Версiя для друку Обговорити в форумi

 Я знаю у нашому місті бібліофілів, у яких кількість книг про українську історію, культуру, літературу вимірюється кількома тисячами. Одну з таких збірень має один із засновників севастопольської «Просвіти» і почесний її член Богдан Єналь. Збирати книги він почав років 60 тому у рідному селі Липиця Верхня Рогатинського району, що на Івано-Франківщині. Військова служба, якій він присвятив себе, вимагала переїздів і відряджень, були поїздки в санаторії та на відпочинок і все це сприяло збільшенню бібліотеки. Бувало, купував книжки на останні гроші, економив на харчуванні, але поповнював свою бібліотеку – кількісно і якісно – зібраннями творів українських письменників, збірками поезій, історичними розвідками.
 У серпні 2000 року Богдан Михайлович подарував «Просвіті» більше двох тисяч книжок і періодичних видань із своєї 8-тисячної книгозбірні. Цінні ноти і слова стрілецьких пісень містяться у подарованих керівникові українського хору Віктору Ковальчуку 50 пісенниках. Всі книги у найкращому стані і мають велику цінність.
 Цей просвітянин вирізняється на зборах товариства своєю високою культурою поведінки і чемністю та є прикладом для наслідування.
 Нині ж Богдан Єналь відзначив своє 75-ліття.

 НА РІДНІЙ НЕ СВОЇЙ ЗЕМЛІ
 Богдан Михайлович народився в Галичині 24 липня 1932 року в християнській патріотичній українській родині. Його батько був січовим стрільцем і учасником Першої світової війни. У мирний час активно займався просвітництвом, ставив вистави. Своїм шістьом дітям – трьом синам і трьом дочкам – він прищепив найголовніше – любов до рідної землі і свого народу.
 Богдан закінчив школу в рідному селі, але з великими труднощами – за небажання вступити в комсомол, за релігійні погляди, за те, що у великі релігійні свята ходив до церкви, а не до школи, на нього звернув свою особливу увагу особіст з КДБ і двічі вимагав виключення Богдана зі школи – тому іспити за 9 і 10-й класи довелось здавати екстерном. Всім відомо, що енкаведисти не знали української мови, народних традицій, були войовничими атеїстами та наводили порядок в Галичині на свій розсуд, знищуючи будь-який спротив населення.
 Несолодко було галичанам жити і під Австрією, і під Польщею, і під СРСР, але, за свідченнями батьків, особливу жорстокість проявляли Совєти, переслідуючи і караючи не лише тих, хто боровся за волю, а й всіх, для кого Галичина була рідною землею.

 ПІД ПИЛЬНИМ НАГЛЯДОМ
 1951 року Богдана призвали до військової служби і він потрапив на Чорноморський флот. В Севастополі пройшов навчання в загоні надводних кораблів. Потрапив на есмінець «Безжалостный», служив на лінкорі «Севастополь», був учасником ліквідації наслідків трагедії на лінкорі «Новоросійськ».
 Служити всі 30 років було непросто – вихідці з Західної України були під прискіпливою увагою КДБ. Від’їзди у відпустку в Рогатин чи в Тернопіль, за словами Богдана Михайловича, були відомі особістам на селі, і під час поїздок навіть відслідковували відвідування львівських церков та музеїв. Він пригадує, що якось через два дні після повернення на зборах офіцерів, наприклад, доповідалось про його пересування. Це й дивувало – адже особливих таємниць, пов’язаних з обороною країни, він не знав. Цікавість донощиків досягла навіть простого кишенькового злодійства – у нього вкрали навіть записну книжку.
 Власне, до служби у командирів зауважень не було, вони йому довіряли за сумлінне виконання завдань, та й з огляду на підвищену увагу з боку особістів доводилось працювати бездоганно. Під час служби п. Богдан був передовиком і мічманом найвищого 9-го розряду. Його відзначили медалями «За безупречную службу» 1, 2, 3-го ступенів, «Ветеран Вооруженных Сил» та численними ювілейними медалями. Натомість комуністи просто обурювались, чому він не вступав у партію.

 ПІСЛЯ СЛУЖБИ ЗАЙНЯВСЯ ПРОСВІТНИЦТВОМ – ЯК ДІД І БАТЬКО
 Після закінчення служби у 1980-х роках і переходу на цивільну роботу в лабораторії Севастопольського політехнічного інституту (нині СНТУ) Богдан Михайлович залишався бібліофілом і саме в книгарнях познайомився спочатку з Василем Федорончуком, а потім – з Миколою Гуком. І схеми знайомства були схожими – майбутні друзі-просвітяни помічали один одного біля полиць з українськими книжками, починали обережну розмову і після перших слів розуміли, що можуть довіряти новому другу.
 Спочатку просто обмінювались книжками, потім спілкувались і само собою прийшло усвідомлення необхідності звільнення від московської кабали. У Києві Спілка письменників звернулась до українців створювати осередки товариств української мови. Опублікований в «Літературній газеті» текст прискорив цей процес і в Севастополі – ініціативна група українців вирішила провести установчі збори.
 У той час для цього треба було взяти дозвіл у міському комітеті партії. Богдан Михайлович категорично відмовився це робити – звертатись до недругів України. Та їм пощастило владнати ці бюрократичні перепони і установчі збори призначили на 22 травня 1989 року. Оголошення розклеїли по всьому місту та по селах. На Вороніна 10 в товаристві «Знання» нам навіть надали приміщення для проведення зборів.
 Оформили президію – була Ікона Божої Матері, портрет Тараса Шевченка, вишиті pушники. Щоб підкреслити визвольну спрямованість зборів, Микола Гук дістав і поставив на стіл дві великих гарні свічки – блакитну і жовту, бо прапор тоді ще був неприпустимий. Написали гасла – уривки з віршів про українську мову. На зборах була присутня 21 особа – з різних районів міста та навколишніх сіл. Прочитали Звеpнення установчої конфеpенції у Києві, яка відбулася 11 - 12 лютого 1989 року, де було ствоpено Товаpиство укpаїнської мови імені Таpаса Шевченка (яке пізніше отpимало назву «Пpосвіта») під назвою «До гpомадян Укpаїнської РСР, до всіх укpаїнців, в Укpаїні й не в Укpаїні сущих», і всі погодились на створення товариства – у прихильника військового порядку п. Богдана зберігся і протокол тих зборів. Засновниками «Просвіти» стали Микола Гук, Іван Шевченко, лектор з товариства «Знання» і Богдан Єналь. Головою запропонували бути Миколі Гуку як більш молодому і енергійному. Затвердили план роботи, статут.
 «Після закінчення установчої конфеpенції всі заспівали «Реве та стогне Дніпp шиpокий» і багато з нас плакали, бо не могли стpимати свої душевні почуття», – пригадує Богдан Єналь.
 На громадській посаді першого заступника севастопольської «Просвіти» Богдан Михайлович працював 10 років. В організації було дуже багато цікавих людей, які займались різними напрямками роботи – організовували велику роботу з налагодження зв’язків з підприємствами, читали лекції, відкривали українську недільну школу, не пропускали жодної знаменної дати української історії і культури, і виступали з доповідями і повідомленнями. Під час проведення референдуму про незалежність за просвітянами суттєва заслуга в досягненні позитивних результатів в Севастополі – вони розповсюджували листівки, газети, книги.
 На думку п. Богдана, докладний список просвітян та система оповіщення, створені ним, не раз приносили необхідні результати.
 – Обстановка на засіданнях «Просвіти» тоді була демократичною, збори – цікавими, – пригадує Богдан Михайлович. – Упевнений, що люди, які були тоді хоч раз на зборах, проти України ніколи не виступали і не голосували. У деякі середи (по середах проходили збори) до товариства приймали по 20 - 25 нових членів. Спільна робота людям дала багато і виховала чимало особистостей – серед них Микола Кічмар, який загинув в Нагірному Карабасі і похований на цвинтарі героїв Вірменії, Микола Гук – нині голова Дрогобича, пам’ятаю, як розповідав нам біографію на зборах Ігор Тенюх – теперішній командувач ВМС ЗС України та багато інших.
 У посвідченні № 27 Всеукраїнського товариства «Просвіта» від 12 травня 1999 року вказано, що за вагомий внесок у справу українського національного відродження Богдан Михайлович Єналь нагороджений медаллю «Будівничий України».
 Богдан Михайлович – оптиміст і вірить у щасливе майбутнє України. Воно обов’язково настане і тим швидше, чим більш свідомо ми працюватимемо сьогодні на благо Батьківщини і проникнемося почуттям патріотизму до свого міста та своєї України. Він вірить, що врешті-решт всі люди зрозуміють, що живуть в незалежній, і, значить, в своїй державі.
 А книгами, збираними все життя, зараз користуються діти і онуки, знайомі й друзі.
 Дві доньки, два сини, дев’ять онуків і одна правнука – це найбільше багатство Богдана Михайловича.
 
 
 * * *
 Неллі Полікарпівна Орел, просвітянка:
 – Хочу відзначити толерантність і чемність Богдана Єналя. Головне для таких людей, як він — усе життя добросовісно трудитися, нікому не робити зла, відкрито і чесно дивитись людям у вічі. А його гаряча любов до України та релігійність є прикладом для севастопольських українців.
 
 Богдана Михайлівна Процак, голова Союзу українок м. Севастополя:
 – Ювіляр – справжній галицький інтелігент, бо має високу культуру поведінки і живе за законами християнської моралі. Йому можна довіритись у всьому – зради не буде ні в чому. Він як справжній українець несе в собі гасло «Бог і Україна».
 
 Василь Степанович Федорончук, просвітянин і давній товариш Б. Єналя:
 – Ми познайомились з Богданом Михайловичем ще 1986 року в книжковому магазині. На мій погляд, він багато зробив для відродження українства в Севастополі, для піднесення духу людей і їх патріотичних почуттів. Ми поважаємо його за високі людські якості і дякуємо Богу, що послав нам в Севастополь такого гарного чоловіка.
 
 Шановний Богдане Михайловичу!
 Вітаючи з ювілеєм, бажаємо, щоб стежина Вашого життя була довгою та щасливою!
 Хай лише вдячністю повертається добро, яке ви щодня даруєте усім!
 Хай Ваше домашнє вогнище ще многії літа зігріває серця люблячої родини та численних друзів!
 Хай Вас Господь Бог благословляє щастям-здоров’ям!
«Кримська світлиця».

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #30 за 27.07.2007 > Тема "Українці мої..."