо вона не буде дуже упиратися. Так, експеримент з БДН не вдався, бо коли укладаєш угоди чи не з двох сторін «на громадських засадах», ні з кого спитати. Треба повернути парк під дах міського відділу культури з передбаченим ним штатом. А «нашоукраїнці» вже потурбуються, щоб він став лялечкою, щоб співали там ансамблі і, можливо, навіть «струмочки падали в маленькі басейни». Взагалі планів - море.
 А церкву можна побудувати десь в іншому місці, де цього вимагає великий житловий масив або нашіптує наше історичне минуле.
 Цю публікацію ми перешлемо міському голові Геннадію Бабенку. А до сімферопольської громади разом з Володимиром Кунцовим звертаємося: любі наші земляки, що ми можемо зробити для парку, для Тараса Григоровича, окрім традиційних березневих промов? Ми пропонуємо вам співпрацю. Поки що на громадських засадах, як працює Людмила Каткова. Але ж вона - одна, а нас - багато. Будьмо людьми!

 А ТИМ ЧАСОМ «НАШОУКРАЇНЦІ» ВЖЕ ПРИВЕЗЛИ СЮДИ ПІСНЮ. У НЕДІЛЮ, 29 ЛИПНЯ, О 19-ій ГОДИНІ ДЛЯ ВАС СПІВАТИМЕ АНСАМБЛЬ БУДИНКУ КУЛЬТУРИ с. СКВОРЦОВЕ.

 На фото В. КАЧУЛИ: «фасад» парку імені Т. Г. Шевченка. А за «фасадом» - проблеми...

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #30 за 27.07.2007 > Тема "Крим - наш дім"